بِسْمِ اللَّهِ الرَّحْمَٰنِ الرَّحِيمِ
17/01/2011 року було оприлюднено про формування нового уряду у Тунісі на чолі з раніше обіймавшим посаду прем´єр- міністра Мохаммедом Ганнуші, який був першим помічником та соратником втікача-тирана Бен Алі.
Сформований уряд у своїй більшості складається з партії колишнього тирана, конституційних зборів. Шість міністрів з колишнього уряду Бен Алі зберегли свої посади у новому уряді, ними були зайняті ключові міністерства: оборони, внутрішніх справ, фінансів та закордонних справ.
Потім Гуннуші запросив три опозиційні партії зайняти малозначущі посади у міністерствах,щоб утворити оманливу картину так званої національної єдності! Таким чином, приспішники Бен Алі зберігають «послідовність» його правління та знаходження у влади його правлячої партії, навіть у стані, коли він вигнаний з країни!
Ці особистості нажилися на невинному крові людей, який проливали протягом тридцяти днів з миті запалення першої іскри повстання 17/12/2010 року,після того, як людей спіткали голодомор, зубожіння, хвороби та безробіття, не кажучи вже про гноблення та тиранію, які примусили юнака у розквіті сил, Мохаммеда Буазізі,покінчити з життям, після того як у нього посадовці-рекетири, послідовники деспотичного режиму, відняли «незаконний візок», за допомогою якого він продавав малозначущі товари, прибутка від яких ледве вистачало йому на життя!
Потім відбулися масові демонстрації протестування проти деспотичного правлячого режиму з вимогою спокійного життя, під крилами правління справедливих законів Ісламу,у країні, де влада розграбувала усі багатства, майно, сама перебуваючи у палацах та при житті як повна чаша, залишила простих людей у зубожинні з єдиною перспективою зайняти своє місце на кладовищі!
Шановні жителі Тунісу!
Шановні мусульмани!
Хоробрість жителів Тунісу сягає корінням углиб історії, іще з тих часів, коли Всевишній Аллах вшанував ці землі прийняттям Ісламу, тоді він став маяком, вказуючим на істинний шлях, звідси почали пробиватися перші іскри завоювань північної Африки та Андалусії.
Ця країна прославилась як початковий пункт, звідки з метою донесення Ісламу вирушали завойовники, охопивши Північну Африку та дійшовши до берегів Атлантичного океану,стоючи на березі перед величезними хвилями, заклик Ісламу звернувся до них: Якщо б я знав, що за тобою живуть іще люди, то безперечно пронісся би по твоїм хвилям копитами своєї кінноти,як істинний завойовник.
Таким був юний Туніс, і такими були його сини, доблесні чоловіки- муджахіди:
رِجَالٌ لَّا تُلْهِيهِمْ تِجَارَةٌ وَلَا بَيْعٌ عَن ذِكْرِ اللَّهِ وَإِقَامِ الصَّلَاةِ وَإِيتَاءِ الزَّكَاةِ ۙ يَخَافُونَ يَوْمًا تَتَقَلَّبُ فِيهِ الْقُلُوبُ وَالْأَبْصَار
«Чоловіки, яких ані торгівля, ані продаж не відволікають від поминання Аллаха, здійснення намазу та виплати закяту. Вони страшаться дня, коли перегорнуться серця та погляди» (24:37)
Лихо та страждання прийшли до Тунісу після того, як невірним колоніалістам на чолі з Францією на той період, вдалося здійснити окупацію цієї землі, та відірвати її від Османського Халіфату у 1881 році, тоді вони лютували та коїли лихо, зберігаючи владу на цих землях за допомогою насилля, тиранії та утискань.
Не дивлячись на це, мусульмани у Тунісі героїчно чинили опір, віддавши тисячі життів шахідів,вони продовжували ущільнювати свої ряди, легко віддаючи свої життя на шляху Аллаха. Кожного разу, коли вони чули заклик, то відповідали на нього, допоки Всемогутній Аллах не дарував їм перемогу, і допоки Франція не була вимушена покинути країну, зазнавши нищівної поразки в середині минулого сторіччя …
Але , перш ніж насолодився народ Тунісу своїми перемогами та повернув правління Ісламу на ці землі, група людей з їх числа купила собі посади за рахунок своєї релігії та замінили Францію на Британію. Звідси правління Бургіба та Бен Алі, від яких натерпілись люди лиха!
Таким чином, Туніс став здобиччю для місцевих жадібних посадовців та ареною для міжнародної боротьби,особливо після того, як Америка підвела свою голову, «намагаючись» у Тунісі попрямувати шляхом старої Європи!
Сьогодні ми нагадуємо про те,що було у минулому, бачачи як невинно пролитий кров и цього разу не залишиться марним. І, перш ніж вітати людей з досягнутими результатами за рахунок принесених жертв, змініть спочатку деспотичний режим Бен Алі та встановіть правління Ісламу, почніть жити у спокої та безпеці. Але, на жаль, деспотичний уряд знов повертається у тій же самій постаті, яка не була у змозі зберегти недоторканість країни та не встановила справедливості
серед людей!
Шановні жителі Тунісу!
Шановні мусульмани!
Проблема не полягає у деспотичній особистості Бен Алі, вона похована у самій системі, яка походить від людини, яку правитель залишив після себе,саме вона виховує тиранів … тоді не був би невинно пролитий кров на цій чистій землі Тунісу забутий та прощені наслідки подій, які сталися, бачачи, як послідовники деспоту знову посідають на правлячих посадах!
Хіба ці старо-нові міністри не були помічниками тирану і не були свідками пролиття цього невинного крову? Чистий кров ваших синів, який пролився на землі Тунісу, не пробачить вам вашу згоду з правлінням, таких як Мебаза,Ганнуші, Каллал та їх послідовників, які самі проливали цей кров, розповсюджуючи на землі нечестя …
Вам не пробачиться доти, доки ви не здійсните те, заради чого він був пролитий: повне викорінення несправедливої системи правління та встановлення замість неї правління Аллаха «Праведний Халіфат», тоді він осяє землю світлом її Господа
і благо цієї справи торкнеться усіх людей на цій землі, тоді як мусульмани зрадіють перемозі від Аллаха.
Шановні жителі Тунісу!
Шановні мусульмани!
Воістину, дороговказ не вводить в оману своїх підлеглих, Хізб-ут-Тахрір привертає вашу увагу на те, щоб ви відповіли на заклик чистого крову, що пролився під час вашого великого повстання протягом тридцяти днів:
Цей пролитий кров закликає вас викорінити у вашій країні західний вплив, його зброю, просякнутими його просвітою маріонеток …
Цей пролитий кров кличе вас, щоб ви відповіли заклику Аллаха та встановили праведний Халіфат, обіцянку Всевишнього Аллаха та благу звістку Його Пророка (с.а.в.)…
Цей пролитий кров каже вам, що таким повинне бути гідне життя і тоді зникнуть страждання,з усуненням законів, які вигадали люди та слідуванням за законами Господа людей:
إِمَّا يَأْتِيَنَّكُم مِّنِّي هُدًى فَمَنِ اتَّبَعَ هُدَايَ فَلَا يَضِلُّ وَلَا يَشْقَىٰ وَمَنْ أَعْرَضَ عَن ذِكْرِي فَإِنَّ لَهُ مَعِيشَةً ضَنكًا وَنَحْشُرُهُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ أَعْمَى
«То всілякий, хто піде за моєю провідною вказівкою, не залишиться заблукавшим та нещасним. А той, хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя» (20: 123,124)
Чи дасте ви відповідь?
Хізб-ут-Тахрір
14 сафар 1432 р.х.
18/01/2011
Хабіб Бургіба (фр. Habib Bourguiba, араб. حبيب بورقيبة вимовл. Ḥabīb Būrqība) (3 серпня1903, Монастир, Тунис — 6 квітня 2000, там же) – політичний діяч Тунісу та перший президент Тунісу з 25 липня 1957 року по 7 листопада 1987 року.
1-й Президент Тунісу, 25 липня 1957 – 7 листопада 1987
Попередник: Посада запроваджена Послідовник: Зін ель-Абідін Бен Алі
Прем´єр-міністр Тунісу, 25 липня 1957 – 19 жовтня 1969
Попередник: він же як прем´єр-міністр Королівства Туніс
Послідовник: Бахі Ладхам
Прем´єр-міністр Королівства Туніс, 14 квітня 1956 – 25 липня 1957
Попередник: Тахір бен Аммар як прем´єр-міністр Автономії Туніс
Послідовник: він же як прем´єр-міністр Тунісу
Міністр закордонних справ Тунісу, 20 квітня 1956- 29 липня 1957
Попередник: посада запроваджена Послідовник: Садук Мохаддем
Мохаммед Буазізі – новий символ арабського світу
16 січня 2011. Молодий випускник університету Мохаммед Буазізі, самоспалення якого збентежило Туніс та стало сигналом до переможної революції, став цими днями головним героєм арабського світу, символом надії та віри у себе для багатьох арабів, умови життя яких мало відрізняються від тих, які спостерігаються у Тунісі: диктаторські поліцейські режими, тотальна корупція влади, економічна криза,масове безробіття серед молоді, зростаючі ціни на хліб та інші товари першої необхідності – усе це є буденною реальністю для жителів більшості арабських країн, сюди входять також Єгипет та Йорданія.
О неділі інформаційні агенства передали, що в Алжирі вже знайшовся послідовник Мохаммеда Буазізі – молодий безробітній також підпалив себе на знак протестування проти нестерпної відсутності перспективи існування.
Історія Мохаммеда Буазізі, яка була оприлюднена протягом останніх днів у сотнях видань по всьому світу, проста та по-справжньому жахлива. Юнак народився у заможній родині та мріяв поступити до університету, але родина сбанкрутувала, і підлітку довелося з ранніх років допомагати батькам, підробляючи на будь-яких брудних роботах. Не дивлячись на це, він досяг свого, заробив грошей на навчання та поступив до університету. Але, отримавши такий бажаний диплом інженеру, юнак наштовхнувся на безжалісну та грубу реальність Тунісу: виявилось, що влаштуватися на роботу за фахом без наявності протекції від влади неможливо.
Буазізі,як і багатьом його одноліткам, довелося орендувати візок та зайнятися торгівлею вразнос – так він міг хоч якось прогодувати себе та допомогти родині. Згодом, місцеві чиновники,які стягували данину з усіх дрібних бізнесменів, обклали «оброком» і його. Юнак і не думав влаштовувати заколот – він сплачував данину чиновникам-рекетирам допоки був на це спроможній. Але грошей не вистачало, торгівельник заборгував муніціпальним чиновникам, і ті просто відняли у нього «незаконний» візок разом з усім товаром.
Після цього Буазізі спробував вступити до битви. Він попрямував до мерії, сподіваючись вивільнити назад хоча б візок, який належав не йому, - але посадовці виштовхали юнака геть.Після цього він вийшов на площу та підпалив себе.
Ця історія, про яку повідомили ЗМІ Тунісу, відіграла роль детонатору соціального вибуху.Більше ніж зо два тижні лікарі боролися за життя Буазізі, а у цей час по міських вулицях Тунісу почалися масові демонстрації протесту проти правлячого режиму. Особливо обурило тунісців те, що муніціпальні рекетири доводились рідними братами дружини президента країни – місцевої «імельде маркос», яка, сама вийшовши з низів суспільства,безсоромно насолоджувалась перевагами влади та багатства.
Революція у Тунісі стала першою подією такого роду в арабському світі – уперше в історії в арабській країні відбувся не військовий переворот, а справжнє спонтанне народне повстання,яке закінчилось беспрецедентною перемогою над диктаторським режимом, який зберігав стабільність протягом більше ніж 50-ти років.
Головне питання, яке зараз займає голови політичних аналітиків у всьому світі це таке: А чи не викличе революція у Тунісі ланцюгову реакцію в арабському світі, та чи не стане вона початком кінця для інших «стабільних та прозахідних» режимів у регіоні?
Роджер Харді, екперт по Близькому Сходу з американського Центру Вудро Вільсона, відмічає, що араби в усіх країнах ідентифікують себе з Мохаммедом Буазізі, та «вплив революції у Тунісі на регіон вже очевидний».
«По всьому регіону скрізь відчувається гострий дефицит людської гідності. І, що іще більш важливе, в епоху глобалізації правлячі режими вже не в змозі відрізати своїх підданих від новин. Арабські ЗМІ, навіть там,де їх свобода обмежена, відчували, як прагнуть їх читачі інформації про драму Мохаммеда Буазізі. Вони не могли промовчати, хоча у колишні часи, можливо, так би і зробили», -пише Харді у своєму коментарі на BBCNews.
За думкою експерта, революція у Тунісі є важливим сигналом не лише для диктаторів сусідніх країн, але і для Заходу: «Протягом десятиріч західні уряди зображали Туніс немов оазис спокою та економічних успіхів – країною, з якою можна вести бізнес. Вони затуляли очі на жорсткі методи придушення незгодних, до яких запобігав президент Бен Алі, та ігнорували той факт,що процвітала у Тунісі лише еліта, тоді як прості тунісці страждали».
Вашингтон змінив позицію лише після того, як режим Бен Алі похитнувся. Коли почались останні події, президент США Барак Обама поквапився засудити ексцеси поліції Тунісу та виразити свої сподівання, що народний рух приведе Туніс до більш демократичного майбутнього.
Держсекретар Хілларі Клінтон під час останнього візиту на Близький Схід різко критикувала корупцію та політичну стагнацію у регіоні.
Поки що неможливо передбачити, до чого призведе врешті – решт революція у Тунісі. На сьогодні «оазис спокою» в одну мить перетворився на країну, де панує хаос. Іноземці з острахом повтікали з Тунісу, та бастуючі ізраїльскі дипломати зробили виняток для групи ізраїлітян, які застрягли у цій країні, та забезпечили їм термінову та екстренну евакуацію до Німеччини.
