У своїй статті «Ісламські рухи та питання Халіфату», яка було видана № 45305 від 21.12.2010 року, г-н Абдул Маджід хоче бачити від «Ісламських політичних груп» ясну позицію стосовно питання Халіфату.
Від них він вимагає вступити до діалогу з ним відносно питання проекту держави, до якої той чи інший рух закликає. Що він надалі відокремиться від проекту системи Халіфату та об´явить, що даний проект канув в історію і його програма віднині не містить в собі заклик до відродження Халіфату у майбутньому.
Разом з тим, визнаючи, що система правління, яку застосовувала у своєму житті ісламська Умма, починаючи з епохи благородного Пророка (с.а.в.) до Османського Халіфату, є політичною ісламською системою, але він жалкує через поразку жалюгідних спроб, за якими спостерігалось прагнення розділити релігію від політики.
Я не знаю, звідки він взяв таку новаторську класифікацію, коли описував групи, які проводять свою діяльність заради Ісламу – Ісламом політичним, нібито існує один Іслам політичний, інший – духовний, третій – соціальний та інші різновиди, які, насправді, не мають під собою жодних наукових або теоретиичних підстав.
І не має значення, навіть, якщо , це і отримало широкий відгук у колах східознавців та західних держав-колонізаторів. Оскільки усі вони доклали величезних зусиль, щоб викривити Іслам у свідомості мусульман та просунути західний колонізаторський проект, який має на меті зробити з ісламської Умми роздріблену на частини націю, поділену згідно до колонізаторських карт. Це вони своїми планами по роздрібленю з синів однієї держави, однієї нації та однієї релігії зробили ворогів, які б´ться один з одним під прапорами мерзотного націоналізму, який був посіяний у їх головах самим же західним світом.
Чи розуміє д-р Абдул Маджід,що подібною своєю пропозицією, коли він фактично обмежує права опонента на об´єктивне судження, він виступає проти здорового глузду, яким він же любить характеризувати громадянське суспільство?
Чи розуміє він, що тим самим, він сам себе відносить до числа ораторів, які виступають від імені західного колонізаторського проекту, скерованого на приручення Ісламу. Вони хочуть зробити з релігії Аллаха щось на кшталт слухняної білої та пухнастої тваринки, яка буде задоволена покірністю перед західним володарюванням над ісламською Уммою, як про це у своїх статтях неодноразово відзначав д-р Рафік Хабіб?
Іслам, основою якого є доктрина «Нема Бога окрім єдиного Аллаха , і Мухаммад – Його раб та Посланець» не знає такого розділення як релігійне, а інше політичне.
Іслам є невідокремлюваним від політики,бо мусульманину предписано Аллахом усі свої дії узгождувати з шаріатськими нормами, які стануть предметом звіту у День Воскресіння, а не згідно з системами та законами, вигаданими самими людьми, дотримання яких нічим не допоможе мусульманину у цей День.
Священний айат каже:
قُلْ إِنَّ صَلَاتِي وَنُسُكِي وَمَحْيَايَ وَمَمَاتِي لِلَّهِ رَبِّ الْعَالَمِينَ
«Скажи: «Воістину, мій намаз і моє жертвоприношення (або поклоніння), моє життя та смерть присвячені Аллаху, Господу світів»» (6:162)
Всевишній Аллах створив Всесвіт, людину та життя, надав людині Шаріат, який веде шляхом істини у цьому світі і у наступному.
Керуватися ж людськими нормами, які доволяють та забороняють на основі власних інтересів, пристрастей та бажань – це ясне придання сотоваришів (ширк) Всевишньому Аллаху.
Д-р Абдул Маджид сформюлював поняття «громадянське суспільство» як таке суспільство, яке базується на принципах громадянства, релігійного, міжмазхабного різноманіття та верховної влади закону. Природно, що не може бути суперечок стосовно верховенства закону, але питання полягає в іншому – саме якого закону? Тобто ким є законодавець,який встановлює закони для людей, упорядковує їх життєві справи, і згідно якого вони вирівнюють свою власну поведінку?
Іслам обмежує право видавати закони, законотворчу діяльність, лише Творцом і годі. Стосовно ж людських законів, то їх видає сама людина, вірніше горстка людей від імени законодавчої ради. В цьому їм сприяє так званий конституційний суд у положеннях закондавства, у вирішенні суперечок, визначенні необхідних процедур для врегулюваня справ індивіда та суспільства у галузях економіки,правління та решти сфер життєдіяльності.
Доктор Абдул Маджид чудово обізнаний про те, що ісламське законодавство не бачить різниці між правителями та підлеглими, між шляхетними та простими людьми, більше того, між мусульманами та не мусульманами – усі рівні перед шаріатом, усі знаходяться від опікою закону, а той, хто преступає кордони, вказані Аллахом, заслуговує відповідного покарання, ким би він не був.
Ісламське законодавство розроблено за допомогою текстів, які ниспосилалися шляхом Откровення одному з рабів Аллаха і Його Посланцю Мухаммаду (с.а.в). Тут нема місця інтересам різних людей, як це спостерігається у сфері законів, які складають самі люди. Ці закони слугують інтересам їх авторів, які відносять себе до правлячої верхівки влади та думають,що можуть робити все, що заманеться.
Ці так звані «вищі ешелони влади» брехливо стверджують, що керують від імені народу та для народу, тоді як ,насправді,вони далекі від народу, а народ далекий від них, немов дві панети, орбіти яких майже ніколи не перетинаються.
Реальність західної системи правління легко виявляє істинну картину справ, а саме: власники фінансів та величезних капіталів є тими, які приводять потрібні їм уряди до влади та їх же скидають потім, коли у цьому є потреба.
Правитель у виконавчій гілці влади та його правляча партія у законотворчій гілці влади грають єдину роль,а саме: обслуговування інтересів цього так званого «елітного» класу людей. В іншому випадку, кожен позбавиться свого крісла, якщо буде неслухняним.
Ми не потребуємо балачок про блага західної демократії та світського громадянського суспільства, які призвели до руйнівних війн, знищивших усе живе та неживе у старому та новому світах (де червоношкірі індейці були просто знищені) у 19-му та 20-му сторіччі!
Стосовно тих благ «ізраїльської» демократії, яка породила таких як Бегін, Шарон та Нетаньяху, і, не обмежуючись на Гуантанамо,Абу Грейбі та Баграмі, годі і казати…!!
Минулого тижня, на виставці Дубай Медіа, я зустрівся з доктором Абдул Мунъімом Саідом. Суттю нашої розмови було наступне: ЗМІ повинні бути непідкупні та об´єктивні, щоб розбудити Умму від сплячки, щоб вона підвелася та побачила кайдани, якими закували її західні проекти. Вона повинна скинути ці кайдани, і не бути рупором, який рекламує ці західні проекти.
Усім відомо, що Хізб-ут-Тахрір з моменту свого утворення на початку 50-тих років минулого століття опирався виключно на наданні Уммі політичної думки, в якій він бачив шлях вивільнення для неї від впливу західного колонізаторського проекту.
На меті було те, щоб Умма змогла зайняти своє гідне місце серед решти націй,, та понести світло істини та вірного керівництва до слабких народів у всьому світі. Саме це і є вивільнення, до якого ми закликаємо, вивільнення людства від амбіції горски людей,які не мають жодного уявлення про духовну, гуманну та моральну цінність у своїй руйнівній політиці, яка підвела людство до прірви.
І якщо ще залишився той, хто виступає за світське громадянське суспільство і, у той же час, вірить у свободу думки та переконань, то хай приєднається до справжнього діалогу, метою якого стане розкриття фактів, подалі від політики диктату та попередніх умов.
Та чи підуть вони на це?
Усман Баххаш
Голова центрального інформаційного офісу ХТ
Центральний Інформаційний офіс Хизб-ут-Тахрір
№ 1432/6 П'ятниця, 18 мухаррама 1432г.х.
24/12/2010г.
Тіл./Факс: 009611307594 Моб.: 0096171724043
e-mail:
Аль-Ахрам - (араб. الأهرام, дослівний переклад «Піраміди») – найвидатніша єгипетська газета. Була заснована у 1875 році вихідцями з Сірії Бешарой та Салімом Текла та спочатку була щотижневою газетою, яка видавалась в Александрії. Через два місяці аль-Ахрам стала щотижневою, а у листопаді 1899 року її редакція переїхала до Каіру. У різні часи з нею співробітничали видатні єгипетські письменники і, зокрема, нобелевський лауреат Нагіб Махфуз. Аль-Ахрам має також версії англійською мовою (Al-Ahram Weekly) та французською(Al-AhramHebdo) мовами.
Менахем Вульфович Бегін (івр. מנחם בגין ; 16 серпня 1913, Брест-Литовск — 9 березня 1992, Тель-Авів) – політичний діяч Ізраїлю, сьомий прем´єр-міністр Ізраїлю з червня 1977 по 1983, лауреат Нобелевської премії світу (1978). У 1940-хроках керівник терористичної організації Іргун.
Іргу́н Цваі Леумі (івр. ארגון צבאי לאומי; рос. національна військова організація), скорочено Эцель (івр. אצ"ל), коротко Іргун (івр. ארגון; рос. організація) — єврейска підпільна організація, яка діяла на территории Палестини з 1931 по 1948 рр.[1][2][3][4][5][6]
«Енциклопедія Британніка називає Іргун «правою підпільною організацією, яка коїла теракти та вбивства проти англійців, яких члени організації вважали нелегальними окупантами» [7], а інші джерела (журнал «Time», 1948[8]), у тому числі, та мандатні британські називали її терористичною організацією[9][10].
З самого початку «Іргун» займався захистом єврейських поселень від нападів арабів. Після прийняття так званої «білої книги» у 1939 році, яка суттєво обмежує репатріацію до Ізраїлю, до цього завдання додались боротьба проти британського мандату у Палестині та нелегальне перевезення єврейських біженців з Європи. Після початку Другої світової війни основна частина Іргуну на чолі з Давідом Разіелем віддала перевагу співробітництву з англійцями [11] в їх боротьбі з фашистською Німеччиною. У 1944 році Іргун під керівництвом Менахему Бегіну прийняв рішення про відновлення озброєної боротьби з англійцями.
Після проголошення незалежності Ізраїлю у 1948 році організація само розпустилася , а більша частина бійців «Іргуну» вступила до «ЦАХАЛ» (Армію оборони Ізраїлю). У червні 1948 року на базі «Іргуну» був утворений політичний «Рух Херут» (голова М. Бегін). На виборах до Кнессету 1-го скликання, які відбулися 25 січня 1949 року, рух «Херут» отримав 11,5% голосів.
В´язниця Баграм – місце для ув’язнення терористів, розташована на американській військовій базі Баграм під Кабулом.
