02.11.2018 відбулась 101-я річниця огидної декларації Бальфура про створення єврейської держави на чистій землі Палестини, що було реалізовано на практиці 70 років назад. Чи погодились і прийняли подібні обставини народи регіону, як це планував та розраховував на це Захід? І яким є майбутнє єврейського утворення у зв’язку з цим?
Перш, ніж відповісти на ці питання, ми повинні знати передісторію. У ході численних консультацій та переговорів між дипломатами західного світу, з одного боку, і лідерами сіоністського руху — з іншого, відносно проекту зведення єврейської держави на благословенних землях Палестини, обидві сторони, хоча вони і наполягали на реалізації даного проекту, усе ж таки боялись відповідної реакції ісламського світу. Якщо б мусульмани встали проти, то поразка проекту обернулась би катастрофою для Заходу, тому що, з одного боку, були би знов підняті релігійні почуття мусульман, а іншого боку — євреї б знов були вигнані назад в Європу та інші держави у світі. Тим не менш, завдяки спільним інтересам між лідерами сіонізму та західними політиками проект по встановленню єврейської держави у Палестині був прийнятий, незважаючи на низку небезпек, які були пов’язані з ним у майбутньому.
Британія взяла на себе відповідальність по опіці над проектом згідно з мандатом над Палестиною. Вона продовжувала його опікувати і вирощувати, доки проект не був реалізований і прийнятий державами регіону. Таким чином, у 1948 р. єврейське утворення було утверджене як держава під міжнародною опікою та регіональним головуванням з боку деяких місцевих держав, після чого і почався конфлікт. Народи регіону виступили проти цього утворення, бажаючи вигнати його, як чужорідне тіло, особливо з тієї причини, що воно узурпувало священну землю, пов’язану з акидою мусульман і законами Шаріату, пов’язану з їх минулим та славетною історією, яка свідчить, як ці народи на протязі довгих років бились проти хрестоносців, визволяючи Палестину.
Потенціалу народів було досить для того, щоб вирвати це чужорідне тіло з ісламської землі; були здійснені неодноразові спроби для цього, але змови правителів мусульман ввели ісламські народи в оману. Люди довірили ці справу сусіднім правлячим режимам, які замість того, щоб знищити єврейське утворення, почали знищувати саму Умму. Невірні колонізатори у змові з сіоністами та агентурними правителями мусульман сформували цілі плани на майбутнє, як вони повинні були нав’язати мусульманам наявну реальність, щоб ті змирились з єврейською державою як з невід’ємною частиною регіональної політики.
Цей план, звичайно ж, був неофіційним, і правителі мусульман, природно, на його початковому етапі не говорили про нього відкрито перед суспільством, ведучи змови за лаштунками. Так, лідер арабського націоналізму Гамаль Абдель Насер іще у 1953 гр. хотів завершити «угоду сторіччя», але народні демонстрації, які спалахнули у Газі проти дій Абдель Насера призвели до загибелі десятків людей від рук єгипетської армії, після чого «угода сторіччя» провалилась і була відкладена на майбутнє. Також були спроби налагодити певні відносини між правителями Йорданії та лідерами євреїв, але політична боротьба між західними фракціями за Палестину, а також стан кипіння серед народу Йорданії заставили правителів Йорданії побоятися виявити факт їх зустрічей з євреями.
Цей період (без війни і без миру) між ісламським миром та єврейським утворенням продовжував існувати аж до початку війни у 1973 р. До цього року правителі мусульман не насмілювались навіть говорити про ймовірність мирного співіснування з єврейським утворенням. Але вже у 1977 р. Анвар Садат прибув з візитом в Єрусалим, а через рік були підписані Кемп-Девідські угоди. Після цього представництва стали проявлятися одне за одним, а потом почались переговори та перемир’я з євреями. Першим шагом, здійсненим арабськими режимами, стала конференція в Алжирі, на якій король Саудівської Аравії Фахд погодився піти на мир и переговори з євреями. Потім «ОЗП» («Організація Звільнення Палестини») вирішила знов налагодити відносини з Єгиптом у 1983 р., припинивши їх до цього на знак протесту проти Кемп-Девідських угод. «ОЗП» пішла на зближення з Єгиптом через рік після атаки євреїв проти Лівану у 1982 р.
Вже у 1985 р. було досягнуто взаєморозуміння між лідерами Йорданії та лідерами «ОЗП» заради продовження переговорів з єврейським утворенням і рішення палестинської проблеми шляхом відправки на ці переговори спільної йордансько-палестинської делегації. Проте делегація стикнулась з цілою низкою проблем, які не змогла здолати. Ситуація залишалась у глухому куті доти, доки «ОЗП» не погодилась з ініціативою держсекретаря США Джорджа Шульца на конференції в Алжирі у 1988 р. На цей конференції «ОЗП» визнала резолюцію №242 і відмовилась від більшої частини Палестини в обмін встановлення держави Палестина у кордонах 1967 р. Після цього голова «ОЗП» вирушив в ООН і виступив зі своєю відомою заявою того ж року, заявивши з трибуни ООН про свою згоду на мир з євреями на підґрунті міжнародної резолюції №242, відмовляючись від «тероризму» та «насильства». Після цього події прискорились, і у 1991 р. була проведена мирна конференція у Мадриді, потом — переговори в Осло і відома угода в Осло у 1993 р., яка по ступеню огидності не уступає декларації Бальфура.
Більше того, угода в Осло є завершенням декларації Бальфура на шляху до розтлінню проблеми благословенної землі Палестини. Після підписання угоди в Осло було і остаточно визнано перемир’я з єврейським утворенням. Потім послідувала йордансько -«Ізраїльська» угода у 1994 р., а у 2002 р. був проведений саміт у Бейруті, на якому зібрались правителі арабських країн з метою визнати єврейську державу. І ось вже у цьому року були проведені саміти у Дахрані та Стамбулі, на яких відкрито закликали до заснування палестинської держави рядом поруч з єврейською державою згідно кордонам 1967 р. і до того, щоб забути саме ім’я історичної Палестини!!!
Змови і злочини проникли у Палестину разом з відкриттям посольств деяких правлячих режимів ісламського миру «Ізраїлі», зі встановленням з ним торгових відносин, співпраці у сфері безпеки, оборонних союзів, з відправкою культурно-просвітницьких делегацій та взаємних візитів. Останнім із таких візитів став візит прем’єр-міністра єврейського утворення в Маскат на зустріч з султаном Кабусом, а також візит міністра культури і спорту «Ізраїлю» Мірі Регев 29.10.2018 в Абу Дабі на чолі єврейської спортивної делегації, яка виспівувала національний гімн «Ізраїлю», яка до усього іншого іще і відвідала мечеть ім. Шейха Зайда ібн Султана там же у Абу Дабі.
І на завершення ми хочемо сказати, що т.з. «мир і гармонія» з єврейським утворенням є не більша аніж ілюзією, яка може зникнути у будь-яку мить, тому що у них немає ніякого надійного коріння серед народів регіону. Багато відповідальних політиків єврейського утворення визнають цей факт, і серед них — прем’єр-міністр Нетаньяху, який заявив: «... Перешкодою на шляху до поширення миру у регіоні є ворожість арабських народів до «Ізраїлю», а не лідери їх держав». Також під час виступу у Кнесеті 22.11.2017, у 40-у річницю візиту в «Ізраїль», Нетаньяху заявив: «Основною перешкодою на шляху до миру є не лідери держав, що навколо нас, а громадська думка, яка панує на арабських вулицях, яка на протязі довгих років піддається промиванню мозків, де людям преподносять помилковий та упереджений образ держави «Ізраїль». Свої слова він завершив так: «Навіть через десятки лет... усе іще складно буде позбутися від дурної картини, у якій представлений «Ізраїль», щоб показати його справжнє красиве обличчя».
В усіх державах, з правителями яких єврейське утворення налагодило контакти, місцеві народи не підтримують даний процес,як і не підтримують дії своїх правителів. Євреї навіть не насмілюються ходити по вулицям столиць тих держав без охорони та псевдонімів. Це явно свідчить про те, що ісламські народи відкидають мир с євреями. І іще одно: лідери євреїв, лідери Заходу і правителі мусульман — усі вони розуміють, що єврейське утворення по факту є тимчасовим колонізаторським проектом, життя якого напряму пов’язане з життям правлячих режимів в ісламському світі. Якщо згинуть ці режими, то автоматично згине і єврейське утворення. Тоді вже усі світові держави нічим не зможуть йому допомогти, тому єврейське утворення розташовано у центрі світу і оточено ним з усіх боків. Окрім того, воно займає землі, пов’язані з самою акидою півтора мільярдів людей, і ці півтора мільярди ось-ось вже прокинуться.
Газета «Ар-Рая»
Автор: Устаз Хамд Табіб — Єрусалим
29 Сафара 1440 р.х.
07.11.2018р.
