Король Йорданії Абдуллах II заявив по припинення дії приєднання (окупації) «Ізраїлем» прикордонних сіл Бакура (євр:Нахарайм) та Гамр (євр: Тзофар) згідно угоди Ваді-ель-Араба, підписаної з «Ізраїлем» у 1994 р.
У неділю 21.10.2018 король Йорданії заявив, що Тель-Авів був оповіщений про його рішення, підкреслюючи, що села Бакура та Гамр належать Йорданії і залишаться у ній, і Йорданія повністю відновить над ними свій контроль. На своїй сторінці у «Твіттері» король заявив: «Ми вирішили повідомити про припинення приєднання (окупації) сіл Бакура та Гамр і відокремленні їх від мирної угоди (з «Ізраїлем») з метою вжити усе необхідне для захисту інтересів Йорданії та йорданців».
Повертаючись до угоди Ваді-ель-Араба та питання розширення окупованих зон Бакура (зона B1) та Гамр (зона G1) у порядку приватної власності,необхідно зазначити, що Йорданія відмовилась від панування над ними у 1994 р. У ст. 2 угоди пишеться: «Обидві сторони визнають, що цей район підпадає під йорданське панування, але «ізраїльтяни» мають право купувати у ньому приватну власність, мати майнові інтереси, розпоряджаючись землею, яка входить у склад цієї зони».
Це означає, що Йорданія визнає за єврейським утворенням право на володіння землею як приватною власністю, навіть не окресливши кордони цієї землі і ступінь прав користування у зоні Бакура. Що ж стосується зони навколо с. Гамр, то у ст. 2 угоди пишеться: «Ізраїль» має права, пов’язані з приватним користування землею». Угода проводить різницю між правом користування у Гамрі і правом приватної власності та майновими інтересами, що дають можливість євреям діяти на землі с. Бакура.
Таким чином, йорданське панування, про яке говориться в угоді, є ілюзорним і не має ніякого сенсу, тому що текст угоди означає для Йорданії відмову від панування над землею у с. Бакура на користь євреїв, про що говориться у ст. 2, пункт «a»: «Йорданія погоджується надати свободу дій володарям земельних ділянок, їх відвідувачам та користувачам, пересуватись в них, входить в них, виходити із них, а також використовувати без внеску мита у межах цих територій. Також володарям земельних ділянок дозволено відмовитись віх своїх прав володіння землею у добровільному порядку згідно діючому закону Йорданії».
Так про яке панування може іти мова, коли євреї мають можливість спокійно приїжджати на ці землі, гуляти там та коїти, що заманеться, не боячись ніяких наслідків від йорданського закону, у т.ч. матеріальних виплат і т.д., а також мають право відмовитись від володіння землею на користь кого б то не було? Також у ст. 2, пункт «b» угоди, пишеться: «Йорданія погоджується не вводити податки або збори за землю та діяльність на ній», — але у той же час Йорданія вводить податок на усі прошарки свого власного населення! Так про яке панування йде мова?
Угода Ваді-ель-Араба не зупинилась на даних пунктах, а тривала до повного анулювання панування Йорданії над перерахованими зонами, тому що у ст. 4, пункт «g», пишеться: «У зв’язку з приєднанням (окупацією), Йорданія не буде запроваджувати над цією територією свої закони із кримінального кодексу у відношенні громадян «Ізраїлю». Немає ніякого сумніву у тому, що панування Йорданії над селами Бакура та Гамр ілюзорне і не має ніякої сили, окрім як якщо ми звернемо увагу на ст. 3, пункт «g», у якому говориться: «Ізраїль» погоджується не допускати скидання фекальних відходів всередину цієї зони»! Панування Йорданії над селами Бакура та Гамр було ілюзорним з миті свого підписання. В основі ці села захоплені «Ізраїлем»: у 1950 р. — Бакура і в 1968 р. — Гамр.
Що ж стосується заяви короля по те, що він оповістив євреїв про намір Йорданії припинити дію угоди відносно цих сіл, то воно сталося згідно з текстом самої угоди, у ст. 6 якої говориться: «Без шкоди правам приватного володіння землею у цьому районі, його приєднання (окупація) буде діяти на протязі 25 років і автоматично оновлюватись на аналогічні періоди, окрім як одна із сторін звідомить іншу про намір припинити дію приєднання за рік до завершення періоду. У цьому випадку обидві сторони входять у переговори по рішенню цього питання згідно вимозі однієї із сторін». Тому король Йорданії висунув свою заяву лише у межах угоди, а йорданський уряд виразив «ізраїльській» стороні намір Йорданії припинити дію ст. 1, пункту «a», пов’язаного з селом Бакура, і ст. 1, пункту «b», пов’язаного з селом Гамр.
Зі своєї сторони, прем’єр-міністр єврейського утворення заявив про намір увійти у переговори з Йорданією, також згідно угоди. Сама угода не дозволяє Йорданії відмінити хоча б літеру її тексту, а усі справи зводяться до нових переговорів відносно приєднаних зон. Йорданія так і не вийшла із цієї угоди і абсолютно не перевищила її пунктів. Вона повністю діє згідно угоди. Також ст. 6 угоди, яка проголошує про завершення дії зон приєднання, говорить про те, що якими б не були підсумки перегорів, не дозволяється завдавати шкоди правам приватного володіння землею у цих зонах, тобто неможна віднімати у євреїв їх право користування землею, яку вони окупували.
Ту варто відзначити, що король використав слово «припинення» і наполіг на ньому під час заяви у газетах та «Твіттері»: «Ми вирішили заявити про припинення окупації сіл Бакура та Гамр та відокремленні їх від мирної угоди». Слово «припинення» не означає «відміну», як про це фантазують деякі газети та спостерігачі, як і зовсім не вказує на відміну угоди. Слово «припинення» лише вказує на те, що дія угоди завершується, а отож, треба перейти до переговорів і вирішити, які умови та пункти вона буде містити цього разу: або утвердити її такою, якою вона була раніше, іще на 25 років, або переглянути угоду або її частину. Що ж стосується відміни угоди, то про це взагалі немає ніякої мови.
Про це говорив іще Марван аль-Муашер, один із свідків підписанні угоди Вади-ель-Араба, заявив про «необхідність озброюватись та готуватись до низки переговорів з євреями у майбутньому, бо, згідно текстам угоди, очікуються важкі переговори, що вимагає озброєння та проведення крупної законної експертизи». Отож,уся обговорювана проблема зводиться до нових переговорів навколо угоди. Так якщо Йорданія допустила розбазарювання земель у 1994 р., то що вона зможе тепер? І навіть якщо король рішуче налаштований повернути частину своїх земель, то у такому випадку йому годиться для початку відмовитись від визнання окупації цих зон, відмовитись від визнання самої угоди як у цілому, так и у деталях. Але він не збирається цього робити і у точності іде по шляху батька, який накреслила Британія іще з дня створення нею Йорданії як держави біля 100 років назад!
Панування, про яке говорить король, є тим же пануванням, про яке говориться в угоді, тобто повністю ілюзорним, що надає усі привілеї євреям без того, щоб у Йорданії були хоч якісь реальні повноваження, аж до того, що Йорданія не може переслідувати єврейських злочинців у кордонах цих зон! Ясно видно, що угода була побудована таким чином, щоб її неможна було змінити, доки ти дієш у її межах. Вона була складена строком дії на 25 років, і, згідно їй, її статті можуть бути припинені, але не відмінені. Різниця між цими словами величезна.
Корисно також нагадати про вчинок колишнього короля Йорданії Хусейна, коли він заявив про намір припинити дію угоди про надання захисту та мандату Британії над Йорданією у 1956 р., тому що відповідна угода говорила про припинення строку до певної дати, після якої обом сторонам дозволяється почати переговори про оновлення умов нової угоди. У ті роки багато хто подумав, що Хусейн став повноправним правителем та вивів Йорданію із рабського положення перед Британією. Тоді він теж використав слово «припинення» для оновлення і ствердження свого слідування вказівкам Британії замість того, щоб використати слово «відміна», як це вимагалось від нього.
По методу свого батька, використовуючи ті ж формулювання, ті ж способи та прагнучи до тих же цілей, король Абдуллах II, вимагаючи від єврейського утворення розпочати переговори з питання угоди, не бажає його відміни, а діє так лише тому, що строк угоди виходить, а тому він повинен оповістити євреїв за рік про бажання переговорів відносно умов угоди. Але для споживача всередині Йорданії король використовує нагоду, щоб зарекомендувати себе знов якимось переможцем та захисником йорданського панування, яке розбазарив іще його батько, а син продовжує його традицію. Зараз прийшла лише черга повторити крок батька.
Одного разу відомий устаз Ахмад Даур, нехай помилує його Аллах, виступаючи на Національному зібранні при уряді Йорданії, заявив: «Я закликаю уряд замінити слово «припинення» на «відміну»!». Сьогодні ж ми говоримо: «Закликаємо короля Абдуллаха вимагати відміни угоди, а не обмежуватись її припиненням!».
Нехай він, його оточення та увесь йорданський народ згадають слова Аллаха Всевишнього:
وَلَن يَجْعَلَ اللَّـهُ لِلْكَافِرِينَ عَلَى الْمُؤْمِنِينَ سَبِيلً
«Аллах не відкриє невіруючим шляху проти віруючих» (4:141).
Не відкривайте і ви шляхи євреям на землі Бакури та Гамра при тому, що ці землі — під вашою владою, як ви про це заявляєте! Більше того, необхідно позбавити їх влади над останньою п’яддю ісламських земель в усій Палестині!
وَاللَّـهُ غَالِبٌ عَلَىٰ أَمْرِهِ وَلَـٰكِنَّ أَكْثَرَ النَّاسِ لَا يَعْلَمُونَ
«Аллах владний вершити Свої справи, проте більшість людей не відає про це» (12:21).
Газета «Ар-Рая»
Д-р Мухаммад Джейляні
22 Сафара 1440 р.х.
31.10.2018 р.
