Під таким заголовком Муваффаком Бані аль-Марджою була написана книга «Відродження хворої людини або Ісламський Халіфат і султан Абдул-Хамід II».
Падіння Ісламської держави не було результатом одномиттєвої заяви чи події, це був тривалий процес, ретельно спланований невірним Заходом. Тим не менш, їх плани не увінчались повною перемогою і вже наприкінці 70-х років мусульмани почали відчувати всезагальне ісламське відродження, вимагаючи відновлення ісламського правління, яке буде застосовувати ісламські закони в усіх сферах життя.
Якими же були основні прояви цього відродження, і які кроки здійснить Захід, щоб його придушити і знищити?
Захід досяг значних успіхів у здійсненні своїх планів по усуненню небезпеки з боку Ісламського Халіфату, який колись погрожував Европі та її культурі.
З XVII сторіччя Європа почала координувати свої сили, щоб протистояти Ісламу, намагаючись зупинити мусульманські завоювання і поширення ісламських ідей.
Європа почала використовувати усі можливі шляхи і засоби, щоб обмежити загрозу з боку Османської держави і вона добивалась значних успіхів в своїх діях. На додаток до цього на той час в Європі відбулась ідейна, наукова і промислова революція, а Османська держава перебувала у стані застою, зосередивши увагу на завоюваннях і розширені територій. Іджтіхад був зупинений, що паралізувало інтелектуальний розвиток в державі.
Європа почала відправляти місіонерів до мусульманських земель, що стало початком її культурної експансії. Вона розпалювала сектантські і релігійні конфлікти, стимулювала націоналістичні і патріотичні рухи. Великобританія, Франція і Росія грали провідну роль в цьому інтелектуальному вторгненні, підбурюючи народи до незалежності, вони почали захоплювати частини Османської держави. Вони вербували агентів, засновували рухи, партії, типографії і випускали газети — усе це робилось з метою підірвати міць Ісламської держави.
Поряд з міжнародною активністю Європи проти Ісламської держави активізувались рухи сіоністів, масонів і місіонерів. Масонські ложі множились, і усе більше високопосадових чиновників, а також лідерів сепаратистських і реформаторських рухів вступали до них. Франція володіла особливими привілеями, наданими султаном Сулейманом Кануні, які дозволяли їй втручатись у справи держави для захисту християн. Араби-сепаратисти керувались Великобританією, відчуваючи до неї довіру, поряд з цим, приховано вели свою діяльність євреї із Салоників (Денме), отримуючи підтримку від Англії і Франції, будучи членами турецьких націоналістичних організацій, таких як «Молода Туреччина», «Єднання і прогрес» і масонських лож.
Сіоністський рух також зіграв важливу роль у створені батьківщини для євреїв в Палестині. Теодор Герцль вступив в переговори з султаном Абдул-Хамідом II, долучаючи англійців, французів і німців, але його зусилля провалились. Після цього сіоністи почали шукати інші способи послаблення держави, скуповуючи землі в Палестині у місцевих землевласників.
Усі ці цілеспрямовані дії привели до того, що султан Абдул-Хамід II був оточений подіями, рухами і агентами, що ослабило Османську державу до такої міри, що її почали називати «хворою людиною». В XVII сторіччі Європа, ймовірно, не ставила собі на меті повне знищення Ісламської держави, оскільки це здавалось на ту мить неможливим. Європа хотіла лише зупинити Османську державу і ослабити її вплив. Але після відчутних успіхів, сильного ослаблення Ісламської державі і поширення західних ідей серед мусульман, Європа побачила можливість скасувати Халіфат і усунути Іслам зі світової арени. Це стало можливим, коли Мустафа Кемаль Ататюрк, єврей із общини денме із Салоників, в 1924 році об’явив про скасування Халіфату. Ісламський світ був розділений на держави, залежні від Франції і Великобританії. Культурна експансія продовжилась, і колонізатори почали освоювати ресурси і багатства регіону. Економічний колоніалізм став переважати, і мусульманські землі опинились під політичним, військовим, інтелектуальним і економічним контролем невірних колонізаторів.
Таким чином, падіння Ісламської держава не відбулось за один день або внаслідок однієї події. Це був довгий і ретельно спланований процес, який розвивався протягом майже трьох сторіч. Окрім того, до цього привело ослаблення розуміння Ісламу, притаманне для Ісламської держави у часи османського правління.
Невірні не припинили свою колоніальну політику у відношенні мусульманських земель. Вони продовжують підсилювати свою владу, поширюючи свої небезпечні ідеї і долучаючи деяких мусульман на свій бік для просунення свого впливу і знищення Ісламу як політичної системи і всеохоплюючого образу життя, заснованого на Одкровенні. Але незважаючи на те, що сили невір’я добились значних успіхів і змінили політичну реальність в мусульманських країнах, відокремивши ці країни від ісламської доктрини і фікху, Ісламська Умма не зникла. Ісламські рухи та ісламський заклик виникали в різних куточках мусульманського світу, незважаючи на те, що деякі із них зазнавали невдачі, на їх місце приходили нові, продовжуючи боротьбу.
Завдяки політичній природі ісламської акиди, яка зобов’язує мусульман брати участь у справах свого суспільства і дбати про проблеми мусульман, а також завдяки тому, що ісламська акида дає правильний погляд на всесвіт, людину і життя, до середини XX сторіччя ісламські ідеологічні і політичні рухи почали розповсюджуватись серед мусульман. Незважаючи на те, що мусульмани усвідомлювали жахливе положення, в якому вони знаходились, усе ж таки вони залишались під впливом різних порочних ідей — соціалізму, секуляризму і націоналізму, поки Іслам не почав пропонуватись як ідеологія, пов’язана з вірою, і як рішення для актуальних проблем, які оточували мусульман.
Незважаючи на усі труднощі і перешкоди, з якими стикались ісламські рухи, включаючи репресії, тортури, тюремні ув’язнення, вбивства і ускладнення життя, Іслам знов пробудив мусульман. Він звернув їх увагу на Ісламський Халіфат і необхідність відродження ісламського правління, яке застосовувало б Іслам в усіх сферах життя. Наприкінці 1970-х років мусульмани переживали всезагальне ісламське пробудження, і різні ісламські політичні рухи об’єднались навколо ідеї створення Халіфату, який буде правити на основі Ісламу.
Невірні, їх агенти і приспішники усвідомили небезпеку нового положення мусульман, тому почали діяти, щоб придушити будь-які політичні рухи, пов’язані з Ісламом. Вони вдались до різних методів: від жорстоких репресій до підкупу, маніпуляцій, дезінформації і спотворення правди. Усе це триває, і мусульмани досі продовжують відчувати страждання під цим тиском.
Тепер, коли причини страждань Ісламської Умми, починаючи з часів руйнування Халіфату і по сьогоднішній день стали очевидними, необхідно поглянути на наше сьогоднішнє реальне положення як Ісламської нації. Це допоможе визначити ступінь нашого пробудження і рівень зрілості Умми. Чи є це пробудження свідомим інтелектуальним поверненням до Ісламу і його законам чи це усього лише емоційний сплеск ісламських почуттів, які знаходять для себе віддушину в слідуванні лідерам і авторитетам з ісламським окрасом, що максимум веде до того, що тут і там вигукуються ісламські гасла і усе?
Заперечувати наявність ісламського пробудження неможливо, оскільки його прояви стали очевидними в багатьох аспектах і діях. Ріст і різноманітність ісламських рухів є одним із таких проявів і вказує на те, що усе більше мусульман прагнуть до встановлення ісламського правління, незважаючи на відмінності в своїх підходах. Прихильність Ісламу виражається в успіхах ісламських організацій на виборах серед студентів і в профспілках, в заповненні мечетей молоддю і збільшенні числа жінок в хіджабі в різних містах — усе це є доказом пробудження мусульман.
Вимоги деяких ісламських рухів до прийняттю ісламської конституції, законів і системи управління також підтверджують це пробудження і наявність серйозного практичного підходу. Дії Халеда аль-Ісламбулі і його прибічників, їх гасло «Халіфат чи смерть», підняте за тюремними ґратами, і реакція на їх вчинок на вулицях Єгипту та інших мусульманських країн — усе це також свідчить про пробудження.
Привітний прийом ісламською Уммою Хомейні по його поверненню до Ірану і її надії на встановлення ісламського правління — це яскраві ознаки пробудження і свідоцтво готовності Умми слідувати за будь-яким лідером, який запровадить Іслам.
Проте розчарування, яке охопило Умму в більшості мусульманських країн після прийняття іранської конституції і спостереження за іранською політикою, а також відмова багатьох ісламських рухів від підтримки іранського режиму — це явні ознаки здорового пробудження мусульман.
Розуміння того, що республіканська система не відповідає Ісламу, що Іслам не визнає демократію, націоналізм і патріотизм, а також усвідомлення обов’язковості єдності Ісламської Умми, виражене в численних публікаціях на різних рівнях — усе це свідчить про пробудження і усвідомлення ісламських ідей. І таких прикладів велика кількість.
Проте, незважаючи на усе це, бачачи, що ісламське правління не встановлено і громадська активність не досягла достатнього рівня, щоб вплинути на його встановлення, можна стверджувати, що ісламське пробудження не набрало вимагаємої величини. Воно усе іще потребує підтримки, уваги і керівництва, щоб підсилитись і охопити усі прошарки суспільства. Також необхідно оберігати це пробудження від продажних, підозрілих особистостей, агентів і ворожих елементів, які прагнуть збити мусульман з правильного шляху, спотворити істинне обличчя Ісламу, зображаючи його як дещо, схоже на демократію, а Ісламську державу на республіку, або стверджуючи, що Іслам не включає до себе детальну систему правління і міжнародних відносин.
Слід зазначити, що значні зусилля докладаються в медійній сфері для того, щоб поглинути і придушити ісламське пробудження. Це робиться через таких письменників, як Фахмі Хувайді, Ісмат Сайфуддоула, Нур Фархат, Ахмад Камаль Абу аль-Маджд і багатьох інших. Наприклад, Фахмі Хувайди вважає арабський націоналізм однією із основ ісламського відродження і критикує вчених, які заявляють, що Томас Едісон, будучи невірним, опиниться у пеклі, якщо не прийме Іслам. Хувайді обурений тим, що людина, яка зробила значний внесок в розвиток людства, може бути приреченою на пекло. Він виступає проти такого «традиційного» розуміння Ісламу і вважає заклики до відновлення Халіфату дивними.
Його статті про Халіфат, правління, шуру, демократію, ісламське пробудження і ісламські рухи, поряд з небезпечними ідеями, які він поширює, активно просуваються засобами масової інформації в таких газетах, як «Аль-Ахрам», «Ас-Сіяса» (Кувейт), «Ад-Дустур» (Йорданія) і «Аль-Халидж» (ОАЕ), а також в журналі «Аль-Арабі» та інших.
Як було сказано раніше, це приклад того, як намагаються відхилити ісламське пробудження від його істинного шляху. Таким чином, ісламське пробудження потребує не тільки підтримки але й захисту.
Поряд з цим можна спостерігати і ознаки занепаду в розумінні Ісламу і того, що ісламська акида не служить основою для дій значної частини Ісламської Умми. Ми бачимо, що мусульмани слідують за певними лідерами, маючими ісламську постать, але роблять це швидше на основі почуттів, а не на основі шаріатських законів, які виходять із ісламської акиди. Прикладом тому служить ірансько-іракська війна, яку прибічники Ірану називають ісламською, а також схвалення деяких положень іранської конституції і політичні союзи з Іраном.
Окрім того, є ісламські рухи, а точніше групи, які не цікавляться політичною реальністю Ісламської Умми. Їх увага зосереджена на поклонінні, моральності чи на провокуванні марних словесних суперечок.
В даному контексті хочу підкреслити, що сліпе слідування за лідерами, не враховуючи основ і мотивів їх заяв, а також ріст числа груп, які уводять людей від роботи по відновленню ісламського образу життя, є проявом тимчасового сплеску, але не істинного пробудження. Цей сплеск врешті решт приводить тільки до виснаженню енергії та ентузіазму, залишаючи мусульман під владою агентів і ворогів Ісламу на довгі роки .
Тому я наполягаю на тому, що ісламське пробудження вимагає особливої уваги для його підтримки, захисту і розвитку, щоб воно досягло своєї зрілості. Воно потребує безперервної інтелектуальної боротьби проти агентів і пропагандистів невір’я, які прагнуть підірвати відродження Ісламської Умми. Необхідно також пояснювати шаріатські закони, розкриваючи їх докази, щоб зруйнувати хибні ідеї, відрізнити істину від брехні, і спонукати мусульман до активних дій.
Хоча ця робота іде і дає свої плоди, як я вже згадував, вимагається іще більше зусиль. Необхідно наполегливе поширення ісламських ідей серед Умми і подолання усіх перешкод, якими б величезними і міцними вони не здавались, які зводяться на шляху істинного ісламського заклику. Ми повинні розуміти, що в наші дні вплив ЗМІ надзвичайно великий, і поразка на цьому фронті стане поразкою ісламського руху, що негативно позначиться на Уммі. Тому важливо популяризувати ті ісламські ЗМІ, які говорять істину, викриваючи брехливі ЗМІ, які прагнуть підірвати процес пробудження Умми заради вдоволення своїх хазяїв, які продовжують прагнути до знищення Ісламу. А також повинна бути розкрита хибність західних ідей та їх порочність.
Ми закликаємо усіх мусульман, особливо щирих із числа інтелігенції, встати на захист своєї релігії, викриваючи ідеї невір’я перед Уммою і чинячи опір тим, хто хоче нашкодити їй. Пророк ﷺ сказав:
مَن رَأَى مِنكُم مُنْكَرًا فَلْيُغَيِّرْهُ بيَدِهِ، فإنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِلِسانِهِ، فإنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِقَلْبِهِ، وذلكَ أضْعَفُ الإيمانِ
«Хто побачить зло, нехай виправить його рукою; якщо не може — словом; якщо не може — серцем, і це — найбільш слабкий ступінь віри».
На завершення воздамо хвалу Аллаху, Господу світів!
Махмуд Абд аль-Карім Хасан
Із журналу «Аль-Вай», випуск №14
1988 р.
