Константинополь був завойований політичним лідером, героєм Мухаммадом аль-Фатіхом, сином Мурада II, 20 Джумада аль-уля 857 р.х./29 травня 1453 р.
Можливо, політичні події того часу, записані в історії, стануть маяком для усіх мусульман у цілому, і для носіїв ісламського заклику, які ведуть політичні дії, зокрема.
Перша передумова: наявність політичної влади надає можливість самостійно об’являти війну і укладати мир
У чиїй руці влада, у того у руці і остаточне рішення при об’явленні війни і укладанні миру. Тому коли султан Мухаммад аль-Фатіх виразив рішучий намір направити свої війська на завоювання Константинополя, та розпочав підготовчі заходи, зосередивши на цій меті усю енергію Ісламської Держави, щоб реалізувати свою політичну задумку. Перше, що він зробив, це скоротив витрати на чиновників і збільшив витрати на армію. Один лише цей вчинок різко відрізняє султана Мухаммада від них нинішніх правителів, нездатних приймати подібні самостійні рішення і чекаючих від колонізаторських держав наказу про те, як їм вчинити: воювати чи миритися.
Наші сучасні правителі — звичайні агенти, які знаходяться при владі лише для видимості, виконуючі роль рупору для своїх хазяїв при об’явленні надзвичайного положення у країні чи вступі у війну. Вони були такими раніше, залишаються такими і зараз. Візьміть, наприклад, сучасну Туреччину, чиї війська увійшли у Сирію і Лівію не для допомоги Ісламу, або те, що відбувається з армією Ємену та з арміями інших мусульманських країн. Погляньте на них, і ви зрозумієте, чому багато хто з них живе у стані постійного НП.
Тому колонізатори-хрестоносці сторіччями боролись з такими правилами Шаріату, як «думка Імама усуває розбіжності» і «наказ султана належить виконанню». Ця правила були усунуті із освітнього процесу в ісламських землях через те, що вони пов’язані з законами правління, навмисно усунутими із життя мусульман після руйнування Халіфату, щоб, з одного боку, виставити Іслам священицькою релігією, а з іншого боку — нанести удар по елементу, що об’єднує мусульман навколо єдиного лідера, щоб протиріччя серед них не усувались і вони, будучи окремими особами, максимум — джамаатами, не знали єдності навколо наказу одного аміра на кшталт Мухаммада аль-Фатіха.
Друга передумова: направлення інтелектуальної енергії для служіння ідеології
Мухаммад аль-Фатіх використав промислове досягнення угорського інженера на ім’я Урбан, надавши тому усю необхідну сировину, усіх необхідних помічників та усю обіцяну грошову нагороду. В обмін на це Урбан відлив султану величезні бомбарди такої сили, що вони були здатні пробити будь-які візантійські стіни. Султан не пожалів ніяких наявних засобів, щоб втілити у життя таки грандіозний проект з бомбардами. Султан настільки проробив свої дії, що навіть випробування бомбард провів потайки від ворогів подалі від стін Константинополя.
Порівнюючи з нинішнім положенням Умми, ми можемо зробити висновок, що коли у неї немає політичного управління, яке б дійсно опікувалось її справами, то вона втрачає і здатність спричиняти вплив на міжнародній політичній арені, коли вступає у війну. Наочним доказом тому служать нинішні обставини: Умма як і раніше має великий потенціал і великі можливості, але вони витрачаються марно нікчемними правителями, які кидають нас напризволяще; наші правителі з радістю вкладають засоби у проекти ворогів, на кшталт американської програми НАСА, у велетенські капіталістичні корпорації на кшталт «Microsoft» та «Apple» замість того, щоб розвивати свою промисловість і технології, не говорячи вже про те, щоб елементарно захищати ісламських вчених, таких як туніський інженер Мухаммад аз-Заварі і палестинський інженер Фаді аль-Батш, яких вбили сіоністи.
Якщо говорити конкретно про поставках сировини на потреби Умми, то злочинам нинішніх правителів у цій області не буде рахунку. Їм зовсім нецікаво усе те, про що ми тут пишемо. Усе, що їм цікаво у даній області, це віддавати сировину своїм іноземним хазяям практично за безцінь, а потім іще і купувати її втридорога, зберігаючи тим самим штучну перевагу Заходу в області енергетики та індустрії. Ані для кого не секрет, як дешево вони віддають ліцензії іноземним кампаніям на добування тієї ж нафти.
Якщо говорити про військові експерименти, то прозахідні правителі-агенти та їх політичні кола зробили із наших країн справжні полігони у т.ч. і для випробування ядерної зброї чи скидання ядерних відходів. Досить лише навести приклад з ядерними випробуваннями, що проводяться Францією на півдні Алжиру, а потім і у Тунісі на очах у світової громадськості, про що свідчили як місцеві, так і міжнародні експерти.
З іншого боку, ці правителі зовсім не намагаються приховати від істинних ворогів Ісламської Умми військові відомості своїх держав. Так, наприклад, Америці було досить лише почати вимагати від того ж Ірану відомості про його ядерну програму, як той одразу ж виклав усе у деталях на стіл, запевняючи, що він розвиває цю програму виключно у мирних цілях . Спільні військові навчання між колонізаторськими і картонними державами є предметом гордості для останніх. Яка ж велика різниця між воєначальником, який несе у своїх руках стяг джихаду, на якому написано «Немає бога окрім Аллаха, Мухаммад — Посланець Аллаха», який веде свої війська на війну проти невірного колонізатора, і між воєначальником картонної, ущербної держави, яка швидше скине свої війська на боротьбу з мусульманам у Сирії заради збереження політичних кордонів Сайкс–Піко або просто заради того, щоб привласнити собі частину нафтових запасів, але вже точно не буде вирішувати доленосні проблеми мусульман.
Третя передумова: важливість політичних дій на міжнародній арені
Мухаммад аль-Фатіх здійснив дуже своєчасні і крапкові політичні кроки, які, можливо, по своїй важливості не уступили і усім подальшим військовим діям, які привели до перемоги, з дозволу Аллаха. Наприклад, султан вирішив відрізати Константинополь від допомоги усіх сусідніх держав і політичних утворень за допомогою укладання з ними угод, щоб до миті штурму Константинополя ніхто із ворогів султана не прийшов на допомогу візантійцям і султан зміг сконцентрувати усі сили на штурмі міста. Він уклав угоду з Генуєю і Венецією, двома європейськими державами, що мають сильний флот, щоб тим самим відрізати їх потенційну допомогу візантійцям. Він уклав особливий договір навіть з кварталом Галата, що управлявся тоді генуезькими купцями, розташованому на північному сході від основної частини Константинополя і віддаленому від нього протокою Золотий ріг.
Подібні дії є мінімально складними, і їх здатен здійснювати сьогодні будь-який самостійний правитель, особливо коли це правитель Ісламської держави Халіфат за методом пророцтва. Чому ні, коли західних держав насправді не хвилює нічого, окрім їх власних інтересів? Той же ЄС здатен рухнути за один день, якщо раптом основні гравці ЄС побачать, що на міжнародній арені з’явився Халіфат, з яким краще перебувати у мирі, аніж ворогувати . Щоденні політичні події ясно говорять про те, наскільки ламкий ЄС як союз. Прибавте до цього постійні політичні протиріччя між Європою та Америкою, постійну гарячковиту боротьбу між ними за ті морські шляхи торгівлі, наприклад, і ви одразу зрозумієте, що досить буде одного сильного наказу халіфа, щоб зробити по підсумку ці держави нашими політичними сателлітами .
Передумова четверта: щирі ісламські вчені виховують гідних державних діячів і мотивують армію до шахади на шляху Аллаха
Два шейха на ім’я Ахмад ібн Ісмаіл аль-Курані та Ак Сонкур Шамсуддін стояли біля витоків виховання особистості майбутнього султана Мухаммада аль-Фатіха, формуючи його у межах ісламської та віри у сокровенне (гаіб).
Ак Сонкур Шамсуддін приводив молодого Мухаммада до берегів Босфору і вчив його пов’язувати минуле з теперішнім, говорячи: «Ось там стоїть фортеця Анадол,яку звів іще твій дід з метою завоювання Константинополя... А ось там — вказуючи на сам Константинополь — похоронений відомий сподвижник Абу Айюб аль-Ансарі». Тим самим вчений бажав навчити майбутнього султана двом речам:
1. Рішення нагальних проблем має потребу у законах Шаріату, а не у відокремленні від ісламської акиди. Рішення повинно виходити із акиди. У мусульман минуле не повинно суперечити теперішньому, тобто до чого вони прагнули раніше, до того вони повинні прагнути і сьогодні, на відміну від прибічників ідеї «сучасності», які дивляться на ісламське минуле як на часи відсталості, а на Захід — як на зразок сучасності, гідний подражання, не розуміючи, яку вигрібну яму, насправді, вони підносять і яку велику корону хочуть втоптати у бруд. Також не варто поводити себе і як деякі ісламські проповідники, які прийняли для себе західний образ життя і відокремлюють релігію від політики під приводом того, що між закликом (даватом) і політикою немає ніяких точок дотику.
2. Коли Ак Сонкур Шамсуддін вказав у бік могили Абу Айюба аль-Ансарі (р.а.), яки загинув під стенами Константинополя у спробах його завоювати, то хотів тим самим показати Мухаммаду, що щирі мусульмани його часу так само повинні зробити усе можливе, як і цей сподвижник, щоб виконати пророцтво Посланця Аллаха ﷺ і отримати успіх в обох світах. Навіть якщо до Мухаммада аль-Фатіха ніхто не зміг добитися цього, навіть якщо сам Усман ібн Аффан (р.а.) цієї перемоги не добився, то усе одно майбутній султан повинен рухатись до мети, адже обов’язок виконати пророцтво не лежав на одних лише сподвижниках, і у тому, що воно збудеться, не може бути сумнівів. Перемогу дарує лише Аллах Всемогутній. Віра у Його допомогу повинна бути рішучою і непохитною, і тоді, з дозволу Аллаха, той, хто несе стяг джихаду, отримає бажаний результат. Ось які уроки пре подав майбутньому султану шейх Ак Сонкур Шамсуддін.
Також такі вчені супроводжували армію мусульман до стін Константинополя і брали участь з нею в осаді міста, напaравляли солдатів і надавали їм силу духа, закликаючи їх не здаватись і продовжити битву заради піднесення Ісламу. Зачитуючи їм хадіс Посланця Аллаха ﷺ, який привів їх до стін міста:
وَلَنِعْمَ الْجَيْشُ ذَلِكَ الْجَيْشُ
«... і яке ж чудове те військо!».
Із цього історичного випадку ми повинні зробити висновок, що ісламські озброєні сили і обслуга, яка допомагала перевозити озброєння, не були відокремлені від ісламської акиди, на відміну від того, як це обстоїть сьогодні через втручання колонізаторів. Нинішні офіцери ведуть настільки замкнуте, ізольоване приватне життя, що до них просто так не підійти. У них окремі оселі, їх діти навчаються у закритих школах, вони не мають можливості брати участь у політичному житті своїх країн, брати участь на виборах чи пропонувати свою кандидатуру. Якщо якийсь офіцер починає робити намаз і упорствує у цьому, то правитель одразу цікавиться ним і не дозволяє йому іти на підвищення, тому що цей офіцер вже вважається неблагонадійним, бо демонструє здатність приймати самостійні рішення.
Дана практика пояснює, чому західні агенти заважають заклику Хізб ут-Тахрір, коли він звертається по допомогу до ісламських армій, адже саме армії здатні вирвати з корінням злочинні, порочні правлячі режими і вигнати колонізатора з ісламських земель. Захід боїться, що цей благородний ісламський заклик проб’є собі дорогу до сердець щирих офіцерів, і ті погодяться йому допомогти, доклавши усі зусилля для усунення правлячих режимів і встановлення Ісламської Держави на їх руїнах, після чого Умма поверне собі назад узурповану владу, згуртує свої ряди і звільнить аль-Аксу із рук сіоністських окупантів.
Такими є політичні передумови, які виходять із хадісу про завоювання Константинополя. Ц історичний, великий хадіс по усім параметрам у серії усіх інших історичних хадісів, тому що він рясніє славою мусульман. У часи виконання цього пророцтва Ісламська Умма володіла політичним суверенітетом, у неї було незалежне політичне утворення у вигляді Ісламської Держави, що стрясало трони невірних і брало штурмом один із центрів європейського світу того часу, і армії мусульман входили у нього, віддаючи хвалу Аллаху, високо підіймаючи стяг таухіду. Так само трапиться і завтра, коли, з дозволу Аллаха Всевишнього, держава Халіфат буде відновлена!
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Мухаммад Сахбані — Туніс
20 Джумада аль-уля 1441 р.х.
15.01.2020 р.
