В ісламській історії з боку різноманітних шкіл проводилось багато досліджень на тему «када ва кадар» та людських вчинків. Висувались різноманітні суперечливі одна одній думки.
Мутазіліти стверджували, що Аллах не втручається у дії людини і що кожен по своїй волі і вибору сам створює свої вчинки. Джабаріти стверджували, що творцем усіх вчинків людини є Аллах і що ніхто не володіє вибором при здійсненній дій подібно пір’ю, що летить по повітрю. Ашаріти ж прийняли компромісну примирливу позицію, сказавши, що людина володіє волею і набуттям (касб), проте вчинки які вона має намір зробити або набути, створюються Аллахом.
Проте Хізб ут-Тахрір виправив помилки попередніх поглядів відносно «када ва кадар» і детально роз’яснив цю тему, побудувавши свій погляд на двох основах: перша — категоричні божественні тексти, друга — їх відповідність реальності, у якій живе людина. Таким чином, Хізб ут-Тахрір поклав край багаторічним ідейним суперечкам серед Ісламської Умми. Він висунув свою думку, яку ми стисло згадаємо тут. У книзі «Система Ісламу» пишеться:
«Уважний розгляд дій та вчинків людини показує, що вона живе у двох сферах:
1) Сфера, у якій людина усі дії робіть по своїй ініціативі, тобто усі вчинки залежать від її рішення та вибору.
2) Сфера, у якій людина знаходиться у підкореному положенні, тобто усі дії, які робляться нею або у відношенні неї, трапляються поза її вибором.
Дії, які відбуваються у сфері, що домінує над людиною, до існування яких вона не має ніякого відношення і втручання, бувають двох видів:
1) Дії, які є наслідком прояву природних законів Всесвіту.
2) Дії, які не є наслідком прояву природних законів Всесвіту, але вони не підвладні людині, а сама вона не має можливості впливати на них…
Усі ці дії людини, які здійснюються у межах сфери, що домінує над людиною, називаються када, оскільки сам Аллах вирішив, щоб вони здійснились …
Кадар — це невід’ємні властивості речей, вкладені Всевишнім Аллахом у свої створіння. Усі дії, які відбуваються в обох сферах, напряму прив’язані до об’єктів матерії Всесвіту, людини і життя. У кожне зі створінь Всевишній Аллах вклав невід’ємні якості (властивості). Так, наприклад, Аллах створив для вогню властивість спалювати, для дерева — властивість горіти, а для ножа — різати, а також привів ці властивості у відповідність з природними та незмінними законами Всесвіту. Якщо трапляється, що ці особливості речей зникають або змінюються, то це означає, що сам Всевишній Аллах у даних речей відмінив ці властивості, що буває незвичною справою. І це буде називатися дивом, які відбуваються лише з пророками. Подібно тому, як створені невід’ємні особливості у речей, Аллах також створив в людині інстинкти та органічні потреби, наділивши їх певними властивостями. Наприклад, для інстинкту продовження роду Він створив таку властивість, як статевий потяг, а для органічних потреб — такі властивості як голод, спрага і тому подібне, при цьому визначивши їх обов’язковими для інстинктів та органічних потреб згідно з законами Всесвіту …».
Що стосується значення слова «кадар», згаданого у багатьох аятах Корану та у деяких хадісах, у тому числі — відомий сахіх хадіс, який повествує про те, як Джибріль спитав про Іслам, іман та іхсан, то в усіх цих текстах слово «кадар» означає безмежне знання Аллаха, яке записано в Хранимій скрижалі і у яке повинен вірити кожен мусульманин.
Відомо, що думка — це оцінка і рішення на певну реальність. Що стосується цих численних ідейних шкіл, то вони вивчали питання, пов’язані з акидою, у відриві від реальної дійсності і будували свої думки на комплексі помилок, у тому числі:
1) вони послідовали неправильному методу мислення мутакаллімів, тобто логічному мисленню, згідно якому одні думки будуються на інших, що призводить до теоретичного вивчення;
2) вони опирались на припущення (занн) у питаннях акиди, коли приводили тексти у якості доводів;
3) вони не надавали значення відповідності своїх думок реальності.
Усі ці чинники у сукупності (або деякі із них) піддають думку ймовірності помилки, призводять до нерішучості переконань і стають приводом для сумнівів.
Усе це стало причиною того, що їх думки та погляди були лише теоретичними, не зв’язаними з реальністю і такими, що не покладаються на категоричні докази. Їх дослідження перетворились лише на пошук значень слів, не говорячи вже про те, що вони були повністю побудовані на логіці. Тому їх думки стали теоретичними та замкнутими в уявленнях, подібно теоріям, не маючим ніякого зв’язку з поведінкою людини. Проте розгляд питання «када ва кадар» пов’язаний з реальністю і категоричними доказами, а не припускаємими, оскільки ісламські думки мають міцно зв’язані з реальністю значення, які стають поняттями людини. Ці поняття безпосередньо впливають на поведінку людини, не будучи лише теорією або інформацією.
З цієї причини Хізб ут-Тахрір заклопотався вивченням реальності «значень думок» і «значень слів», а також різниці між ними. У книзі «Ісламська особистість». Том перший» пишеться: «Поняття — це значення думок, а не значення слів. Слова — це мова, яка вказує на які-небудь значення, які можуть існувати у реальній дійсності, а можуть і не існувати… Що стосується значення думки, то воно полягає у наступному: якщо значення, яке міститься у слові, має відчутну органами почуттів реальність або воно уявляється у свідомості людини як відчутна річ, і людина стверджує її, то це значення буде поняттям у того, хто відчуває її або представляє та утверджує її …».
Хізб ут-Тахрір провів відмінність між значеннями слів і між поняттями, які представляють собою міцно зв’язані з поведінкою людини значення думок, на основі яких виправляється реальність. Думками в Ісламі вважаються поняття, тобто інформація, пов’язана з реальністю, або реальність, пов’язана з інформацією. При цьому зв’язок відбувається згідно правилу або декільком правилам, на основі яких відбувається співставлення інформації з реальністю. Виходячи із цього, ми бачимо, що теоретичні дослідження і розбіжності мутакаллімів у роз’ясненні думок по логічному шляху і значень слів виникають при застосуванні законів Ісламу у житті. Ми бачили їх розбіжності у теоретичному і логічному роз’ясненні деяких думок, але вони зійшлись у реальному житті у практичних положеннях і думках, пов’язаних з поведінкою, які представляють собою значення думок акиди та шаріатських законів. Причиною тому служить те, що практична сторона положень Ісламу штовхає усі сторони, які суперечать, у питанні «када ва кадар» та в інших питаннях слідувати практичним рішенням, незалежно від думок, чи гласять вони про відсутність свободи або гласять про наявність вибору. Як нібито розбіжностей взагалі і не було!
Джабаріти стверджують, що людина та її вчинки подібні пір’ю, яке летить по повітрю, і що вони створені Аллахом, а люди не мають ніякої волі при скоєнні дій. Проте у практичних питаннях вони займають у ж позицію, що й мутазиліти, які стверджують, що людина по своїй волі і вибору сама створює свої вчинки. Обидві ці течії займають однакову позицію у відношенні покарання за грабіжництво, за набуття забороненого майна, за перелюбство і т.д. Такої ж думки дотримуються ашаріти та решта шкіл, що дотримуються інших думок у питання «када ва кадар». Усі вони однаково розуміють і трактують значення «непослуху».
На це в ж вказав імам Ібн Таймія, коли розглядав розбіжності у визначенні слова «іман». Він пояснив, що розбіжності між тими, хто вводить дію людини в область іману, і тими, хто не вводить, на кшталт мурджиітів, — усе це лише словесні розбіжності. За його словами, обидві сторони зійшлись на тому, що той, хто скоїв великий гріх, є грішником, а не кяфіром (невірним), і що він буд покараний у цьому світі або у наступному, але не буде вічно горіти у Пеклі. Імам Ібн Таймія виключає із цих словесних розбіжностей крайніх хариджитів та крайніх мурджиітів, як це пояснюється у восьмій главі книги «Маджмуъ аль-Фатава».
Наведемо інший приклад, пов’язаний з тими, хто суперечить між собою у питанні «када», говорячи про свободу вибору, про примушеність людини і так далі. У питанні пошуку і набуття різку (життєвого прожитку) усі вони зійшлись на одній думці. Ми знайшли, що усі ці сторони засуджують того, хто сидить вдома, не намагаючись набути свій прожиток і вважають його грішником, оскільки він не піклується про тих, хто заходиться на його утриманні, як про це сказав Посланець Аллаха ﷺ:
كَفَى بِالْمَرْءِ إِثْمًا أَنْ يُضَيِّعَ مَنْ يَعُوْلُ
«З людини досить гріху, якщо вона не піклується про тих, хто знаходиться на її утриманні» (Насаі, Хакім).
Ми не хочемо тим самим зменшувати важливість вивчення значення кожної думки і важливість визначення їх значень, виходячи лише із шаріатських доказів. Ми лише хочемо сказати, що шаріатське визначення повинно бути вичерпним, виключним і братися із детальних доказів, тому що, по своїй суті, це закон Шаріату, але такий, що застосовується у різноманітних обставинах. Іншими словами, шаріатське визначення у багато чому є всеохоплюючим правилом (каідакуллійя).
Усіляка помилка у кристалізації будь-якої ісламської думки неминуче призведе до плутанини у розумінні та помилці у мисленні та судженні. Те, що створює плутанину у теоретичному мислені, іноді може призвести до помилок у діях. Тим не менш, Іслам є політичною акидою, із якої витікають рішення усіх життєвих справ. Це стало причиною виникнення протиріч при практичному застосування законів Ісламу з боку держави, що має свої органи в уряді та адміністрації.
Наприклад, суддя в ісламській Державі, будь він джабарітом або іншим, лише застосувавши закони Шаріату у потрібному місці, вирішує проблеми, ґрунтуючись на зверненні Законодавця, пов’язаного зі справами людей. Він виносить рішення, вирішує суперечки та тяжби між ними в усіх життєвих справах.
Одностайність у практичних питаннях між тими, хто має теоретичні протиріччя, відбувається через те, що Іслам — це політична акида, із якої витікають практичні закони і думки. І вони виправляють зіпсовану реальність і вирішують усі проблеми, які виникають перед людиною до Судного дня, шляхом запровадження системи, яка упорядковує відносини людей та суспільства в усіх сферах життя, будь то політична, економічна або соціальна.
Іслам за допомогою своєї божественної акиди та практичної системи,запроваджуваній в Ісламській Державі, об’єднує усю Ісламську Умму, не зважаючи на відмінність їх кольорів, мов, течій та шкіл. Всевишній Аллах говорить:
وَٱعۡتَصِمُواْ بِحَبۡلِ ٱللَّهِ جَمِيعٗا وَلَا تَفَرَّقُواْۚ وَٱذۡكُرُواْ نِعۡمَتَ ٱللَّهِ عَلَيۡكُمۡ إِذۡ كُنتُمۡ أَعۡدَآءٗ فَأَلَّفَ بَيۡنَ قُلُوبِكُمۡ فَأَصۡبَحۡتُم بِنِعۡمَتِهِۦٓ إِخۡوَٰنٗا وَكُنتُمۡ عَلَىٰ شَفَا حُفۡرَةٖ مِّنَ ٱلنَّارِ فَأَنقَذَكُم مِّنۡهَاۗ كَذَٰلِكَ يُبَيِّنُ ٱللَّهُ لَكُمۡ ءَايَٰتِهِۦ لَعَلَّكُمۡ تَهۡتَدُونَ
«Міцно тримайтесь за вервь Аллаха усі разом і не розділяйтесь. Пам’ятайте про милість, яку Аллах надав вам, коли ви були ворогами, а він об’єднав ваші серця, і по Його милості ви стали братами. Ви були на краю Вогняної прірви, і Він врятував вас від неї. Так Аллах роз’яснює вам Свої знамення, — можливо, ви підете прями шляхом» (3:103).
Також Він говорить:
إِنَّ هَٰذِهِۦٓ أُمَّتُكُمۡ أُمَّةٗ وَٰحِدَةٗ وَأَنَا۠ رَبُّكُمۡ فَٱعۡبُدُونِ
«Воістину, ця ваша релігія — релігія єдина. Я ж — ваш Господь. Поклоняйтесь же Мені!» (21:92).
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Абдуль-Азіз Мухаммад
13 Джумада ас-сані 1440 р.х.
18.02.2019 р.
