Суть конфлікту в Центральноафриканській Республіці

Відповідь:

Щоб відповісти на ці питання, необхідно, по-перше, розглянути ситуацію з мусульманами в Центральноафриканській Республіці. Також необхідно стисло розповісти про ті державні перевороти, які відбувалися там, розповісти про зв'язок цих переворотів з міжнародною боротьбою і пояснити їх наслідки:

1. Чисельність мусульман в ЦАР складає 15 – 20% від загального приблизно 5-мільйонного населення цієї республіки. Але враховуючи розповсюдження мусульман в країні, цей відсоток викликає сумніви. Ці статистичні дані не є нейтральними і достовірними, оскільки існує тенденція з різних причин постійно занижувати реальну чисельність мусульман. Таким чином, найімовірніше чисельність мусульман перевищує ці цифри. Решту населення складають християни і язичники. Здебільшого мусульмани мешкають в столиці республіки Бангі, де ними побудовано багато мечетей і шкіл по вивченню Корану. Також вони мешкають у багатьох містах і інших головних провінціях, особливо на півночі країни, де свого часу в кінці сімнадцятого століття виник ісламський султанат, коли ряд султанів Багірмі перебралися після падіння свого султанату з південної частини Чаду у північні території нинішньої Центральноафриканської Республіки.

Дякуючи їм, у цих землях прийняли Іслам багато язичників, так само як і багато людей до цього прийняли Іслам на півдні Чаду. Окрім того, відомо що Іслам з’явився на півночі Центральноафриканської Республіки в тринадцятому столітті. Тоді Іслам прийняли такі племена як Ронга, що населяють область Індлі, плем’я Факака, яке зосереджене у місті Бірао на півночі ЦАР, будучи центром північно-східної частини країни і однією з найбагатших областей за запасами золота, алмазу і урану. Є й інші групи мусульман, які прийшли у ці регіони у вісімнадцятому та дев’ятнадцятому століттях з різних причин і зі своїми братами приймали участь у вигнанні з країни французьких колонізаторів.

Також до цієї Центральноафриканської Республіки свого часу прибули мусульмани із західної Африки з двох племен – Хус і Фулат, які складають найвищий відсоток населення у південно-західних районах країни, що прилягають до Камеруну. Правлячий режим, за яким стоїть Франція, особливо це стосується режиму Патассе, працював над ізолюванням мусульман від язичників, боячись розповсюдження серед останніх Ісламу. Більш того, він займався прибиранням мусульман з уряду країни і зняттям їх з державних посад. Внаслідок цих заходів з боку влади, мусульмани активно зайнялися торговельною діяльністю. Після масових вбивств мусульманських торговців відбувся сильний збій у торгівлі, який викликав гостру нестачу продовольства серед жителів столиці ЦАР - Бангі.

2. Проникнення французького колоніалізму до Центральної Африки почалося у 1885 році. В Бангі французами було створено базу, а в 1894 році нинішня територія ЦАР в офіційній формі стала французькою колонією. Коли у 1960 році Франція формально надала їй незалежність, вона поставила при владі християн. Вплив Франції у цій африканській республіці і її колонізація цієї країни залишилися незмінними. Франція призначала правителів з числа християн шляхом переворотів або шляхом номінальних виборів. З наданням ЦАР формальної незалежності, французи призначили першим президентом цієї республіки Давіда Дако. Але через два роки він почав демонструвати деспотизм і проводити репресії проти своїх опонентів. Америка, яка на той час вже наступала на Африку, скористувалася цією ситуацією. З іншого боку, тодішній Радянський Союз за домовленістю у 1961 році з Америкою боровся проти старого колоніалізму.

Обидві ці держави, які проголосили політику примирення, мали вплив на підйом народів Африки проти старих колонізаторів. У 1966 році Франція, боячись за свій вплив у цій африканській країні, побудила начальника генштабу Жан-Беделя Бокасса здійснити в країні переворот і встановити жорсткий контроль над владою. Пізніше вона призначила колишнього президента Девіда Дако його радником. Це доводило, що переворот був спланований французами для протистояння американсько-радянському натиску, призначивши головою держави військового деспота, щоб він проводив насильницьку політику у відношенні кожного, хто підіймався там проти французького впливу. Бокасса продовжував концентрувати владу у своїх руках і зміцнювати деспотичний режим для захисту французького впливу в країні, поки у 1976 році не проголосив себе імператором. Він до такого степеню звеличував французів, що дав президенту Франції Шарлю де Голлю титул Папи і цілком надав свою країну для французів. У відношенні Бокасса ходило багато чуток, наприклад що від мав пристрасть до канібалізму та дітовбивства, і це у той час налаштувало проти нього міжнародну громадську думку.

Франція за допомогою своїх військових сил, що розташовувалися у ЦАР, здійснила втручання з метою усунення Бокасса від влади і у 1979 році знов призначила президентом країни Девіда Дако. Потім, у вересні 1981 року армія на чолі з генералом Андре Колінгба здійснила в країні військовий переворот і усунула Дако від влади. Після вдалого скинення французами проамериканського президента Хіссен Хабре в Чаді і висунення у владу свого агента Ідріса Дебі у 1990 році, Франція зміцнила свою присутність у ЦАР, оскільки Чад, як відомо, слугує опорою для французького впливу в Центральноафриканській Республіці. Франція, бачачи потужну зосередженість свого впливу в Центральноафриканській Республіці, захотіла надати правлінню у цій країні демократичне забарвлення! Для цього вона вирішила прибрати військових від влади і у черговий раз провести там президентські вибори, які відбулися у 1993 році. В ході цих виборів було об’явлено про перемогу пов’язаного з Францією лідера опозиції Анж-Фелікса Патассе. На такий крок Францію змусило піти прагнення нейтралізувати вплив демократичних закликів, на яких Америка акцентувала вплив в Африці з метою ліквідації старого колоніалізму, намагаючись самій посісти його місце. Франція створила в ЦАР уряд шляхом виборів і створила опозицію на чолі з Франсуа Бозізе, в якій перебували різні етнічні групи, у тому числі мусульмани. Ця опозиція стала обвинувачувати Патассе у корупції і переслідуваннях опозиції, особливо мусульман, і підняла збройний заколот.

Франція порахувала необхідним усунути Патассе і 15.03.2003 року привела до влади опозиційного лідера Франсуа Бозізе, який став президентом ЦАР за допомоги мусульман. Однак з приходом до влади, Бозізе відрікся від підтримуючих його мусульман і від своєї колишньої опозиції. Більш того, він став розглядати їх у якості своїх ворогів. Свою охорону він довірив французькій компанії з гарантування безпеки на чолі з відставним французьким генералом Жан-Пьером Пірсом. Пізніше Бозізе провів вибори у 2005 і 2011 роках, на яких було проголошено про його перемогу. У ці періоди проти нього піднявся новий заколот і з’явився рух «Селека» (коаліція п’яти угрупувань, лідери яких є мусульманами. Найбільше з цих угрупувань очолював Мішель Джотодія). Не дивлячись на усі театральні президентські виборі Бозізе, ситуація в країні не нормалізувалася, посилився гніт з боку його режиму, - особливо у відношенні мусульман – який підштовхнув війська до насилля над мусульманами, внаслідок чого сотні людей, захищаючи свої життя і майно, загинули від рук військових.

3. Потім, 11.01.2013 у столиці Габону Лібревіль з метою досягти рішення конфлікту відбулася конференція за участі Бозізе і руху Селека. В ході конференції виявилися масштаби несправедливості, з якою зіштовхуються мусульмани в Центральноафриканській Республіці, де попираються навіть найелементарніші їх права. На конференції були висловлені вимоги про отримання цих прав. Це були прості вимоги: визнання Ісламу в країні нарівні з іншими релігіями, офіційне святкування двох свят – Ід аль-Фітр та Ід аль-Адха, а також припинення переслідувань у відношенні мусульман. Але Бозізе усе майстерно зволікав. Він погодився з деякими вимогами мусульман із Селеки. Підписана на конференції угода дала для Бозізе, не дивлячись на скоєні ним масові вбивства, гарантії його перебування при владі до 2016 року. Америка, як передало про це інформаційне агентство Франс Пресс, підтримала дану угоду. Не дивлячись на усе це, Франція і Бозізе стали зволікати з реалізацією цих елементарних прав. Більш того, вони виступили проти цих прав і відновили свої злодіяння проти мусульман. Обвинувативши Бозізе у порушенні попередніх домовленостей, коаліція Селека на чолі з Мішелем Джотодія почала наступ на столицю країни Бангі, і 24.03.2013 захопила палац президента.

Новим головою країни став Мішель Джотодія. Після цих подій Франція підняла істеричний ґвалт, оскільки Мішель Джотодія має мусульманське походження. Вона зі своїми агентами не визнала його президентом ЦАР, не дивлячись на те, що з самого початку свого правління він намагався заспокоїти Захід своїми заявами. Проголосивши себе тимчасовим президентом країни, він сказав: «Центральноафриканська Республіка є світською державою, в якій живуть християни і мусульмани. Так, я мусульманин, але мій обов’язок – слугувати своїй вітчизні й усім громадянам Центральноафриканської Республіки». (31.03.2013 аль-Халідж). Усі ці його заяви були зроблені для того, щоб Заспокоїти Захід, особливо Францію і християн в Республіці. Окрім цього він навіть не роззброїв загони християнського ополчення, які продовжували функціонувати в країні. Через мусульманське походження Джотодія, Франція почала жорстко працювати проти нього із залученням своїх агентів у правлячих африканських режимах. Вона активізувала лідерів Центральної Африки для проведення 03.04.2013 конференції в Нджамені, столиці Чаду.

Помітний французький агент, президент Чаду Ідріс Дебі, виступаючи перед присутніми на конференції лідерами Центральної Африки, сказав: «На мою думку, для нас є неможливим визнати легітимність президентства людини, яка сама себе призначила на цю посаду». (05.04.2013 Аль-Васат). Хоча перехідна рада і проголосила 13.04.2013 про своє обрання Мішела Джотодія на посаду президента країни, однак це не врятувало його, а все з причини його мусульманського походження. Франція припинила надання допомоги цьому уряду, не дивлячись на те, що грабує такі природні ресурси цієї країни як уран, золото і алмази. Вважаючи усі ці багатства своєю власністю, Франція на свій розсуд вирішує, кому і коли з урядів Центральної Африки надавати чи не надавати допомогу!

4. Франція взялася за підготування умов для свого втручання у ЦАР і створення проблем, які будуть виправдовувати це втручання. 05.12.2013 вона домоглася прийняття резолюції Ради Безпеки, яка надала їй мандат на військове втручання в Центральноафриканську Республіку, що фактично сталося 08.12.2013. Президент Франції Франсуа Олланд закликав до відставки Мішеля Джотодія і проведення дострокових виборів. Для цієї мети 10.01.2014 Франція організувала регіональний африканський саміт у столиці Чаду Нджамені і на ньому чинила тиск на Джотодія, змушуючи його піти у відставку, що він і зробив у завершенні саміту. Потім, 20.01.2014 було проголошено про обрання мере міста Бангі Катрін Самба-Панза тимчасовим президентом країни. За цим послідували звірячі акти насилля, вчинювані загонами християнського ополчення на очах французьких сил, які до цього під приводом гарантування безпеки роззброїли більше 7000 бійців руху Селека, не роззброївши при цьому християнські загони, особливо загони християнських ополченців, відомі як «Анти-балака»! Ці ополченці після усунення президента Джотодія почали чинити жахливі і просто звірячі акції насилля: вбивства і спалювання мусульман з проявом актів канібалізму, руйнування їх домівок, мечетей, шкіл, інших установ і розграбування їх майна на очах французьких і африканських сил. У доповідях ООН навіть прозвучали звинувачення на адресу Франції в тому, що вона підтримала християнські ополчення проти беззахисних мусульман, які були роззброєні нею і позбавлені тим самим можливості захистити свої життя.

Жахливість цих злочинів була навіть визнана новим президентом ЦАР, яка сказала: «Анти-балака втратили своє початкове призначення і самі стали сьогодні вбивцями та грабіжниками». Також вона сказала: «Вони вважають мене слабкою через те, що я жінка. Однак з сьогоднішнього дня загони руху Анти-балака, які хочуть вбивств, будуть піддаватися переслідуванням». (радіо Бі-бі-сі, 12.02.2014). Згідно з повідомленням Бі-бі-сі, десятки тисяч мусульман тікали з ЦАР у Камерун і Чад, інша частина шукає притулку в таборах всередині країни. Організація «Міжнародна амністія» заявила, що атаки християнських загонів привели до масових втеч мусульман в історичному масштабі. Організація, описуючи ситуацію в цій країні заявила, що конфлікт набув характеру «етнічної чистки». При цьому президент країни не погодилася з такою оцінкою і заявила, що те, що відбувається в країні, виражається в проблемі з безпекою!

5. Америка стала діяти для того, щоб скористуватися масовими вбивствами, скоєними французами ї їх агентами у ЦАР. Вона почала працювати над зміцненням африканських сил у цій країні, щоб вони йшли паралельно з французькими силами і таким чином поступово скорочувалася самостійність французів. Ці дії слугують підготуванням до усунення у майбутньому французького впливу в ЦАР на користь Америки або можливості розділення сфери впливу між Америкою і Францією. Люди почали обвинувачувати французькі сили у змові зі злочинними християнськими ополченцями. Внаслідок цього посилилися вимоги про участь африканських сил замість французьких. Це дало підтримку закликам з боку проамериканських джерел і з боку джерел у самих Сполучених Штатах. Голова комісії зі справ Африки при комітеті з іноземних справ у Конгресі США Крістофер Коннер, заявив: «Комітет провів слухання, щоб визначити можливі дії США з підтримання багатобічних зусиль для забезпечення того, щоб сили Африканського союзу мали необхідну здатність у плані посилення безпеки і припинення насилля». (IIP Digital - сайт Держдепартаменту США, 23/12/2013).

Постійний представник США в ООН Саманта Пауер і помічник держсекретаря з африканських справ Лінда Томас Грінфельд відвідали Бангі 19.12.2013 для проведення зустріч з посадовими особами перехідного етапу. Грінфельд сказала: «Ми вважаємо необхідним сьогодні надати солідний мандат місії Африканського союзу в цілях зміцнення стабільності для протистояння озброєним угрупуванням і їх роззброєння». (те ж джерело). У відповідь на це, Франція стала працювати над посиленням міжнародних сил, використовуючи військову силу європейських країн для їх протипоставлення африканським силам, чисельність яких досягла 4400 солдат з наступним приєднанням до них руандійських сил у складі 850 солдат. З цієї причини, «керівництво Франції вирішило 14.02.2014 відправити у ЦАР іще 400 військовослужбовців для зміцнення свого наявного там контингенту військ, загальна кількість яких досягла 2000 солдат». У заяві французького керівництва говориться: «Цей додатковий склад у кількості 400 солдат передбачає розгортання французьких бойових сил, які пізніше візьмуть участь у військовій операції Європейського Союзу». Також у його заяві говориться: «Франція закликає ЄС прискорити розгортання сил EUFOR(сили швидкого реагування Європейського союзу), у тому числі Сили Європейської жандармерії. За даними дипломатичних джерел, участь Європейського Союзу може передбачати 900 солдат, тобто більше 500 солдат, як це очікувалося раніше». (Франс Пресс 14.02.2014).

Сполучені Штати вирішили фінансувати африканські сили. Заступник прес-секретаря Держдепартаменту США Мері Харф сказала: «Ми глибоко занепокоєні ростом насилля в Центральноафриканській Республіці, що призвело до загострення гуманітарної кризи і збільшення ризику скоєння масових актів жорстокості. Вчора у Раді Безпеки ми проголосували за загальну жорстку резолюцію, яка надає військам Африканського Союзу і підтримуючим його французьким силам владу згідно з сьомим пунктом задля відновлення миру і безпеки для народу, який сильно постраждав на протязі тривалого періоду часу. Ми маємо намір надати 40 мільйонів доларів у вигляді обладнання і навчання чи матеріально-технічного забезпечення силам Африканського Союзу і нашим французьким союзникам до того часу, поки у цьому буде необхідність». (IIP Digital, 06/02/2014).

З дій цих сил чисельністю 8000 солдат, будь то сили африканських країн під впливом Америки або французькі сили, які інкрустовані лояльними європейськими силами, чітко розуміється, що вони не призначені для захисту безпеки в Центральноафриканській Республіці, адже вони нічого не зробили, щоб запобігти звірствам і жахливим масовим вбивствам у відношенні мусульман, хоча за бажання могли зробити це, адже ЦАР є малочисельною країною. Тут питання полягає у конкуренції між французьким і американським впливом, де Америка докладає зусилля для впровадження у цю африканську країну свого впливу. Таким чином, Франція і Америка влаштували на крові мусульман ЦАР поприще боротьби між собою, глибоко загрузнувши у цій крові.

6. Отже, сполучені Штати прагнуть посилити свій вплив у ЦАР шляхом зміцнення африканських сил і їх місії. З цієї причини Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, який діє у Раді Безпеки згідно з американською політикою, зажадав «швидкого розгортання додатково 3000 солдат для гарантування безпеки і захисту громадського населення…» (Агентство Франс Прес 20.02.2014). Відомо, що це будуть африканські війська. Схоже що зрештою Америка хоче бачити політичний процес, після чого будуть проведені вибори, в яких вона скористується кров’ю мусульман для розділення з Францією впливу в Центральноафриканській Республіці! Також очікується, що Франція буде діяти у відповідності з Америкою в політичних рішеннях, щоб не втратити все, тому що на цей раз для Франції справи йдуть набагато жорсткіше, ніж колись у минулому. Вона теж буде працювати над тим, щоб шляхом виборів привести до влади своїх агентів.

7. Таким чином, кров мусульман стала ареною боротьби за вплив між Америкою і Францією. Їх не хвилює те, що ллються ріки мусульманської крові, знущаються і катують старих, дітей жінок, і є навіть факти канібалізму. Для цих невірних колонізаторських держав важливо одне: хто зрештою буде аплодувати, стоячи на трупах і людських останках. Усі невірні становлять одну націю і у відношенні до віруючих вони не дотримуються жодних зобов’язань. Тому ми бачимо, як обидві надають християнським бойовикам можливість вільно вбивати мусульман.

Більш за все боляче і прикро за те, що нікому жаліти і дбати про мусульман, чия кров жахливо проливається у Палестині, Бірмі, Кашмірі, Чечні, Татарстані, Сирії, і тепер у Центральній Африці…Правителі мусульманських країн обслуговують інтереси Заходу, а аж ніяк не інтереси мусульман. Вони спостерігають за масовими вбивствами мусульман, немовби це діється у якомусь іншому, не у їх світі. Горе їм за те, що вони роблять.

У завершенні хочеться сказати, що мусульмани позбавлені того щита, який давав би гідну відсіч агресорам. Вони не мають сьогодні халіфа, який уособлює собою захист і оборону. «Імам – це щит, за яким б’ються і яким захищаються». (Передав аль-Бухарі від Абу Хурайри, нехай буде вдоволений ним Аллах).

وَيَقُولُونَ مَتَى هُوَ قُلْ عَسَى أَنْ يَكُونَ قَرِيبًا

«Вони кажуть: «Коли ж це станеться?» Скажи: «Можливо, це станеться дуже скоро!» (17:51)

23 Рабі ас-Сані 1435
23/02/2014