У якості реакції-відповіді на трагедію в Алеппо, новина про яку переповнює ЗМІ в останні дні багатою кількістю фото та відео, що поступають звідти, якими люди діляться між собою у соціальних мережах, волаючи свої молитви до Аллаха на різних мовах за жителів Алеппо, виражаючи свої співчуття, біль та жах від побаченого.
«Це – жахи Судного Дня», «Алеппо гине», «різанина в Алеппо» – цими та іншими фразами люди виражають свої почуття та переживання від побаченого, від погромів, бомбардувань та вбивств, що кояться в Алеппо. Це вказує на те, що їх братські почуття не сплять, вони мають палкість та співчувають тій трагедії, що відбувається у Шамі, і для них це вкрай важливо.
Стурбованість тим, що коїться в Алеппо та молитви за місцевих мусульман є вчинком, що вимагається, якому нема заміни і який повинен виконати кожен мусульманин, згідно до слів Посланця Аллаха ﷺ:
من لم يهتم بأمر المسلمين فليس منهم
«Той, кому не важливі справи мусульман, не відноситься до них».
Якщо це на щось і вказує, то на палкість людей, як і говориться в аяті Корану:
إِنَّمَا الْمُؤْمِنُونَ إِخْوَةٌ
«Воістину, віруючі – брати» (49:10).
Ця палкість живе у серцях мусульман, вона не штучна і не надумана . Умма палає вогнем через те, що розділена кордонами, що розривають її єдине тіло, а тому вона намагається стерти ці кордони як на карті світу, так і у душах людей, повернувши у них колишнє ісламське братство.
Проте хіба молитов досить для вдоволення Аллаха Всемогутнього, чи знімають вони відповідальність та здатні самі по собі розсіяти пітьму?
Чи є почуття безпомічності, які, як і колись, переповнюють душі багатьох мусульман та спричиняють їм біль, через що вони починають волати до Аллаха з молитвами, а потім забувають про це, коли стає легше, – чи є усе це чимось природнім для мусульман?!
Мусульмани стикнулись з депортаціями, вбивствами та залякуванням іще у 1948 р. у Палестині, після чого зазнали поразки у 1967 році. І так відбувалось у кожній кривавій бійні, яку влаштовували євреї у Дейр-Ясіні, Дженіні, Калькілі, Сабрі, Шатілі, Газі, і ці розправи тривають по сьогодні. Також постраждали Кашмір і Чечня, мусульмани пройшли муки в іракському Абу Грейбі, у Східному Туркестані та Бірмі... Проте кожного разу у якості зброї вони використовували молитви, однаково, будь то на рівні суспільства або особистості, як, наприклад, робили шейхи або муфтії, що лише не змінився, алей й іще більше погіршився, іще більше людям додалось болю та страждань, тому що шлях Аллаха у зміненнях не обмежується тільки лише молитвами...
Кожне нове страждання, яке спіткає Ісламську Умму, повинно слугувати поштовхом для міркування про те, що ж змінить ситуацію до кращого. Ми повинні перевести ці страждання та біль в енергію, яка послугує світлом та вогнем у зміненні світу, ми не повинні обмежуватись емоціями, а повинні переходити до міркувань та результативної роботи.
Жахливо та огидно чути, коли хтось із нас говорить, що він нічого не може і ніяк не впливає на те, що відбувається,тому що правильне відчуття реальності повинно послугувати нам ядром нашої власної ініціативи, яка, у свою чергу, буде штовхати нас до рішучих дій .
Алеппо сьогодні , як і учора Палестина, Чечня, Афганістан та інші окуповані землі мусульман, потребує нашої роботи, скерованої за заміну агентурних правителів, що продали нас нашим ворогам. А сама ця робота вже повинна супроводжуватись молитвами та рештою іншого, що полегшує страждання наших братів у цих країнах.
Алеппо потребує смілого рішення кожного із нас, рішення,яке переверне його життя,і він стане піднесеною людиною, мета життя якого полягає у допомозі релігії та пригнобленим, людиною, яка думає не лише про своє «я», людиною, яка вирвалася із меж егоїзму, перестала мислити лише про свої власні вузьку інтереси, робота якої тепер полягає в тому, щоб вивести абсолютно усіх людей із життя по законам джунглів у життя по справедливим законам Ісламу.
Ідея сили народу, якщо він приходить до руху, озброївшись усвідомленням реальності, може стати відчутною ідеєю, яка була продемонстрована одного разу під час т.з. «Арабської весни», що виразила бажання людей до змін та показала необхідність збільшення просвіти реальністю, якщо ми хочемо вже «Ісламську весну», здатну покласти край лихам мусульман.
Прагнення до змін є фардом (обов’язком) для кожного з нас та нагальною необхідністю, тому що лише зі зміненнями ми досягнемо здатності до самозахисту. Сам Аллах вимагає від нас відповісти на звинувачення у боягузтві, пособництві бездіяльності і навіть участі у пролитті забороненої крові мусульман.
Прагнення народів скинути своїх агентурних правителів та задіяти свої армії для захисту свого шаріатського права, для захисту мусульман, обрати щире керівництво, яке хвилює втілення Ісламу та його захист, є практичним рішенням, здатним змінити положення Умми та розсіяти морок. Ну а те, що менше цього, схоже на знеболювальні пер арати, які послаблюють біль, проте не несуть зцілення.
О Умма Ісламу! Скинь з себе ганьбу! Встань та скинь з себе пил націоналізму та немочі, захисти свої святині! Повернись до своєї величі та піднесеному стану, вижени змій назад у їх нори! Клянусь Аллахом, послух Аллаху краще, аніж життя у тому, чим Він незадоволений! Смерть у покорі Аллаху краще, аніж життя у гріху! Чи не прийшов час, нарешті, ворушитись, коли російські ракети вже кожного дня бомбардують наші міста, розриваючи на шматки наших дітей? Чи не прийшов час здійснити щось конкретне, адже наших жінок ґвалтують від Сирії до Бірми? Як ми можемо сидіти у бездіяльності, коли аль-Акса окупована, мусульмани принижені, а Шаріат Аллаху не втілюється?!
О Умма Ісламу! Ось Хізб ут-Тахрір вже давно пропонує тобі вирішення усіх проблем із Книги Аллаха та Сунни Його Посланця ﷺ та закликає тебе діяти разом з ним! Дай відповідь на його чесний та чистий заклик та долучи свою нагороду від Аллаха Єдиного, почни закликати разом з Хізбом армії мусульман на допомогу, тому що трагедія в Алеппо не стане останньою, якщо ми не дамо клятву стати захисниками та покровителями Ісламу та мусульман.
وَعَدَ اللَّهُ الَّذِينَ آمَنُوا مِنكُمْ وَعَمِلُوا الصَّالِحَاتِ لَيَسْتَخْلِفَنَّهُمْ فِي الْأَرْضِ كَمَا اسْتَخْلَفَ الَّذِينَ مِن قَبْلِهِمْ وَلَيُمَكِّنَنَّ لَهُمْ دِينَهُمُ الَّذِي ارْتَضَىٰ لَهُمْ وَلَيُبَدِّلَنَّهُم مِّن بَعْدِ خَوْفِهِمْ أَمْنًا يَعْبُدُونَنِي لَا يُشْرِكُونَ بِي شَيْئًا وَمَن كَفَرَ بَعْدَ ذَٰلِكَ فَأُولَٰئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«Аллах обіцяв тим із вас, які увірували та коїли праведні діяння, що Він неодмінно зробить їх намісниками на землі, на кшталт того, як Він зробив намісниками тих, хто був до них. Він неодмінно обдарує їх можливістю сповідувати їх релігію, яку Він схвалив для них, і змінить їх страх на безпеку. Вони поклоняються Мені та не долучають співтоваришів до Мене. Ті ж, які після цього відмовляться увірувати, є нечестивцями» (24:55).
Спеціально для радіо центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Хаджір Якубі
15 Рабіъ уль-авваль 1438 р.х.
14.12.2016 р.
