Секретар Виконавчого комітету ОЗП («Організація звільнення Палестини») та головний палестинський парламентар Саіб Ерекат в інтерв’ю «ізраїльському» каналу «Channel II» заявив:
«Я скажу те, що може обурити мого президента (Махмуда Аббаса). Я думаю,що справжнім президентом палестинців є міністр («Ізраїлю») Авігдор Ліберман, а прем’єр-міністром Палестини — координатор Йоав (Полі) Мордехай».
Ерекат передбачив, що Палестинська адміністрація незабаром зникне і що у неї не буде ніякої надії на життя. Він сказав, що голова Палестинської автономії Махмуд Аббас «не може покинути Рамаллу без дозволу Мордехая та Лібермана» (МІА «Росія сьогодні»).
Чи залишились у когось виправдання або привід після цих заяв говорити про проект націоналізму?! Або головним є наявність ідеї встановлення палестинської держави, а решта нікого не цікавить?! Чи припустимо для окупанта надавати своїм «ворогам» (!!!) можливість встановлення держави, яка буде приносити лише незручності, або взагалі оспорювати його право на існування та окупацію?
Створення Палестинської адміністрації було спланованим міжнародним рішенням колонізаторів, а не результатом боротьби, як про це стверджують. А також з самого початку у цієї адміністрації не було ніякої ідеї об’явити війну окупаційній владі «Ізраїлю», а навпаки, було лише бажання упросити та забезпечити безпеку окупації більшої частини Палестини. Перед цієї адміністрацією ніколи не стояло задачі добитись повного та всебічного звільнення Благословенних земель Палестини. Її прагнення завжди полягло у тому, щоб співіснувати поруч з окупантом, сприяти нормалізації відносин з ним,зробивши його прийнятним гравцем у регіоні!
Причиною існування та створення «Організації звільнення Палестини» (ОЗП), насідки адміністрації, є визнання сіоністського утворення та легалізація окупації Палестини.
Ця мета появи адміністрації неминуче приведе до того факту, який був виявлений Ерекатом,а саме — наявність функціонального та обумовленого зв’язку між адміністрацією та сіоністським утворенням. Існування Палестинської адміністрації з перших днів було обумовлено існуванням сіоністського утворення «Ізраїль». Тому керівництво Палестини завжди «рекламує» рішення двох держав, презентуючи такі переваги цього рішення для окупанта, як безпека, приборкання ісламського світу, партнерство у так званій «боротьбі з тероризмом» та уникнення «релігійних війн», що становлять загрозу сіоністам!
Для досягнення цієї мети західні держави (Америка та країни Європи), що називаються держави-донори, надали засоби для підтримки адміністрації, побудували свій апарат безпеки та створили образ «нового палестинця», який приймає окупанта та виступає за нього. Цей «палестинець» визнає Акко, Сафед, Ашкелон, Тель-Авів та Західний Єрусалим єврейськими містами, бореться з будь-ким, хто чинить опір окупації, кидає його у в’язницю, навіть якщо це його син або брат!
Заради цих цілей окупаційна влада «Ізраїлю» не дає Палестинській адміністрації зазнати краху, а Америка продовжує надавати їй засоби, незважаючи на протиріччя з нею.
У цьому ж контексті високопосадовий палестинський чиновник заявив у січні лондонській газеті «Аль-Хаят»:
«Крах адміністрації не представляє інтересу ані для «Ізраїлю», ані для Америки», — підкреслюючи, що: «Адміністрація взяла на себе зобов’язання, на чому ґрунтується «Ізраїль», у тому числі — підтримання безпеки. У випадку краху Палестини «Ізраїль» повинен буде прийняти на себе роль окупаційної влади».
Це — те, що завжди підкреслював голова Палестинської адміністрації, описуючи окупацію Палестини як найогиднішу окупацію у світі!
Звідки питання! Чи є це положення адміністрації новим, або це її реальність з миті створення?
У дійсності, адміністрація Палестини була такою з самого першого дня своєї появи, що чудово бачать Ерекат та йому подібні. Поточні факти та заяви лише розкривають цю ганьбу. Навіть їх мрія про міні-державу існує лише заради ідеї рішення двох держав. Зброя знаходиться у руках поліції, яка, у свою чергу, пригноблює народ Палестини та забезпечує безпеку окупантів. Тому заяви Ереката не є якимось відкриттям, запізнілою реакцією або пробудженням людських почуттів, а швидше, документальним підтвердженням та визнанням представника влади.
Відносно того, що стоїть за цими заявами з політичної точки зору, варто відзначити, що вони приходять у контексті ясного американського тиску на прийняття «угоди сторіччя»,оскільки Америка взаємодіє з головою адміністрації Палестини, нібито угода — на завершальному етапі та проводяться необхідні процедури для її реалізації. Можливо, зусилля американського маріонеткового режиму в Єгипті, який приймав делегацію із «ХАМАС» на протязі трьох тижнів, а також організовував зустрічі з Дахланом, свідчать про це.
На тлі реальних положень та визнань генерального секретаря ОЗП та її головного парламентаря народу Палестини більше аніж коли-небудь необхідно заявити, що ОЗП та її дітище — адміністрація Палестини — не представляють інтересів палестинців. Вона є дітищем брехливих угод. Той, хто представляє народ Палестини, не може підкорятись наказам Лібермана або дозволам Мордехая. Мусульмани Палестини прагнуть до колишньої величі, повному звільненню та очищенню мечеті аль-Акса від бруду сіоністів, бажаючи повернути корону усіх фардів, а також стати домом для мусульман.
Аля Абу Саліх
Член інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір, Палестина
14.03.2018
