Ми прочитали статтю пана Бабакара Фейсала Бабакара під назвою «Хізб ут-Тахрір та Ісламський Халіфат (1-2)» у Столичній газеті під номером №31121 за четвер 9 Зуль-када 1435 р.х., що відповідає 4 вересня 2014 р.
У своїй статті автор звів брехню на Хізб ут-Тахрір, як і звів брехню на благородних сподвижників (хай буде вдоволений Аллах ними усіма), спираючись на слабкі або вигадані висловлювання (думки). Ми прочекали цілий тиждень, щоб автор закінчив свою статтю, як це було сказано в газеті, де під заголовком був номер (1-2), що передбачає, що є друга частина статті. Також і пан Бабакар підкреслив, що у статті є продовження, сказавши: «далі буде…», однак він не продовжив. Навпаки, вийшла нова його стаття в іншій темі у вашій газеті за сьогодні –четвер 11 вересня 2014р. Статтю було оприлюднено на сайте www.sudantribune.net разом із публікацією в газеті.
Користуючись своїм правом на відповідь, ми просимо оприлюднити це спростування на сторінках вашої газети.
Ми кажемо, звертаючись за допомогою до Аллаха Великого, Мудрого: автор нічого не знає про Хізб ут-Тахрір, не дивлячись на те, що він уявив себе суддею, охарактеризувавши Хізб тим, що він не має докладного бачення шляху досягнення Халіфату, як і не бачить чіткого способу обрання правителя…Ми спростовуємо слова автора наступним:
Перше: Автор не робить відмінностей між методом і способом. Метод постійний та незмінний, і в Ісламі це закони Шаріату. Спосіб же непостійний і за допомогою нього здійснюється виконання певної роботи, що є дозволеним (мубах), а не забороненим. Шаріатське правило каже: «Засіб, який приводить до забороненого – заборонений», також і спосіб: якщо він заборонений або приводить до забороненого, то їм не користуються.
У питанні встановлення Халіфа присяга є єдиним Шаріатським методом, який узаконив Всевишній Аллах в Ісламі. Однак спосіб або навіть способи реалізації цієї присяги можуть бути різними, і це є дозволеним (мубах). І це саме те, у чому заплутався автор, порахувавши, що начебто не існує одностайного методу для приведення присяги. Автор також звів брехню на Пророка ﷺ сказавши: «Посланець не залишив визначеного методу для вибору правителя, нехай навіть Абу Халіль і має на увазі присягу, оскільки немає також і узгодженого методу для її проведення».
Як же міг Пророк ﷺ, який навчив нас навіть тому, як ходити у ванну кімнату, не навчити нас як обирати Халіфа після його смерті, у той час як це з найважливіших справ, від яких залежить положення Умми та її держави?!
Приводиться у Сахіху імама Мусліма від Абу Хурайри (р.а.), що Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Синами Ізраїля керували пророки, кожного разу коли помирав пророк, йому на зміну приходив інший. Після мене ж пророків не буде. А будуть Халіфи, і їх дуже багато». «Що ти нам накажеш?» – спитали сподвижники. Посланець Аллаха ﷺ сказав їм: «Дотримуйтеся байату, даного першому, і першому, і першому, і дотримуйтеся їх право. Воістину, Аллах спитає їх про те, що дав їм під відповідальність»». Тому Посланець Аллаха ﷺ роз’яснив, що метод обрання халіфів у правлінні після нього – це присяга, і це не слова Абу Халіла! Що ж стосується методу принесення присяги, то він також відомий: це договір між правителем і мусульманами у тому, що він правитиме ними Книгою Аллаха і Сунною Його Посланця ﷺ, а вони повинні підкорятися йому у добрі і важкі часи… А те, що автор порахував різні способи в обранні праведних халіфів після Пророка ﷺ методом, то, як ми роз’яснили, це не є методом. Навпаки, метод був один, і це присяга з боку мусульман халіфові, навіть якщо і була відмінність у її принесенні. І це, як ми роз’яснили, є дозволеним (мубах).
Вороги Ісламу, які відкидають правління Ісламу, однак не заявляють про це відкрито, завжди хочуть використати подібні висловлюванні, які спрямовані на внесення сумнівів у питання обрання праведних халіфів.
Друге: Бачення Хізб ут-Тахрір ясне та докладне не лише у справі досягнення Халіфату і способі обрання правителя, але також і в усьому, що пов’язане з правлінням, політикою, економікою та іншими системами життя. Серйозність Хізбу проявляється і в тому, що це єдина партія, яка має проект конституції, виведений з Книги Аллаха, Сунни Його Посланця ﷺ, Іджма ус-сахаба (одностайна згода сподвижників) та Кияс (порівняння за аналогією). Усе це спирається на силу доказу у правильному іджтіхаді. Цей проект конституції складається з 191 статті і не думаю, що автор ознайомився з ним. Більш за те, партія розкрила у своїй книзі «державні апарати Халіфату у правлінні та адміністрації» усе, що видалося неясним для брата-автора, і особливо питання щодо практичних заходів зі встановлення халіфа і укладення присяги (стор. 27) (у рос. варіанті стор. 23). І якщо автор є серйозною і прагнучою до істини людиною, то нехай зв’яжеться з нами, щоб ми подарували йому цю книгу. Він також може звернутися за нею в електронну бібліотеку Хізб ут-Тахрір.
Третє: Поглиблюватися в історію сподвижників, злословити про них і називати їх неналежними якостями – усе це слова ворогів Ісламу і мусульман. Істинно віруючий любить сподвижників Посланця Аллаха ﷺ, зовсім не бажаючи неналежно торкнутися їх словом, адже вони ті, про кого сказав Пророк ﷺ: «Аллах, Аллах на моїх сподвижниках! Аллах, Аллах на моїх сподвижниках! Не ставте собі за мету (очорнити) моїх сподвижників після мене. Хто полюбив їх, то це від любові до мене, а хто зненавидів їх, то зненавидів через ненависть до мене. Хто образив їх, той образив мене, а хто образив мене, той образив Всевишнього і Всемогутнього Аллаха, і незабаром схопить його Аллах». І я сподіваюся, що автор не є з їх числа, що він попрохає пробачення і покається Всевишньому за те, як назвав ас-Сіддика – одного з двох мешканців печери та аль-Фарука, про якого сказав Пророк ﷺ: «Який би шлях не обрав Умар, шайтан, уникаючи його, слідує іншим шляхом», - хай буде вдоволений Аллах ними обома й усіма сподвижниками Посланця Аллаха ﷺ. Слова автора в описі Абу Бакра та Умара в тому, що вони вчепилися за Халіфат, коли він каже: «Ансари зневірилися в обранні Саада, коли побачили, як Умар та Абу Бакр вхопилися за нього (халіфат)….», - це висловлювання спростовується словами Умара в описі Дню Сакіф: «..Що стосується тих чеснот, якими, згідно з вашими твердженнями, ви володієте, то ви кажете правду. Що ж стосується цієї справи, то ніколи не буде вона належати за правом нікому, окрім жителів цього курайшитського кварталу. Вони займають серединне положення серед арабів за своїм походженням і місцем проживання. Я буду вдоволений, якщо ви оберете одного з цих двох чоловіків. Присягніть тому з них, кого ви самі оберете. – З цими словами він взяв за руку мене та Абу Убайду ібн аль-Джарраха – він сидів між нами. Зі всього сказаного ним мені не сподобалися тільки ці слова. Клянусь Аллахом, краще б мені відрубали голову і я уникнув гріху, ніж стати мені правителем людей, серед яких є Абу Бакр». Так де ж тут вчепленість Умара? Від Абу Бакра достовірно передана його проповідь після того, як він прийняв халіфат. Він сказав після піднесення хвали Аллаху: «Після цього…Я обраний халіфом для управління над вами, у той час як я не бажаю цього. Клянусь Аллахом, якщо б хто-небудь з вас позбавив мене від нього…», - так де в вчепленість ас-Сіддика, як про це сказав автор?!
Четверте: Автор привів невірну інформацію, або навіть яка вводить в оману відносно присяги халіфів після ас-Сіддика (р.а.), автор пише: Коли помер ас-Сіддик (р.а.), обрання халіфа не було залишене зібранню мусульман або хоча б впливовим людям (ахлю аль-халь валь-акд). Навпаки, він заповідав халіфат нашому пану Умару у закритому листі, на який мусульмани і дали присягу до його смерті, не знаючи, про кого йде мова в листі». Ці слова є не зовсім точними, це навіть явна брехня, оскільки Абу Бакр (р.а.), відчувши наближення смерті, і особливо, що мусульманські армії були в бою з провідними державами того часу – персами та римлянами – закликав мусульман до наради. Він проводив цю нараду на протязі трьох місяців, а коли завершив і дізнався думку більшості мусульман, доручив їм (тобто запропонував, висунув) Умара, щоб він був халіфом після нього. Це доручення (або пропозиція) не було договором для Умара, оскільки після смерті ас-Сіддика мусульмани прийшли у мечеть, щоб дати присягу Умару (р.а.) у якості халіфа мусульман. Якщо б доручення було б достатнім, то Умар не потребував би присяги мусульман, тому, як ми і згадали, жоден не може стати халіфом мусульман, окрім як після присяги. І те, що зробив Умар – коли був поранений ножем, і смерть стала очевидна для нього – також було висуванням кандидатів, а не передачею у спадок тому, хто прийме халіфат після нього. Він зробив це після того, як мусульмани настояли на тому, щоб він обрав для них кандидата. А історія прийняття присяги Усманом (р.а.) відома, коли Абдуррахман ібн Ауф обійшов будинки мусульман, опитуючи їх про те, кого б вони хотіли бачити халіфом після Умара (р.а.), опитуючи чоловіків і жінок. Присяга ж Алі (р.а.) була проведена за допомогою присяги більшості мусульман Медини та Куфи, а не під мечами та вістрями списів, як це стверджує автор, що наштовхує на думку, наче Алі взяв владу силою та жорстокістю, і без присяги. А про смуту, яка сталася у той час ми не будемо говорити, оскільки це не входить у нашу тему.
П’яте: Що ж стосується відповіді на питання автора в кінці статті: «Чому ми не підтримали Ісламську державу, проголошену талібами в Афганістані, і чому не присягнули Муллі Омару?», - то відповідь проста: тому що Талібан не проголошував Ісламської держави Халіфат, вони заявили про Афганський емірат, і є велика різниця між ними. Більше того, Мулла Омар не проголошував себе халіфом мусульман, він проголосив себе аміром Ісламського Емірату Афганістан.
До Аллаха спрямовані прагнення у шляху, і лише Він наставляє на прямий шлях.
Ібрахім Усман (Абу Халіл)
Офіційний представник Хізб ут-Тахрір Судан
Четвер, 16 Зуль-када 1435 р.х.
11/09/2014
№ H.T.S. 42/2014
