Після візиту прем’єр-міністра єврейського утворення в США наприкінці липня минулого року дії цього утворення проти так званої вісі опору і прибічників Ірану підсилились. 30 липня був вбитий Фуад Шукр, головний військовий радник в Іранській партії, а 31 липня в Тегерані, столиці Ірану, був вбитий голова політбюро руху ХАМАС.
Незважаючи на те, що атака на Ханію, нехай помилує його Аллах, була прямим ударом по Ірану, Іран тоді не відповів на напад, обмежившись лише заявами із засудженням і погрозами, що спонукало євреїв підсилити свої атаки. У серпні ескалація обмежилась повітряними ударами по різним об’єктам в Лівані і хибними повітряними рейдами над Бейрутом. В тому ж місяці євреї почали нарощувати військові сили на північному кордоні з Ліваном.
17 вересня відбулась атака з використанням пейджерів: пристрої, розіслані тисячам бійців Іранської партії по усій країні, вибухнули одночасно. 18 вересня трапився вибух радіопередавачів, а 20 вересня був вбитий командир сил спецназу «Різван», елітного підрозділу Іранської партії. Усі ці події були прелюдією до розширення операції євреїв проти Лівану, яка почалась 23 вересня.
Незважаючи на різке збільшення єврейських атак, відповідь Іранської партії була вельми слабкою і зводилась до обстрілів пустельних місцевостей старими ракетами. Навіть незважаючи на смерть лідера партії і більшості керівництва, їх дії досі обмежуються відправкою «послань» за допомогою ракет, які не завдають серйозної шкоди євреям. Це викликає багато питань про майбутнє партії, її політичної ролі в Лівані і регіоні, а також про її участь в конфлікті з єврейським утворенням.
Максимум, чого можуть досягти озброєні угрупування, — це завдання збитку ворогу. Історично так склалось, що подібні угрупування не в змозі ані звільнити землю, ані усунути загрозу. Після завершення битв чи війн їх роль завершується, а на передній план виходять держави, які управляли і підтримували ці угрупування, щоб пожинати політичні плоди за столом переговорів. Інакше кажучи, ці угрупування — усього лише інструмент, усвідомлюють вони це чи ні, і не мають політичної незалежності, а також не можуть самостійно встановлювати своїй військові цілі. Наприклад, якщо припустити, що Іранська партія вирішила підсилити ескалацію, розширити атаки на євреїв, використовуючи управляємі ракети, паралізувавши тим самим військові аеродроми, а Іран прийняв би протилежне рішення, то в такому випадку рішення Ірану мало б більшу вагу і було б остаточним.
З поверненням лояльного до Америки Мохаммада Джавада Заріфа до влади у якості віце-президента Ірану по стратегічним питанням у поєднані з новим президентом Масудом Базешкіаном стає ясно, що політика Ірану, як внутрішня, так і зовнішня, зазнає змін. Іран усе більше схиляється перед американським впливом, що веде його до повному підкоренню США.
На прес-конференції, яка відбулась в Тегерані в середині вересня, Базешкіан заявив: «Ми не є ворогами Сполучених Штатів. Їм слід припинити свою ворожість до нас, продемонструвавши добрі наміри на ділі». І тут же додав: «Ми також брати американцям». Через тиждень в інтерв’ю телеканалу CNN на полях Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку він знов висловився, принижуючи силу Іранської партії: «Ми не можемо дозволити, щоб Ліван став новою Газою в руках «Ізраїля»». Він також додав: «Хезболла не може в одиночку протистояти державі, яку підтримують західні країни, Європа США».
На низку питань про права жінок в Ірані, заданих Крістіан Аманпур Мухаммаду Джаваду Заріфу, він відповів на англійській мові, запевнивши Аманпур, що роль жінок в управлінні підсилиться, і підкреслив, що уперше в історії Ірану до уряду увійшли чотири жінки.
Позиції, зайняті Іраном, такі як «стратегічна стриманість» і утримання своєї ліванської партії в межах встановлених правил ведення бойових дій, з часів вбивства Ісмаіла Ханії, а до цього — вбивства командира загону «Аль-Кудс» Касема Сулеймані, лише підштовхнули його ворогів до підсилення агресії. Ці дії негативно позначились на його партії в Лівані. Стало ясно, що Іран кинув свою партію перед військовою машиною євреїв, обмежуючи її дії і забороняючи дати повноцінну відповідь на атаки євреїв, незважаючи на ліквідацію більшості військових лідерів. Це підштовхнуло євреїв почати наземний і морський наступ на Ліван, вважаючи, що іранська партія позбавлена своєї бойової міці. Проте поточна реальність не підтверджує ці висновки: наземний наступ зустрів серйозний опір, який ускладнив просунення євреїв. Також слабка позиція Ірану привела до того, що Нетаньяху заявив про своє бажання змінити режим в Ірані, що спонукало Іран здійснити малоефективну ракетну атаку у якості сигналу єврейському утворенню.
Щодо внутрішньої політичної обстановки в Лівані, опозиційні сили, які виступають проти шиїтського альянсу, спробували скористатись ударами по Іранській партії, щоб підсилити свій вплив у питанні обрання голови держави. У відповідь голова парламенту Набіх Беррі і прем’єр-міністр тимчасового уряду Наджиб Мікаті пішли на поступки, підтримавши їх пропозиції. Заступник генерального секретаря Іранської партії Наім Касем зробив заяву, яка підтверджує єдність політичної позиції шиїтського альянсу у внутрішніх справах. Опозиційні сили в Лівані не володіють достатнім впливом, щоб кинути виклик підтримуваному США шиїтському дуету, і їх дії залишаються незначними і неефективними. Також слід зазначити, що прибічники Саудівської Аравії утримались від критики Іранської партії, незважаючи на те, що внутрішній розкол між суннітами і шиїтами в Лівані був би на руку євреям.
Ліванська партія Ірану скоїла волаючі злочини проти мусульман, підтримавши злочинця Башара Асада, незважаючи на усвідомлення того, що його режим є кяфірським, а сам він і його батько — злочинцями. Ця підтримка перетворила партію із організації, на яку Умма покладала надії в захисті своїх інтересів, на сектантську партію, ворожу до прагнень Умми звільнитись від колоніалізму. Більше того, Іранська партія також придушила протести проти корумпованого ліванського режиму, відомі як «рух 17 жовтня», і потім заблокувала продовження розслідування вибуху в порту Бейруту. Вона також погодилась на демаркацію морського кодону з єврейським утворенням, фактично передавши йому газові родовища в Середземному морі. Усі ці дії віддалили партію не тільки від Ісламської Умми, але й від її власного народу.
Майбутнє Іранської партії буде залежати від політики самого Ірану. Швидше за усе, Іран не відмовиться від своєї партії, але змінить її форму, зробивши її політичною партією всередині Лівану, яка більше не буде погрожувати єврейському утворенню. В минулому вже здійснювались дві спроби змінити роль партії, бажаючи роззброїти її і зробити політичною. Одна із них була в 2009 році, коли обговорювався новий конфесійний розподіл влади в Лівані через «трійкове розділення» як альтернативу рівному розподілу між мусульманами і християнами. Проте цей план був відкинутий через революції, які спалахнули в регіоні, і втручання Іранської партії до Сирії. Тепер, після подій 7 жовтня 2023 року, які вразили єврейське утворення і продемонстрували його слабкість, стало ясно, що його крах можливий за наявністю щирої волі і рішучого політичного кроку. Сформувався міжнародний і регіональний консенсус про необхідність роззброїти ці групи і зробити із них політичні партії.
Газета «Ар-Рая»
Абдуль Латиф Даук
23.10.2024
