Великобританія створила йорданське утворення, відокремивши його від ісламського і арабського оточення, і привела до влади там хашимітську династію, привезену із Хіджазу, головна функція якого — захист єврейського утворення і просунення колоніальних інтересів Великобританії.
Йорданія довгий час залишалась центром в просуненні британської політики і змов у боротьбі з новим колоніальним гравцем — США.
В 1957 році США взяли на себе задачі по наданню військової і економічної допомоги Йорданії, проте режим в Йорданії продовжував залишатись вірним своїй пані Британії, виконуючи її політику в регіоні з хитрістю і спритністю, підігруючи зростаючому впливу і контролю Америки. Таким чином, режим в Йорданії опинився оточеним арабськими країнами, управляємими американськими агентами, готовими його скинути. Єдиним союзником для нього залишилось єврейське утворення, з яким склались відносини, які мають взаємний інтерес і щиру співпрацю у сфері політики, економіки і питаннях безпеки, де Йорданія вміло просуває послуги своїх розвідувальних органів у служінні усім ворогам Умми в контексті війни проти Ісламу (тероризму).
Щодо відносин короля Хусейна, а потім і короля Абдалли II зі Сполученими Штатами, то Америка завжди ставилась до них з зарозумілістю і підозрою, знаючи про їх відданість Великобританії. Проте обидва монархи вміло взаємодіяли з США, незважаючи на свої слабкі позиції. Вони приділяли велику вагу налагодженню відносин з США. В ході своїх численних і тривалих візитів вони встановлювали контакти з Білим домом, Кабінетом міністрів, Конгресом, а також з делегаціями Конгресу, які часто і з приязністю приймались в Аммані. Король Абдалла II в цьому особливо набув успіху, завдяки своєму англійському вихованню, мисленню і мові, він досі говорить на арабській з англійським акцентом. Регіональний представник Міністерства іноземних справ США Сем Уерберг, після нещодавнього відкриття офісу НАТО в Аммані, в інтерв’ю йорданському інформаційному агентству зазначив, що його країна «вважає Йорданію одним із найважливіших партнерів США у питаннях стабільності і безпеки в регіоні». Він також підкреслив, що король Абдалла II є не тільки другом президента США Джо Байдена, але й має друзів в усіх гілках влади США, як на федеральному рівні, так і в Конгресі, додавши: «Мати такі відносини і зв’язки в усіх гілках влади в Америці — це дещо таке, що дається далеко не кожному лідеру у світі».
Це не означає, що США не плетуть підступи проти британського агента в Йорданії, незважаючи на його старанне служіння інтересам Америки, особливо після операції «Ураган Аль-Акси». Останньою спробою Америки втрутитись у внутрішні справи Йорданії стала так звана «справа про смуту», в межах якої принц Хамза, який проявив свою лояльність Америці, був звинувачений у спробі перевороту проти свого брата, короля Абдалли. Проте британці зірвали плани Америки, підштовхнувши Йорданію укласти з США угоду про взаємну оборону, яку король Абдалла розглядає як засіб для забезпечення безпеки свого режиму і майбутнього наслідного принца. Ця угода перетворює Йорданію у військову базу і плацдарм, а також в центр кібербезпеки і військової співпраці для реалізації американських інтересів. Останнім прикладом такої співпраці, незважаючи на незадоволення народу Йорданії, стало спільне відбиття іранських ракет і безпілотників Йорданією, Америкою і Великобританією, які атакували єврейське утворення.
На тлі стрімкого розвитку подій, коли єврейське утворення веде війну на знищення народу Гази, яка триває вже десять місяців, і коли вплив цієї війни на Йорданію стає усе більш значущим і інколи неконтрольованим, а також на тлі низки вбивств, скоєних єврейським утворенням, включаючи вбивство лідера ХАМАС Ісмаіла Ханії в Тегерані і обіцянки Ірана «жорстко» відповісти, чого досі не відбулось, йорданський режим відчув себе у центрі геополітичних процесів на Близькому Сході. Він усвідомив, що перебуває під загрозою політичних і військових ризиків, а також небезпеки розширення конфлікту до рівня регіональної війни. У відповідь на це, побоюючись за своє перебування при владі, він знов підняв питання регіональної безпеки на чолі своєї зовнішньої дипломатії, намагаючись знайти баланс між підтримкою прав палестинців, контролем незадоволеного народу і збереженням стратегічних відносин з США і єврейським утворенням. В результаті було проведено перше скликання так званої Ради національної безпеки.
Король Абдалла II і міністр іноземних справ заявили, що Йорданія не стане полем бою для кого б то не було, маючи на увазі під цим у першу чергу Іран. Раніше йорданський режим вже перехоплював іранські ракети і безпілотники, скеровані на єврейське утворення після удару по іранському консульству в Дамаску. В цьому перехваті також брали участь США, Великобританія і само єврейське утворення, причому усе відбувалось в повітряному просторі Йорданії. Раніше іракські ополченці також наносили удари іранськими безпілотниками, в результаті одного із яких, скерованого на вежу 22, було вбито троє американців на території Йорданії. Таким чином, питання дозволу на використання йорданського повітряного простору пов’язано з обслуговуванням інтересів єврейського утворення і Америки. Так, літаки єврейського утворення перетинали йорданський повітряний простір при атаці іракського ядерного реактора і при ударах по півдню Сирії.
Занепокоєння йорданського режиму пов’язано з можливим тиском на нього з боку Ірану в межах своєї регіональної політики. Незважаючи на те, що Іран обертається в орбіті американської зовнішньої політики, він конкурує з єврейським утворенням, слугуючи американським інтересам. Їх відносини носять характер суперництва і протистояння, які не переростають в широкомасштабну війну. Окрім відповіді на вбивства, як відбулись на іранській території, Іран зацікавлений у підриві тісних відносин між Йорданією і єврейським утворенням. Це привело до візиту йорданського міністра іноземних справ до Ірану, метою якого було вивчення того, що там відбувається, і передача послань Тегерану. Візит також включав в себе з’ясування намірів Ірану у відношенні можливої відповіді на вбивство Ісмаіла Ханії, з яким Іран досі зволікає, не бажаючи починати широкомасштабний конфлікт з єврейським утворенням, але сприяючи Америці досягти своїх цілей у питанні припинення війни.
Король Абдалла II очолив перше засідання Ради національної безпеки для обговорення поточних регіональних подій і ескалації в регіоні. Це свідчить про ймовірність військового загострення і про необхідність розробки стратегічного плану для запобігання загроз існуванню режиму напередодні можливої війни в регіоні. Йорданський режим опинився у невизначеній ситуації, яка може погрожувати його безпеці. Ця рада була створена з метою розширення повноважень короля, що повинно захистити його від майбутніх обраних урядів. Це також дозволить нейтралізувати будь-які дії таких урядів, які режим порахує небезпечними для свого існування, враховуючи підсилення американського впливу на тлі виборів, які наближаються, в Йорданії, що проводяться на партійній основі.
Проте останні події, особливо війна в Газі, стійкість її народу і опір муджахідів проти єврейського утворення, підтримуваного США і Європою, при бездіяльності правителів мусульманських країн, викликали паніку в єврейському утворенні і відчуття загрози своєму існуванню. Це підштовхнуло міністра іноземних справ єврейського утворення Ісраеля Каца заявити, що «підрозділи Корпуса стражів ісламської революції Ірану співпрацюють з рухом ХАМАС в Лівані для контрабанди зброї і грошей до Йорданії». Він також вимагав «прискорити будівництво східного паркану уздовж кордону з Йорданією, щоб запобігти контрабанді зброєю із Йорданії до «Ізраїля»». Ця заява свідчить про зниження довіри єврейського утворення до здатності йорданського режиму виконувати свою функціональну роль, яку він виконував з миті свого утворення, захищаючи і підтримуючи це утворення на східних кордонах. Геополітична ситуація стає усе більш загрозливою для обох, у той час як США продовжують намагатись врегулювати палестинське питання за допомогою реалізації рішення про дві держави, незважаючи на його неможливість. США намагаються нав’язати свій порядок денний як єврейському утворенню, так і йорданському режиму, незважаючи на розширення ролі останнього в реалізації американських інтересів в регіоні з метою збереження своєї влади.
Війна в Газі остаточно і безповоротно викрила правителів в мусульманських країнах, а також розкрила слабкість єврейського утворення, за яким стоїть крайня ворожість Америки по відношенню до мусульман. Америка плете змови, скеровані на запобігання поверненню Ісламської Держави, яка поведе армії мусульман у війні за звільнення Палестини і вигнання колонізаторів-невірних з наших земель.
Газета «Ар-Рая»
Халід Аль-Хакім
21.08.2024р.
