Свіжий опис подій у Сирії

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання: Те, що режим Асада різко вдерся у провінцію Дера, підконтрольну повстанцям на протязі не одного року, а потім вдерся у провінцію Кунейтра, а до цього у Східну Гуту.

А іще раніше — в Алеппо та сусідні з ним міста, а тепер після усього цього дивиться у бік Ідлібу, вказує на те, що відбуваються події, що заслуговують особливого вивчення та розуміння. Ми бачили, як повела себе Америка, і бачили її гру. Ми бачили, як повели себе інші сторони, які повинні були надавати допомогу повстанцям. Ми бачили явну згоду з захватом цих територій з боку держав-гарантів деескалації конфлікту, таких як Туреччина і Росія. Що сталося і що? Як у них вийшло зіграти з революцією таким чином? Які ролі вони зайняли? І що буде тепер?

Відповідь:

1. Після початку революції у 2011р. вона почала загрожувати скиненням Башара Асада — агента Америки. Подібне стало помітним після того, як ісламська атмосфера почала поширюватись у Сирії та укорінюватись там. Після того, як з’явилась загроза ісламізації регіону, стало ясним, що революція у Сирії — особлива, що вона відрізняється від решти інших по двом важливим причинам. З одного боку, революція прокинулась зсередини, у ній була відсутня усіляка лояльність як до Америки, так і до Європи. Насправді, це було прецедентом, тому що ця революція виявилась першою, яка зародилась всередині Умми без того, щоб невірні курирували та контролювали її. З іншого боку, Америка показала, що нездатна з нею справитись при тому, що Америка — це домінуюча держава у Сирії та у світі. Вона не змогла вирішити проблему революції, що само по собі є дивним фактом!

Суть того, що відбувається, у тому, що конфлікт у Сирії — це не конфлікт між державами, а конфлікт, у якому по одну сторону барикад стоять Америка, її прибічники та агенти, а по іншу сторону — населення Сирії. У Європи немає впливу у Сирії на відміну від того, як це обстоїть, наприклад, в Ємені або Лівії. Тільки лише Америці належить гегемонія у Сирії і саме її агенти та прибічники керують там. Звідси конфлікт у Сирії відбувається між Америкою з її прибічниками та щирим місцевим мусульманським населенням. І при усьому цьому Америка не може досі покінчити з революцією так, що колишній президент США Барак Обама заявив, що через революцію у нього посивіла голова:

«Я упевнений, що більша частина сивого волосся на моїй голові уторилась через зустрічі, які я проводив з питання Сирії» «Raialyoum», 05.08.2016

2. Америка застосувала два різноманітних способи заради досягнення своєї вищої мети у регіоні, а саме — заради того, щоб покінчити з революцією у Сирії та продовжити правління свого агента:

Перший спосіб полягав у тому, щоб надати режиму Асада у Дамаску усі шляхи фінансової та військової підтримки, аби тільки він не рухнув. З цією метою Америка штовхнула Іран з його найманцями у Сирію битися на стороні Башара. Потім вона штовхнула туди Росію з цією ж метою. Так, президент Росії Путін об’явив про вторгнення у Сирію наприкінці липня 2015 р. одразу після наради з колишнім президентом США Бараком Обамою у Нью-Йорку. Америка заборонила усім міжнародним організаціям та закладам вести цільове засудження режиму Башара Асада, незважаючи на усю силу злочинів останнього, який дійшов до застосування хімічної зброї. Америка погрожувала режиму Асада у випадку застосування ним цієї зброї, проте, коли він його застосував, вона сама нічого проти нього не здійснила, побоюючись його падіння.

Так і було! Коли режим використав хімічну зброю у Східній Гуті 21.08.2013, Америка направила свої військові кораблі для нанесення удару по його об’єктам, але потім повернула їх назад, щоб не довелось їх дійсно використовувати проти режиму! Інакше б режим Асада був схильний до ризику рухнути, перш ніж йому буде знайдена альтернатива. Америка ж, у свою чергу, так і не знайшла цієї заміни у Національній сирійські коаліції, яку сама і заснувала, тому що вона знає, що у коаліції немає потенціалу стати альтернативою Башару. Окрім того, зв’язки коаліції з Америкою були розкриті, так що усі побачили, що коаліція — це зібрання американських агентів. З цієї причини Америка відкликала свої кораблі, і це було ясним доказом для усілякої зрячої людини, що Америка насправді, оберігає режим Асада, незважаючи на застосування ним тієї ж хімічної зброї, яке стало волаючим актом дикої жорстокості. Проте, незважаючи на усе це, революція у Сирії тоді залишилась стійкою і навіть прогресувала на місцях.

Другий спосіб іще більш небезпечний, і він іменується стримуванням. Так, Америка заявила про те, що вона підтримує революцію у Сирії, бажаючи тим самим обманути повстанські угрупування, заявивши про те, що вона підтримує революцію у Сирії, бажаючи тим самим обманути повстанські угрупування, заявивши, що вона, мовляв, не б’ється з ними, тому що якщо б угрупування усвідомлювали ворожість Америки, то логічно здогадались, що означає американська допомога! Ми вже говорили про це у нашому виданні за 11.10.2015, сказавши:

«...і у цьому полягає трагедія. Америка показує себе ззовні прибічником повстанців, тому що їй важко битися з ними у відкриту, тому що вони переслідують режим Асада, а Америка усе іще не знайшла йому заміни. Звідси виникла необхідність у тому, хто візьме на себе боротьбу з повстанцями, і за це взялась Росія. Росія почала відкрито боротись з повстанцями і допомагати режиму Асада. Таким чином, вона виправдала для себе війну, а режим Асада може у відкриту просити її допомоги, звичайно ж, з дозволу Америки. Отож, Росія почала грати брудну роль у Сирії у служіння Америці!».

Америка почала заявляти, що допомагає опозиції грошима та зброєю, але це брехня!

Насправді, саме Америка почала чинити перешкоди пропуску будь-якої дійсно результативної зброї для повстанців через Туреччину та Йорданію. Так, вона відправляла куленепробивні жилети, щоб закріпити думку про те, що вона — на боці революції. Вона заявляла про початок надання допомоги та військової підготовки, від якої реальну користь вилучала лічена кількість людей, число яких іноді не перевищувало і п’яти осіб. Усе це вона робила з метою направити повстанців туди, куди їй треба. Америка розуміла, що її наміри рано чи пізно будуть викриті, тому опиралась у цих діях на допомогу своїх агентів у регіоні, особливо — на Туреччину та Саудівську Аравію у часи короля Сальмана на початку 2015р. На ці дві держави була покладена задача по стримуванню революції, послабленню її ісламізації та схиленні на свій бік лідерів угрупувань. Обидві держави використали з цією метою свої розвідслужби, брудні політичні гроші та продажних вчених, почали надавати революціонерам притулок та сховисько, медіаплатформи та хабарі.

3. Після того, як революція у Сирії утвердилась у своїх цілях та ісламському векторі, для Америки стало необхідно використовувати в інтенсивному порядку інструменти свого впливу, через що деякі ЗМІ почали заявляти, що низка угрупувань у Сирії у цілому отримала від Америки біля 1 млрд. доларів! Розпорядившись, щоб Туреччина та Саудівська Аравія надали їм фінансування, медіаплатформу, притулок та сховисько, Америка зробила так, що у цих двох держав — її прибічників — з’явився вплив всередині сирійської опозиції та озброєних угрупувань, пов’язаних з їх же розвідслужбами. За допомогою грошей та висвітлення у ЗМІ ці дві держави змогли розрекламувати лідерів потрібних угрупувань, щоб за допомогою їх авторитету зуміти взяти під контроль решту угрупувань.

Повноцінно використовуючи цих агентів та усі доступні ресурси у регіоні, Америка поставила собі на меті збити революцію зі свого шляху, заявивши, що бажає у першу чергу створити міжнародний альянс для боротьби з тероризмом, інакше кажучи — боротися проти «деяких» повстанських угрупувань. Незважаючи на те, що Америка бере участь у сирійській війні з 2014р., увесь цей час вона наносила удари по угрупуванням, які іменувала терористичними, і не бомбардувала сили Башара Асада, одночасно координуючи свої дії з Росією.

При усьому цьому багато угрупувань увійшло у згоду з нею і взялось координувати свої дії з її розвідслужбою. Більше того, багато угрупувань пішли по її шляху, почавши битися «проти тероризму», що призвело до міжусобиць серед угрупувань, зануривши їх у заборонену кров мусульман так, що сирійська революція прийняла вже два вектори: перший — американський, проти «тероризму», а другий — той, який існував з самого початку і боровся за «скинення режиму». Угрупування потрапили під турецький та саудівський тиск, поверх якого вже існував міжнародний тиск, до цього, у свою чергу додався американський тиск — це стало причиною віддалення даних угрупувань від початкових цілей революції.

Турецьке втручання, виражене в операції «Щит Євфрату», стало кульмінацією для нового фронту, тому що врешті решт Туреччина почала вимагати від угрупувань, які слухались її наказів, вийти із битви за Алеппо і перебратися на північ для боротьби з «ІДІЛ». Врешті решт це призвело до перемоги сил Башара, Росії та Ірану в Алеппо наприкінці 2016 р. Уведення угрупувань на північ від міста означало здачу Алеппо Туреччиною Росії, а потім — і режиму Асада! Рішення угрупувань відповісти на заклик Туреччини покинути битву за Алеппо та змінити вектор «скинення режиму» на американський — «боротьбу з тероризмом» — послужило дуже небезпечним сигналом, тому що після цього стало ясно, що лідери угрупувань, які отримали мільйони доларів, набули дуже сильного впливу на свої угрупування, а Америка після довгої, терплячої роботи тепер може вдатися до етапу знищення сирійської революції.

Отож, Америка взяла курс на розклад революції. тому що як віднині вона почала бачити можливою реалізацію свого плану за допомогою прибічників, заручившись лояльністю багатьох лідерів угрупувань. Потім Ердоган повторив «Щит Евфрату», перейменувавши її на «Оливкову гілку», щоб полегшити вторгнення Асада у провінцію Ідліб. Коли війська Асада вирушили у бік Ідліба та розпочали штурм аеропорту Абу Духур, Ердоган мобілізував угрупування на битву в Афріні! На Афрін висунулось біля 25 тис. Повстанців, як про це говорив військовий лідер угрупування «Фейлагаш-Шам» Ясір Абдар-Рахім, який сказав, що «біля 25 тис. повстанців із Сирійської Вільної Армії беруть участь у турецькій військовій операції в Афріні...» («RT», 23.01.2018).

Усе це відбувалось при узгодженні з Америкою. Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу тоді заявив, що він «обговорив питання сирійської кризи та проблему забезпечення безпеки кордонів з міністром оборони США Джеймсом Меттісом у понеділок ввечері (15.01.2018) у Канаді» (агентство «Анадолу», 17.01.2018). Це підтверджує висновки, зроблені із американських заяв, звідки розуміється, що «Оливкова гілка», саме питання Афріну, пересунення турецьких військ та Сирійської Вільної Армії — усе це було зроблено при повному схваленні Америки та Росії, остання із яких цілком і повністю координувала свої дії з Америкою. Ось приклад таких заяв: «Центральне управління американської армії заявило, що Туреччина проінформувала їх про військову операцію у сирійському м. Афрін...» («QudsPress», 21.01.2018).

4. Обрис американської політики у Сирії після падіння Алеппо стали наступними:

Замороження фронтів битв у Сирії. Найяскравішою дією, скерованою для цієї мети, була конференція в Астані, на яку Туреччина притягнула представників угрупувань, лояльних до неї, щоб ті вступили у переговори з режимом Башара Асада, Росією та Іраном заради припинення вогню. Результатом переговорів стала т.з. угода про «деескалацію конфлікту», яка почала охоплювати один район Сирії за іншим, що досягло півдня Сирії, чиї угрупування спочатку навіть не брали участь у переговорах в Астані, але взяли в них участь під кінець. За два роки дії угоди Туреччина відрізнилась як держава-гарант  дотримання угоди поруч з Росією та Іраном. Перші роки свого існування революція Сирії не допускала ніякої можливості припиняти вогонь проти режиму, і перемир’я було далекою перспективою, невловимою метою для адміністрації Барака Обами. Тим не менш, під кінець строку свого правління він усе ж таки зміг у 2016р. закласти основи початку переговорів, які пізніше передав адміністрації Трампа.

Згідно американському плану, замороження конфлікту у Сирії повинна була відкрити дорогу для переговорів та нівелювати загрозу падіння режиму Башара Асада військовим шляхом. Переговори, навпаки, повинні були підтвердити законність існування режиму, через що жодна резолюція не мала навіть натяку на скинення Асада. Для цього Америка використала ООН та її Раду Безпеки, тобто інститути, в яких вона має вирішальне слово. Вона відправляла найрізноманітніших посланців, починаючи з Кофі Аннана, до Лахдара Брахімі та Стаффана де Містури. Були скликані конференції у Женеві для того щоб посадити за стіл переговорів представників опозиції та режиму, опираючись на пункти резолюції, прийнятої на конференції Женева-1 30.06.2012. Кожного разу, коли проводились конференції, вони врешті решт закінчувались визнанням та збереженням життєдіяльності сирійського режиму. Те ж саме відноситься до конференцій Відень-1 та Відень-2, проведеним у 2015 р.

До числу найважливіших пунктів, розроблених на конференції Відень-2, відноситься пункт по збереженню світського характеру сирійської держави та її інститутів. Були видані також міжнародні резолюції, останньою із яких вважається резолюція, прийнята самою Америкою 18.12.2015, а до неї — одностайним рішенням Ради Безпеки. У цій резолюції стисло викладаються підсумки усіх попередніх резолюцій та рішень конференцій у Женеві та Відні, пов’язаних з Сирією та об’єднаних таким чином в одну резолюцію під номером 2254. Ця резолюція почала грати роль інстанції, до якої необхідно повертатись кожного разу при вирішенні сирійського питання. Усі держави почали закликати до втілення цієї резолюції, і навіть деякі угрупування послідували їх прикладу, будучи залежними від їх допомоги. Ця резолюція не веде до скинення Башара, що лише підвереджує той факт, що Америка не бажає цього. Так і тривало, доки Алеппо не був зданий, після чого стало ясно, що озброєні угрупування не будуть відкривати фронти битв, доки не отримують наказу від своїх спонсорів.

Окрім того, вони перебувають під тиском своїх спонсорів і повністю зобов’язались припинити вогонь, залишивши режим Асада, а разом з ним — Іран з Росією (двох інших гарантів деескалації конфлікту), — спокійно знищувати райони решти повстанців один за одним! Що стосується Туреччини — третьої держави-гаранту, — то вона і пальцем не поворухнула проти порушень тих самих перемир’їв! Не встигли висохнути чорнила угоди, підписаної на початку 2017 р., як режим Асада штурмом захопив долин річки Барада на виду у Туреччини! Дійшло до того, що турецькі розвідслужби взяли безпосередню участь «у боротьбі проти тероризму» на боці режиму Асада, коли той штурмував Східну Гуту.

«Представник турецького президента Ібрагім Калин на прес-конференції у середу офіційному каналу новин «TRT» заявив, що Туреччина виступає проти присутності радикальних організацій у Східній Гуті» «Reuters», 15.03.2018

Він заявив про це у ту мить, режим Асада, Росія, Іран та їх найманці розносили Східну Гуту вщент! Це означало, що ердоганівська Туреччина дозволила їм це зробити.

Вступ американської політики під гаслом «боротьби з тероризмом» Після того, як американський президент Трамп заявив про свій намір покінчити з організацією «ІДІЛ» та продовжити битву за Мосул, Америка зосередила свою політику на чотирьох фронтах:

— Перший фронт. Американська армія почала командувати курдськими формуваннями, яким сама ж надає допомогу, з метою витіснити «ІДІЛ» із м. Ракка. Одночасно з цим американська армія вдалася до командування над іншими угрупуваннями на сході Сирії, також з метою утискання «ІДІЛ». Таким чином, значущість курдських формувань зросла на півночі Сирії, особливо — на курдських територіях. Найбільш помітними із цих формувань стали т.з. «демократичні сили Сирії» (SDF). При великій допомозі Америки вони змогли встановити свій контроль над важливішими районами, які раніше належали «ІДІЛ», як і захопити увесь лівий берег Євфрату, що дорівнює 28% усій території Сирії. Вони захопили райони, багаті нафтою,, газом, а також водними та сільськогосподарськими ресурсами від Кобані, через Ракку, Дейрез-Зор і до самого Аль-Букамаля. Їх дії ніяк не були направлені проти режиму, тому що курдські сили мобілізувались за наказом Америки, яка не наказувала виступити проти режиму.

Деякі ЗМІ нещодавно поширили новину про те, що курдське угрупування «YPG», як найбільша сила всередині «SDF», за наказом Америки здала деякі свої території сирійському режиму згідно домовленостям, досягнутим у Дамаску та Камишлі.

«Лідер курдської національної ради у Сирії Фуад Аліко розкрив причини змінень, які штовхнули курдський «PYD» укласти негласну угоду з сирійським режимом про передачу територій, що були під контролем курдських формувань, у т.ч. — району Нашва у м. Хасака, а також низки інших територій на лівому березі Євфрату» https://arabi21.com 16.07.2018

Сайт «Гераполіс», посилаючись на джерело, яке він не розкрив, передав новину про те, що у минулу суботу відбулась зустріч «між членами «PYD», які представляють Військову Раду м. Манбідж, та відповідальними чиновниками, які представляють режим Асада. Зустріч була проведена у будівлі партії БААС у м. Алеппо». У новині також говориться, що був проведений діалог відносно «операції передачі сектору безпеки у м. Манбідж силам режиму на додачу до греблі «Тішрін» на південному сході від міста» (www.qasioun-news.com, 11.07.2018). Керівники курдських формувань на півночі Сирії підкоряються Америці, тому якщо Америка накаже їм повернутись назад під головуванням її агента Башара, вони ніколи не виступлять проти. На то є підстави.

Сайт газети «Думка» від 07.06.2018 передав від відомого курдського лідера Саліха Мусліма заяву про переговори з режимом: «Наші двері завжди були відкриті для усіх, і ми бачимо змінення у словах Асада за останній час. Два місяці назад він описував нас як терористів, а тепер бажає переговорів. Це прогрес. Так само, як і усілякий думає про свої інтереси, ми теж подумаємо про свої». Міністр закордонних справ сирійського режиму Валід Муаллем, якого цитувала лондонська газета «Аль-Араб», 27.09.2017 заявив, що сирійські курди «бажають мати певний вид самоуправління у межах кордонів арабської сирійської республіки, що є прийнятним для переговорів та діалогу». Режим та курди перебувають у руках Америки і не становлять із себе ніякої перепони для політичного рішення. Ані курди, ані режим не стануть відкидати те, що побажає Америка, усе одно, чи захоче вона бачити Сирію такою, якою вона була до 2011 р., або ж дасть самоуправління курдам у межах сирійських кордонів.

— Другий фронт. Керівництво другим фронтом було покладено на Туреччину, коли вона почала операцію «Щит Євфрату» на півночі Алеппо 24.08.2016 та операцію «Оливкова гілка» в Афріні 20.01.2018, тим самим полегшивши режиму Асада можливість увійти в Алеппо та південь провінції Ідліб відповідно. За наказом Туреччини лояльні їй угрупування кинули фронти битв з режимом і приєднались до вищеназваних операцій, залишивши тим самим Алеппо та південь Ідлібу без захисту! Одночасно з цим, як і раніше, за наказом Америки Туреччина ввела розвідгрупу на територію повстанців 07.10.2017, а потім розгорнула там свої війська і встановила пункти спостереження у межах угоди про деескалацію конфлікту, підписаного з Росією та Іраном. Ці дії Ердоган почав проводити після зустрічі з Трампом 21.09.2017 у Нью-Йорку. У той день Трамп заявив: «Ердоган став моїм другом» («Анадолу», 21.09.2017).

Тоді вони обговорювали питання по Сирії. Трамп виразив згоду з входженням турецьких військ у провінцію Ідліб. «Турецька армія вдалась до операції спостереження у сирійській провінції Ідліб з метою встановлення зони деескалації напруженості згідно угоди, підписаної в Астані» («SkyNewsArabia», 09.10.2017). Сайт «ІнабБаляді» від 13.05.2018 опублікував новину про те, що турецька операція продовжується: «Туреччина продовжує кроки, розпочаті у провінції Ідліб, згідно яким вона рухається до двох цілей: перша полягає у розгортанні пунктів спостереження, згідно домовленостей про деескалацію напруження, досягнутим в Астані, а друга полягає в організації військової структури із повстанських угрупувань, які по сей день не порозумілися з ісламістськими угрупуваннями».

Також у новині говориться: «З початку нинішнього року турецькі пункти спостереження розкинулись упродовж східних кордонів провінції Ідліб, але не західних. Це породило питання про причини, по яким пункти спостереження були розташовані лише на сході! Згідно джерелам, угрупування отримали турецьку допомогу лише один раз, і, незважаючи на введення турецьких військ, російські авіаудари спостерігаються в Ідлібі кожен день. Згідно даним наших кореспондентів із «ІнабБаляді» у самому Ідлібі та його околицях, російські удари по півдню провінції, звуки від вибухів яких чути по усій провінції».

— Третій фронт. Америка привела до руху режим Саудівської Аравії, яка почала брати співучасть з нею у міжнародній системі, заявивши, що готова відправити свої озброєні сили у Сирію в інтересах Америки та під її керівництвом. Режим Саудівської Аравії зіграв таку ж брудну роль, як і режим Туреччини, отруївши повстанців грошима і не давши їм штурмувати столицю Сирії Дамаск, яка була від них на відстані кидку каменю! Саме Саудівська Аравія тоді схилила їх до переговорів з режимом. Угрупування, що потрапили під вплив її грошей, прибули в Ер-Ріяд та погодились на переговори, відомі як «Ер-Ріяд-1», що відбулись 11.12.2015. Потім було об’явлено про проведення конференції «Ер-Ріяд-2» 22–24.11.2017 та було сформована спільна делегація для переговорів з режимом у Женеві та Відні згідно плану США.

По сей день режим Саудівської Аравії готовий служити Америці. Наслідний принц Саудівської Аравії готовий служити Америці. Наслідний принц Саудівської Аравії Ібн Сальман після зустрічі зі своїми хазяями в Америці заявив те, що йому наказали заявити в інтерв’ю американській газеті «TheTime» 06.04.2018: «Я переконаний, що Башар Асад залишиться при владі у справжній час. Не думаю, що Башар піде без війни, і не думаю, що хто-небудь захоче цю війну розпочати».

— Четвертий фронт. Після того, як Туреччина уклала угоду з режимом Асада, Іраном та Росією про встановлення зон «деескалації конфлікту» у найбільш важливих районах країни, останні три тут же повели військові дії у Пальмірі, дійшовши до Дейр-ез-Зора. Усе це вони змогли провернути у згоді з Туреччиною та Саудівською Аравією, які змогли утримати у перемир’ї інші угрупування, використовуючи свою фінансову допомогу так, що ті не відкрили фронтів бойових дій проти тирану зі своїх сторін. Туреччина та Саудівська Аравія утримали їх від цього під тим приводом, що режим б’ється там проти «терористів».

Таким чином, режим Асада зміг позіхнути з полегшенням і переборов страх поразок, які він терпів у колишні роки революції. Після цього режим прибув на переговори у Женеву (а потім — в Астану) як сильна сторона. Віднині він почав говорити з позиції сили та просто покидати переговори так, що представники угрупувань почали упрошувати інші держави спричинити на режим тиск, щоб той погодився на перемир’я, хоча раніше вони вимагали його скинення!

Віддалення перешкод. Америка віддалила європейські держави від сирійської арени, обмеживши Сирію лише своїм впливом та Росією, тому що Росія не зможе грати там незалежну роль і не бути присутньою у Сирії без Америки. Тому Америка використала Росію та її позицію на стороні Башара, з причини якої Америка має привід вести з нею переговори з приводу Сирії. Одночасно цим самим Америка не дала втрутитись у Сирію європейським державам. Не менш важливим є і те, що Америка змогла позбавитись від перешкод, які могли б їй створити проанглійські держави у регіоні — Катар та Йорданія. За допомогою Саудівської Аравії та Єгипту Америка змогла подавити Катар, нав’язавши йому блокаду у середині 2017р. і звинувативши його у допомозі сирійськими «терористам».

Таким чином, катарський режим відчув загрозу для себе і припинив плутати американські карти у Сирії, після чого Катар втратив там дійову роль. Що стосується Йорданії, то вона, використовуючи свої розвідслужби, налагоджувала міцні стосунки з повстанцями на півдні Сирії в інтересах Британії, яка сподівалась таким чином роздобути собі певний вплив у Сирії. Щоб покласти цьому край, Америка особисто ініціювала початок переговорів з Росією відносно оманливої «деескалації конфлікту» на півдні Сирії, після чого режим зміг встановити по суті повний контроль на півдні і тим самим повністю або майже повністю припинити вплив Йорданії.

5. Вивчаючи політику Америки та політику її прибічників, особливо — Туреччини та Саудівської Аравії, за якими тягнеться Єгипет — у меншій мірі, з причини його внутрішніх проблем, — ми знаходимо, що Америка прагне за один постріл вбити усіх зайців, тобто вирішити усі плани, які накреслила для Сирії, вказані вище. Вона залишила відкритою двері для режиму Асада, Ірану та Росії, щоб ті покінчили з повстанцями військовим шляхом. У сирійської опозиції зникають останні сумніви у тому, що Америка вкрала усі досягнення повстанців. Коли режим почав озброєну кампанію проти Дера та усієї південної частини Сирії при підтримці російської авіації, Америка направила звернення до повстанців за допомогою свого посла в Йорданії  23.06.2018, у якому говорилось:

«Ми розуміємо, що ви повинні прийняти рішення, яке відповідає вашим інтересам, а також інтересам ваших родин та угрупувань. Проте ваше рішення  не повинно опиратись на припущення або очікування нашого військового втручання» «ІнабБаляді», 23.06.2018

Америка обірвала усі надії угрупувань — які до цього отримували від неї допомогу — у тому, що вона надасть їм підтримку! Складається враження, що деякі із них, як передає низка ЗМІ, нарешті усвідомили, що Америка обдурила їх! Лише зараз???

Таким чином, Америка хоче усунути озброєні угрупування руками сил режиму Асада, Ірану та Росії, нічим не перегороджуючи їм шлях. Але для початку вона бажає, щоб свій внесок у цю справу зараз і потім зробили Туреччина та Саудівська Аравія! Що ж стосується американської допомоги, то вона була лише на словах або у вигляді грошей, які вона надавала лідерам угрупувань в обмін їх лояльності. Та ж американська зброя, яка усе-таки доходила до повстанців, була звичайною та у малі кількості, вона не була вирішальною і не була наступальною. Це раніше Америка намагалась упевнити повстанців у тому, що вона з ними і бажає їм допомогти. Сьогодні ж, після того, як Башар повернув свою військову силу, колишня риторика Америки завершилась, як і її заяви по цій темі. Вона остаточно закрила цю розмову, як і її послідовники — Туреччина і Саудівська Аравія.

6. Америка відкладала проведення вирішальних політичних переговорів до того часу, поки не відчула, що тепер вона може покінчити з революцією, а Башар зможе знов встати на ноги. З цією метою її агенти та прибічники увесь цей час займали повстанців справами другорядного значення доти доки не з’явились обставини, сприятливі для політичного рішення. Тому на протязі усіх політичних переговорів, що тривали роками, агенти та прибічники Америки у Туреччині та Саудівській Аравії пропонували проводити систематизовані засідання та конференції для сирійської опозиції, рекламували лідерів опозиції на політичній арені, потім віддаляли їх — словом, робили усе, щоб тягнути час і надати режиму Асада встати на ноги.

Лише після цього Америка почала реалізовувати своє політичне рішення руками Росії, а іноді — і без неї. Після того, як режим Асада та його прибічники досягли великих перемог у м. Алеппо, потім у долині р. Барада та Каламуне, потім у Східній Гуті, а також повністю очистили околиці Дамаску від усіх загроз, потім покінчили з повстанням у провінціях Хама і Хомс, а тепер — і у Дара, а у майбутньому, можливо, в Ідлібі та рештках провінції Алеппо, — після усього цього можна сказати, що час об’явлення про політичне рішення Америки вже близько, але воно буде об’явлено вже після падіння Ідлібу.

Вони готуються до цього. Спочатку вони завершили угоду «Фуа-Забадані», про що була досягнута угода між Росією та Туреччиною 17.07.2018. Згідно угоді, жителів Фуа та Кафрая, двох населених пунктів у провінції Ідліб, лояльних режиму, що опинились в оточенні повстанців, вивезли із цього оточення. Якщо б вони залишились там, то могли б бути використані повстанцями як козир, за допомогою якого можна було б спричинити тиск на режим і не дати йому пуститися у масові вбивства.

Тепер же для проголошення американського політичного рішення по Сирії залишилось лише дочекатись падіння Ідлібу та заходу провінції Алеппо. У цілому, це дуже важливий район, у якому зосередилась велика кількість повстанців. У Туреччини є великий вплив на багатьох із них, і, швидше усього, вона буде спричиняти на них тиск, примушуючи їх здати режиму важке озброєння і просити його про мир, що іще більше небезпечно, аніж війна з режимом Асада, Росією та Іраном. Якщо повстанці почнуть здавати зброю, то це буде означати, що американське політичне рішення готується до виконання та реалізації. Швидше за усе, Америка захоче, щоб Башар залишився при владі на час «перехідного» уряду, і, таким чином, він стане невід’ємною складовою частиною політичного рішення, що підтвердилось нещодавно ліквідацією повстанців.

Після цього Америка встановить нового агента на кшталт Башара, який буде також захищати її вплив у Сирії, як і захищати життя її падчерки — держави євреїв у Палестині. Держава євреїв також бажає бачити когось на кшталт Башара, хто буде захищати її кордони і не випустить проти нього і жалюгідної кулі. Натаньяху прямо заявив журналістам перед від’їздом у Москву у четвер 12.07.2018:

«У нас не було проблем з режимом Асадів (з батьком та сином). На протязі 40 років не було випущено жодної кулі у бік Голанських висот. Ми не проти того, щоб Башар Асад утвердився у якості президента Сирії, але ми будемо захищати свої кордони» «Гаарец», 12.07.2018

7. Військова сила, яку має у розпорядженні сирійський режим, слабка та недостатня для забезпечення контролю над Сирією після встановлення політичного рішення. Армія Башара сильно виснажена. Незважаючи на безупинні поставки зброї, які відсилаються по американським планам із Росії, Ірану або іншої держави, нестача людського ресурсу залишається головною проблемою. Тому очікується, що американське політичне рішення буде опиратись на силу, здатну це рішення захистити. З цією метою Америка обере одну із двох сторін (або їх обидві одразу):

Продовжить опиратись на Іран, «Хізбаллу» та інших своїх найманців із знов-таки Ірану, а також Афганістану, Пакистану і т.д. Це потребує надання їм житла та громадянства у Сирії, чим вже займається режим Асада сьогодні, як про це говорять деякі агентства новин. Один із дослідників німецького агентства «DW» 30.04.2018 заявив, що кількість найманців оцінюється у 45 тис., а кількість солдатів наближається до 40 тис. Дослідник підкреслив:

«Я упевнений, що ці найманці залишаться у Сирії. Ми були свідками операцій по їх розселенню навколо Дамаску, а шиїтські найманці вже присутні у районі «Сейда Зейнаб» та інших районах. Я переконаний, що Іран намагається, як це обстоїть з «ХашдШаабі» («народне ополчення» із Іраку, тобто іракські найманці), надати їм громадянство (у Сирії) або протоптати інші доріжки для того, щоб ті залишились у регіоні». Хоча режим вимушує жителів районів, які повернулись знов під його контроль, служити в армії, тим не менш, сумніви у їх лояльності усе одно штовхає його опиратись на найманців, які билися на його боці на протязі революції».

Буде опиратись на регіональні сили «для збереження миру», для чого може привести у Сирію єгипетські, саудівські та турецькі війська. Розмови про це не нові, тому що раніше «AlJazeeraNet» передала новину про це від американського видання від 08.04.2016: «Американський журнал «TheNationalInterest», описуючи війну, що охопила Сирію в останні роки, заявив, що країна погрузла у трясовині і потребує збереження миру, і не важливо, у якому виді закінчиться цей конфлікт». Америка не припиняє саме так описувати рішення по Сирії і заявляє про необхідність ввести війська у Сирію з-за кордону, незважаючи на військові успіхи Башара Асада.

«AlJazeeraNet» передає від 17.04.2018:

«Видавництво «TheWallStreetJournal» передає, що адміністрація президента Дональда Трампа планує замінити американські війська у Сирії військами арабських держав з метою збереження стабільності на північному сході країни після того, як була повержена організація «ІДІЛ». Видавництво передає, що радник по нацбезпеці США Джон Болтон здзвонився з головою єгипетської служби розвідки Аббасом Камелем з метою вияснити те, якою буде позиція Каїру з цього приводу. Також видання додало, що телефонна розмова Болтона також відбулась з країнами Перської затоки  для того, щоб обговорити участь у майбутній окупації їх озброєних сил та надання матеріальної підтримки. Члени адміністрації очікують, що арабські держави дадуть відповідь на заклик Трампа, особливо у тому, що стосується надання матеріальної підтримки».

8. Це — те, на що вказують існуючі реалії американської політики у Сирії у минулому та сьогодні. При детальному їх вивченні стає ясно, що факт продовження існування режиму, тобто те, що він досі не скинутий, стався у першу чергу не через силу самого режиму, не через силу Америки та її прибічників на кшталт Ірану, Росії та усіляких найманців, як і не через силу інших її прибічників, на кшталт Туреччини та Саудівської Аравії, нехай навіть в усіх із них і є певний вплив. Найголовнішою причиною цього стало зрадництво, брехня та змова багатьох лідерів угрупувань, яким Америка пообіцяла підтримку, і вони забули, що вона — ворог Ісламу та мусульман, що видно в усіх її справах Також причина у тому, що лідери угрупувань заручились підтримкою агентів Америки, таких як Туреччина та Саудівська Аравія.

Вони забули, як був зданий Алеппо за допомогою відкриття фронту битв «Щит Євфрату», до якого примкнули повстанці, вийшовши із Алеппо; забули, чим обернулася операція «Оливкова гілка», коли повстанці примкнули до неї і кинули фронт Ідлібу на розтерзання режиму та Росії. Ці угрупування забули, як Саудівська Аравія організувала переговори з режимом тирана, на яких багато разів лунали слова про необхідність скинення Башара, а потім раптом наслідний принц розкриває змову і заявляє, що Башар залишиться при владі. Після усього цього найжахливим є спостерігати те, як Росія бомбардує повстанців найжорстокішим чином, а ті вступають з нею у переговори і здають їй важке та середнє озброєння!

Болісно бачити, як вони здають Росії свої танки та знаряддя майже принижено та покірно. Основною причиною усього того, що трапилось, стало саме це, тому що повстанці на протязі не одного року могли битися з режимом і наступали на нього, а після цього за лічені дні вийшли із Алеппо згідно угоді з Туреччиною і за іще більший короткий час покинули південь Сирії, особливо — Дера, згідно угоді з Саудівською Аравією. В обох випадках їх склади зі зброєю були забиті доверху трофейним озброєнням, захопленим раніше у режиму Асада.

Воістину, сумно бачити, як після багаторічної стійкості під бомбами, ракетами та зброєю масового ураження, яку проти них використовували режим, Росія, Іран та їх найманці, за короткі дні у змові, зрадницьки вони здали свої позиції без бою разом зі своїм важким та середнім озброєнням ! Вони кинули свої дома і стали біженцями!!! Той, хто вивчить ситуацію пильно, побачить, що основна причина поразки полягає у тому, що угрупування заручились підтримкою ворогів Ісламу та мусульман, почали довіряти агентам та прибічникам ворогів. Незалежно від того, чи розуміли лідери угрупувань те, у що вони ув’язуються, або ні, чи спеціально вони це зробили або помилково, гірко у будь-якому випадку. Хтось може спитати — і він дійсно має право задатись таким питанням — «якщо Хізб ут-Тахрір продовжує усе так само усвідомлювати реалії навколо, бачити та розуміти те, як відбуваються ці процеси, то чому не приходив з насіхатом до угрупувань, чому не розкривав їм очі, можливо, вони тоді б не влізли в усе це?».

Тому, хто спитає таке, я скажу наступне : ми стерли свої язики за увесь той час, що звертались до них з насіхатом, увещевали їх та роз’яснювали положення справ, приводячи докази та факти. Ми не відчували ніг від втоми від того, скільки разів ми ходили до них з насіхатом. Деякі дороги до них були такі важкі, що неможна було їх проїхати на машині, і ми були вимушені іти пішки. Ми робили це так часто, що деякі члени цих угрупувань вважали нас із свого числа!!! Той, хто питає у нас таке, якщо б прочитав наші публікації з цього приводу і відповіді на питання, дізнався б, що ми доклали максимум зусиль у цій справі (або навіть більше цього). Тим не менш, багатьох лідерів угрупувань усе це не турбувало, і вони не боялись Аллаха, а коли ми говорили їм залишити брудні гроші, які ті брали від зрадницьких держав, які та брали від зрадницьких держав, то вони нам відповідали: «А звідки ми візьмемо тоді гроші? Хізб ут-Тахрір не дасть нам грошей!». Так вони виправдали себе за те, що брали  гроші від невірних та зрадників! Коли ми їм говорили: «Через ці гроші ми станете заручниками цих держав», — вони відповідали: «Ні»! Потім сталося те, що сталося, а вони усе так само продовжували борсатись у своїй дурості.

Коли ми їх питали: «Ви ж можете роздобути у режиму багато сучасної трофейної зброї! Чому ви принижуєтесь, стоячи перед дверима зрадників та випрошуючи у них дрібні подачки незначної зброї?», — вони нам відповідали: «А звідки ми візьмемо зброю, адже Хізб ут-Тахрір нам його не дасть?!». Коли ми їм говорили: «Ця зброя обернеться вам зашморгом на ваших же шиях», — вони відповідали нам: «Ми будемо брати її у (одних) ворогів і битися з (іншими ) ворогами!». А коли усе було кінчено, вони побачили, що їм перестали надавати зброю саме у ту мить, коли вони більше за усе її потребували, більше того, вони пішли на здачу своєї зброї, власноруч підтверджуючи на ділі співробітництво зі зрадниками. Ми приходили (і звертались) до них з насіхатом, але вони не любили цього! У якості прикладу я наведу одне із наших видань за 05.04.2018:

«... Незважаючи на те, що Хізб не жалів зусиль у тому, щоб відкрити очі угрупуванням, щоб вони побачили ясно те, що відбувається навколо, вони усе одно продовжували слідувати за тими, хто надавав їм допомогу гроші та зброєю, заявляючи, що Хізб нічого не може, окрім як допомагати насіхатом... після чого додавали, що і сам насіхат не врятує від удару меча! Вони не знали, що меч у руці того, хто його тримає, — усього лише залізо. Якщо володар меча — свідома людина і розуміє реальність навколо, то її меч може стати щитом, що відбиває удар ворога, а також сильним засобом для нанесення поразки ворогу. Але у руках людини, обманутої допомогою злочинців, меч стане розколотим щитом, розпадеться на частини у її руках, і уламки меча вб’ють володаря,перш ніж це зробить ворог!».

Звертаючись до тих угрупувань, які раніше відмовлялись нас слухати і дивитись на те, що ми вказуємо, ми хочемо нагадати, що раніше вони вважали наші слова марними у війні. Вони бажали отримувати допомогу грошима та зброєю від тих, хто зрадив мусульман, будь то араб, турок або перс, а деякі із цих угрупувань на додачу іще і отримали допомогу від руських та американців, вважаючи, що якщо будуть брати ці брудні гроші, то це ніяк їм не завадить битися у Шамі... Таким угрупуванням ми говоримо: тепер ви бачите наслідки ваших справ та заяв ; ви стали вигнанцями та біженцями, втративши свої дома та дітей!

9. На завершення ми хочемо сказати наступне: не залишилось інших районів, окрім Ідлібу, і той знаходиться під впливом Ердогана, який може розпочати іще одну операцію «Щит Євфрату» або «Оливкову гілку», через яких ми втратимо і Ідліб, і усе, що навколо нього, при тому, що сам Ідліб навіть не ворушиться... Звертаючись до повстанців, хочемо сказати їм, щоб вони не обманювались діями Ердогана і не здавали Ідліб режиму Асада... Не забувайте те, що вас спіткало в Алеппо. Згадайте хадіс від Посланця  Аллаха (с.а.с.), який вивів Бухарі від Абу Хурайри, де Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:

لَا يُلْدَغُ الْمُؤْمِنُ مِنْ جُحْرٍ وَاحِدٍ مَرَّتَيْنِ

«Віруючого не кусають із однієї нори два рази».

Так як же бути, якщо одні і ті самі помилки повторюються із разу у раз?

إِنَّ فِي ذَٰلِكَ لَذِكْرَىٰ لِمَن كَانَ لَهُ قَلْبٌ أَوْ أَلْقَى السَّمْعَ وَهُوَ شَهِيدٌ

«Воістину, у цьому міститься нагадування для тих, у кого є серце, хто дослухається та присутній при цьому» (50:37)

У якості післямови хочемо підтвердити те, що говорили вище: минають дні, минають держави. Ісламська Умма вже наражалась на подібні напади і навіть гірше них, у т.ч. від хрестоносців і татар, але потім вона відновилась і прийшла у розвиток, вирвала їх вплив з корінням та знов очолила цей світ... Це правда, що у ті часи правління Ісламу продовжувало жити, що Халіфат існував, навіть якщо був слабкий, а у самої Умми був голова, який збирав її на битву проти ворога, стверджував істину та усував брехню, після чого мусульмани наносили поразку ворогам та приходили у розвиток...

А сьогодні немає правління по Ісламу, немає Халіфату, а отож, виникає питання: хто об’єднає мусульман для битви? Якщо хтось скаже так, то він буде правий, але робота над встановленням Халіфату триває, з дозволу Аллаха. Халіфат став головною вимогою мусульман у їх країнах, і вони прагнуть до нього і словом, і справою. Мусульмани згадують з сумом ті темні дні 26, 27 та 28 Раджаба 1342 р., відомі змовою та злочином по скасуванню Халіфату. Мусульмани сьогодні прагнуть побороти наслідки тих днів та повернути проект Халіфату знов у той день, який предписав для цього Аллах. Це не складно для Аллаха. У той день тирани,зрадники та злочинці дізнаються, до чого вони прийшли врешті решт. Мусульмани не повинні впадати відчай у милості Аллаха. Шам залишиться Шамом, центром землі Ісламу. Вивів Наім ібн Хамад у «Фітан» від Касіра ібн Мурри, що Посланець Посланник Аллаха (с.а.с.) сказав:

عُقْرُ دَارِ الْإِسْلَامِ بِالشَّامِ

«Центр землі Ісламу — у Шамі».

Хізб ут-Тахрір спокійний за те, що допомога Аллаха прийде, адже вона приходить не лише до посланців та пророків, але й також і до правдивим віруючим, і не лише в Останньому житті, але й і у першому.

إِنَّا لَنَنصُرُ رُسُلَنَا وَالَّذِينَ آمَنُوا فِي الْحَيَاةِ الدُّنْيَا وَيَوْمَ يَقُومُ الْأَشْهَادُ

«Воістину, Ми надамо допомогу Нашим посланцям та віруючим у мирському житті ів у той день, коли предстануть свідки» (40:51).

У той день зрадіють віруючі допомозі Аллаха. Аллах воздасть злочинцям у цьому світі і покаранням у Наступному. Аллах — Могутній Великий та Мудрий!


16 Зуль-каъда 1439 р.х.
29.07.2018 р.