Влада в Ісламі

У цій статті я знайшов декілька основних думок. Перша — автор заперечує, що аль-хукм (влада ) є описом вищого політичного керівництва у суспільстві. Він стверджує, що аль-хукм — це лише винесення рішень, і воно не має відношення до системи правління. Також автор привів 105-й аят сури «Ан-Ниса» і вказав на причину ниспослання, сказавши, що мова у цьому аяті йде про винесення рішення:

لِتَحْكُمَ بَيْنَ النَّاسِ بِمَا أَرَاكَ اللَّهُ

«Для того, щоб ти судив між людьми так, як показав (навіяв) тобі Аллах» (4:105).

А в аятах сури «Аль-Маіда» мова звернута до людей Писання (християни, іудеї):

وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ …الظَّالِمُونَ…الْفَاسِقُونَ

«Ті ж, які не судять згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими … беззаконниками… нечестивцями» (5:44,45,47).

Друге — Умма є джерелом влади, і немає протиріччя у тому, що влада буде належати і Аллаху і Уммі. На думку автора, Іслам не надав ніякої системи правління і не роз’яснив економічне та політичне життя. Він закликав до реалізації цінностей справедливості, рівності, шури та до громадянської держави! «Де б не була справедливість, це і є Шаріат та Аллаха» — ця фраза приписується Ібн Кайму, але ми не знайшли її у його працях!

Аль-хукм (влада, правління) та аль-када (судейство) — мовне та шаріатське значення:

Ібн Фаріс сказав, що корінь «хакяма» (حكم) у своїй основі має значення «утримувати, забороняти». Рагіб Ісфахані сказав, що значення «хакяма» (حكم) — «заборонив, щоб виправити». Винесення рішень відносно чогось — це коли ти вирішив, «що це так, або не так», і немає різниці, чи поставив ти це в обов’язок іншому або ні. Того, хто судить між людьми, називають хакім (حاكم), також говорять хакам (حكم), люди говорять: «Ми звернулись за рішенням до хакіму». Ібн Фаріс сказав, що аль-када (القضاء) у мовному значенні — «постанові, рішення». Всевишній Аллах сказав:

فَاقْضِ مَا أَنْتَ قَاضٍ

«Винось же те, що ти вирішив» (20:72).

Тобто здійсни своє рішення Того, хто виносить рішення та здійснює його називають аль-кади (القاضي). Аль-Джаухарі в «Ас-Сіхах» пише, що (القَضاءُ) — в основі (قَضايٌ), множина (القَضِيَّةُ, الأقْضِيَة,القَضايا), значення — «виносити рішення» від дієслова «када» (قَضى). Всевишній Аллах сказав:

وَقَضَى رَبُّكَ أَلَّا تَعْبُدُوا إِلَّا إِيَّاهُ

«І вирішив Господь твій, щоб ви не поклонялись нікому, окрім Нього» (17:23).

Всевишній Аллах повелів Своєму Посланцю ﷺ, щоб він правив тим, що було йому ниспослано. А ниспослане включає в себе врегулювання відносин людини зі своїм Господом (світогляд, поклоніння), відносин людини з самою собою (моральність, їжа, одяг) і відносин людини з іншими людьми (взаємовідношення, покарання). Що стосується відносин людини з своїм Господом і самою собою, то у цій сфері роль судді менш необхідна, аніж у сфері людини з іншими людьми. У перших двох можуть виникнути питання, пов’язані з початком часу для посту, свята, хаджу, збору закяту та об’явлення джихада. Що стосується взаємовідношення та покарання, тобто відношення людини з іншими індивідуумами у суспільстві, то тут виникають проблеми та суперечки між людьми, і для їх рішення необхідна відповідна судова система у державі.

Взаємовідносини зв’язані з соціальною сферою (відношення між чоловіком та жінкою), економікою (розподіл багатства, його витрачання та володіння), освітою, зовнішньою політикою (відношення з іншими країнами), управлінням (голова держави, його помічники у правлінні, губернатори, судді, армія, маджліс аш-шура, адміністративний департамент). Тому аль-хукм (влада) включає у себе турботу про справи людей, рішення їх проблем, вирішення суперечок між ними та втілення над ними законів, яким вони зобов’язуються слідувати. Усе вищесказане регулюється згідно законам Шаріату, ниспосланим на певну реальність. Таким чином, зупиняється у межі (одне із значень «аль-хукм» — утримуватись) той, хто у відношенні іншого перейшов кордони дозволеного. В арабській мові, як ми сказали раніше, «аль-хукм» має значення «заборонив, щоб виправити», тобто мова йде про необхідність слідування законам Шаріату. Тому правитель править на основі їх, вчений вивчає їх, суддя судить між людьми, ґрунтуючись на них. Держава втілює закони Шаріату і зобов’язує слідувати ним за допомогою своєї сили та влади. «Аль-хукм» та «аль-када» мають доне лексичне значення, проте їх використання не обмежено лише «вирішенням суперечок»; також вони мають значення «врегулювання справ людей законами Шаріату».

Значення слова «аль-хукм», що приходить у Священному у Корані, є таким:

وَأَنِ احْكُم بَيْنَهُم بِمَآ أَنزَلَ اللَّهُ وَلاَ تَتَّبِعْ أَهْوَاءهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَن يَفْتِنُوكَ عَن بَعْضِ مَا أَنزَلَ اللَّهُ إِلَيْكَ

«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням та стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49).

Цей аят має загальний зміст для усіх справ, відносно яких ниспослано шаріатській закон у Корані та Сунні, тому є обов’язковим е звертатись за рішенням до нього, будь то у сфері взаємовідносин, покарання, закяту, джихаду і т.д. «Ат-тахкім» (обирати третейським суддею) має значення «звертатись за рішенням» відносно суперечок, які виникають серед людей. Сказав Всевишній Аллах:

فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤْمِنُونَ حَتَّى يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ ثُمَّ لَا يَجِدُوا فِي أَنْفُسِهِمْ حَرَجًا مِمَّا قَضَيْتَ وَيُسَلِّمُوا تَسْلِيمًا

«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, доки не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати у душі утискання від твого рішення і підкоряться повністю» (4:65).

А також:

ذَلِكُمْ حُكْمُ اللَّهِ يَحْكُمُ بَيْنَكُمْ وَاللَّهُ عَلِيمٌ حَكِيمٌ

«Таким є рішення Аллаха. Він вирішує між вами. Аллах — Знаючий, Мудрий» (60:10).

«Аль-хукм» має значення «наказ Аллаха та Його Шаріат ». А також:

وَهُوَ ٱللَّهُ لاۤ إِلَـٰهَ إِلاَّ هُوَ لَهُ ٱلْحَمْدُ فِي ٱلأُولَىٰ وَٱلآخِرَةِ وَلَهُ ٱلْحُكْمُ وَإِلَيْهِ تُرْجَعُونَ

«Він — Аллах, окрім Якого немає іншого божества. Йому належить хвала у першому житті і в Останньому житті. Він приймає рішення, і до нього ви будете повернуті» (28:70).

«Аль-хукм» тут має значення «приймати рішення», тобто визначати користь та шкоду. Даний вираз «وَلَهُ الْحُكْمُ» (Йому належить влада) вказує на владу в обох світах «فِي الأُولَىٰ وَالآخِرَةِ» (У Першому та Останньому житті). Аль-хукм (влада) використовується як у прямому, так і у переносному значенні. Влада у Наступному світі належить Аллаху — це пряме значення, а що стосується виразів, що влада у цьому світі надані людині — це переносне значення, бо в основі влада належить Аллаху в обох світах.

Винесення рішень (хакіміййя):

Всевишній Аллах говорить у Священному Корані:

إِنِ الْحُكْمُ إِلاَّ لِلّهِ

«Рішення приймає лише Аллах» (6:57),

إِنَّ اللَّهَ يَحْكُمُ مَا يُرِيدُ

«Воістину, Аллах наказує те, що побажає» (5:1),

وَاللَّهُ يَحْكُمُ لاَ مُعَقِّبَ لِحُكْمِهِ

«Аллах приймає рішення, і ніхто не скасує Його рішення» (13:41),

وَمَنْ أَحْسَنُ مِنَ اللَّهِ حُكْمًا لِّقَوْمٍ يُوقِنُونَ

«Чиї рішення можуть бути краще рішень Аллаха» (5:50),

وَلَهُ الْحُكْمُ وَإِلَيْهِ تُرْجَعُونَ

«Він приймає рішення, і до Нього ви будете повернуті » (28:70),

ثُمَّ رُدُّواْ إِلَى اللَّهِ مَوْلاهُمُ الْحَقِّ أَلاَ لَهُ الْحُكْمُ وَهُوَ أَسْرَعُ الْحَاسِبِينَ

«Потім їх повертають до Аллаха, їх Істинного Покровителя. Він оди приймає рішення, і Він — Найшвидший розрахунку » (6:62),

أَلاَ لَهُ الْخَلْقُ وَالأَمْرُ

«Йому належить і створення і влада» (7:54),

أَمْ لَهُمْ شُرَكَاءُ شَرَعُوا لَهُم مِّنَ الدِّينِ مَا لَمْ يَأْذَن بِهِ اللَّهُ ۚ وَلَوْلَا كَلِمَةُ الْفَصْلِ لَقُضِيَ بَيْنَهُمْ وَإِنَّ الظَّالِمِينَ لَهُمْ عَذَابٌ أَلِيمٌ

«Або ж у них є співтовариші, які узаконили для них у релігії те, чого не дозволив Аллах? Якщо б не вирішальне Слово, то їх суперечка була б вже вирішена. Воістину, беззаконникам уготовані болісні страждання» (42:21),

قُلْ أَرَأَيْتُم مَّا أَنزَلَ اللَّهُ لَكُم مِّن رِّزْقٍ فَجَعَلْتُم مِّنْهُ حَرَامًا وَحَلاَلاً قُلْ آللَّهُ أَذِنَ لَكُمْ أَمْ عَلَى اللَّهِ تَفْتَرُونَ

«Скажи: «Що ви думаєте про прожиток, який ниспослав вам Аллах, частину якого ви об’явили забороненою, а частину — дозволеною». Скажи: «Аллах дозволив вам це, або ж ви робите наклеп на Аллаха?» (10:59).

Ці та інші аяти роз’яснюють нам поняття «хакіміййя» (винесення рішень). А саме:

Винесення рішень належить лише Аллаху, лише Він владний над цим Всесвітом, Він встановив у ньому закони і Він керує ним. Адже якщо Аллах прийняв рішення, то ніхто не скасує Його рішення.

Аллаху належить влада у Судний день, Він розсудить між людьми у тому, у чому вони розійшлись, і не вчинить твій Господь несправедливо.

Аллах — Той, Хто встановлює закони для своїх рабів. Всевишній Аллах роз’яснив людям: похвалу та докору, істину і брехню, благо і зло, добре і погане, віру і невір’я. Лише Аллах приймає рішення у цьому.

Тому винесення рішень — це одне із понять «хакіміййї», а це право належить лише Аллаху згідно з Його якостями, такими як: Господь, Бог, Творець, Цар, Управитель (справами), Мудрий, Знаючий, Проникливий, Знаючий.

Суть полягає в узагальненості виразу, а не у відособленості причини:

Що стосується аятів, про які автор сказав, що причиною їх ниспослання є вирішення суперечок серед людей, а також аятів, які нібито звернені лише до людей Писання … Що стосується слів Аллаха:

لِتَحْكُمَ بَيْنَ النَّاسِ بِمَا أَرَاكَ اللَّهُ

«Для того, щоб т судив між людьми так, як показав (навіяв) тобі Аллах» (4:105).

Звернення у цьому аяті є загальним, і воно не обмежено подією, яка стала причиною ниспослання. Також перелічені нами вище слова Всевишнього Аллаха є загальним зверненням. Правило у науці «Усуль-фікх» проголошує: «Суть полягає в узагальненні виразу, а не в відособленості причини»; загальний вираз включає в себе рішення для усіх справ. Що стосується аятів із сури «Аль-Маіда», навіть якщо деякі із них звернені до людей Писання, проте адже вони ясно викладені нашому господину Мухаммаду ﷺ та його Уммі. Всевишній Аллах повелів людям Писання, щоб вони судили на основі Таурату та Інджиля, а у протилежному випадку вони будуть невіруючими і беззаконниками (ці аяти були ниспослані відносно іудеїв, які прийшли Пророку ﷺ, щоб він розсудив їх. Вони засуджують іудеїв, які, маючи Писання, не жили згідно з ним). Потім Всевишній Аллах ниспослав:

وَأَنِ احْكُم بَيْنَهُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ وَلاَ تَتَّبِعْ أَهْوَاءهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَن يَفْتِنُوكَ عَن بَعْضِ مَا أَنزَلَ اللَّهُ إِلَيْكَ فَإِن تَوَلَّوْا فَاعْلَمْ أَنَّمَا يُرِيدُ اللَّهُ أَن يُصِيبَهُم بِبَعْضِ ذُنُوبِهِمْ وَإِنَّ كَثِيرًا مِّنَ النَّاسِ لَفَاسِقُونَ ۝ أَفَحُكْمَ الْجَاهِلِيَّةِ يَبْغُونَ وَمَنْ أَحْسَنُ مِنَ اللَّهِ حُكْمًا لِّقَوْمٍ يُوقِنُونَ

«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах. Якщо ж вони відвернуться, то знай, що Аллах бажає покарати їх за деякі із їх гріхів. Воістину, багато хто з людей є нечестивцями. Невже вони шукають суду часів невігластва? Чиї рішення можуть бути краще рішень Аллаха для людей переконаних?» (5:49,50).

І ці докази зупинять будь-якого проповідника. Очевидно, що це — звернення до Посланця Аллаха ﷺ, щоб він судив між ними згідно тому, що ниспослано йому. Слова: «وَمَن لَّمْ يَحْكُم»,«Той, хто не судить», —«من» (хто) вказує на загальне звернення, як для нас і для них, так і в загалом для тих, хто не судить згідно з тим, що ниспослав Аллах. І це — загальний вираз згідно з арабською мовою, і він не потребує каріни (вказівки) для того, щоб зрозуміти, що він загальний!

Влада належить Аллаху або людині?

Що стосується цього боку, то Аллах встановив та обмежив, що влада та право видавати закони належать лише Йому одному згідно Його володарюванню (ар-рубубійя). Винесення рішень — це одна із якостей володарювання, яке полягає в обмеженні Аллахом як Законодавцем. Із якостей «божественність» (аль-улюхійя), яке полягає у поклонінні Одному лише Аллаху, ми розуміємо, що повинні слідувати Його Шаріату і не долучати Йому співтоваришів, які узаконили із релігії те, що заборонив Аллах.

إِنِ الْحُكْمُ إِلاَّ لِلَّهِ أَمَرَ أَلاَّ تَعْبُدُواْ إِلاَّ إِيَّاهُ ذَلِكَ الدِّينُ الْقَيِّمُ وَلَكِنَّ أَكْثَرَ النَّاسِ لاَ يَعْلَمُونَ

«Рішення приймає лише Аллах. Він велів, щоб ви не поклонялись нікому, окрім Нього. Це і є права віра, але більша частина людей не знає цього» (12:40).

У цьому аяті міститься роз’яснення покори та поклоніння. Право Аллаха над Своїми рабами полягає у тому, щоб вони покірно виконували те, що Він наказав, і поклонялись Йому Одному. Винесення рішень відноситься до одного із змістів володарювання Аллаха (ар-рубубійя), і той, хто виносить рішення не згідно з тим, що ниспослав Аллах, з одного боку, вийшов проти володарювання Аллаха, а з іншого — звалив право видавати закони на себе!

Всевишній Аллах назвав звернення за судом не к тому, що Він ниспослав, зверненням до тагуту та невігластву. Всевишній Аллах сказав:

أَفَحُكْمَ الْجَاهِلِيَّةِ يَبْغُونَ وَمَنْ أَحْسَنُ مِنَ اللَّهِ حُكْمًا لِّقَوْمٍ يُوقِنُونَ

«Невже вони шукають суду часів невігластва? Чиї рішення можуть бути краще рішень Аллаха для людей переконаних?» (5:50),

يُرِيدُونَ أَنْ يَتَحَاكَمُوا إِلَى الطَّاغُوتِ وَقَدْ أُمِرُوا أَنْ يَكْفُرُوا بِهِ

«Вони хочуть звертатись на суд до тагуту, хоча їм наказано не вірити у нього» (4:60).

Більше того, Всевишній Аллах засуджує людей, які видають закони, і Він заборонив це, адже їх закони — це слідування пристрастям:

ثُمَّ جَعَلْنَاكَ عَلَى شَرِيعَةٍ مِّنَ الْأَمْرِ فَاتَّبِعْهَا وَلَا تَتَّبِعْ أَهْوَاء الَّذِينَ لَا يَعْلَمُونَ

«Потім Ми наставили тебе на шлях із повеління. Слідуй по ньому і не потурай бажанням тих, які не володіють знанням» (45:18),

وَأَنِ احْكُم بَيْنَهُم بِمَآ أَنزَلَ اللَّهُ وَلاَ تَتَّبِعْ أَهْوَاءهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَن يَفْتِنُوكَ عَن بَعْضِ مَا أَنزَلَ اللَّهُ إِلَيْكَ فَإِن تَوَلَّوْاْ فَاعْلَمْ أَنَّمَا يُرِيدُ اللَّهُ أَن يُصِيبَهُم بِبَعْضِ ذُنُوبِهِمْ وَإِنَّ كَثِيرًا مِّنَ النَّاسِ لَفَاسِقُونَ

«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відсторонили тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах. Якщо ж вони відвернуться, то знай, що Аллах бажає покарати їх за деякі із їх гріхів. Воістину, багато хто із людей є нечестивцями» (5:49).

Божественні закони включають у себе такі особливості законодавства, перед якими людина безсильна — як зрозуміти їх, так і зробити подібне. Ми згадаємо деякі із них: Знання Аллаха про природу людини:

أَلَا يَعْلَمُ مَنْ خَلَقَ وَهُوَ اللَّطِيفُ الْخَبِيرُ

«Невже цього не буде знати Той, Хто створив, якщо Він — Проникливий, Відаючий?» (67:14).

Аллах знає, що приносить користь людям і що покращує їх життя:

وَاللَّهُ يَعْلَمُ وَأَنتُمْ لاَ تَعْلَمُونَ

«Аллах знає, а ви не знаєте» (2:216),(2:232),(3:66),(24:19).

Він знає, що під силу людині, а що ні:

لاَ يُكَلِّفُ اللَّهُ نَفْسًا إِلاَّ وُسْعَهَا لَهَا مَا كَسَبَتْ وَعَلَيْهَا مَا اكْتَسَبَتْ

«Аллах не покладає на людину понад її можливостей. Їй дістанеться те, що вона набула, і проти неї буде те, що вона набула» (2:286).

Він позбавляє від ускладнень:

هُوَ اجْتَبَاكُمْ وَمَا جَعَلَ عَلَيْكُمْ فِي الدِّينِ مِنْ حَرَجٍ

«Він обрав вас і не зробив для вас ніякого ускладнення у релігії» (22:78),

يُرِيدُ اللَّهُ بِكُمُ الْيُسْرَ وَلاَ يُرِيدُ بِكُمُ الْعُسْرَ

«Аллах бажає вам полегшення і не бажає вам ускладнення» (2:185).

Він вказує шлях до істини та усуває брехню:

قُلْ هَلْ مِن شُرَكَآئِكُم مَّن يَهْدِي إِلَى الْحَقِّ قُلِ اللَّهُ يَهْدِي لِلْحَقِّ أَفَمَن يَهْدِي إِلَى الْحَقِّ أَحَقُّ أَن يُتَّبَعَ أَمَّن لاَّ يَهِدِّيَ إِلاَّ أَن يُهْدَى فَمَا لَكُمْ كَيْفَ تَحْكُمُونَ

«Спитай: «Чи є серед тих, кого ви долучаєте у співтовариші до Аллаху, такий, який вказує шлях до істини?». Скажи: «Аллах вказує шлях до істини. Хто більш гідний того, щоб за ним слідовали: той. Хто сам вказує шлях до істини,або ж той, хто не може знайти вірного шляху, доки йому не вкажуть на нього? Що з вами? Як ви міркуєте?» (10:35).

Він вказує на справедливість та забороняє безчинство:

لَقَدْ أَرْسَلْنَا رُسُلَنَا بِالْبَيِّنَاتِ وَأَنزَلْنَا مَعَهُمُ الْكِتَابَ وَالْمِيزَانَ لِيَقُومَ النَّاسُ بِالْقِسْطِ

«Ми вже відправили Наших посланців з ясними знаменнями і ниспослали з ними Писання та Ваги, щоб люди дотримувались справедливості» (57:25).

إِنَّ اللَّهَيَأْمُرُ بِالْعَدْلِ وَالإِحْسَانِ وَإِيتَاء ذِي الْقُرْبَى وَيَنْهَى عَنِ الْفَحْشَاء وَالْمُنكَرِ وَالْبَغْيِ يَعِظُكُمْ لَعَلَّكُمْ تَذَكَّرُونَ

«Воістину, Аллах наказує триматись справедливості, робити добро та обдаровувати родичів. Він забороняє гиготи, негожі діяння та безчинства. Він увещеває вас, — може бути ви пом’янете назидання» (16:90).

Всевишній Аллах надав людям те, що покращує їх життя, що принесе їм користь, як у цьому світі, так і у Наступному, те, що є придатним у будь-якому місці та в усі часи:

لِئَلاَّ يَكُونَ لِلنَّاسِ عَلَى اللَّهِ حُجَّةٌ بَعْدَ الرُّسُلِ

«Щоб не було у людей ніякого доводу проти Аллаха, після приходу» (4:165).

Всевишній Аллах не надав людині права видавати закони:

وَمَا اخْتَلَفْتُمْ فِيهِ مِن شَيْءٍ فَحُكْمُهُ إِلَى اللَّهِ

«Рішення усього, у чому ви розходитесь у думках, залишається за Аллахом» (42:10).

Тому щ закони, вигадані людьми — це їх забаганки, і вони далекі від істини:

فَاحْكُم بَيْنَهُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ وَلاَ تَتَّبِعْ أَهْوَاءهُمْ عَمَّا جَاءَكَ مِنَ الْحَقِّ

«Суди ж їх згідно тому, що ниспослав Аллах, і не потурай їх бажанням, ухиляючись від істини, яка явилась до тебе» (5:48).

Вони поширюють на землі нечестя:

أَمْ نَجْعَلُ الَّذِينَ آمَنُوا وَعَمِلُوا الصَّالِحَاتِ كَالْمُفْسِدِينَ فِي الْأَرْضِ أَمْ نَجْعَلُ الْمُتَّقِينَ كَالْفُجَّارِ

«Невже Ми будемо прирівнювати тих, хто увірував та робив праведні діяння, з тими, хто поширював нечестя на землі? Або ж Ми будемо прирівнювати богобоязливих з грішниками?» (38:28).

Ці вигадані закони сприяють тиранії, проти якої був ниспосланий Шаріат. За допомогою цих законів одні люди поневолюють інших, що у корні суперечить єству, адже люди народжені вільними, але при цьому вони — раби Аллаха.

اتَّخَذُواْ أَحْبَارَهُمْ وَرُهْبَانَهُمْ أَرْبَابًا مِّن دُونِ اللَّهِ

«Вони визнали господами окрім Аллаха своїх первосвященників та монахів» (9:31).

Це замахування на право Аллаха у законодавстві та правлінні:

وَلَهُ الْحُكْمُ وَإِلَيْهِ تُرْجَعُونَ

«Лише Він приймає рішення, і до Нього ви будете повернені» (28:70).

Всевишній Аллах наказав правити тим, що Він ниспослав, а той,хто не править цим — той є невіруючим, або нечестивцем, або беззаконником.

وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ …الظَّالِمُونَ…الْفَاسِقُونَ

«Ті ж, які не судять згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими … беззаконниками… нечестивцями» (5:44,45,47).

Всевишній Аллах повелів, щоб проблеми та конфлікти серед людей вирішувались згідно з Його Книгою та Сунною Пророка ﷺ, тобто згідно з Шаріатом, ті ж, які вчиняють іншим чином, їх віра — удавана:

أَلَمْ تَرَ إِلَى الَّذِينَ يَزْعُمُونَ أَنَّهُمْ آمَنُوا بِمَا أُنزِلَ إِلَيْكَ وَمَا أُنزِلَ مِنْ قَبْلِكَ يُرِيدُونَ أَنْ يَتَحَاكَمُوا إِلَى الطَّاغُوتِ وَقَدْ أُمِرُوا أَنْ يَكْفُرُوا بِهِ وَيُرِيدُ الشَّيْطَانُ أَنْ يُضِلَّهُمْ ضَلاَلاً بَعِيدًا

«Хіба ти не бачив тих, які заявляють, що вони увірували у ниспослане тобі і у ниспослане до тебе, але хочуть звертатись на суд до тагуту, хоча їм наказано не вірити у нього? Диявол бажає ввести їх у глибоку оману» (4:60).

Всевишній Аллах заперечив наявність віри вір у тих, хто не звертається за рішенням до Корану та Сунні, хто не вдовольняється ними і не підкоряється повністю:

فَلاَ وَرَبِّكَ لاَ يُؤْمِنُونَ حَتَّىَ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ ثُمَّ لاَ يَجِدُواْ فِي أَنفُسِهِمْ حَرَجًا مِّمَّا قَضَيْتَ وَيُسَلِّمُواْ تَسْلِيمًا

«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, доки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати у душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65).

Халіфат — це божественна система, і вона не є вигадкою людей.

Система правління заснована на законах, що роз’яснюють форму держави, її структуру, апарати у правлінні та адміністрації і т.д. Адміністрація призначає уряд та упорядковує його роботу, а також упорядковує політичній устрій, що зв’язує вілаяти (провінції) держави з центром. Іще ця система роз’яснює адміністративні закони, їх основу та критерії (конституцію), а також умови халіфа, його повноваження, метод його обрання, процедуру принесення присяги, підкорення халіфу, закони, що стосуються відведеного часу для присяги, метод усунення халіфа, закони, що обмежують кількість халіфів, вбивство другого халіфа та закони відносно розкольників єдності мусульман через утворення другої держави. Іслам міцно зв’язав такі поняття, як правитель, суспільство та підкорення. Тому той, хто відійшов від суспільства та правителя, вважається таким, що ухиляється від Ісламу.

Система правління врегулювала відносини між правителем та підданими, між людьми у суспільстві, визначили обов’язки держави, роз’яснила ідеї, думки та критерії, згідно з якими відбувається управління справами людей. Ідейна основа визначила права людини, упорядкувала, упорядкувала її політичне ставлення у державі з владою, яка піклується про справи людей і захищає їх права. Вона визначила такі поняття, як влада, незалежність, підкорення, конституція і т.д. Детально виклала закони, пов’язані державною безпекою (кримінальне законодавство), закони, пов’язані з заколотниками проти держави, закони про відхилення правителя від цінностей, на які опирається держава, особливо тоді, коли він втілює неісламську форму правління (або проявив куфр). Вона вказала роль Умми та партій у піддаванні звіту та наставлянні правителя, яка полягає у наказі схвалюваного та забороні засуджуваного. Умма та партії виступають у якості гаранта збереження тих цінностей, на яких ґрунтується держава, адже наказ до схвалюваного та заборона засуджуваного є особливістю Ісламської Держави, що дає можливість зберегти решту усіх інших цінностей у суспільстві та державі. Вона роз’яснила поняття «влада», «безпека» і «головування», тобто кому належить останнє слово як у державі, так і з її межами, те, хто вирішує суперечливі моменти серед людей. Вона пояснила упорядкування судового контролю над роботою адміністрації держави, контроль апеляційного суду і т.д. Ми бачимо, як Іслам з крайньою точністю вирішив та роз’яснив усі ці положення, опираючись на закони, що витікають із Корану та Сунни. Законодавець детально роз’яснив закони, зв’язані з державою, і не надав це право для людини. Тому очевидно, що Халіфат — це божественна система.

В аятах приходить наказ про призначення правителя, гідного підкорення, який візьметься за втілення Шаріату в Уммі. Тому що наказ про підкорення правителю — це наказ про його призначення. Аяти та хадіси вказують на необхідність підкорятись правителю, лише якщо він втілює Шаріат Аллаха. І немає підкорення тому, хто править не тим, що ниспослав Аллах; сьогодні ж такими є усі правителі.

يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا أَطِيعُوا اللَّهَ وَأَطِيعُوا الرَّسُولَ وَأُوْلِي الأَمْرِ مِنْكُمْ فَإِنْ تَنَازَعْتُمْ فِي شَيْءٍ فَرُدُّوهُ إِلَى اللَّهِ وَالرَّسُولِ إِنْ كُنتُمْ تُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ وَالْيَوْمِ الآخِرِ

«О ті, які увірували! Підкоряйтесь Аллаху, підкоряйтесь Посланцю і володарям впливу серед вас. Якщо ж ви станете сперечатися про що-небудь, то зверніться з цим до Аллаху та Посланцю, якщо ви вірите в Аллаха і Останній день» (4:59),

أَلَمْ تَرَ إِلَى الَّذِينَ يَزْعُمُونَ أَنَّهُمْ آمَنُوا بِمَا أُنزِلَ إِلَيْكَ وَمَا أُنزِلَ مِنْ قَبْلِكَ يُرِيدُونَ أَنْ يَتَحَاكَمُوا إِلَى الطَّاغُوتِ وَقَدْ أُمِرُوا أَنْ يَكْفُرُوا بِهِ وَيُرِيدُ الشَّيْطَانُ أَنْ يُضِلَّهُمْ ضَلاَلاً بَعِيدًا

«Хіба ти не бачив тих, які заявляють, що увірували у ниспослане тобі і у ниспослане до тебе, але хочуть звертатись на суд до тагуту, хоча їм наказано не вірити у нього? Диявол бажає ввести їх у глибоку оману» (4:60).

Ці тексти роз’яснюють, що ісламська політична ідея ґрунтується на тому, що головування належить Шаріату, а не якому-небудь органу влади, і на цьому ґрунтується те, що підкорення правителю рівнозначно підкоренню Шаріату Аллаха. Привів Муслім у «Сахіху» від Йяхьї ібн Хусейна, що той сказав: «Я чув від своєї бабусі, яка чула, як Посланець Аллаха ﷺ у прощальному хаджі сказав:

وَلَوْ اسْتُعْمِلَ عَلَيْكُمْ عَبْدٌ يَقُودُكُمْ بِكِتَابِ اللَّهِ فَاسْمَعُوا لَهُ وَأَطِيعُوا

«Якщо навіть вами буде правити раб по Книзі Аллаха, то слухайте його та підкоряйтесь».

Із цього слідує, що підкорення обумовлено правлінням згідно з книгою Аллаха.

Також були ниспосані аяти, які роз’яснюють військову сферу, політичну, економічну, соціальну, кримінальну, судову і т.д. Усе це було ниспослано для того, щоб правління людьми здійснювалось на їх основі. Так це і було на практиці у часи Пророка ﷺ, праведних халіфів та тих, хто був після них із правителів мусульман. Це ясно показує, що Іслам — це система, призначена для правління та держави, для суспільства та, для Умми та індивідуума. Також це вказує на те, що держава легітимна лише тоді, коли вона дотримується ісламської системи. Іслам — це релігія т ідеологія, а влада та держава — це його невід’ємні частини. Держава — це єдиний шаріатській метод втілення Ісламу у життя суспільства. Іслам живий, доки втілюються його закони у державі, адже Іслам надав систему правління та роз’яснив її Також варто відзначити, що Іслам надав роз’яснення для усіх часів і для усіх людей до Судного дня.

Посланець Аллаха ﷺ встановив Ісламську державу у Медині, роз’яснивши її апарати та устрій. Він призначав губернаторів, суддів, муавінів (помічників) та сформував маджліс аш-шуру (раду). Сам же Посланець Аллах ﷺ став на чолі цієї держави, і його сподвижники (р.а.) присягнули йому як правителю. Після смерті Пророка ﷺ Всевишній Аллах продовжив цю справу, і, згідно хадісам, ця держава була названа «Халіфат».

Із переліченого вище стає ясно, що форма правління в Ісламській державі є божественною. Були ниспослані закони, а разом з ними — метод їх втілення, і ця справа не була залишена на людину.

Тому Халіфат — це божественна система. За допомогою нього люди стають намісниками на землі, вони обирають халіфа, який править тим, що ниспослав Аллах. Сама його назва та система є божественними. І це — фард, покладений Аллахом на людей.

Хвала Аллаху, Господу світів.

Спеціально для центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Абу Малік
28.01.2018