від HamedNazzal
Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі.
У книзі «Ісламська особистість», 3 том, у главі «Наявність шаріатських одиниць значення (хакикашарія)» приводиться: «…Непохитним є те, що Законодавець повідомив Уммі про назви (ісм), які з самого початку мали лексичне значення, але потім їм були надані нові, шаріатські. Ці нові шаріатські значення були роз’яснені самим Посланцем ﷺ. Аллах Всевишній говорить:
بِٱلۡبَيِّنَٰتِ وَٱلزُّبُرِۗ وَأَنزَلۡنَآ إِلَيۡكَ ٱلذِّكۡرَ لِتُبَيِّنَ لِلنَّاسِ مَا نُزِّلَ إِلَيۡهِمۡ
«Ми відправляли посланців з ясними знаменнями та Писаннями. А тобі Ми ниспослали Нагадування для того, щоб ти роз’яснив людям те, що їм ниспослано» (16:44).
У роз’яснення значень також входить роз’яснення шаріатських назв (ісм). Сказав Посланець ﷺ:
صَلُّوا كَمَا رَأَيْتُمُونِي أُصَلِّي
«Робіть намаз так само, як ви бачили мене при його здійсненні» (Бухарі).
Так він ﷺ, коли ставив в обов’язок дії, роз’яснював їх. Він ﷺ не ставив в обов’язок сподвижникам того, чого вони не розуміли».
Звідси виникає питання: чи можемо ми із цього зрозуміти, що Посланець ﷺ, коли робив тафсір Корану, роз’яснював увесь його зміст, або ж його тафсір обмежувався лише роз’ясненням шаріатських назв (ісм)?
Нехай воздасть Аллах Вам благом!
Відповідь: Ваалейкум ассалям ва рахматуллахі вабаракятуху.
Для більшої ясності моєї відповіді згадаю наступну моменти:
1) Ваше питання повертається до наступного тексту із книги «Ісламська особистість», 3 том:
«Реальність є такою, що шаріатські назви (ісм) є у виразах (ляфз) самого Шаріату. З урахуванням наявності в них якості «шаріатські» їх значення відрізняються від лексичних значень. Іншими словами, араби надали тим або іншим словам певне значення, а потім прийшов Шаріат і надав їм інші значення, і таким чином вони отримали поширення. Під словами «надав їм інші значення» не мається на увазі маджаз (переносне значення), навпаки, тут мається на увазі «надав їм обумовлене значення (хакикаурфія)». Адже Шаріат не уводить від першого значення слова до другого його значення через наявний зв’язок, як це обумовлено у маджазі. Більше того, сам вираз (ляфз) має поширення у другому значенні (тобто у шаріатському). Що стосується маджаза, то це процес, коли виразу (ляфзу) дано якесь значення, проте потім через наявність певного зв’язку вираз переходить в інше значення, при цьому друге значення не має широкого поширення, тобто не переважає над першим. Тому перехід шаріатської назви (ісм) до другого значення, яке визначив для нього Шаріат, не є яким-небудь видом маджаза (іносказання). Навпаки, тут в абсолютній формі присутнє шаріатське значення (хакикашарія)… Непохитним є те, що Законодавець повідомив Уммі про назви (ісм), які з самого початку мали лексичне значення, але потім їм були дані нові, шаріатські. Ці нові шаріатські значення були роз’яснені самим Посланцем ﷺ. Аллах Всевишній говорить:
بِٱلۡبَيِّنَٰتِ وَٱلزُّبُرِۗ وَأَنزَلۡنَآ إِلَيۡكَ ٱلذِّكۡرَ لِتُبَيِّنَ لِلنَّاسِ مَا نُزِّلَ إِلَيۡهِمۡ
«Ми відправляли посланців з ясними знаменнями та Писаннями. А тобі Ми ниспослали Нагадування для того, щоб ти роз’яснив людям те, що їм ниспослано» (16:44).
У роз’яснення значень також входить роз’яснення шаріатських назв (ісм). Сказав Посланець ﷺ:
صَلُّوا كَمَا رَأَيْتُمُونِي أُصَلِّي
«Робіть намаз так само, як ви бачили мене при його здійсненні» (Бухарі).
Так він ﷺ, коли ставив в обов’язок дії, роз’яснював їх. Він ﷺ не ставив в обов’язок сподвижникам того, чого вони не розуміли».
2) Роз’яснення з боку Посланця ﷺ того, що приходить у Корані, не обмежується лише шаріатськими назвами (ісм), навпаки, Сунна роз’яснює у Корані:
а) стисло викладене (муджмаль). Наприклад, Всевишній Аллах наказав у Корані робити намаз, при цьому не роз’яснивши його часовий відрізок, стовпи, кількість ракаатів, проте саме Сунна зробила це. Сказав Посланець Посланник ﷺ:
صَلُّوا كَمَا رَأَيْتُمُونِي أُصَلِّي
«Робіть намаз таким же чином, як ви бачили мене, здійснюючим його» (Бухарі).
В іншому хадісі він ﷺ роз’яснив мусульманами своїми діями у деталях те, як робиться намаз. Передає Абу Хумайд ас-Саіді:
كَانَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ إِذَا قَامَ إِلَى الصَّلَاةِ اعْتَدَلَ قَائِمًا وَرَفَعَ يَدَيْهِ حَتَّى يُحَاذِيَ بِهِمَا مَنْكِبَيْهِ فَإِذَا أَرَادَ أَنْ يَرْكَعَ رَفَعَ يَدَيْهِ حَتَّى يُحَاذِيَ بِهِمَا مَنْكِبَيْهِ ثُمَّ قَالَ اللَّهُ أَكْبَرُ وَرَكَعَ ثُمَّ اعْتَدَلَ فَلَمْ يُصَوِّبْ رَأْسَهُ وَلَمْ يُقْنِعْ وَوَضَعَ يَدَيْهِ عَلَى رُكْبَتَيْهِ ثُمَّ قَالَ سَمِعَ اللَّهُ لِمَنْ حَمِدَهُ وَرَفَعَ يَدَيْهِ وَاعْتَدَلَ حَتَّى يَرْجِعَ كُلُّ عَظْمٍ فِي مَوْضِعِهِ مُعْتَدِلًا ثُمَّ أَهْوَى إِلَى الْأَرْضِ سَاجِدًا ثُمَّ قَالَ اللَّهُ أَكْبَرُ ثُمَّ جَافَى عَضُدَيْهِ عَنْ إِبْطَيْهِ وَفَتَخَ أَصَابِعَ رِجْلَيْهِ ثُمَّ ثَنَى رِجْلَهُ الْيُسْرَى وَقَعَدَ عَلَيْهَا ثُمَّ اعْتَدَلَ حَتَّى يَرْجِعَ كُلُّ عَظْمٍ فِي مَوْضِعِهِ مُعْتَدِلًا ثُمَّ أَهْوَى سَاجِدًا ثُمَّ قَالَ اللَّهُ أَكْبَرُ ثُمَّ ثَنَى رِجْلَهُ وَقَعَدَ وَاعْتَدَلَ حَتَّى يَرْجِعَ كُلُّ عَظْمٍ فِي مَوْضِعِهِ ثُمَّ نَهَضَ ثُمَّ صَنَعَ فِي الرَّكْعَةِ الثَّانِيَةِ مِثْلَ ذَلِكَ
«Коли Посланець ﷺ вставав на намаз, спочатку випрямлявся, потім підіймав свої руки до рівня плечей. Коли ж він хотів зробити поясний поклон, то спочатку піднімав руки до рівня плечей, а потім говорив: «Аллаху акбар», — і уходив на поясний поклон. У поясному поклоні він, упираючись руками у коліна, (спину) робив рівною, при цьому голова не підіймалась і не опускалась. Далі (піднімаючись із поясного поклону) він говорив: «Нехай почує Аллах того, хто віддає Йому хвалу», — і підіймав руки, після ставав рівно і чекав, доки кожна кісточка не повернеться на своє місце. Потім він опускався на землю для здійснення земного поклону і говорив: «Аллаху акбар». Під час земного поклону його руки не притулялись до пахв, а пальці ніг з внутрішньої сторони він прикладав до полу, і вони були направлені до кибли. Потім, поклавши ліву ногу, він сідав на неї і, випрямившись, чекав, доки кожна кісточка не повернеться на своє місце. Потім він знов робив земний поклон, примовляючи: «Аллаху акбар», — потім клав ногу, сідав і, випрямившись, чекав, доки кожна кісточка не повернеться на своє місце. Далі він вставав і робив у другому ракааті те ж саме» (Привів ат-Тірмізі, сказавши: «Цей хадіс — хасансахіх»).
б) Конкретизація загального (тахсісуамм). У Корані зустрічається багато речей, згаданих у загальному значенні, тому Сунна конкретизує це. Наприклад, Аллах наказав отримувати спадок дітям від покійних батьків згідно з роз’ясненим в аяті:
يُوصِيكُمُ ٱللَّهُ فِيٓ أَوۡلَٰدِكُمۡۖ لِلذَّكَرِ مِثۡلُ حَظِّ ٱلۡأُنثَيَيۡنِ
«Аллах заповідає вам відносно ваших дітей: чоловіку дістається частка, яка дорівнює частці двох жінок» (4:11).
Даний хукм має загальні риси, тобто кожен батько залишає спадок і кожна дитина — спадкоємець. Проте Сунна конкретизувала, що пророки сюди не входять. Сказав Посланець ﷺ:
لا نُورَثُ مَا تَرَكْنَا صَدَقَةٌ
«Ми (пророки) не залишаємо спадку. Те, що ми залишаємо, є садака (милостинею)» (Бухарі, Муслім).
Також Сунна конкретизувала, що і вбивця не отримує спадок:
وَلاَ يَرِثُ الْقَاتِلُ شَيْئاً
«Вбивця нічого не успадковує» (Абу Дауд).
в) У Корані є аяти з абсолютним змістом, але як раз-таки Сунна і обмежує ці змісти. Наприклад, сказав Всевишній:
وَلَا تَحۡلِقُواْ رُءُوسَكُمۡ حَتَّىٰ يَبۡلُغَ ٱلۡهَدۡيُ مَحِلَّهُۥۚ فَمَن كَانَ مِنكُم مَّرِيضًا أَوۡ بِهِۦٓ أَذٗى مِّن رَّأۡسِهِۦ فَفِدۡيَةٞ مِّن صِيَامٍ أَوۡ صَدَقَةٍ أَوۡ نُسُكٖ
«Не голіть ваші голови, доки жертовні тварини не досягнуть місця заклання. А якщо хто із вас хворий або через голову свою відчуває страждання, то він повинен у якості спокутування поститись, або роздати садака (милостиню), або принести жертву. Якщо ж ви перебуваєте у безпеці, то усілякий, хто робить мале паломництво та перериваємий хадж, повинен принести у жертву те, що зможе» (2:196).
Ці три згадані речі (пост, садака (милостиня), принесення у жертву) приходять у невизначеній формі, що вказує на їх абсолютний зміст. Проте хадіс Посланця ﷺ обмежує ці три речі. Приводить Муслім хадіс від Каба ібн Уджра, що Пророк ﷺ сказав йому:
فَاحْلِقْ رَأْسَكَ وَأَطْعِمْ فَرَقًا بَيْنَ سِتَّةِ مَسَاكِينَ وَالْفَرَقُ ثَلَاثَةُ آصُعٍ أَوْ صُمْ ثَلَاثَةَ أَيَّامٍ أَوِ انْسُكْ نَسِيكَةً
«Поголи голову, роздай фарак їжі між шістьма бідними, фарак — це три саъ (міра сипучих тіл), або ж постись три дні, або принеси у жертву тварину».
У хадісі видно, що пост обмежується трьома днями, садака (милостиня) обмежується фараком та її роздачею між шістьма бідняками, також фарак — це три саъ, а жертвоприношення обмежено однією вівцею.
г) Приєднання відгалуження (фаръ) до його основи (асль), яке прийшло у Корані. Дане відгалуження (фаръ) буде виступати як новий закон. При досконалому розгляді стає зрозумілим, що відгалуження приєднано до її основи. Таких речей зустрічається доволі багато. Так, Аллах, згадуючи у Корані тих, кому визначені частки у спадку (асхаб аль-фараід), не згадав про спадок тих, хто не має певної частки (асхаб аль-асабат). Про їх спадок сказано лише це:
يُوصِيكُمُ ٱللَّهُ فِيٓ أَوۡلَٰدِكُمۡۖ لِلذَّكَرِ مِثۡلُ حَظِّ ٱلۡأُنثَيَيۡنِ
«Аллах заповідає вам відносно ваших дітей: чоловіку дістається частка, яка дорівнює частці двох жінок» (4:11),
وَإِن كَانُوٓاْ إِخۡوَةٗ رِّجَالٗا وَنِسَآءٗ فَلِلذَّكَرِ مِثۡلُ حَظِّ ٱلۡأُنثَيَيۡنِ
«Якщо ж вони є братами та сестрами, то чоловіку належить частка, яка дорівнює частці двох жінок» (4:176).
Коран постановив, що чоловіки із числа «асхаб аль-асабат», які не із числа синів та братів покійного, не мають певної частки у спадку, навпаки, вони беруть із того, що залишається після «асхаб аль-фараід». Посланець Аллаха ﷺ пояснив це:
أَلْحِقُوا الْفَرَائِضَ بِأَهْلِهَا فَمَا بَقِيَ فَهُوَ لِأَوْلَى رَجُلٍ ذَكَرٍ
«Виділяйте відповідні частки (фараід) спадку тим, хто має на них право, а те, що залишиться, (повинно бути віддане) чоловіку, який є найближчим родичем (покійного)» (Бухарі).
Тут спадкоємець із числа «асхаб аль-асабат», який не із числа синів, приєднується до братів та синів покійного в отриманні спадку. Те ж саме відбувається з сестрами: вони приєднуються до доньок покійного. Приводиться від аль-Асвада:
أَنَّ مُعَاذَ بْنَ جَبَلٍ وَرَّثَ أُخْتاً وَابْنَةً، فَجَعَلَ لِكُلِّ وَاحِدَةٍ مِنْهُمَا النِّصْفَ، وَهُوَ بِالْيَمَنِ، وَنَبِيُّ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ يَوْمَئِذٍ حَيٌّ
«… що Муаз ібн Джабаль (після смерті одного чоловіка) велів віддати спадок його сестрі та доньці, і кожна із них отримала половину залишеного ним майна. Він тоді був в Ємені, а Пророк Аллаха ﷺ був живий» (Абу Дауд).
Не міг Муаз винести рішення при житті Посланця ﷺ, яке не мало шаріатського доказу. Адже якщо б він не мав доказу, то не взявся б вирішувати проблему.
д) Поруч з усім вищезгаданим, як я знаю, немає такого, щоб хадіси Посланця ﷺ роз’яснювали усі аяти. Адже книг по тафсіру дуже багато, в них написана величезна кількість роз’яснень, і при цьому на кожен аят не приводиться достовірний хадіс. Тому, якщо є достовірний хадіс, то опираються на нього, якщо ж його немає, то у такому випадку необхідно слідувати наступному шляху:
1) Якщо що-небудь приходить із тафсіра самого Посланця ﷺ, то воно вважається частиною хадіса і не вважається тафсіром, який мають на увазі муфассіри. Якщо тафсір того або іншого аяту, який прийшов від Посланця ﷺ, буде достовірним, то він буде вважатись законодавчим текстом так само, як Коран.
2) Що стосується того, що було передано від сподвижників із області тафсіру, то до цього необхідно прислуховуватись, тому що вони:
— близькі до правильного тафсіру Корану,
— вони мають вагу в арабській мові,
— вони невідступно слідували за Посланцем ﷺ, якому був ниспосланий Коран.
3) Проте залишився іще один прийнятий метод у тафсірі. Під цим мається на увазі використання арабської мови та Сунни як єдиного інструменту у розумінні Корану та його тлумаченні з точки зору його мовних одиниць та конструкцій, шаріатських значень, шаріатських законів та ідей, які мають шаріатське реальність. Якщо передаваємий хадіс від Посланця ﷺ є достовірним, то на нього опираються при коментуванні того або іншого аяту; якщо хадіс недостовірний, то вже посилаються на саму арабську мову, проте це можуть робити лише знавці арабської мови.
Саме таким є правильний шлях тафсіру Корану, саме його необхідно дотримуватись муфассіру та тим, хто бажає ознайомитись з тафсіром Корану. Аллах краще знає та відає!
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
25 Зуль-хіджа 1439 р.х.
05.09.2018 р.
Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці у Фейсбуку «Фікх»
