Арабська мова — це найважливіша і невід’ємна частина Ісламу, оскільки це мова Корану і Сунни, а також шаріатських законів та іджтіхаду. Слабкість в знанні арабської мови веде до слабкості в розумінні Ісламу, а отож, до нездатності правильно його поширювати і роз’яснювати. Захід, усвідомлюючи це, працював і працює над тим, щоб усунути арабську мову із життя мусульман, замінивши її діалектами або іншими мовами. Для цього він використовує різні методи і стратегії, скеровані на одну ціль — віддалити мусульман від арабської мови і таким чином віддалити їх від Ісламу.
Пропаганда націоналізму, в тому числі арабського, просувалась невірним Заходом з метою відокремити мусульман-арабів від мусульман-турок, мусульман Індії від інших. Коли ця ціль була досягнута руками агентів, включаючи євреїв (масонів) і християн в країнах Шаму, а також руками деяких мусульман, вихованих в дусі західної культури, цей успіх був увінчаний падінням Ісламського Халіфату. Проте Захід хотів закріпити свої досягнення і убезпечити себе від можливості відродження Халіфату, тому запропонував підбурювати арабів проти літературної арабської мови, переконуючи їх в тому, що саме він є причиною їх відсталості. Захід закликав до поширенню діалектів і місцевих говорів, граючи на національних почуттях, щоб прискорити цей процес.
Лідерами цього руху стали сходознавці які, вивчивши арабську мову і Іслам, зрозуміли важливість, яку несе в собі ця мова в розумінні релігії. Вони скористались цими знаннями, що ослабити мусульман, оскільки ослаблення в знанні мови веде до ослабленню в знанні Ісламу. Вони також розуміли, що збереження арабами зв’язку зі своєю мовою приведе до відродженню Ісламу і відновленню зруйнованого Халіфату. Сходознавці знали, що якщо араби збережуть зв’язок з Кораном, це прискорить відродження ісламської ідеології. Для них мова стала перешкодою, усунувши яку можна було б з легкістю запроваджувати західні ідеї, замасковані під Іслам, підміняючи ними істинні ісламські погляди. Захід, як завжди, знайшов собі послідовників серед мусульман, які підтримали ці ідеї і взялись поширювати їх.
Сходознавці проти класичної (літературної) арабської мови
Німецький сходознавець доктор Вільгельм Шпіта був першим, хто закликав арабські країни відмовитись від використання літературної арабської мови і перейти на місцеві діалекти. Останні тридцять років XIX сторіччя, в період британської окупації, він був директором Єгипетської національної бібліотеки. В 1880 році він написав книгу під назвою «Граматика єгипетської розмовної арабської мови», де заявляв: «При використанні літературної арабської мови неможливо створити істинну літературу, тому що лише невелика кількість освічених людей можуть її розуміти. Для основної маси людей книги залишаються чимось абсолютно недоступним». Щоб пом’якшити реакцію ревних захисників релігії, яким могла не сподобати ця ідея, він спробував запропонувати виправдання, які, на його думку, могли б вдовольнити мусульман. Він писав: «Чому ми не можемо покращити цю сумну ситуацію? Просто тому, що існує страх звинувачень у порушенні святості релігії, якщо ми повністю залишимо мову Корану». Далі він пояснив: «Але ж зараз на мові Корану не пишуть в жодній країні. Скрізь використовується так звана середня арабська мова, адміністративна мова. Навіть припускаєма єдність мусульманських народів не буде підірвана використанням розмовної мови, адже мова молитов і релігійних ритуалів залишиться незмінною скрізь».
Зверніть увагу на його вираз «мова Корану» і на те, як за ним приховуються зловісні наміри, скеровані на віддалення мусульман від Книги Аллаха. А також погляньте на його слова: «Навіть припускаєма єдність мусульманських народів не буде порушена використанням розмовної мови». Вони знають, що мова грає важливу роль в об’єднанні мусульман навколо Корану, де їх думки і дії узгоджуються з тим, що в ньому наказано. Дійсно, вони знають, що роблять, і ви зможете дізнатись це по натякам у їх словах.
Лорд Дафферін в 1882 році підготував звіт, в якому закликав відмовитись від літературної арабської мови і замінити її єгипетським діалектом, запропонувавши його основою культури, освіти і виховання. Серед його стверджень було наступне: «Прогрес в Єгипті буде ускладнений, поки широкі маси продовжують вивчати арабську мову — мову Корану — в його нинішньому вигляді». Цю ідею продовжив розвивати німецький сходознавець доктор Карл Фоллерс, який став директором Єгипетської національної бібліотеки після Вільгельма Шпіта. В своїй книзі «Сучасні арабські діалекти» він закликав арабів використовувати латинські букви для письма в розмовних діалектах.
Цю концепцію також підтримував англійський сходознавець Селден Уілмор, який під час британської окупації був суддею в цивільних судах Каїру. В 1901 році він опублікував книгу під назвою «Розмовна арабська мова в Єгипті». В цій книзі він закликав до віддаленню мусульман від мови Корану, Сунни і культурної спадщини Ісламу. Він прагнув спорудити бар’єр між мусульманами та їх славетним минулим, а також зруйнувати мовну єдність народів, які говорять на літературній арабській мові. В своєму хитромудрому підході Уілмор стверджував, що опір використанню розмовної мови приведе до іще більшої загрози —зникненню як розмовної, так і літературної арабської мови, наслідком чого стане заміна їх іноземною мовою. Він писав: «Мудріше за усе залишити осторонь усі помилкові думки про розмовну мову і визнати її єдиною мовою країни, принаймні, для світських цілей, не пов’язаних з релігією. Є серйозні побоювання, що якщо це не буде зроблено, і не буде введена спрощена система письма, то розмовна і літературна арабська мова можуть зникнути, і їх місце займе іноземна мова внаслідок контактів з європейськими народами».
Англійський сходознавець Паул, який був суддею в цивільних судах Єгипту, і його колега Філлот, професор східних мов в університетах Кембріджу і Калькутти, також підтримали цю ідею. Вони разом написали книгу під назвою «Стислий курс єгипетської арабської мови», в який намагались створити правила для спрощення вивчення єгипетського діалекту, скаржачись на складність літературної арабської мови.
Проте найбільш активним і упертим прибічником ідеї витіснення літературної арабської мови із літератури і його заміни на поширену розмовну мову був англійський сходознавець Вільям Уілкокс, інженер по іригації в Каїрі у часи британської окупації. Він прибув до Єгипту в 1883 році і в 1893 році став редактором журналу «Аль-Азхар». В цьому ж він прочитав лекцію в клубі Азбакія під назвою: «Сирія, Єгипет, Північна Африка і Мальта говорять на пунійській, а не на арабській», в якій стверджував, що діалекти, на яких говорять жителі Сирії, Єгипту, Лівії, Марокко, Тунісу, Алжиру і Мальти, походять від ханаанейської чи фінікійської, чи пунійської мов, які існували до їх ісламського завоювання.
Ворожість цього сходознавця до літературної арабської мови досягла такого ступеня, що він дивися на неї як на порожню оболонку, яка не несе ніякого змісту для тих, хто спілкується на діалектах, і вважав, що це усього лише звучні слова. Він писав: «Легко помітити, який присипляючий вплив спричиняють красиві слова, які не мають для слухача, який говорить на діалекті, ніякого значення. Прослухування таких слів придушує усіляке творче мислення у тих, хто не вміє читати, і також придушує його у студенів, яким викладають на штучній літературній арабській мові, яка зачіпає лише розум, але не серця. Це позбавляє вчених в цих країнах здатності до самостійному мисленню». Як і інші сходознавці, він намагався заохочувати написання наукових і літературних праць на розмовних діалектах, пропонуючи нагороди за такі праці. Проте, зазнавши невдачі і не отримавши відгуку, він, випустивши усього десять номерів, об’явив про закриття журналу, створеного для цієї цілі.
Заклик до використанню діалектів і відмови від арабського письма був підтриманий людьми, введеними в оману, оплачуваними агентами і тими, хто зачарований західною культурою. В цьому також брала участь частина представників церкви. Одним із перших єгиптян, який активно просував цю ідею, був Лутфі ас-Сайід.
У межах цього руху було представлено багато проектів, і найбільш небезпечним із них був проект, запропонований Абдель Азізом Фахми-пашою, який закликав писати на арабській мові, використовуючи латинський алфавіт.
Також Тага Хусейн, відомий своїми суперечливими поглядами, виступав за так званий розвиток мови, пропонуючи замінити або вдосконалити арабський алфавіт, а також спростити граматичні правила. Це був один із методів поступового просунення до цілей, поставлених сходознавцями.
Серед ліванських письменників, які підтримували цей рух, були Саід Акль, Аніс Фрейха і Луіс Аввад. Те, що ми бачимо сьогодні в промовах і листах ліванських християн, їх прагнення до збереженню ліванського діалекту, є доказом невпинних зусиль, скерованих проти мусульман.
Способи сходознавців у боротьбі з літературною арабською мовою
Західні державі за підтримкою сходознавців та їх прибічників використовували багато методів для боротьби з літературною арабською мовою, нав’язуючи свої мови (французьку і англійську), щоб через них просувати свою культуру, свої ідеї і поняття. Це повинно було сприяти культурній асиміляції ісламських народів і спрощенню їх ідеологічної і фізичної колонізації.
Ці методи включають до себе наступне:
— Обов’язкове вивчення їх мов на різних рівнях освіти.
— Просунення їх мов як першої мови у низці ісламських країн, таких як Алжир, чи як другої мови, якщо було неможливо зробити першою.
— Ускладнення процесу вивчення арабської мови в школах і університетах, щоб викликати відторгнення у студентів. Деякі християни і мусульмани писали підручники по граматиці арабської мови, слідуючи цьому ускладненому підходу.
— Обмеження в просуненні по кар’єрі і навіть при наймі на роботу тільки за умовою володінням мовою колонізаторів.
— Стимулювання письменників до створенню творів на діалектах як у віршованій, так і в прозовій формі.
— Деякі намагались збити мусульман зі шляху, стверджуючи, що книги по науці, літературі, історії і різні договори повинні бути написані на розмовних діалектах, оскільки він більш зрозумілий для більшості людей. Це, на їх думку, дозволить авторам створювати твори без обмеження у виборів слів. Основна мета сходознавців полягала в тому, щоб відволікти мусульман від їх Книги — Корану, досконалої Книги як в словах, так і в значенні, а також від Сунни Пророка і міркувань над ними. Проте їх зусилля були і виявляться марними, оскільки Аллах пообіцяв берегти Коран. Їх дії подібні тому, хто простягає руки до води, щоб напитись, але вона витікає крізь пальці, не досягнувши рота. Аллах сказав:
وَالَّذِينَ كَفَرُوا أَعْمَالُهُمْ كَسَرَابٍ بِقِيعَةٍ يَحْسَبُهُ الظَّمْآَنُ مَاءً حَتَّى إِذَا جَاءَهُ لَمْ يَجِدْهُ شَيْئًا وَوَجَدَ اللَّهَ عِنْدَهُ فَوَفَّاهُ حِسَابَهُ وَاللَّهُ سَرِيعُ الْحِسَابِ
«Справи невірних подібні міражу в пустелі: спраглий приймає його за воду, але коли підходить, не знаходить нічого. А знаходить Аллаха, який воздасть йому по заслугам. Аллах швидкий у розрахунках» (24:39).
Відповідь на ствердження супротивників літературної арабської мови
Однією із сильних відповідей на нападки супротивників літературної арабської мови стала відповідь професора Ібрагіма Мустафи, який показав, що літературна арабська мова, виходячи із її власних якостей і на основі порівнянь з іншими мовами, займає одне із найвищих місць серед мов світу.
Він вказав, що лінгвісти розділили мови, незважаючи на їх відмінності, на три категорії:
Перша категорія: це мови з односкладними коренями, які не мають службових частин мови і містять набагато менше слів, аніж інші мови. Їх форми не змінюються, і вони не виражають такі категорії, як рід, число, час, якість чи відносини між суб’єктами. Усі ці значення передаються тільки за допомогою інтонації в усній мові або через порядок слів в писемному мовленні. Прикладом такої групи мов є китайська мова, де кількість слів дуже обмежена. Проте ці слова можуть мати різні значення в залежності від інтонації, що вимагає спеціальних навичок сприйняття на слух. В таких мовах для вираження одного поняття може використовуватись декілька слів. Наприклад, для позначення «родини» використовуються «чоловік», «дружина», «діти».
Друга категорія: Аглютинативні мови — це мови, де зміст виражається поєднанням слів (суфіксів, префіксів), щоб вказати на тимчасові, просторові та інші аспекти. При цьому кожне слово зберігає свою форму і значення. Зміст, який в інших мовах можна виразити одним словом, в цій категорії вимагає цілої строки, яка складається із декількох зв’язаних слів. Прикладом такої мови є японська.
Третя категорія: Флективні (морфологічно складні) мови — це мови, де різні аспекти, такі як час, місце, число, якість чи рід, виражаються зміною форми слів через їх відміну чи відмінювання, при цьому зберігається корінь слова. В таких мовах використовуються службові слова, які зв’язують фрази і речення. Прикладами цієї категорії є літературна арабська мова і європейські мови. Проте арабська мова серед них займає вище місце, оскільки вона представляє собою найбільш розвинуту форму в мовній еволюції.
Перша категорія мов представляє собою примітивну стадію мовної еволюції і не здатна вдовольнити усі потреби розвинутих націй. Друга категорія є більш продвинутою порівняно з першою, але вона усе одно не може повністю виразити усі нужди розвинутих цивілізацій. А третя категорія — це найбільш розвинуті мови, які здатні передавати усі значення, притаманні високорозвинутим культурам.
Потім автор порівняв літературну арабську мову з іншими флективними мовами і показав, що арабська мова володіє низкою особливостей, які роблять її однією із найбільш придатних для наукових цілей. Ось деякі із цих особливостей:
Во-перше, її багатство, яке виражається в великій кількості слів. Наприклад, у французькій мові біля 25 тисяч слів, в англійській — біля 100 тисяч, причому багато із них — це технічні терміни. У той час як в літературній арабській мові нараховується біля 400 тисяч кореневих слів. Це багатство дозволяє арабській мові мати окремі слова для вираження навіть найбільш схожих по змісту понять, що запобігає двозначності і неясності — ворогів науки і літератури.
По-друге, арабська мова відрізняється глибокою системою словотворення, що дозволяє точно виражати взаємозв’язані значення. Із одного і того ж кореня можна утворити іменник, який не вказує на час, і дієслова, які можуть позначати дією, яка відбулась в минулому, теперішньому чи майбутньому, а також наказовий спосіб. Існують форми, які позначають дії суб’єкта (активний стан), того, над ким було здійснено (пасивний стан), форма часу і місця, приналежність, найвищий ступінь, здивування, зменшувально-пестлива і так далі. В інших мовах світу немає подібної системи словотворення, яка могла б так точно відповідати мисленнєвим взаємозв’язкам.
По-третє, більшість похідних слів в арабській мові піддаються зміні згідно формам арабської мови. Це робить арабську мову більш гнучкою і зручною для використання, аніж інші мови, і дозволяє їй краще вдовольняти потреби мовців.
Таким чином, ми можемо класифікувати мови світу від найнижчих наступним чином: мови з односкладними коренями займають найнижче положення, за ними слідують аглютинативні мови, а потім європейські флективні мови, які є найбільш розвинутими і досконалими мовами у світі. Цей ґрунтовний науковий аналіз, підтверджений відчутною реальністю, показує, яке невірний Захід намагається понизити мусульман в їх мовній культурі, щоб відірвати нас від джерел Ісламу і роздробити Ісламську Умму. Проте підступний задум лукавого лиса не здійснився!
Далі буде...
Ахмад Аль-Махмуд
Із журналу «Аль-Вай», випуск №9
1408 р.х./1988 р.
