Єврейське утворення дедалі нахабніше діє в своїй агресії проти Палестини і Лівану, не звертаючи ніякої уваги на мусульманські країни. Воно наважується на це, знаючи, що правителі цих країн є зрадниками своїх власних народів. Тому його ворожість у відношенні палестинців і ліванців підсилюється з кожним днем. Відчуваючи свою безкарність, єврейське утворення стає усе більш зухвалим і зарозумілим. Воно вже не вдовольняється лише нападами на мирних жителів, вбивствами, руйнуванням і вигнаннями.
Тепер його атаки охоплюють і Сирію, і Іран, і Ємен, і Ірак, не рахуючись ані з ким навколо. Більше того, єврейські сили тепер навіть нападають на миротворчі сили UNIFIL в Лівані. UNIFIL вже поскаржились на ці напади, заявивши, що опинились під серйозною загрозою, піддавшись атакам двічі за 48 годин. Деякі європейські країни офіційно засудили єврейське утворення за ці дії, закликавши призупинити торгові угоди з ним. Це питання також було піднято перед Радою Безпеки ООН, яка також закликала, хоча і обережно, поважати безпеку і недоторканість сил UNIFIL в Лівані.
Першочергові питання в політичній площині, які необхідно розглянути, — це: який вплив має Європа в Лівані? Яким є зв’язок європейців зі створенням сил UNIFIL? Якою є роль Європейського Союзу у відносинах з єврейським утворенням і який вплив мають на нього європейські країни? Інакше кажучи, яким є вплив ЄС на Близький Схід у цілому? Чи має ЄС єдину політику, обов’язкову для усіх його членів, або ж кожна країна дотримується своєї незалежної політики, особливо в цьому конкретному питанні?
Франція, одна із найважливіших країн ЄС, вважає себе відповідальною за Ліван як його колишній колонізатор. Вона стверджує, що значна частина населення Лівану – це мароніти, і Франція бачить себе їх духовним покровителем. Тому Франція постійно втручається до ліванських справ, щоб зберегти свій вплив, заявляючи, що мароніти – це її піддані і що вона несе відповідальність за їх безпеку та їх провідну роль в Лівані, виступаючи від їх імені.
Після 2006 року Франція активно сприяла створенню сил UNIFIL, долучаючи до цього Європейський Союз, бажаючи ввести ці сили до Лівану для запобігання ескалації конфлікту і збереження свого впливу. США визнають її вплив в Лівані і часто координують з Францією свої дії для забезпечення стабільності і захисту міжнародних інтересів. Проте головна роль в Лівані залишається за Америкою та її інструментами, якими є Іран і його угрупування.
Решта же країн ЄС зазвичай підтримують Францію, бачачи в ній ключового гравця в Лівані і представника європейських інтересів в регіоні. Але цього разу ситуація змінилась. Оскільки джерелом конфлікту стало єврейське утворення, позиції європейських країн виявились роз’єднаними. Франція, яка активно підтримувала євреїв в їх агресії проти Гази, не стала підтримувати їх напад на Ліван через відмінності інтересів. Ліван важливий для Франції, у той час як Газі вона не надає великого значення. В результаті цього європейські країни розділились у думках щодо агресії єврейського утворення, і їх позиції по Газі і Лівану виявились різними.
Під час проведення операції «Ураган Аль-Акси» усі країни Європейського Союзу разом з Європейською комісією встали на бік єврейського утворення, посилаючись на його право на самооборону. Проте після того, як стали усе частіше з’являтись повідомлення про жорстокі злочини євреїв в Газі і громадська думка в Європі почала виражати невдоволення жахливими кадрами, які демонстрували злочини єврейської армії, особливо проти жінок і дітей і, ситуація в Європі почала змінюватись.
Ірландія, Іспанія, Норвегія, Словенія і Мальта офіційно визнали палестинську державу. Це визнання створило тріщину в традиційно єдиній позиції Європи, яка зазвичай підтримувала єврейське утворення. Цей крок змінив політику ЄС у бік більш збалансованого підходу до конфлікту і проклав шлях для того, щоб іще вісім європейських країн визнали Палестину. Це також привело до того, що Європейський Союз почав закликати до припинення війни в Газі, що стало початком ослаблення підтримки єврейському утворенню. Основною причиною цієї зміни стало бажання покарати євреїв за скоєння злочинів проти людства і військових злочинів, за які вони не понесли покарання. Голова уряду Іспанії Педро Санчес заявив: «Прем’єр-міністр (Ізраїля) Біньямін Нетаньяху не має мирного плану для Палестини». Ця заява стало шоком для європейців і відобразила розчарування Європи злочинними діями єврейського утворення.
Тим не менш саме позиції Франції і Німеччини залишаються домінуючими серед усіх країн Європейського Союзу. Німеччина, як і США, а можливо, навіть в більшій мірі, підтримує єврейське утворення. Настільки, що в своїй нещодавній заяві міністр іноземних справ Німеччини виправдала вбивства жінок і дітей єврейською армією, посилаючись на право євреїв захищати свою безпеку. Уряд Німеччини також вирішив продовжувати поставки зброї і військової техніки єврейському утворенню, при цьому відомо, що Німеччина забезпечує до 30% військових нужд цього утворення.
Франція також мало чим відрізняється від Німеччини в своїх позиціях: вона підтримувала і продовжує підтримувати єврейське утворення як в військовому, так і в дипломатичному плані. Проте з початком війни в Лівані її підтримка ослабла через особливі інтереси Франції в цій країні.
Тим не менш залишається фактом те, що єдиною країною у світі, яка спричиняє реальний вплив на єврейське утворення, залишається Америка, і позиції європейських країн, включаючи Німеччину і Францію, не мають вирішального значення і не впливають на ситуацію без урахування позиції США. Європейський Союз і його комісія просто слідують політиці Америки у питаннях близькосхідного конфлікту.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад Аль-Хатвані
23.10.2024
