14 грудня 2017 року у Туреччині відбулась «зустріч безпеки» між начальником турецького Генштабу генералом Хулусі Акаром, його іракським колегою Усманом аль-Ганмі, верховним головнокомандуючим Об’єднаними озброєними силами НАТО в Європі генералом Кертісом Скапаротті та головою Центрального командування Озброєних сил США генералом Джозефом Вотелем.
Згідно заяві керівництва генштабу ВС Туреччини, нарада відбулась у штаб-квартирі Генштабу в Анкарі і на ній були обговорені питання забезпечення безпеки у регіоні, зокрема — у Сирії та Іраку, а також необхідні заходи по боротьбі з «терористичними організаціями».
Турецька газета «Hurriyet» пише, що Акар підкреслив «необхідність видалення РПК із Іраку і надав інформацію про повітряні напади на позиції партії у провінції Ассос на ірано - іракському кордоні» і виразив «стурбованість з приводу співпраці між урядом Іраку та «Загонами народної самооборони» (YPG) у боротьбі з організацією «ІДІЛ». Проте «Ірак підняв питання про військову присутність Туреччини на своїй території у Башике». Акар відповів, що «це зроблено для боротьби з «тероризмом» і не порушує територіальної цілісності Іраку», вимагаючи «від американської сторони вилучити зброю, надану «Національно-демократичній партії Іраку» (НДПИ) та «Загонам народної самооборони» (YPG)». Начальник Генштабу ВС Туреччини підкреслив, що «необхідно очистити Афрін від цих двох воєнізованих організацій» і що «усі елементи, що загрожують безпеці турецьких кордонів, стануть метою ВС Туреччини», а потім він надав інформацію про діяльність турецьких сил в області деескалації конфлікту в Ідлібі.
Звідси видно, як Туреччина обертається в орбіті Америки. Голова Генштабу Туреччини висуває свої вимоги американцям та надає доповідь про діяльність своїх військ в Ідлібі у спробі зупинити сирійську революцію, називаючи це «деескалацією», а також просить Америку дозолити Туреччині продовжувати боротьбу з РПК в Іраку. Проте між Туреччиною та Іраком існує проблема, яка спливає час від часу, і це турецька військова присутність в Іраку — присутність, яка була схвалена Іраком, але останній піднімає це питання у своїх політичних цілях, хоча у випадку необхідності він замовчує цю проблему, як це відбулось нещодавно, коли Туреччина під командуванням США підтримала Ірак у війні проти організації «ІДІЛ ». США наказали Туреччини увійти в Ідліб, не дозволивши їй увійти в Афрін.
Туреччина просила дозволити їй зробити це та вимагала вилучити зброю, «Сирійським демократичним силам» (SDF), в яку входять «Національно-демократична партія» (НДПИ) та «Загони народної самооборони» (YPG), тому що Туреччина бачить в них загрозу своїй безпеці через їх зв’язки з РПК. Проте Америка відмовляється зробити це, і навіть підсилює свою присутність у районах, що контролюються цими підрозділами.
Газета «Washington Post» повідомила, від 24.11.2017, що «Америка не має намір у повному обсязі виводити свої війська із Сирії навіть після ліквідації організації «ІДІЛ». Агентство «Reuters» цитує високопосадових осіб у США від 25.11.2017: «Пентагон об’явив про присутність більше двох тисяч американських військовослужбовців у Сирії та 5262 американських військових в Іраку». Туреччина увійшла у Сирію по наказу США 24.08.2016 під приводом проведення операції «Щит Євфрату», коли колишній віце-президент США Джо Байден був в Анкарі, і ця операція не торкнулась курдських підрозділів, а була скерована на придушення революції у цьому регіоні на користь Америки і для зміцнення позиції злочинного сирійського режиму.
Зустріч в Анкарі пройшла після того, як Росія об’явила, що вона виведе свої війська із Сирії, а також після того, як США почала зменшувати ролі, відведені Ірану та його ліванській партії «Хізбалла». Америка зосередилась на ролі Туреччини, яка спричинила найбільший вплив в обмані та поразці революціонерів, особливо враховуючи здачу Алеппо злочинному режиму. Америка надає важливого значення ролі Туреччини, особливо її президенту Ердогану, який має можливість обманювати простих людей найвитонченішими методами, зачіпаючи їх почуття та вимовляючи полум’яні промови, що обманюють наївних. Так, він виконує те, що хоче Америка. Ердоган обманув народ Сирії, сказавши, що «ми не допустимо другої Хами», але нічого не зробив для цього; навпаки, він став спричиняти тиск на повстанців, щоб вони підкорились планам США.
Тепер він обманює народ Палестини, говорячи: «Аль-Кудс — це червона лінія». Він критикує Америку за визнання аль-Кудса столицею єврейського утворення. У той же час він приймає американських воєначальників в Анкарі, щоб взяти у них нові завдання для ведення брудної війни у регіоні з метою запобігти звільненню Умми від колоніалізму. Ми бачили його обман на конференції Організації ісламської співпраці (ОІС) та у його промові перед учасниками конференції, як нібито він проти єврейського утворення та Америки. У той же час Ердоган наполягає на здійсненні американського проекту «дві держави для двох народів», згідно якому за сіоністами визнається Західний аль-Кудс та більша частина Палестини.
Він вважає законним окупацію більшої частини Палестини та зміцнює свої відносини з окупантами. Якщо б він був щирим, то розірвав би усі відносини з сіоністами, не визнавав би єврейське утворення, відмовився від «рішення двох держав» і заявив би, що єдиним рішенням є джихад, а потім підготувався би до виконання цього великого обов’язку. Проте він — брехун та зрадник, як і решта інших правителів ісламських земель, що виступають за здійснення американського рішення, яке визнає за сіоністами Західний аль-Кудс та більшу частину Палестини, а також закріплює Америку як гаранта єврейського утворення.
З іншого боку, видно, що Америка хоче активізувати Ірак, вимагаючи від його уряду зіграти роль у Сирії під приводом боротьби з організацією «ІДІЛ», щоб зберегти проамериканський світський сирійський режим. У зв’язку з цим Туреччина на співпрацю Іраку з «Загонами народної самооборони» (YPG). Це трапляється лише по американській директиві, оскільки іракський режим керується Америкою та зв’язаний з нею угодами про безпеку,тим більше, що у своїй політиці Америка не покладається лише на одного агента.
Німецьке інформагентство «Deutsche Welle» передає із турецьких джерел, «Акар виразив реакцію Туреччини на візит британських та французьких делегацій у регіон та їх зустріч з «Сирійськими демократичними силами» (SDF), в яких домінують курдські підрозділи «Національно-демократичної партії» (НДПИ) та «Загони народної самооборони» (YPG)». Ця реакція на дії Британії та Франції, які хочуть закріпитись у регіоні, обумовлена тим, що Туреччина обертається в орбіті Америки, а не цих двох країн, і боїться, що вони зачеплять внутрішні справи Туреччини, підтримавши РПК та пробританську «Республіканську народну партію» (CHP), діючих проти уряду Ердогана. Туреччина не має нічого проти того, що Америка створювала та підтримувала ці демократичні сили, але заперечує проти курдських сепаратистських рухів, побоюючись, що вони вплинуть на її територіальну цілісність. Проте якщо ці сили будуть вести свою діяльність у Сирії та вести боротьбу заради Америки, то вона не заперечує проти цього.
Таким чином, Туреччина стала точкою опори для Америки, яка використовує її у своїй брудній війні проти мусульман, щоб запобігти звільненню Умми від колоніалізму. Туреччина стала гніздом американських змов, її правитель Ердоган — вірним слугою, а турецькі воєначальники — виконуючими накази Вашингтону, щоб захистити гегемонію США,хоча вони повинні мати захисниками Умми та перепоною перед обличчям американської, західної та російської інтервенції в ісламський регіон. Вони повинні надати допомогу тим, хто прагне створити Праведний Халіфат за методом пророцтва, у якому отримують велич як турки, так і курди, араби та інші. Всевишній Аллах говорить:
وَلَيَنْصُرَنَّ اللهُ مَنْ يَنْصُرُهُ إِنَّ اللهَ لَقَوِيٌّ عَزِيزٌ
«Аллах неодмінно допомагає тому, хто допомагає Йому. Воістину, Аллах — Всесильний, Могутній» (22:40).
Газета «Ар-Рая»
Асад Мансур
9 Рабіус-сані 1439 р.х.
27.12.2017 р.
