Питання: 24 травня 2018 ціна на нафту зросла до вражаючих цифр, у результаті вартість нафти марки «Brent» склала 79 доларів за барель, а марки «WTI» — 71 долар за барель.
Нагадаємо, що у в 2014 почалось падіння цін на нафту. Виникає низка питань: чи означає ріст цін на нафту початок епохи високих цін? Чи буде ціна у районі 150 доларів за барель? Що послужить причиною такому росту цін?
Відповідь:
Ціна на нафту, як і на будь-який інший товар, залежить від попиту та пропозиції, проте є одна відмінність: при будь-якому коливанні попиту або пропозиції відбувається миттєвий вплив на ціну нафти. Окрім цього, на ціну також впливають різного роду спекуляції, особливо політичні безлади. Причина тому — характер нафтового ринку та його нестабільність.
Щоб було більш зрозумілим, роз’яснимо наступне:
1) Пропозиція:
а) Члени ОПЕК і країни, які не входять туди, домовились обмежити поставки нафти на світовому ринку. Наприкінці 2016 р. Росія та ОПЕК домовились про скорочення здобування нафти на 1,8 млн. барелів на день, щоб усунути надлишкову пропозицію на ринку, тим самим сприяючи підняттю ціни на нафту. Дослідження, проведене компанією «Standard&Poor’s», показало, що здобич нафти членами ОПЕК, починаючи з квітня і на протязі трьох місяців впала до найнижчого рівня за рік. У минулому місяці на день здобувалось 32 млн. барелів, що на 140 тисяч барелів менше, аніж у березні.
Сьогодні на день здобувається 32,73 млн. барелів, що менше встановленої норми з боку ОПЕК на 730 тисяч барелів на день. Угода ОПЕК триватиме один рік, якщо поточні умови продовжаться. Ймовірно, що ціна на сиру нафту буде зростати, саме це повторював голова довгострокових досліджень компанії «EnergyAspects» Метью Баррі (MatthewBarry):
«Те, що ми спостерігаємо сьогодні, буде відбуватись у майбутньому в іще більшій мірі, тому що проблеми з пропозицією або погрози у цій області усе іще впливають на ціни» https://www.marketwatch.com
б) Політична та економічна ситуація у Венесуелі спричинила значний вплив на здатність країни здійснювати свої виробничі цілі, здобуваючи 1,41 млн. барелів на день у квітні 2018 р., що на 80 тисяч барелів менше, аніж у березні 2018 р. і на 540 тисяч менше, аніж у 2017 р. Однією із основних причин зниження є політика Венесуели, наприклад, погане управління державною нафтогазовою компанією «PDVSA». У минулому місяці американська нафтова компанія «ConocoPhillips» виграла суд по справі проти «PDVSA» на суму 2 млрд. через конфіскацію двох нафтових проектів у Венесуелі. Також компанія «PDVSA» не змогла погасити борг у розмірі 2,5 млрд. доларів. Усе це сказалося на здобичі нафти у Венесуелі і, отож, сприяло скороченню пропозиції на ринку. Таким чином, ціна на нафту зростає, якщо зменшується пропозиція.
в) Заява Дональда Трампа про вихід із ядерної угоди з Іраном збільшило ймовірність введення нових санкцій у відношенні іранської нафтової промисловості. Аналогічний режим санкцій уперше був ведений у 2012 р. під час президентства Обами. Теоретично здобич нафти в Ірані може впасти на 20%, тобто з 500 тисяч до 400 тисяч барелів на день, що приблизно є 1 млрд. доларів на місяць з урахуванням поточних цін (http://foreignpolicy.com). Хоча США не розкрили, які дії будуть вжиті проти Ірану, проте спекуляції, які проводяться, також відносять до виду санкцій проти іранської нафтової промисловості.
Усі три речі сприяли зниженню пропозиції, у результат це призвело до росту цін на нафту.
2) Попит:
а) Відбулось збільшення попиту на нафту на світовому ринку. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) очкує, що світовий попит на нафту зросте з 97,8 млн. барелів на день у 2017 р. до 99,3 млн. барелів у цьому році. МЕА підвищила свій прогноз росту попиту на нафту у 2018 р. з 1,3 млн. до 1,4 млн. барелів на день після того, як МВФ підвищив свою оцінку росту світової економіки у цьому та наступному році. МЕА у своєму щомісячному звіті по ринку повідомило, що попит на нафту у 2017 р. зріс на 1,6 млн. барелів на добу (https://www.reuters.com).
б) Також причиною росту попиту на нафту став Китай. У квітні 2018 р. очікувалось, що Китай буде споживати більше 9 млн. барелів сирої нафти, тобто більше, аніж коли-небудь, а це майже 10% від світового споживання і більше 1/3 усього попиту в Азії. Якщо вартість сирої нафти досягне позначки 75 доларів за барель, то це буде означати, що щомісячні імпортні витрати Китаю будуть складати більше 20 млрд. доларів. Цей рекордний попит прийшовся на сезон техобслуговування, у якому зазвичай відбувається падіння імпорту, а це, у свою чергу, вказує на потребу Китаю у нафті більше, аніж очікувалось. Американський банк «GoldmanSachs» у пам’ятках клієнтам пише:
«Китайський попит вказує на сталий та сильний ріст, що може бути вище поточних оцінок» https://www.reuters.com
Виходячи із вищесказаного, спостерігається збільшення попиту на нафту, що природно веде до збільшення цін.
3) Спекуляція:
Спекуляція активізується у випадку швидких змінень попиту та пропозиції на нафту як додаток до ринкових настроїв, які трудно уловити. Коли відбувається значний ріст або зниження ціни на нафту, тоді спекуляції стають більш прозорими. Крупні хедж-фонди грають певну роль на нафтовому ринку, укладаючи нафтові контракти. Тому спекуляції — це як обопільного гострий меч, який може впливати як на підвищення попиту, так і на його зниження, що веде або до підвищення, або до зниження ціни. У будь-якому випадку, у сьогоднішньому підвищенні ціни на нафту спекуляції не зіграли головної ролі, переважна роль у цьому лягла на плечі попиту та пропозиції.
4) Що стосується росту ціни на нафту до 150 доларів за барель або біля того, то це навряд чи відбудеться, тому що світові економічні умови не витримають подібного навантаження. Тому очікується, що ціна на нафту буде зростати повільно, проте очікується, що вона не досягне цифри 100 доларів, тим більше, очікувана торгова війна між США та Китаєм призведе до скорочення попиту, а це легко може уронити ціну. Окрім того, у випадку підвищення цін до небажаного рівня, Америка може спричинити тиск на ОПЕК через Саудівську Аравію, щоб остання збільшила здобич нафти, що буде мати такий же ефект.
Питання:
13 травня 2018 р. Реджеп Ердоган відвідав Лондон з триденним візитом, де зустрівся з королевою Англії Єлизаветою II та прем’єр-міністром Терезою Мей. Візит Ердогана проходив за декілька тижнів до довгострокових президентських та парламентських виборів у Туреччині, які будуть проходити 24 червня 2018 р. Ані для кого не секрет, що після невдалого державного перевороту відносини між Реджепом Ердоганам та Англією натягнулись. Виникають питання: якою є мета цього візиту? Чи була досягнута поставлена мета?
Відповідь:
Для більш ясного розуміння мети візиту розглянемо наступне:
1) Відомо, що Ердоган прагне зміцнити свою владу через президентську систему, адже у ній влада зосереджена у руках президента, сьогодні ж країна знаходиться у надзвичайному стані. Цьому положенню передував арешт 160 тисяч людей, і приблизно така ж кількість держслужбовців було звільнено. Після невдалого перевороту проти турецького уряду у 2016 р. тисячі причетних до перевороту (серед яких — посадові особи, адвокати, поліцейські, академіки) були відсторонені, більшість із них були проанглійськими людьми.
Проте перед від’їздом у Лондон Ердоган назвав Англію «стратегічним партнером та союзником», а також він підтвердив, що обговорить з Терезою Мей питання двобічних, регіональних та міжнародних проблем, у тому числі — останні події на Кіпрі, де Туреччина та Англія повинні виступити у якості гарантів. Також був зачеплений «план спільних дій» на Близькому Сході та питання розширення торгових відносин між Туреччиною та Англією, додавши:
«Ми хочемо продовжувати наші економічні відносини навіть після того, як Британія вийде із ЄС» 13.05.2018 http://www.elfagr.com
2) Із його заяв видно, що будуть обговорені з Терезою Мей:
— міжнародні та регіональні проблеми,
— події на Кіпрі,
— план дій на Близькому Сході,
— розширення торгових відносин між двома країнами.
Що стосується плану дій на Близькому Сході, то Ердоган — не той, з ким Мей буде обговорювати ці питання. Що стосується обговорення двобічних економічних питань та розширення торгових відносин, про які було заявлено Ердоганом на прес-конференції в аеропорту Стамбулу перед від’їздом, то це не відповідає реальній дійсності. Адже для обговорення економічних та торгових питань необхідна наявність політичної стабільності між двома країнами. А вона відсутня, особливо, після невдалого перевороту. Також наші слова підтверджуються тим, що Ердоган не об’явив про підписання яких-небудь економічних проектів під час свого візиту. Що стосується питання по Кіпру, то цілком можливо двобічне обговорення, тому що обидві є гарантами миру та безпеки на острові, але це відбувається, коли існує напруженість, що у дану мить відсутнє. У результаті заяви Ердогана були лише для відволікання від істинної причини візиту.
3) Справжню причин візиту можна дізнатись через вивчення подій, що сталися після невдалого перевороту, пов’язавши їх з тим фактом, що візит відбувся до виборів, і лише потім стане ясною істинна причина візиту в Англію.
Що стосується самих подій, то відомо, що за невдалим державним переворотом стоять агенти Англії. Ердоган вжив дуже жорстких заходів проти її агентів, особливо у лавах військових, а це вже викликало великий гнів Англії у відношенні нього.
Відносно того, що візит відбувся до виборів і зв’язку між цим,то причина цього полягає у тому, що Англія підштовхнула опозиційні партії у Туреччині (лояльні до неї), на чолі яких стоїть «Республіканська народна партія» (РНП), сформувати коаліцію проти Ердогана, щоб отримати більшість місць у парламенті. У ситуації, яка склалася, коаліція почала слідувати звичайні практиці, тобто пройти парламентські вибори єдиним фронтом, а потім спробувати хоча б перевести президентські вибори у другий раунд, показавши тим самим, що Ердоган втратив більшість громадської думки, про яку він зазвичай говорить. Це уронить його імідж, навіть якщо він згодом отримає перемогу. Усе це, звичайно, турбує Ердогана.
Таким чином, подорож була більше схожа на задобрювання Англії до виборів 24 червня 2018 р. Тому Ердоган спробував переконати англійців, назвавши їх стратегічними партнерами в обмін на якійсь поступки, можливо, на звільнення англійських агентів із в’язниці і на припинення широкомасштабної кампанії по зачистці англійських агентів в обмін на послаблення конфронтації англійських агентів з ним у виборчих кампаніях. Швидше за усе, саме це є справжньою причиною для візиту Ердогана в Англію.
4) Що стосується питання: «Чи була досягнута поставлена мета?», — то, швидше за усе, він зазнав поразки. На це вказує наступне:
— «Суд проти тих, хто спробував скинути уряд, обраний демократичним шляхом, є нормальним процесом», — сказала Тереза Мей, стоячи поруч з Ердоганом у своєму офісі на Даунінг-стріт, при цьому додавши: «Проте важливо також, що Туреччина не ігнорувала цінності, які прагне захищати, коли захищає демократію» («alarab.co.uk» 16.05.2018). Тут ми бачимо, як Мей критикує Ердогана перед журналістами при тому, що він — її гість.
— В Англії різноманітні групи, які борються за свободу вираження думки, зустріли Ердогана акціями протесту.
«У протестах перед штаб-квартирою уряду на Даунінг-стріт були задіяні члени «ПЕН-клубу», «Індексу Цензури», «Репортери без кордонів» «pen-sy.com», 15.05.2018
«Прокурдські активісти принесли транспаранти з фотографіями Ердогана, де було написано «Терорист» «al-ain.com», 15.05.2018
Питання:
Малайзійські вибори відбулись 9 травня 2018 р., в результаті яких Наджиб Разак програв, а Махатхір Мухаммад отримав перемог, незважаючи на те, що йому вже більше 90 років. Звідси виникає відчуття, що це було сплановано. Тому хотів спитати у Вас, чи має тут місце зовнішнє втручання, або це внутрішня демократична гра?
Відповідь:
1) Держава Малайзія охоплює південну частину Малайського півострову та північні райони острова Борнео, які розділені між собою ділянкою Південно-Китайського моря. У цьому регіоні Іслам почав поширюватись через торговців-мусульман у XIII сторіччі. Спочатку Іслам прийняли правителі та еліта, потім він знайшов поширення і серед простого населення. У свій час Малаккський султанат отримав відомість через збільшення морської торгівлі після того, як наземна торгівля була перервана монгольською навалою. Незалежність від китайського впливу султанат отримав у XV сторіччі, і незабаром він визначив Іслам державною релігією, а потім його вплив швидко поширився по усьому регіону завдяки силі та статусу султанату.
Проте у 1511 р. цей регіон був колонізований. Португалією після того, як португальці підкупили людину, яка відчинила ворота столиці зсередини. У 1641 р. прийшли голанці, а у 1786 р. почалась англійська колонізація Малайзії через торгівлю та договори оренди портів, потім англійці використали етнічну різноманітність населення, підбурюючи людей до того, щоб саме вони були у керма влади, при цьому залишивши султанів у значній мірі символічними представниками. У 1957 р. Малайська Федерація отримує офіційну незалежність від англійців. Назва «Малайзія» же була прийнята у 1963 році, коли до федерації приєднались Сінгапур та Північний Борнео.
2) Після набуття незалежності Малайзією Англія продовжувала здійснювати політичний контроль над нею через:
— її членство у Британській спільноті та членство у Руху неприєднання (до нього Малайзія приєдналась у 2003 р.). Вона також є одним із засновників Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та Організації Ісламської співпраці (ОІС), а прем’єр-міністр Тунку Абдул Рахман став першим генеральним секретарем цієї організації.
— підписання п’ятибічної угоди про захист (АНЗЮК) між Англією, Австралією, Нової Зеландією, Малайзією та Сінгапуром після виведення у 1971 р. британських військ до сходу від Суецу. Варто відзначити, що у 1971 р. Австралією керувала Ліберальна партія, яка на протязі усього ХХ сторіччя залишалась проанглійською.
— прем’єр-міністра Махатхіра Мухаммада, який виступив проти створення проамериканської організації АТЕС. Її створення було запущено Австралією у 1989 р. під керівництвом проамериканського голови Лейбористської партії Роберта Хоука. Його наступник Пол Кітінг назвав Махатхіра «бунтівником» через те, що він не був присутній на саміті АТЕС у 1993 р. у Сіетлі, штат Вашингтон, США.
— створення Східно-азіатської спільноти (САС) як альтернативи АТЕС, яка виключить Америку та Австралію, проте ця ідея Махатхіра Мухаммада, запропонована у 1997 р., зазнала поразки і згодом була перетворена у зустрічі на вищому рівні у Східній Азії. У результаті у склад САС увійшла Австралія, на чолі якої була проанглійська людина Джон Говард, проте Америку вдалось усунути у бік. Америка та Росія змогли приєднатись до САС лише у 2011 р.
3) Англія помітила, що Америка фліртує з Наджибом Разаком, чи на те, що він — про англійська людина і член партії «Об’єднана малайська національна організація» (ОМНО), вона боялась його перебіжки на сторону Америки. Приведемо деяк ознаки, які викликали побоювання у Англії:
— У квітні 2014 р. Обама відвідав Малайзію (за останні 50 років він у першим із президентів США, зробившим це) з метою покращити малайсько-американські відносини до рівня всебічного партнерства. Подібні кроки були частиною політики Обами в Азії.
— У грудні 2014 Р. Наджиб та Обама як друзі зіграли у гольф на Гавайях. У листопаді 2015 р. Обама знов відвідує Малайзію.
— Наджиб рішуче підтримав Транстихоокеанське партнерство, яке з’явилось за ініціативою США; саме він наполіг на участі США, а потім працював з Японією для продовження Програми центрів з питань торгівлі після того, як США вийшли із організації під час президентства Дональда Трампа. Варто відзначити, що В’єтнам та Малайзія зіграли ключову роль у порятунку 11 країн в угоді про торгівлю у рамках Транстихоокеанського партнерства, яке упритул наблизилося до краху після виходу із нього США (https://asia.nikkei.com/Economy/Vietnam-and-Malaysia-play-vital-roles-in-making-TPP- ).
— По мірі наближення виборів 2018 р. Англія, по-видимому, вирішила знов звернутись до свого старого та щирого слузі Махатхіру Мухаммаду, який скористався опозиційною платформою для повернення до влади. Очікується, що Малайзія зможе відмовитись від американської політики та відновити роботу по скороченню втручання США у регіон у рамках англійської політики.
Питання:
8 травня 2018 р. парламент Вірменії ухвалив обрання опозиціонера Нікола Пашиняна у якості прем’єр-міністра, тим самим зачинивши сторінку тритижневих протестів проти проросійського уряду Вірменії. Питання полягає у тому, наскільки вагомі ці політичні перетворення у Вірменії ? Чи означає це, що вплив Росії буде видалений із країни? Якою є роль ЄС та США у цьому питанні?
Відповідь:
Для більше ясного розуміння розглянемо наступне:
1) Вірменія — невелика країна, з населенням у 4 млн. Її незалежність є частиною розвалу СРСР у 1991 р. Що стосується правління, то Республіканська партія править з 1999 р., а її лідер Серж Саргсян пробув у кріслі президента країни два строки з 2008 по 2018 рр. Період його правління описується як диктаторський та проросійський, незважаючи на наявність опозиційних партій у парламенті. Оскільки конституція країни не передбачає більше двох строків президентства, для подальшого перебування у керма влади Серж Саргсян вплинув на конституційні змінення у країні, після яких влада перейшла у руки прем’єр-міністра, а президент почав виконувати роль вшанованої особи. Далі, коли строк його президентства дійшов кінця, він обійняв посаду прем’єр-міністра Вірменії.
«Парламент Вірменії обрав 63-річного Сержа Саргсяна на пост прем’єр-міністра. За нього проголосували 77 парламентарів, 17 були проти. Це сталося після того, як його другий президентський строк дійшов до кінця на минулому тижні …» «An-Nahar», 17.04.2018
Одразу ж після цього призначення спалахнули народні хвилювання, на додаток до цього, сама епоха Саргсяна характеризувалась економічними труднощами та відсутністю можливостей для населення. До усього іншого, уряд погруз у корупції, існує нестача нафти, газу та іншої сировини. Опозиційний блок «Елк», сконцентрувавши увагу на цих проблемах, викликав протести у Вірменії. Ці протести швидко визначили нове керівництво в особі опозиціонера Нікола Пашиняна.
2) Протести у Вірменії в основному були через економічну ситуацію, яка погіршувалась у часи Сержа Саргсяна. У ній, як і в решті країн пострадянського простору, адміністративна та фінансова корупція домінує в уряді. У Вірменії хабарництво в уряді дійшло до такого рівня, що люди стали просто задихатись від цього. Невдоволені урядом люди через труднощі у засобах до існування рахували дні, коли дійде до кінця другий строк президентства Саргсяна. Проте Саргсян вирішив залишитись у керма влади, що викликало гнів людей, який вилився у протести.
У результаті протести закінчились відставкою Сержа Саргсяна та призначенням Нікола Пашиняна на пост прем’єр-міністра. Враховуючи, що економічна проблема є актуальною та супроводжується місцевими демократичними проблемами, новий прем’єр-міністр Нікола Пашинян підкреслив, що утворення нового уряду вимагає проведення парламентських виборів і що його уряд повинен розпочати «широкомасштабні реформи у різноманітних областях». Раніше Пашинян пообіцяв,головування закону, відокремлення економічних інтересів від уряду, покращення інвестиційного клімату» («Аrmenia», 14.042018).
Звідси розуміється, що політичні змінення у Вірменії були у першу чергу обумовлені локальними мотивами.
3) Реакція:
— Під час протестів Америка об’явила, що уважно стежить за ситуацією у Вірменії. Здається, що вона розглядає можливості розширити свій вплив там. Після призначення Пашиняна на пост прем’єр-міністра офіційний представник Державного департаменту США Хізер Нойерт у вівторок ввечері заявила: «США вітають Нікола Пашиняна з його постом». Також вона додала: «Ми сподіваємось та тісне співробітництво з новим урядом та народом Вірменії у багатьох областях. Це становить взаємний інтерес нашими країнами, включаючи розширення торгівлі, сприяння демократії та головуванню закону, а також захист регіональної та світової безпеки» («ArmenianNews», 09.05.2018).
— Що стосується реакції Європи, то «верховний представник ЄС по закордонним справам та політиці безпеки Федеріка Могеріні зателефонувала прем’єр-міністру Вірменії Нікола Пашиняну. У прес-релізі ЄС Могеріні закликала Пашиняна відвідати Брюссель при першій же можливості. У заяві говорилось: «Верховний представник ЄС Федеріка Могеріні учора зателефонувала Никола Пашиняну, щоб привітати його з обранням на пост прем’єр-міністра Вірменії. Вони домовились про важливість партнерства між ЄС та Вірменією і підкреслили, що з нетерпінням чекають особистої зустрічі. Голова дипломатії ЄС запросила прем’єр-міністра відвідати Брюссель при першій же можливості» («ArmenPress», 09.05.2018).
— Реакція Росії: після обрання Нікола Пашиняна на пост прем’єр-міністра президент Росії Володимир Путін направив йому вітальну телеграму, у якій виразив надію, що те, що відбувається у Вірменії, допоможе зміцнити партнерські відносини між Росією та Вірменією, а також двобічну співпрацю у СНГ, ЄАЕС та ОДКБ. Раніше Нікола Пашинян виразив свою переконаність у тому, що стратегічне партнерство та військове співробітництво є основою безпеки вірменської держави. На спеціальній сесії парламенту Пашинян заявив, що стратегічне партнерство з Росією залишається пріоритетом для Вірменії. Він додав, що його країна не вийде із ОДКБ або ЄАЕС, у яку входять Росія, Казахстан, Білорусь, Вірмені та Киргизстан» («RT Arabic», 08.05.2018).
Щоб зменшити побоювання Росії,Пашинян сказав: «Політичний процес, який розпочався у Вірменії, по суті не має геополітичного контексту». Також він додав: «Наш рух не курується інтересами США або ЄС, а лише інтересами Вірменії та її народу. Наші протести не скеровані проти Росії, а також не мають ознак українських подій» («Daraj», 01.05.2018).
4) Таким чином, стає ясно, що шанси Росії зберегти свій вплив у Вірменії великі, тому Путін запросив Пашиняна на зустріч у Сочі. На їх першій зустрічі «у понеділок прем’єр-міністр Нікола Пашинян сказав президенту Володимиру Путіну, що він хотів би більш тісного розвитку відносин з РФ у військовій області і що ніхто не ставить під сумнів важливість стратегічних відносин між двома країнами» («Reuters», 14.05.2018).
«Я вважаю, що у Вірменії ніхто не поставив під сумнів та ніколи не поставить стратегічну важливість вірменсько-російських. Ми маємо намір надати новий імпульс цим відносинам, і неважливо — у політиці, економіці або торгівлі», — зазначив голова ряду Вірменії. Зокрема, він зазначив, що народ його країни високо оцінив зважену позицію РФ у ході нещодавнього політичного курсу Вірменії» «RT Arabic», 14.05.2018
Ту річ, яка збільшує шанси Росії зберегти свій вплив у Вірменії, ми можемо назвати «вірменським вузлом»; саме він заважає опозиції відвернутись від Росії. Сенс у тому, що Вірменія оточена мусульманами, а це примушує її постійно відчувати страх перед ісламським оточенням,адже вона має конфлікт з Азербайджаном через Нагорний Карабах, окрім того, маються звинувачення на адресу Туреччини через масову різанину вірмен у ХХ сторіччі та безпосередня близькість з Іраном. Хоча Вірменія не має географічних кордонів з Росією, проте Росія як найближча міжнародна сила (незважаючи на те, що на Кавказі розвинутий ісламістський сепаратизм) змогла забезпечити вірмен почуття безпеки перед обличчям ісламського оточення.
З часів незалежності Вірменії Росія надає їй військову підтримку, особливо проти Азербайджану у питанні Нагорного Карабаху, окрім цього надаючи Вірменії кредити та гранти на постачання енергії та палива, адже у Вірменії слабка економіка, яка залежить від допомоги та грошових переказів з-за кордону. Вірменія твердо переконана, що Росія захистить її від ісламських небезпек, тому російські військові бази у Вірменії та стратегічне партнерство з нею є наріжним каменем зовнішньої політики Вірменії. Навіть заяви, що виникли під час протестів, про виведення російських військових баз із Вірменії, про які повідомлялось у «RT Arabic» від 26.04.2018, були усього лише маневром для заплутування тих протестуючих, хто не знає реальність Нікола Пашиняна. Проте адже він своїми дружніми заявами свідчить на користь зберігання військового впливу РФ.
5) На завершення хотілось би відзначити, що характер протестів є локальним, незважаючи на те, що колишній уряд Саргсяна був ближче до Росії, аніж Нікола Пашинян, проте протести примусили Росію прийняти того, хто далі від неї. Росія осідлала хвилю протестів, змирилась з опозицією, розуміючи, що вторгнення Заходу є важким через причини, згадані вище, а це заспокоює її. Проте не очікується, що Захід, особливо Америка, залишить вірменську арену для Росії, адже так не прийнято у міжнародному колоніальному протистоянні.
