від Мухаммада Аділя Джамиля аль-Гулі
Питання:
З іменем Аллаха — Милостивого, Милосердного...
Шановний дорогий брате, аміре Хізб ут-Тахрір! Нехай береже Вас Аллах Всевишній! Мир Вам, милість Аллаха та Його благословення!
Сказав Всевишній:
وَاتَّبَعُوامَاتَتْلُوالشَّيَاطِينُعَلَىٰمُلْكِسُلَيْمَانَ ۖوَمَاكَفَرَسُلَيْمَانُوَلَـٰكِنَّالشَّيَاطِينَكَفَرُوايُعَلِّمُونَالنَّاسَالسِّحْرَ
«Вони послідували за тим, що читали дияволи у царстві Сулеймана. Сулейман не був невіруючим. Невіруючими були дияволи, і вони навчали людей чаклунству...» (2:102).
У нашій країні поширились хвороби. Дехто пов’язує це з дотиком Шайтана, дехто — зі сглазом, а дехто — з чаклунством. Чи пов’язано чаклунство з проникненням джина у тіло людини? Чи є у цього наслідки? Чи дозволяє Шаріат лікувати його заклинаннями, або це вважається шарлатанством? Я сподіваюсь, що Ви поясните це питання. Нехай Аллах воздасть Вам благом.
Ваш брат Сейфу Тайб Мутаххар аль-Гулі — Ємен.
Відповідь: І Вам мир, милість Аллаха та Його благословення! Ваше питання складається із чотирьох частин:
- Тема, яка відома в народі як «дотик Шайтана».
- Тафсір благородного аяту та його вказівка на чаклунство.
- Тема заздрості та сглазу.
- Як вести профілактичне лікування цього: заклинанням або чимсь іншим?
Відповідь буде наступною:
1. — Тафсір благородного аяту, у якому вважається, що він вказує на дотик Шайтана:
الَّذِينَيَأْكُلُونَالرِّبَالَايَقُومُونَإِلَّاكَمَايَقُومُالَّذِييَتَخَبَّطُهُالشَّيْطَانُمِنَالْمَسِّ
«Ті, які пожирають лихву, повстануть, як повстає той, кого диявол поверг своїм дотиком...» (2:275).
Роз’яснення цього аяту я приведу із книги «Полегшення в основах Тафсіру»:
«Ті, які пожирають лихву...» — означає «ті, які беруть її, до чого відноситься будь-яке користування лихварством». У Благородному Коране використовується слово «пожирають» для вказівки на гріх (лихварства, лихви).
Всевишній в інших аятах говорить:
إِنَّالَّذِينَيَأْكُلُونَأَمْوَالَالْيَتَامَىٰظُلْمًاإِنَّمَايَأْكُلُونَفِيبُطُونِهِمْنَارًا ۖوَسَيَصْلَوْنَسَعِيرًا
«Воістину, ті, які несправедливо пожирають майно сиріт, наповнюють животи Вогнем та будуть у Полум’ї» (4:10),
وَالَّذِينَكَفَرُوايَتَمَتَّعُونَوَيَأْكُلُونَكَمَاتَأْكُلُالْأَنْعَامُوَالنَّارُمَثْوًىلَّهُمْ
«А невіруючі користуються благами та їдять, подібно худобі. Їх притулком буде Вогонь» (47:12).
У даному випадку — так само.
«...повстануть...» — говориться про Судний День.
«...як повстає той, кого диявол поверг...» — вони будуть воскрешенні у своїх могилах і повстануть так, як встає людина, яка борсається, припадком — тобто така, що втратила розсудок. Це буде відплатою їй у Судний День, і воно є вказівкою на категоричну заборонність лихварства, вказівкою, що підвереджує заборону лихварства у цьому аяті.
«...своїм дотиком...» — тобто безумством. Говорять так: «Торкнулось чоловіка, а отож,він з’їхав з глузду». Слово «борсання», «поверження» (الخبط) (використане в аяті) означає удар, після якого не вирівнюватись, і людина іде, не розбираючи дороги.
Відносно аяту «...кого диявол поверг своїм дотиком...» є різноманітні тлумачення, але правильним я вваж є те, коли людину охоплює безумство, Шайтан починає більше на неї впливати за допомогою свої намовлянь, людина починає уявляти собі різні речі, що приводять її до втрати глузду, і усе це — через розлад розуму.
Що стосується слів про те, що саме Шайтан приводить людину до приступів або до безумства, то аят не говорить про це. Аллах ﷻ не говорить в аяті: «Шайтан своїм дотиком зводить з глузду», — а говориться: «...кого диявол поверг своїм дотиком...», — тобто «повергає людину з причини безумства останнього, а отож, безумство людини передувало втраті глузду, у яке його повергає Шайтан».
Також слова деяких вчених про те, що аят «...кого диявол поверг своїм дотиком...» є метафорою, алегоричною формою висловлювання, що узгоджується з мовним способом арабів описувати епілептичний удар (в загалом — безумство) як дотик джина, що призвело до безумства — згідно цьому араби і вивели слово «безумство» (джунун) від слова «джин», — то правильність такого тлумачення малоймовірна, тому що на метафоричний, алегоричний зміст не опираються, окрім як якщо істина невідома. У даному ж випадку істина відома: Шайтан намовляє безумця, навіюючи йому багато ілюзій, які запаморочують його розум, через що говорять, що «його поверг Шайтан».
Я не стану затягувати промову щодо правильного тлумачення аяту, тому що підхід буде таким же, тобто якщо при тлумаченні аяту немає можливості опертися на прямий зміст, то лише тоді можна опертися на лексичні прийоми арабської мови, тому що Коран був ниспосланий на мові арабів. Тому я вважаю правильним наступне: аят «Ті, які пожирають лихву, повстануть, як повстає той, кого диявол поверг своїм дотиком...» говорить про людей, до яких Шайтан доторкнувся з причини їх безумства, тобто безумство передувало поверженню Шайтаном людини. Отож, спочатку людина сходить є з глузду з тієї або іншої причини, потім Шайтан повергає її, починає намовляти сильніше та надавати їй ілюзії.
Шайтан не приводить людину до припадків, до безумства в загалом, тому що у протилежному випадку в аяті було б сказано «кого диявол поверг за допомогою свого дотику...» (на арабській замість частки «мін» використовувалась би частка «бі»), тому що «бі» використовується як прийменник, який приєднує попереднє слово до наступного. У такому випадку це б означало, що дійсно дотик Шайтана приводить до безумства. Але у даному випадку істина (прямий зміст) відома, а тому неправильно буде схилятись до метафоричного, алегоричного змісту, а треба тлумачити зміст слова «Шайтан» прямо, тому що істина його існування відома».
Шайтан не доторкається до людини таким чином, що після цього та впадає у припадок та сходить з глузду, у Шайтана немає влади над людиною, тому що сказав Аллах у Корані:
وَمَاكَانَلِيَعَلَيْكُممِّنسُلْطَانٍ
«У мене не було над вами ніякої влади» (14:22),
إِنَّعِبَادِيلَيْسَلَكَعَلَيْهِمْسُلْطَانٌ
«Воістину, ти не владний над Моїми рабами» (15:42).
Шайтан не викликає у людини припадків. Його діло — намовляння. Людина ж сама обирає свою позицію відносно намовлянь. Якщо людина їх відкине, то обере істину, а якщо відповість на них позитивно, то обере оману.
فَمَاذَابَعْدَالْحَقِّإِلَّاالضَّلَالُ
«Що може бути за істиною, окрім омани?» (10:32).
Такою є моя думка, до якої я схиляюсь у цьому питанні,проте Аллах знає краще.
2. Ви привели благородний аят у своєму питанні — аят, який вказує на існування чаклунства. Я вже дав відповідь по цій темі, а на саме Ваше питання моя відповідь буде такою:
Чаклунство (магія) — це знання, яке реалізується з застосуванням слів невір’я при заклинаннях або певних діях. Воно примушує тебе бачити ілюзію, коли яка-небудь річ перед тобою представ чимось іншим, але сама тобто перед тобою представляють ілюзію, а отож, якщо ти доторкнешся до цієї речі або пильно перевіриш її, то знайдеш, що вона залишилась тим, чим була, а отож, уся справа — в ілюзії.
Доказом того, що чаклунство реалізується зі застосуванням слів невір’я у заклинаннях або вчинках, служить розуміння, яке виходить із аяту «Сулейман не був невіруючим». Мається на увазі, що Сулейман не здійснював чаклунства. Вираз «здійснив невір’я», застосований в аяті, є метафоричним позначенням чаклунства, а отож, чаклунство ведеться з використанням слів або вчинків невір’я, а тому той, хто займається чаклунством, коїть невір’я. Це підтверджують слова Всевишнього у продовженні цього аяту: «Невіруючими були дияволи, і вони навчали людей чаклунству». Таким чином, чаклунство — це невір’я. Мусульманин, який почав займатись чаклунством, стає віровідступником, якого страчує Ісламська держава.
Доказом того, що представлення чаклуна — не справжнє, а є усього лише ілюзією, є слова Всевишнього:
سَحَرُواأَعْيُنَالنَّاسِ
«Коли вони кинули, то очарували погляди людей» (7:116),
فَإِذَاحِبَالُهُمْوَعِصِيُّهُمْيُخَيَّلُإِلَيْهِمِنسِحْرِهِمْأَنَّهَاتَسْعَىٰ
«І тут йому представилось, що їх мотузки та посохи від їх чаклунства прийшли до руху» (20:66).
Це означає, що палки залишились палками насправді, але перед очами людей вони представились живими зміями. Істина не змінилась на іншу, тобто палки не стали зміями у реальності, а тому якщо б людина доторкнулась до тих змій, то виявила б, що це — палки, і якщо б він пильно розглянув ці змії, то так само виявилось би,що це — палки, які через ілюзії були представлені зміями, що рухались. Коли чаклуни кидали свої палки, то самі у цю мить бачили, що палки залишаються палками, а тому ілюзія була призначена для людей, щоб ті побачили у палках змій. Коли ж Муса (а.с.) кинув свій посох, і чаклуни побачили, що посох справжню живу змію, тим більше, коли та стала пожирати їх палки, то істина була доказана для них остаточно. Вони зрозуміли, що зроблене Мусой (а.с.) не є чаклунством, тому що чаклунство не змінює істини речей. Чаклуни зрозуміли, що побачене ними — не чаклунство, а правда від Господа світів, як і заявляв Муса (а.с.), після чого вони самі увірували, і їх віра була дивною.
Наприклад, будь у тебе стілець, і прийшла до тебе людина, встала на відстані від нього і сказала: «Зараз я почну робити закляття, говорити слова та робити дії, знаходячись на відстані від стільця, після чого ти побачиш, що стілець стане подушкою», — потів промовив слова, у яких є фрази невір’я, через що перед тобою виникла ілюзія, що стілець перетворився у подушку, насправді, залишаючись стільцем, то знай, що якщо ти доторкнешся до стільця, то не знайдеш подушки, а знайдеш лише стілець. Якщо ця людина зробила так дію без того, щоб предмет змінився у дійсності, зачитувала заклинання, як яких звучать слова невір’я, але предмети залишили тими, що і були, то отож, він навів ілюзію, а сам він — чаклун та невірний.
Що ж стосується обманливих фокусів, як, наприклад, якщо хтось взяв серветку та пташку і поклав їх разом, потів вдався до певних жестикуляцій та сховав пташку, показав тобі лише серветку, а потім сказав то, що зараз пташку, промовив якісь слова і показав тобі справжню пташку замість серветки, то це не вважається чаклунством, а вважається фокусом, тому що пташка була у нього насправді у руках, яку він під час фокусу сховав, а потім показав. Іншими словами, у нього була і серветка, і пташка. Спочатку він сховав від тебе пташку і показав серветку, а потом сховав серветку і показав тобі пташку. І пташка, і серветка були у нього у руках, а те, що він зробив, вважається обманливим фокусом. Або, наприклад, фокус з коробкою, під якою знаходиться друга прихована коробка, яку ти не бачиш. Заходить людина у першу коробку у тебе на очах, після чого цю коробку розпилюють на дві частини, а врешті решт із неї виходить та ж сама людина абсолютно жива. Усе тому, що коли вона залазить у коробку, то опускається у прихований відділ видимої частини коробки, яку і розпилюють на дві частини, а сама людина виходить здоровою без усяких пошкоджень. Це — не чаклунство, а обман під час фокусу. Якщо людина залізла у коробку з прихованим дном, а потів вилізла із неї, або якщо у коробки було декілька частин, і людина залізла в одну із них, а відрізана була інша, то це — обманний фокус.
Що стосується заклинателів та шарлатанів, то вони не у змозі навести ілюзії, і приховати тим самим істину, так само як і не можуть займатись обманом людей за допомогою фокусів,заявляючи при цьому, що вони знають сокровенне, читаючи у книзі або бачачи це у чаші, або несуть єресь, мовляв, вони вміють розмовляти з джинами або здатні на подібні заклинання, то це називається не чаклунством, а маніпуляцією та шарлатанством, за яке така людина заслуговує фізичного (таазір), і це покарання зростає згідно розміру спричиненої цією людиною шкоди.
Чаклунство у тому сенсі, у якому я сказав раніше, тобто коли людина, промовляючи слова невір’я, здійснює заклинання (і робить так, що ти бачиш те, чого насправді немає, так що істина суть предметів не змінюється, а перед тобою виникає лише ілюзія) — такий вид чаклунства сьогодні по суті зник, тому що йому не немає колишньої площадки для розвитку, окрім того, що чаклуну загрожує смертна кара. Ісламська Держава, яка існувала сторіччями, по суті покінчила з чаклунами... по цим двом причинам: була ліквідована площадка розвитку чаклунства і було введено покарання на нього, так що знання про чаклунство по суті зникло.
До відому, покарання чаклуна, який використовує слова невір’я під час проведення чаклунства, через що він і звинувачується у невір’ї, — наступне:
У вищезгаданому тафсірі до сури «Аль-Бакара» пишеться:
«Покарання чаклуна — як було пояснено — прирівнюється до покарання віровідступника, тому що він став невірним по вищезгаданому змісту. Сподвижники Пророка ﷺ страчували чаклунів. Приклад тому був у часи Умара ібн аль-Хаттаба (р.а.), коли був страчений чаклун при одностайній згоді сподвижників. Умар виніс вердикт без докору з боку кого-небудь із сподвижників. Цю історію приводить Ахмад від Суфьяна, від Таріка Джаз ібн Муавії, дяді Ахтафа ібн Кайса, який сказав: «За рік до смерті Умара до нас прийшов наказ, що проголошував: «Вбийте усіх чаклунів». Можливо, Суфьян говорив, що там було написано: «... і чаклунок».
Що стосується фокусів,якими вводять людей в оману, якщо потім фокусники не пояснюють, у чому правда, а також шарлатанства різноманітних шейхів та заклинань, які вони роблять, то за це їх карають згідно (шаріатському покаранню) «таазір» (фізичне покарання) згідно рівню нанесеної ними шкоди, коли вони вводили людей в оману. Відомо, що покарання таазір в Ісламу може досягати смертної кари, якщо рівень злочину настільки серйозний.
Різниця ж між стратою чаклунів від страти таазир полягає у тому, що у першому випадку страчують віровідступника, за яким не читається джаназа і якого не ховають на мусульманському цвинтарі, а у другому випадку страчують мусульманина-грішника, розпусника, згідно виду його злочину, який він скоїв, після чого за ним читають джаназа-намаз та ховають на цвинтарі мусульман».
Для загальної користі хочу привести деякі думки тлумачів різноманітних мазхабів у деяких тафсірах:
Тафсір ібн Касіра, т. Саляма (1/371)
وَاتَّبَعُوامَاتَتْلُوالشَّيَاطِينُعَلَىٰمُلْكِسُلَيْمَانَ ۖوَمَاكَفَرَسُلَيْمَانُوَلَـٰكِنَّالشَّيَاطِينَكَفَرُوايُعَلِّمُونَالنَّاسَالسِّحْرَ
«Вони послідували за тим,що читали дияволи у царстві Сулеймана. Сулейман не був невіруючим. Невіруючими були дияволи, вони навчали людей чаклунству...» (2:102).
Вчені розійшлись у думках відносно того, хто навчається чаклунству та використовує його. Абу Ханіфа, Малік та Ахмад сказали: «Він коїть невір’я». Із числа прибічників мазхабу Абу Ханіфи були ті, хто сказав: «Якщо хтось вивчав чаклунство, щоб його уникати або відсторонюватись від нього, то він не скоїв невір’я, а якщо вивчав, віруючи у його дозволеність або для отримання користі із нього, то цим він скоїв невір’я. Також і той, хто вірить, що Шайтан може зробити проти нього усе, що побажає, те коїть невір’я». Шафії, нехай помилує його Аллах, сказав: «Якщо людина вивчає чаклунство, то ми повинні сказати їй: «Опиши своє чаклунство». Якщо він описав його так, що його відповідь — це невір’я, то він — невірний, а якщо він не відповідає словам невір’я, але він вірить, що його чаклунство дозволено, то і тоді він — невірний».
Ібн Хубейра сказав: «Чи страчують за сам вчинок чаклунства та його застосування?». Малік та Ахмад сказали: «Так». Шафії та Абу Ханіфа сказали: «Ні». Якщо за допомогою чаклунства була вбита людина, то, згідно думці Маліка, Шафії та Ахмада, того, хто здійснив чаклунство, страчують, а згідно Абу Ханіфі його не страчують, доки від нього не повториться подібне або доки за цією певною людиною не закріпиться подібне. Страта чаклуна-вбивці згідно думці усіх приводиться у якості покарання «Хадд» (зупинення), окрім Шафї, який сказав: «Його страчують «Кісас» (тією ж самою відплатою)».
Тафсір Куртубі: (2/47)
«11 — Вчені розійшлись у думках про те, яким є хукм чаклуна-мусульманина та зіммія. Малік вважає, що якщо мусульманин сам почав займатись чаклунством своїми словами, то стає невірним, від нього не вимагають каяття і вони не приймається, адже його розглядають як єретика (зіндик)... А також тому, що Аллах Всевишній назвав чаклунство невір’ям, сказавши:
وَمَايُعَلِّمَانِمِنْأَحَدٍحَتَّىيَقُولَاإِنَّمَانَحْنُفِتْنَةٌفَلَاتَكْفُرْ
«Проте вони (янголи) нікого не навчали, не сказавши: «Воістину, ми є спокусою не ставай же невіруючим»(2:102).
Так говорять Ахмад бн Ханбаль, Абу Сур, Ісхак, Шафії та Абу Ханіфа.
Чаклуна страчують. Про це передають від Умара, Усмана, Ібн Умара, Хафси, Абу Муси, Кайса ібн Саада та від сімох табіїнів...
Сказав ібн Арабі: «Аллах Всевишній ясно сказав у Своїй Книзі, що чаклун є невірним: «Невіруючими були дияволи» (2:102), — тому що вони навчали чаклунству. Янголи Харут та Марут говорять: «Воістину, ми є спокусою, не ставай же невіруючим»(2:102), — що підтверджує сказане».
3. Сглаз та заздрість (порча): я відповідав на це питання по цій темі раніше, тому приведу ту свою відповідь на задане Вами питання:
«Заздрість — це бажання, щоб зникло благо того, кому заздрять. Сглаз — це нанесення збитку оком. Говорять: «Сглазив людину», — тобто наніс збитку оком.
Сглаз та заздрість однакові у наслідках, які вони спричиняють на людину, але відрізняються у способах свого застосування. Так, заздрість завдає порчу як тому,хто присутній, так і тому, хто відсутній, а сглаз завдає шкоди лише тому,хто присутній, кого бачить око. Заздрість вбирає у себе сглаз, а тому прохання захисту від заздрості вбирає у себе прохання захисту від сглазу, у той час як прохання про захист від сглазу є лише частковим проханням захисту від заздрості. Аллах Всевишній говорить у Корані:
قُلْأَعُوذُبِرَبِّالْفَلَقِ... وَمِنْشَرِّحَاسِدٍإِذَاحَسَدَ
«Скажи: «Вдаюсь до захисту Господа світанку... від зла заздрісника, коли він заздрить» (113:1...5).
Ці слова також включають у себе захист від сглазу, що вказує на красномовність Корану та його чудотворність.
Що стосується шкоди, який наносять заздрістю та сглазом, то ця тема складається із двох частин:
Перше. Заздрісник та наводячий сглаз, бажаючий, щоб благо покинуло того, кому він заздрить і наводить сглаз, є грішником, і покарання його велике. Аллах Всевишній наказав нам вдаватися до Його допомоги від їх зла таким чином, як було описано вище.
Друге. Що стосується того, кому заздрили і сглазили, то шкода, завдана йому заздрістю та сглазом, обертається хворобою, що уражає людину. Цій шкоді можна протидіяти засобами та способами, які я поясню трохи нижче.
Слово «заздрість » також має метафоричне значення, тобто, коли заздрісник бажає для себе такого ж блага, яке є в іншого, але не бажає, що в іншого воно зникло. У такому випадку немає нічого страшного у тому, щоб, наприклад, при виді людини, яка вивчає Коран, бажати бути таким же, як він, або при виді людини, яка роздає милостиню, бажати бути як вона. Вивів Бухарі у своєму «Сахіху» від Абу Хурайри, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لاَحَسَدَإِلَّافِياثْنَتَيْنِ: رَجُلٌعَلَّمَهُاللَّهُالقُرْآنَ،فَهُوَيَتْلُوهُآنَاءَاللَّيْلِ،وَآنَاءَالنَّهَارِ،فَسَمِعَهُجَارٌلَهُ،فَقَالَ: لَيْتَنِيأُوتِيتُمِثْلَمَاأُوتِيَفُلاَنٌ،فَعَمِلْتُمِثْلَمَايَعْمَلُ،وَرَجُلٌآتَاهُاللَّهُمَالًافَهُوَيُهْلِكُهُفِيالحَقِّ،فَقَالَرَجُلٌ: لَيْتَنِيأُوتِيتُمِثْلَمَاأُوتِيَفُلاَنٌ،فَعَمِلْتُمِثْلَمَايَعْمَلُ
«Немає заздрості, окрім як до двох: чоловіку, якого Аллах навчив Корану, після чого той читає його вдень та вночі, а потім його почув сусід та сказав: «О якщо б мені було дано те, що дано такому-то! Я б робив те, що робить він!», — а також чоловіку,якому Аллах дав майно, і той витрачає його по праву, на що (інший) чоловік сказав: «О якщо б мені було дано те, що було дано такому-то! Я б робив те, що робить він!».
4. Як боротись зі сглазом, заздрістю та чаклунством:
Сглаз та заздрість. З ними борються так, як на те вказують шаріатські текст:
а) Наближатись Аллаху Всевишньому за допомогою поклоніння, молитов, читання Корану та покладатись на Нього належним чином. Сказав Всевишній:
وَنُنَزِّلُمِنَالْقُرْآنِمَاهُوَشِفَاءٌوَرَحْمَةٌلِلْمُؤْمِنِين
«Ми ниспосилаємо у Корані те, що є зціленням та милістю для віруючих» (17:82),
وَمَنْيَتَوَكَّلْعَلَىاللَّهِفَهُوَحَسْبُهُ
«Тому, хто уповає на Аллаха, досить Його» (65:3).
б) Вдавання до захисту Аллаха від зла людини та джина, прохання його захисту дітям, нащадкам та читанні останніх двох сур Корану:
— «Посланець Аллаха ﷺ звертався до Аллаха за захистом від сглазу джинів та людей, проте коли були ниспослані «муаввізатейн» (дві останні сури Корану), то він став читати їх і залишив інше» (хадіс вивели Нісаій, Ібн Маджа, Альбані підтвердив як достовірний).
— Слова:
أَعُوذُبِكَلِماتِاللهِالتَّامَّاتِمِنشَرِّماخَلَقَ
«Я вдаюсь до захисту постійних слів Аллаха від зла, яке Він створив» (вивів Муслім),
بِسْمِاللهِالَّذِيلايَضُرُّمعَاسْمِهِشَيْءٌفيالأرضِولافيالسَّماءِوَهُوَالسَّمِيعُالعَلِيمُ
«З іменем Аллаха, з іменем Якого не шкодить нічого на землі та на небі! Він — Чуючий, Знаючий!» (вивели Абу Дауд та Тірмізі)
— Передається від Ібн Аббаса (р.а.), який сказав: «Посланець Аллаха ﷺ просив у Аллаха захисту для Хасана та Хусейна, говорячи:
إِنَّأَبَاكُمَاكَانَيُعَوِّذُبِهَاإِسْمَاعِيلَوَإِسْحَاقَأَعُوذُبِكَلِمَاتِاللَّهِالتَّامَّةِمِنْكُلِّشَيْطَانٍوَهَامَّةٍوَمِنْكُلِّعَيْنٍلامَّةٍ
«Ваш батько вдавався до захисту Аллаха для Ісмаїла та Ісхака такими словами: «Я вдаюсь до захисту постійних слів Аллаха від усіх шайтанів та хвилювань, та від усіх сглазів, що шкодять» (вивів Бухарі).
в) Узаконене Шаріатом заклинання у випадку, якщо спіткало лихо:
— Від Абу Саіда передається, що Джибриль прийшов до Пророку ﷺ та сказав:
يَامُحَمَّدُاشْتَكَيْتَفَقَالَنَعَمْقَالَبِاسْمِاللَّهِأَرْقِيكَمِنْكُلِّشَيْءٍيُؤْذِيكَمِنْشَرِّكُلِّنَفْسٍأَوْعَيْنِحَاسِدٍاللَّهُيَشْفِيكَبِاسْمِاللَّهِأَرْقِيكَ
«О Мухаммад! Ти скаржився?». Він відповів: «Так». Джибриль сказав: «З іменем Аллаха! Я заклинаю тебе від усілякої речі, що приносить тобі лихо, від зла усілякої душі або від сглазу заздрісника! Нехай зцілить тебе Аллах! З іменем Аллаха, я заклинаю тебе!» (передав Муслім).
— Від Аіши (р.а.) повідомляється:
أَمَرَنِيرَسُولُاللَّهِصلىاللهعليهوسلمأَوْأَمَرَأَنْيُسْتَرْقَىمِنْالْعَيْنِ
«Посланець Аллаха ﷺ наказав мені або наказав (іншому, або групі, або усім) заклинати від сглазу».
У будь-якому випадку, Захисник — Аллах:
وَإِنْيَمْسَسْكَاللَّهُبِضُرٍّفَلاكَاشِفَلَهُإِلَّاهُوَوَإِنْيَمْسَسْكَبِخَيْرٍفَهُوَعَلَىكُلِّشَيْءٍقَدِير
«Якщо Аллах торкнеться тебе лихом, то ніхто не зможе позбавити від нього, окрім Нього. Якщо ж Він торкнеться тебе благом, то адже Він здатний на усіляку річ» (6:17).
Чаклунство:
Що стосується чаклунства, у випадку, якщо воно сталося, то, як було сказано раніше, воно по суті вже зникло, а те, що має місце сьогодні бути, ближче до шарлатанству та обману, які нічим не шкодять, окрім як тим, що хтось ними обманює людей, нехай убереже нас Аллах від цього. Заклинаннями проти цього будуть ті ж, що і від заздрості та сглазу, які приведені вище, сюди ж можні віднести хадіс про читання сури «Аль-Бакара». У ній — багато блага, у т.ч. припинення будь-якого впливу, яке спричиняє чаклунство, якщо воно станеться... Передав Муслім у своєму «Сахіху»:
«Передав мені аль-Хасан ібн Алі аль-Хульвані від Абу Тауба, яким був Рабіа ібн Нафі, від Муавії, тобто Ібн Салями, від Зейда, як він чув, що Абу Саляма говорив: «Передав мені Абу Умама аль-Бахілі, який сказав:
سَمِعْتُرَسُولَاللَّهِصلىاللهعليهوسلميَقُولُاقْرَءُواالْقُرْآنَفَإِنَّهُيَأْتِييَوْمَالْقِيَامَةِشَفِيعًالِأَصْحَابِهِاقْرَءُواالزَّهْرَاوَيْنِالْبَقَرَةَوَسُورَةَآلِعِمْرَانَفَإِنَّهُمَاتَأْتِيَانِيَوْمَالْقِيَامَةِكَأَنَّهُمَاغَمَامَتَانِأَوْكَأَنَّهُمَاغَيَايَتَانِأَوْكَأَنَّهُمَافِرْقَانِمِنْطَيْرٍصَوَافَّتُحَاجَّانِعَنْأَصْحَابِهِمَااقْرَءُواسُورَةَالْبَقَرَةِفَإِنَّأَخْذَهَابَرَكَةٌوَتَرْكَهَاحَسْرَةٌوَلَاتَسْ
تَطِيعُهَاالْبَطَلَةُ
«Читайте Коран, адже, воістину,у День Воскресіння він прийде та буде заступати за своїх (читців). Читайте дві квітучі (сури): «Аль-Бакара» та «Родина Імрана», тому що у День Воскресіння вони являться, нібито дві хмари, або дві тіні,або дві зграї птахів, що вишукались рядами, і будуть заступатись за читавших їх. Читайте суру «Аль-Бакара», адже читання її — благодать, а залишення — сум, і (чаклунам) не справитись з нею».
Кращим заклинанням є віра в Аллаха Всевишнього, віра у те, що Захисник — Аллах.
وَإِنْيَمْسَسْكَاللَّهُبِضُرٍّفَلاكَاشِفَلَهُإِلَّاهُوَوَإِنْيَمْسَسْكَبِخَيْرٍفَهُوَعَلَىكُلِّشَيْءٍقَدِير
«Якщо Аллах торкнеться тебе лихом, то ніхто не зможе позбавити від нього, окрім Нього. Якщо ж Він торкнеться тебе благом, то адже Він здатний на усіляку річ» (6:17).
На завершення хочу сказати, що не є здоровим, коли мусульманина турбують подібні речі, навпаки, вони повинні штовхати його виконувати своїх обов’язки, наближатись до Аллаху зікрами, молитвами та додатковими актами поклоніння... Йому належить бути спокійним за те, що Аллах Всевишній захищає його, і за те, що Аллах Всемогутні — разом зі Своїм рабом... Достовірно відомі слова Посланця Аллаха ﷺ:
— Передав Хакім у «Мустадраку» від Абу Дарди (р.а.), який сказав: «Я чув, як Посланець Аллаха ﷺ сказав:
إِنَّاللَّهَيَقُولُ: أَنَامَعَعَبْدِيإِذَاهُوَذَكَرَنِيوَتَحَرَّكَتْبِيشَفَتَاهُ
«Воістину, Аллах говорить: «Я — зі Своїм рабом, якщо він Мене пом’янув і (поминаючи) Мене ворушились його губи».
— Вивів Бухарі від Абу Хурайри, який сказав: «Сказав Посланець ﷺ:
إِنَّاللَّهَقَالَ: مَنْعَادَىلِيوَلِيًّافَقَدْآذَنْتُهُبِالحَرْبِ،وَمَاتَقَرَّبَإِلَيَّعَبْدِيبِشَيْءٍأَحَبَّإِلَيَّمِمَّاافْتَرَضْتُعَلَيْهِ،وَمَايَزَالُعَبْدِييَتَقَرَّبُإِلَيَّبِالنَّوَافِلِحَتَّىأُحِبَّهُ،فَإِذَاأَحْبَبْتُهُ: كُنْتُسَمْعَهُالَّذِييَسْمَعُبِهِ،وَبَصَرَهُالَّذِييُبْصِرُبِهِ،وَيَدَهُالَّتِييَبْطِشُبِهَا،وَرِجْلَهُالَّتِييَمْشِيبِهَا،وَإِنْسَأَلَنِيلَأُعْطِيَنَّهُ،وَلَئِنِاسْتَعَاذَنِيلَأُعِيذَنَّهُ،وَمَاتَرَدَّدْتُعَنْشَيْءٍأَنَافَاعِلُهُتَرَدُّدِيعَنْنَفْسِالمُؤْمِنِ،يَكْرَهُالمَوْتَوَأَنَاأَكْرَهُمَسَاءَتَهُ
«Воістину, Аллах сказав: «Я об’явлю війну ворогуючому з тим, хто близький до Мене! Найулюбленішим з усього, що б (не робив) раб Мій у прагненні наблизитись до Мене, є для Мене те, що Я поставив йому в обов’язок, і буде раб Мій старатися наблизитись до Мене, роблячи більше належного (навафіль), доки Я не полюблю його, коли ж Я полюблю його, то стану його слухом, за допомогою якого він буде чути, і його зором, за допомогою якого він буде бачити, і його рукою, якою він буде хапати, і його ногою, за допомогою якої він буде ходити, і якщо він попросить Мене (про що-небудь), Я обов’язково дарую йому (це), а якщо звернеться до Мене за захистом, Я обов’язково захищу його».
Цього досить, ін ша Аллах.
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
19 Шабана 1439.х.
05.05.2018 р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, взяті з його сторінки у фейсбуку «Фікх»
