Після січневої революції, супроводжуваної закликом «Ми, мільйони мучеників йдемо на Єрусалим!» з площі «Тахрір», єгипетський режим прийняв на себе зобов’язання, продиктовані Америкою, одним із яких став захист і безпека єврейського утворення. Через цю причину була проведена очистка прикордонних територій, особливо поруч з сектором Газа, а також знищення тунелів, тим самим підсилюючи осаду сектора. Таким чином була усунута можливість виникнення загрози з боку Гази чи Синаю єврейському утворенню, кордони якого, як заявляє єгипетський режим, повинна охороняти єгипетська армія.
Саме тому після зіткнень з силами племен на Синаї режим знайшов собі союзника серед них, який погодився б стати його інструментом для виконання брудної роботи в регіоні. Такою фігурою став Аль-Арджані, один із провідних представників племені Тарабін і бедуїнів Синаю, який народився в Шейх-Зувейді, в родині, де батько був шейхом племені, а мати із Хан-Юніса в секторі Газа. До січневої революції він перебував в ув’язнені через інциденти, які трапились між бедуїнами Синаю і єгипетськими службами безпеки, які підсилили блокаду через підозри у причетності бедуїнів до вибухів в Таба в 2004 році і Шарм-ель-Шейху в 2005 році. Аль-Арджані, який не мав раніше навіть шансу зустрітись з молодшим офіцером єгипетської армії, раптом опинився в центрі уваги, працюючи з високопосадовими представниками режиму і фактично ставши одним із них. Тепер уся його діяльність служить інтересам режиму, зміцнюючи його основи і авторитет, а також виконуючи ті задачі, як єгипетські служби безпеки не можуть вирішувати самостійно. Більше того, створення ним «Союзу арабських племен Синаю» і призначення його головою відкрило йому шлях для співпраці з місцевим бедуїнським населенням, яке пов’язано корінням з усіма арабськими племенами, які проживають в країні.
Аль-Арджані не є ані хазяїном Синаю, ані конкурентом режиму, він не прагне до незалежності Синаю і не бажає стати головою Єгипту, як вважають і говорять про це деякі. Він також не є частиною сіоністських планів і змов, скерованих проти Синаю. Аль-Арджані – це лише ширма і інструмент режиму у виконанні брудної роботи на Синаї. Його роль зводиться до застосування грубої сили для придушення народу, забезпечуючи безпеку єврейському утворенню і допомагаючи їм в блокаді наших братів на Благословенній землі. Беззаперечним фактом є те, що його компанії отримували значні суми за організацію проходу жителів Гази в Єгипет з дозволу і за узгодженням з державою, що визнав сам Аль-Арджані, і що не заперечувала держава. Аль-Арджані в дійсності є продажним найманцем, подібно Дахлану чи Хамідті, за якими стоять підтримувані режимами озброєні угрупування, які використовуються проти власних народів.
Втручання Еміратів та їх зв’язку з Аль-Арджані — це окреме питання, яке у жодній мірі не вказує на відданість Аль-Арджані кому-небудь іншому, окрім єгипетського режиму, і не становить йому загрози, навіть якщо Емірати і намагались би схилити його до цього. Усім відомо, що Емірати виконують брудну роботу в ісламських країнах, просуваючи інтереси Британії. Прикладом тому є підтримка ними Сил швидкого реагування в Судані, незважаючи на те, що вони є угрупуванням, яке служить американським інтересам. Окрім того, Емірати співпрацюють з єврейським утворенням, яке є передовою базою США на мусульманських землях, а також з Хафтаром, американським агентом в Лівії, та іншими. Усі ці брудні дії об’єднує одне: Британія прагне грати певну роль в країнах, які перебувають під впливом Америки, використовуючи ресурси Умми в своїх інтересах.
І хоча Аль-Арджані є продажним найманцем і корупціонером, який служить режиму, він вважає, що використовує Емірати та їх гроші, які, за словами голови режиму, «сиплються як рис». Між тим, Емірати і Аль-Арджані лише стараються перехитрити один одного: Емірати думають, що покупають його, а він вважає, що обманює їх.
Але в дійсності Аль-Арджані залишається відданим єгипетському режиму і не робить жодного кроку без його відома і згоди, а можливо, і часто за його дорученням. При цьому йому необхідно утихомирювати Емірати, тобто Британію, обслуговуючи її інтереси там, де це не суперечить цілям режиму і його хазяйки — Америки.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що Аль-Арджані — це інструмент режиму, лояльного Америці, який забезпечує їх інтереси і не робить дій, які суперечать цьому. За це йому надається щедре фінансування і доступ до заробітку, включаючи збори з людей, як це відбувається з нашими братами в Газі. Його угрупування служить режиму, займаючись брудною роботою на Синаї, подібно іншим озброєних групам, які Америка створює для конкретних задач, а коли ці задачі завершуються чи угрупування стає занадто обтяжливим, його позбуваються.
Ці порочні елементи не представляють ані жителів Синаю, ані бедуїнські племена, чий зв’язок з вірою і релігією дуже глибокий. Вони — лише частина корумпованого режиму, який збирає навколо виключно собі подібних.
Вражає те, наскільки ці люди, вставши на бік Заходу і його агентів, присвятили себе цьому шляху, погрузли в крові мусульман, ставши співучасниками усіх злочинів своїх хазяїв. Хіба вони не думають про те, що їм доведеться відповідати за це перед Аллахом в Судний день? Вони захоплені хибною красою і швидкоплинними благами цього світу, забуваючи, що обіцяне Аллахом набагато краще і довговічніше.
Газета «Ар-Рая»
Махмуд Аль-Ляйсі
член інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір, Єгипет
23.10.2024
