Коридор Лобіту має велике стратегічне значення. Ця залізниця, побудована Великобританією в 1902 році, має довжину 1800 км. Вона простягається на 1300 км від порту Лобіту на атлантичному узбережжі Анголи до міста Луау на північно-східному кордоні Анголи з Конго і недалеко від північно-західної частини Замбії. Подальша ділянка в 400 км веде до міста Колвезі в Конго і іще 100 км — до мідних шахт в Замбії. Рух по дорозі був припинений з 1975 року через громадянську війну в Анголі.
Китай відновив залізницю в 2006–2014 роках і передав її Анголі в 2019 році, що підвищило його вплив в Африці. 4–6 вересня 2024 року у прагненні підсилити свій вплив на континенті Китай провів саміт з африканськими країнами, який проводиться кожні три роки з метою зміцнення економічних, політичних і військових відносин. На цьому саміті голова КНР Сі Цзіньпін пообіцяв навчити 6000 африканських військових і 1000 поліцейських, а також запросив 500 молодих офіцерів відвідати Китай. Китай також створив військові бази в Джибуті і розташував військові контингенти в декількох африканських країнах з метою навчання місцевих сил для захисту режимів і китайських компаній. Китай також зміг переконати африканські країни розірвати відносини з Тайванем.
14 серпня 2024 року Китай об’явив, що обсяг товарообігу з Африкою за період з січня по липень 2024 року склав 166,48 мільярда доларів. Він закуповує у Африки сировину, а потім експортує туди і до інших країн готову продукцію, вилучаючи величезні прибутки. Окрім того, Китай інвестує у будівництво портів, доріг, залізниць, енергетичних і інфраструктурних об’єктів і шахт, а також надає відсоткові позики. В 2022 році сума таких кредитів склала 134 мільярда доларів. Китай також зайняв сотні своїх робочих в Африці, причому в одній лише Анголі їх число досягло 170 тисяч. Китай піддається критиці за те, що його компанії привозять своїх робітників і не наймають африканців, окрім як на важкі роботи, що притаманно для колоніальних держав.
У справі обмеження активності Китаю, який інтенсивно розширює свій вплив в Африці, цей коридор для США також має стратегічне значення. Якщо Китай закріпить свої позиції, його буде важко обійти, особливо враховуючи невдачу американської стратегії по його стримуванню.
В 2022 році Ангола, яка перебуває під впливом США, підписала угоду з консорціумом «Атлантичний залізничний коридор Лобіту» на експлуатацію залізниці строком на 30 років. Слід зазначити, що до даного консорціуму входять швейцарська компанія «Trafigura», португальська «Mota-Engil» і бельгійська «Vecturis».
США в особі свого президента Байдена виразили інтерес до коридору на африкансько-американському саміті 2023 року і прийняли закон, який відкриває можливості для інвестицій і дозволяє 40 африканським країнам експортувати свою продукцію до США без мита. 26 серпня 2024 року США підтвердили свою зацікавленість у проекті розширення коридору, до якого входить будівництво доріг, мостів, комунікаційних ліній, енергетичних і сільськогосподарських об’єктів, які планується завершити до 2029 року. США також мають намір продовжити коридор до Танзанії, щоб вийти на узбережжя Індійського океану і відновити залізницю Бенгела, яка використовувалась в колоніальний період для експорту сировини і корисних копалин. США планують виділити на проект 250 мільйонів доларів через свою Міжнародну корпорацію по фінансуванню розвитку. При цьому фінансування також буде надходити від Європейського Союзу, африканських фінансових закладів, а також Анголи, Демократичної Республіки Конго і Замбії.
Значущість коридору Лобіту полягає в транспортуванні корисних копалин, таких як кобальт, літій, мідь, алюміній і марганець, із африканських країн до промислових центрів світу. Ці матеріали вкрай важливі для технологічної промисловості, особливо у виробництві акумуляторних батарей для електромобілів. А також цей коридор важливий для поставок металів, необхідних для передових систем озброєння і технологій сталої енергетики. Коридор зв’язує країни, багаті на ці ресурси, з портами, розташованими на берегах океанів, що необхідно для їх експорту.
Для США цей коридор також має стратегічне значення через суперництво з Великобританією і Францією, які історично мають вплив в Африці. Дії США в Замбії, Демократичній Республіці Конго і Танзанії, які перебувають під впливом Європи, викликали багато питань. США прагнуть розширити коридор до Танзанії, щоб не покладатись на єдиний маршрут у випадку можливих конфліктів в цих країнах, викликаних колоніальними державами. Ці конфлікти можуть легко спалахнути через залежність урядів цих країн від зовнішніх сил і племінного устрою життя, який провокує розбрати.
В останній час підсилилась критика президента Руанди Поля Кагаме, який є ставлеником США, за його активну діяльність в регіоні в інтересах Америки. Його звинувачують у підтримці повстанців у східній частині Демократичної Республіці Конго. Президент Франції Еммануель Макрон під час візиту до ДР Конго 23 квітня 2023 року попередив Руанду про неприпустимість цієї підтримки. Нещодавно президент ДР Конго Фелікс Чісекеді звернувся до Франції за військовою допомогою, оскільки не зміг самостійно справитись з повстанцями, які продовжують просуватись по території країни. 30 квітня 2024 року Чісекеді зустрівся з Макроном в Парижі, де обговорювались питання розвитку торгівлі та інвестицій у межах франко-конголезького економічного форуму, а також питання безпеки. Великобританія, у свою чергу, не заперечує проти таких кроків, прагнучи стримати вплив США.
Демократична Республіка Конго має стратегічне положення в центральній частині Африки, межує з дев’ятьма країнами, включаючи Замбію і Анголу. Країна багата природними ресурсами, такими як нафта, газ, золото, алмази, кобальт і мідь, а також найбільшими у світі запасами літію. ДР Конго є найбільшим виробником кобальту, забезпечуючи 70% світового обсягу цього металу.
Великобританія використовує свого союзника — Об’єднані Арабські Емірати для інвестицій до регіону, включаючи Демократичну Республіку Конго, де компанія «Dubai Ports World» будує порт Банана у місці злиття річки Конго з Атлантичним океаном. Компанія планує витратити на цей проект 2 мільярди доларів протягом 3–5 років, а Великобританія вкладає в проект біля 35 мільйонів доларів.
Історично, після Берлінської конференції 1884 року, Африка була розділена між європейськими колоніальними державами, оскільки їм потрібні були природні ресурси для своєї промисловості. Ці країни почали грабувати багатства Африки за взаємною згодою, вбиваючи мільйони її жителів. Проте з 1946 року Америка вирішила вийти із ізоляції і увійти до «старого світу», включаючи Африку. Почалась боротьба між США та її «друзями-супротивниками» із Європи. США вдалися до допомоги Радянського Союзу, який під гаслом боротьби з колоніалізмом почав витісняти європейців із Африки. Після розпаду Радянського Союзу Америка долучила Китай для конкуренції з європейцями. Також вона використовує Росію, у якої є політичні і економічні амбіції, але вплив Росії залишається зверхнім і обмеженим, оскільки він залежить від її союзників. Навіть у часи Радянського Союзу Росія не змогла добитись значного впливу в Африці, і її спроби швидко сходили нанівець.
Таким чином, колоніальні держави продовжують панувати над Африкою через економічні механізми, прикриваючись інвестиціями і торгівлею. Вони продовжують грабувати багатства країн, не сприяючи їх розвитку, утримуючи їх в залежності і в стані внутрішньої роздробленості і конфліктів, де африканці вбивають один одного. Єдиним виходом для Африки є Іслам, який домінує у більшості країн континенту, але це можливо лише з появою Ісламської держави, яка зможе звільнити і Африку, і решту усього світу від колоніального гніту.
Газета «Ар-Рая»
Асад Мансур
25.09.2024
