Дорогі брати, у цій статті я розповім про змови, які плете Захід, а також зачеплю основи зрадництва, у яке увібрались злочинці цієї Умми.
Істина — це думка, що відповідає реальності. Якщо ми відкриємо сторінки історії та заглянемо на декілька десятиріч назад, то знайдемо мимолітні події та реальні факти. Я почну з 1897 року, у період з 29 по 31 серпня, під час першого сіоністського конгресу у Базелі (Швейцарія). Було багато сіоністських конгресів, проте ми розглянемо цей, тому що він був найважливішим. Цей конгрес проходив під керівництвом Теодора Герцля — австрійського журналіста, політичного діяча, а потім — одного із керівників «Всесвітньої сіоністської організації». Мета конгресу полягала у тому, щоб створити батьківщину для єврейського народу у Палестині. 17 травня 1901 року після довгих спроб Теодор Герцль усе ж таки зустрівся з халіфом Абдуль-Хамідом II і запропонував йому декілька мільйонів османських лір. Герцль бажав отримати від халіфа автономію для євреїв у Палестині, яка буде виплачувати данину Халіфату і знаходитись під його владою. Султан Абдуль-Хамід II відкинув цю пропозицію зі словами:
«Євреї можуть зберегти свої мільйони. Якщо Ісламський Халіфат одного разу знищать, то вони зможуть взяти Палестину без грошей. Але поки я живий, я швидше встромлю меча у своє тіло, аніж побачу Палестину відрізаною від Халіфату. Цього не буде!».
У цих чудових словах: «Якщо Ісламський Халіфат одного разу знищать, то вони зможуть взяти Палестину без грошей», — полягає секрет того, яким чином можна отримати Палестину, іншими словами: «Ви не отримаєте Палестину, доки існує Ісламська Держава». Можна сказати, що Захід ухопився за ці слова, і через 8 років сталася революція проти султана, і він був скинутий 27 квітня 1909 року, і тоді почалось розділення Османського Халіфату. 16 травня мая1916 року відбулась таємна домовленість Сайкс–Піко про розділення мусульманських земель. Потім, 2 листопада 1917 року, відбулася «Декларація Бальфура». Мусульманську Умму спікало сильне нещастя 3 березня 1924 року, коли остаточно був зруйнований Халіфат. Ісламська держава була скасована, і Захід простягнув свою владу на усі мусульманські землі, сталася їх пряма військова окупація. Ця окупація дала можливість невірним створити на цих землях національні країни та встановити там своїх агентів.
Захід (Британія та Франція) роздробив мусульман та встановив національні країни, такі як Судан, Єгипет, Саудівська Аравія, Сирія та інші. Ці національні країни є вогнищем зла, тому що вони стоять на службі у Заходу, який створив їх у своїх інтересах. Таким чином, Захід бажав розділити мусульман, поставивши перед ними бар’єр у вигляді кордонів, і повністю знищити Іслам у їх житті. Захід встановив своїх агентів, і через них продовжував коїти свої злочини. Він бажав, щоб правителі цих країн воювали проти кожного, хто бажав повернути Іслам до влади. І ми бачимо зрадництво цих країн, які працюють проти інтересів Умми. Потім почалась Друга світова війна, у результаті якої Британія та Франція відійшли від арени міжнародної боротьби, і на їх місце прийшла Америка, яка стала головуючою державою у світі.
Америка підняла питання Палестини як «рішення двох держав», в якому мусульманські країни грали свою роль. У 1948 році у війні за незалежність «Ізраїлю» єврейські партизанські загони, такі як «Хагана», отримали верх над шістьма арабськими країнами: Єгиптом, Йорданією, Іраком, Сирією, Ліваном та Саудівською Аравією. У результаті Йорданія захопила Західний, Єгипет — сектор Гази, а євреї — решту частини території Палестини. Після цієї ганебної поразки мусульманських країн у 1948 році Америка продовжила плести змови, і результатом цього була «шестиденна війна», розпочата 5 червня 1967 року, у якій також отримало верх єврейське утворення. Євреї розгромили армії п’яти держав усього за 6 днів і зайняли Західний берег, Східний Єрусалим, сектор Гази, Синайський півострів та Голанські висоти. Це була змова Заходу — вистава, яку розіграли правителі мусульман.
Після цих розіграних війн у серця мусульман проник страх, що вони не у силах протистояти євреям. І тоді президент Єгипту Анвар Садат у 1979 році підписав Кемп-Девідську угоду, що означало мир з «Ізраїлем» та його визнання. Потім за ініціативою Заходу у 1991 році була організована конференція у Мадриді, потом була угода в Осло, яка була підписана у Вашингтоні у 1993 році. Подібне було вже в історії, коли євреї пришли к халіфу мусульман Абдуль-Хаміду II, бажаючи отримати автономію, при цьому сплачуючи данину мусульманам, для того, щоб жити на Благословенній Палестині, але тепер ми бачимо протилежну картину, як Аббас отримав 22% території Палестини під владою єврейського утворення. Це — результат угоди в Осло. Махмуд Аббас був призначений відповідальним за безпеку євреїв. Палестинська адміністрація виступає гарантом збереження сіоністського утворення від мусульман, які бажають звільнити Палестину за допомогою джихаду, і цим заслужити вдоволення Аллаха і Рай, ширина якого рівна небесам та землі.
Потім у березні 2002 року на саміті ЛАД (Ліги Арабських Держав) у Бейруті була висунута зрадницька ініціатива, згідно якій від єврейського утворення вимагалось дотримання миру та наступних умов:
1. Повністю відступити з окупованих територій до кордонів 4 червня 1967 року, включаючи ухід з Голанських висот, які належать Сирії, та захопленої території у Південному Лівані.
2. Вимога негайного вирішення проблеми палестинських біженців.
3. Погодитись зі створенням незалежної та суверенної палестинської держави у кордонах від 4 червня 1967 року.
Якщо єврейське утворення погодиться віддати 22% палестинської землі, то арабські країни зобов’язуються:
1. Вважати арабсько - «ізраїльський» конфлікт завершеним і підписати мирний договір з «Ізраїлем».
2. У межах всеохоплюючого миру встромити нормальні відносини з єврейським утворенням.
Це була ініціатива зрадництва, підписана так званою «ЛАД». Але на цьому зрадництво не закінчилось: у березні 2005 р. у Благословенній Мецці був зібраний надзвичайний саміт Організації Ісламської співпраці (ОІС), і там була схвалена арабська мирна ініціатива, згідно якій 78% землі Палестини переходять євреям. Якщо ми будемо говорити лише про Єрусалим як про місто, яке необхідно звільнити, то це буде оманою — нам необхідно звільнити усю Палестину, усю окуповану територію, до якої правителі мусульман проявляють недбалість. Ось це і є істинне положення правителів мусульман.
Потім до влади прийшов Трамп, і відбулись нові події. Він прибув у країну Двох святинь і наказав зібратись нам мусульманським правителям, у результаті на цій зустрічі були присутні 50 із них. Трамп довів до них, що «Ізраїль» не є їх ворогом, а їх ворог – це Іран та Іслам; також він переконав їх у тому, щоб вони покращили своє відношення з єврейським утворенням, і це, як підніс Трамп, є «угодою сторіччя». Потім придворні вчені вийшли зі словами про Іран та шиїтах, про те, що вони є ворогами, і це було широко поширено у ЗМІ Саудівської Аравії. Потім, 6 грудня 2017 року, Трамп виступив з заявою про визнання Єрусалиму столицею єврейського утворення та про перенесення посольства США із Тель-Авіва в Єрусалим. Цими діями Трамп викрив правителів мусульман, розкрив їх змови та зрадництво проти Умми. Потім ці зрадники збирають екстрений ісламський саміт у Стамбулі, хоча він не має до Ісламу ніякого відношення, і виступають з гучними заявами та звинуваченнями на адресу Трампа.
О якщо б вони висунули армію та звільнили хоча б Східний Єрусалим, про який вони говорять, що він потребує захисту! Проте вони втішають цим Умму, вважаючи, що мусульманська Умма ніколи не дізнається про їх зрадництво. Але сьогодні Умма зрозуміла, що ці змови здійснюються правителями-агентами у мусульманських країнах, якими керує Захід. Немає шляху для розвитку Умми, окрім як у її поверненні до Ісламу та його акиди, до скиненню режимів та правителів, яку служать інтересам Заходу. І тоді Ісламська Умма відновить своє життя на основі Ісламу, втілюючи закони Аллаха та несучи світло усьому людству в обличчі Праведного Халіфату.
Виступ Хатіма Джафара (Абу Алі) на політичному форумі в офісі Хізбут-Тахрір, р-он Дахінат (Судан)
