«Державний міністр по справам релігії та вакуфів Судану Ахмад Абдуль-Джаліль аль-Карурій взяв участь у 13-ій конференції, присвяченій міжконфесійному діалогу трьох релігій що проводилась у Досі — столиці Катара. У ній взяла участь величезна кількість представників трьох релігій (християнства, Ісламу та іудаїзму). На ній було представлено декілька робочих документів по міжрелігійному діалогу» (akhir-lahza.com,26.02.2018).
Міжнародний центр міжконфесійного діалогу у Досі з 20–21 лютого 2018 р. вдався до організації цієї конференції під гаслом «Релігії та права людини». Ми не будемо обговорювати тему конференції, зупинимось лише на основах і правилах цього діалогу. Чи дійсно у процесі діалогу можна досягти істини, щоб з нею послідували прихильники інших релігій, при цьому не маючи нічого спільного між собою (Іслам, християнство, іудаїзм)? Або діалог зупиниться на півшляху? Якщо хтось із них виявиться прав, хіба інші залишать вчення своїх релігій? Чи зможуть вони взяти іншу думку, залишивши свою? У чому зміст цього діалогу? Як ці різні співрозмовники зможуть поєднати свої протиріччя?
На початку ХХ сторіччя прагматики використали ідею наукової відносності, щоб створити свою школу; у якості мірила сутності речей вони використали утилітаризм. В результаті сутність речей стала визначатись їх корисністю.
Тому були вигадані такі правила: «Істина є абсолютною річчю тому нею ніхто не володіє», «Ніхто не може претендувати на істину», «Істина відносна»... До цих правил прихильники прагматизму вдаються для того, щоб ухилитись від істини. У результаті цього у них відсутні які-небудь критерії, що визначають істину, а це веде до ідеї «Істина у кожного своя»;врешті решт, кожен виявляється прав, і ніхто не може сказати іншому, що він помиляється. У зв’язку з цим усі види невір’я, сумніви та пристрасті почали зображуватись як істина.
Саме із таких брехливих поглядів і витікає ідея про діалог релігій, адже домагання якої-небудь релігії на істину (на їх думку) — річ відносна. З урахуванням цього мусульмани не можуть претендувати на прихильність абсолютній істині, тому що їх ствердження повинні бути підкорені принципам демократії. І якщо більшість прийме щось, то це буде ближче до істини, а якщо відкине, то це — брехня. Наприклад, джихад — це закон Ісламу, якщо демократія визнає його, то він буде законним, якщо ж відкине його, то це — тероризм, тому варто вести проти нього боротьбу. Також, з їх точки зору, багатоженство — це насильство над жінками. Саме сьогодні ми бачимо результат цих поглядів. За таким принципом були оцінені закони Ісламу, які суперечать Заходу та його культурі.
З іншого боку на думку Заходу, мусульмани повинні прийняти мирне співіснування, глобалізацію, бути відкритими, відучитися від нетерплячості, тобто Іслам повинен бути оновлений з урахуванням сучасних реалій. Проте ми усі чудово знаємо, що подібне у корні суперечить основам Ісламу.
Таким чином, даний діалог буде проходити у межах капіталістичних ідей, але їх зобразять як ідеї, що не суперечать Ісламу. Наприклад, ідея поміркованості, свобода світогляду, плюралізм, демократія. Отож, іде про те, що існує істина та брехня, викинули на смітник, а такі закони Ісламу, як джихад, система покарання, багатоженство і т.п., будуть розцінюватись як насильство та дискримінація.
Складається враження, що такого роду діалог розроблений спеціально для підміни Ісламу, адже Захід, описуючи Іслам терористичним, відкрито закликає до залишення його світогляду та законів. Що стосується іудеїв та християн, то на їх адресу ми ніколи не чули подібних висловлювань. А це вказує на те, що від релігійного діалогу переслідується лише одна мета — змішати істину з брехнею, щоб мусульмани почали слідувати ідеї «відокремлення релігії від життя», яку іудеї та християни вже прийняли. Причиною прийняття секуляризму з боку іудеїв та християн послужило:
— відсутність у них зв’язку з суспільством,
— святенництво їх релігії,
— обмеженість релігією стінами монастирів, церков та синагог.
Проте Іслам, на відміну від них, є світоглядом, і він містить в собі образ життя для людини. Мечеть Пророка ﷺ була місцем для поклоніння, а також місцем для правління, політики, економіки, звідти вирушали на битви та побоїща.
Ці переговори і так званий «діалог» (що диктуються Заходом) означають відмову від Ісламу. Проте Іслам як релігія має свій образ життя та анулює решту інших, стверджуючи, що свідчення
لَا إِلَهَ إِلَّا اللهُ وَأَنَّ مُحَمَّداً رَسُولُ اللهِ
— велика істина. Саме на цьому ґрунтується Іслам, і він не приймає підкорення західним стандартам. І лише цього досить для того, щоб відкинути будь-який діалог між релігіями, адже неможливо змішати істину з брехнею. Звідки виникають питання:
— яким чином образом мусульманин, який стверджує про єдність Творця, і ті, хто стверджує, що Іса (а.с.) та Узайр — сини Аллаха, можуть домовитись?
— як вони прийдуть до рішення, яке буде відповідати основам їх релігій?
Хочемо нагадати, що однією із важливіших особливостей мекканського періоду у справі заклику була стійкість на принципах ідеології, тому було неприйнятно вести які-небудь переговори або шукати компромісні рішення. Пророк ﷺ був непохитний перед обличчям спокус, пропозицій, викликів, залякувань, тортур з боку многобожників. Він не торгував своєю релігією, навіть коли наступали тяжкі моменти, коли його сподвижників катували, вбивали, але він та його сподвижники проявляли терпіння, очікуючи нагороди від Аллаха. Многобожники різноманітними способами намагались підкупити його ﷺ, погрожували йому, щоб він ﷺ пішов їм поступки. Про це згадано у книгах по життєпису Пророка ﷺ. Всевишній сказав:
وَدُّواْ لَوۡ تُدۡهِنُ فَيُدۡهِنُونَ
«Вони хотіли б, щоб ти був поступливий, і тоді вони теж стали б поступливими» (68:9).
Ідея діалогу між релігіями є згубною та чужою ідеєю, адже вона закликає до утворення спільних знаменників між істиною та брехнею. Особливо акцент робиться на мусульманах, щоб вони відмовились від постанов своєї релігії. Мета від усього цього одна — створити нову релігію. Тому Америка та її агенти надрукували книгу, де змішали Коран, Євангеліє та Тору, а потім поширили її серед школярів Кувейту.
Необхідно знати тим, хто рад цьому діалогу, що подібні спільні дії з ворогами Ісламу є харамом. Ми повинні закликати їх лише до одного Ісламу та його законам, які будуть втілюватись у державі Халіфат. Тільки там закони Шаріату втіляться в усіх сферах життя суспільства, а потім їх понесуть усьому світу за допомогою заклику та джихаду. Лише так проявиться повна рішучість у справі та непричетність до того, чим незадоволений Аллах. Сказав Всевишній:
لَكُمۡ دِينُكُمۡ وَلِيَ دِينِ
«У вас є ваша релігія, а у мене — моя!» (109:6).
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Гадат Абдуль-Джаббар
19 Джумада аль-ахіра 1439 р.х.
07.03.2018 р.
