Під підсиленими заходами безпеки в Ісламабаді відбувся 23-й саміт Шанхайської організації співпраці, супроводжуваний, як зазвичай, великим медійним галасом. В саміті взяли участь ключові країни, такі як Китай, Росія, Індія, Пакистан, Іран, а також деякі держави Центральної Азії. Зустріч завершилась підписанням восьми документів, які стосуються бюджету організації, роботи секретаріату ШОС і зусиль по боротьбі з тероризмом в регіоні. Найбільш важливим моментом стало одностайне рішення про передачу головування Китаю на 2024-2025 роки. Наступною приймаючою країною стане Росія. Для необізнаного спостерігача саміт може здатись демонстрацією амбіцій ШОС як ключового геополітичного блоку, проте за гучними заявами не так вже і багато слушного практичного змісту.
Примітно, що ШОС не змогла зайняти жорстку позицію проти Заходу, особливо США і НАТО. Організація не прийняла резолюцію, яка попереджала б єврейське утворення і США про можливі жорсткі заходи у відповідь у випадку нападу на Іран. Також не було надано безумовної підтримки Росії в її конфлікті з Україною, яка підтримується НАТО. А тим, що найбільш розчаровує, є відсутність координації по наданню підтримки Китаю у противагу зростаючій американській військовій присутності в Тихоокеанському регіоні. Москва і Пекін давно сподіваються, що ШОС зможе одного разу стати конкурентом НАТО і ослабити «заснований на правилах» західний порядок, але в осяжному майбутньому цього, здається, не передбачається.
Нестача єдності серед членів ШОС відображає суперництво, яке підсилюється, що підриває здатність організації впливати на регіональні події, а також значно ослабляє шанси Китаю на глобальне суперництво з Америкою. Хоча Китай сподівається, що такі структури, як ШОС і БРІКС, допоможуть йому протистояти американській гегемонії в Євразії. ШОС є ключовим елементом в межах ініціативи «Один пояс — один шлях», скерованої на розширення китайського впливу через інфраструктурні проекти в Євразії. Проте це створює проблему для Росії, оскільки ініціатива вторгається до її традиційної сфери впливу в Центральній Азії. Незважаючи на тісні відносини між Москвою і Пекіном, викликані агресивними діями Америки, використовуючи Україну проти Росії і зусиллями США по стримуванню Китаю, глибока недовіра між двома сусідами, яка коріннями уходить в Іхетуаньське повстання 1899 року, подолати непросто.
Також слід згадати про нещодавній конфлікт між Китаєм та Індією, який охоплює Гімалайський регіон, Індійський океан, Тихоокеанський регіон і навіть космічний простір. Окрім цього, багаторічна ворожнеча між Індією і Пакистаном, яка призвела до чотирьох війн, прикордонні сутички між Іраном і Пакистаном, які продовжують наростати, і територіальна суперечка між Киргизстаном і Таджикистаном також підривають цілі ШОС. Також ШОС стикається з проблемою підтримання балансу сил: Киргизстан і Таджикистан намагаються зміцнити свої відносини з Росією, конкуруючи один з одним, у той час як Китай надає підтримку Пакистану через Китайсько-пакистанський економічний коридор і постачає зброю. У той час як Індія прагне розширити свої зв’язки з Іраном і Росією, щоб протистояти Пакистану. Серйозний торговий дисбаланс між Китаєм та іншими країнами-членами викликає невдоволення всередині країн, занепокоєних напливом дешевих китайських товарів. Ці розбіжності в економічній сфері і сфері безпеки ослабляють ШОС, але найбільш серйозною загрозою розпаду для неї залишається стратегічне партнерство Індії з США і Європою.
Незважаючи на усі зусилля Китаю, малоймовірно, що Шанхайська організація співпраці, як і група БРІКС, зможе у повній мірі кинути виклик американському пануванню в регіоні або стати конкурентом НАТО. Американський вплив як і раніше великий серед країн-учасниць ШОС, через Індію і Пакистан США можуть іще більше працювати над ослабленням організації. Таким чином, китайські амбіції по звільненню Євразії від американської гегемонії стикаються з серйозними проблемами.
Найбільшу тривожність викликає те, що шість із десяти країн-членів ШОС — це мусульманські країни, а в Індії і Китаї проживає велика кількість мусульман. Отож, виникає питання: чому мусульмани прагнуть досягти безпеки і процвітання в організації, в якій домінують Китай і його молодший партнер Росія — два запеклих ворога Ісламської Умми? Жорстока окупація Афганістану, руйнування Грозного і переслідування уйгурів — це злочини, які неможливо пробачити і забути. Більше того, ці дві держави не заслуговують на лідерство, оскільки за сприятливих умов не змогли політично об’єднатись, щоб використати на свою користь глобальну кризу і моральну поразку Америки, яка підтримує масові етнічні чистки в Газі, і підірвати застарілий порядок, заснований на західних правилах.
Якщо мусульмани звернуться до своєї славетної історії, то виявлять, що найбільш визначні періоди економічного успіху і безпеки в регіонах, які входять до Шанхайської організації співпраці, спостерігались саме тоді, коли вони знаходились під ісламським правлінням. Правління Праведного Халіфату, Омейядського Халіфату, Аббасідського Халіфату, а також Сельджукського і Тімурідського султанатів стало прикладом процвітаючих торгових шляхів, наукового прогресу і політичної стабільності. Ці періоди росту під ісламським правлінням є взірцем для наслідування. Ці приклади контрастують з конфліктами, з якими стикаються країни ШОС в нинішній час, багато із яких страждають від політичної і економічної нестабільності через свою залежність від крупних держав.
Мусульманам в країнах ШОС слід повернутись до Ісламу в усіх сферах життєдіяльності, інакше вони продовжать терпіти приниження і страждання під владою крупних держав. Аллах Всевишній сказав:
وَمَنْ يَبْتَغِ غَيْرَ الْإِسْلَامِ دِيناً فَلَنْ يُقْبَلَ مِنْهُ وَهُوَ فِي الْآخِرَةِ مِنَ الْخَاسِرِينَ
«Від того, хто шукає іншої релігії, окрім ісламу, це ніколи не буде прийнято, і в Останньому житті він опиниться серед тих, хто зазнав збитку» (3:85).
Єдиним порятунком від існуючих конфліктів між країнами регіону, включаючи розбіжності між членами організації, є встановлення Халіфату, який об’єднає мусульманські країни-члени ШОС і, у свою чергу, відкриє шлях до об’єднання решти азіатських країн під ісламським правлінням, як це було у минулому.
Газета «Ар-Рая»
Абдуль Маджид Бхатті, Пакистан
23.10.2024
