Представник Суданської Асоціації професіоналів, Мухаммад Юсуф аль-Мустафа підкреслив важливість рішення питань по історичну несправедливість і зв’язку релігії з державою.
«Він сказав: «Релігія — це основна спадщина суданців, тому ми говоримо не про відокремлення релігії від держави, тобто про секуляризм, а про звільнення релігії від держави, щоб запобігти експлуатації релігії і щоб вона зіграла свою роль у суспільстві». Представник Суданської Асоціації професіоналів, який очолював протести, на учорашній прес-конференції опозиції підкреслив, що прийняття свободи, перетворення і дотримання цього — єдина умова для приєднання» («sudanakhbar.com» от 14.02.2019).
Для початку давайте задамось питанням: у чому різниця між секуляризмом і звільненням релігії від держави? Хіба секуляризм, врешті решт, не представляє собою відокремлення релігії від держави? Більше того, таку ідею, як звільнення релігії від держави, ми — мусульмани — не можемо застосувати у системі правління, адже від нас вимагається запроваджувати ту систему правління, яка утверджена в Ісламі, тому що це є фундаментальною частиною нашої релігії. Але ж релігія повністю присвячена Аллаху, що означає повну покору Аллаху в усьому. В усьому — це означає в обрядах поклоніння, правлінні, політиці, у взаємовідносинах. Це підтверджують слова Всевишнього:
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ ٱدۡخُلُواْ فِي ٱلسِّلۡمِ كَآفَّةٗ
«О ті, які увірували! Приймайте Іслам цілком» (2:208).
Відомо, що ідея «звільнення релігії від держави», точніше — «відокремлення релігії від держави», виникла на Заході, і там немає розділення між цими двома ідеями, вони використовуються в одному значенні. Проблема європейців полягала у тому, що Церква продавала прощення гріхів (індульгенції) і монополізувала релігію, що у корні відрізняється від Ісламу, де немає місця ієрархії влади священиків та їх монополізації. Тому неправильно копіювати їх ідеї, або частину цих ідей, а потім на їх основі вимагати рішень для наших проблем. Адже їх ідеї передають головування і законотворчість у руки людей, у той час як головування і законотворчість повністю належать Ісламу. Закони Ісламу роз’яснили нам те, яким чином відбувається обрання правителя, тобто це відбувається шляхом більшістю голосів і зі згоди виборців. Більше того, громадяни піддають звіту правителя, на нього покладається турбота про справи народу (мусульман і немусульман) на основі справедливості. І усе це запроваджувалося на протязі 14 сторіч, і після усього цього ми повинні залишити свою спадщину і піти за Заходом?
Можливо, помилка, яку скоїв представник Суданської Асоціації професіоналів, полягає у тому, що він порівняв Іслам з християнством, що і призвело до такої порочної ідеї, як «звільнення релігії від держави, щоб запобігти її експлуатації». Для більшої ясності скажу, що представник Суданської Асоціації професіоналів вирішив перекинути нас у Середньовіччя, коли християнство управляло політичним життям людей. При цьому у християнства в основі немає політичної системи і системи правління, але, незважаючи на це, священики взяли владу у свої руки і почали пригноблювати людей, вони управляли людьми згідно зі своїми інтересами, інтересами королів і феодалів. Таким чином, у них виникла теократія і релігійна держава, яка служила б на благо священиків та їх союзників.
Усе ж таки, те, що трапилось в Європі, до нас не має ніякого відношення. Адже Іслам — це акида (світогляд) і Шаріат, тобто система для життя людей. У той час як християнство — це акида без шаріату і без системи для життя. В Ісламі немає місця священикам, кожен мусульманин прагне стати муджтахідом, факіхом, якщо йому дозволяють знання Шаріату та арабської мови. Муджтахіди в Ісламі не займаються законотворчістю, вони не вигадують закони, як це роблять християнські священики. У нас держава не є теократичною, навпаки, вона керується людьми на основі Божественного Шаріату. Цією простою відповіддю ми хочемо сказати, що в Ісламі немає ідеї «звільнення релігії від держави»! Іслам — це те, що регулює держава, і він забезпечує її існування як виконавчого органа для ісламських законів на відміну від будь-якої іншої релігії, яка не має ідеї про державність.
Так, це правда, що виставляння Ісламу у якості гасел і ствердження про його поступове запровадження з боку правлячих режимів та мусульманських рухів завдали непоправної шкоди як державі, так і суспільству. Проте це не означає, що сам Іслам прийшов у непридатність, навпаки, це вказує на крах ідеологій даних рухів, якщо, звичайно, вона є у них!
Заява про відокремлення релігії від держави у подібному поясненні з боку представника Суданської Асоціації професіоналів вказує на те, що лідери усвідомлюють алергію мусульман на секуляризм, тому вони різними способами прикрашають його з метою обдурити мусульман. Ми хочемо спитати того, хто говорить від імені Суданської Асоціації професіоналів: як релігія може грати яку-небудь роль у суспільстві, адже держава відокремила релігію від громадського життя у своєму законодавстві? Більше того, через такий підхід релігія не грає ніякої ролі у суспільстві. Проте якщо держава буде тим, хто видає закони на основі Ісламу і веде людей до вдоволення Аллаха, то це сформує громадську думку про його авторитетність у мусульман, і це буде відбуватись навіть на рівні індивідів. Адже кожен мусульманин несе в собі відповідальність за дотримання людьми у державі законів Ісламу. Ця відповідальність поставлена з боку Аллаха. Сказав Посланець ﷺ:
مَنْ رَأَى مِنْكُمْ مُنْكَراً فَلْيُغَيِّرْهُ بِيَدِهِ فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِلِسَانِهِ فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِقَلْبِهِ وَذَلِكَ أَضْعَفُ الْإِيمَانِ
«Нехай той із вас, хто побачить засуджуване, змінить це власноруч, якщо ж не зможе (зробити) цього (нехай змінить це) своїм язиком, а якщо не зможе (і цього), то (чинить опір цьому) — своїм серцем, і це буде найбільш слабким (проявом) віри» (Муслім).
Тому ісламська громадська думка стримує багато порушень.
Якщо основою держави не буде законотворчість з боку Всевишнього, отож, вона буде знаходитись у руках людей. Основою першої світської держави була ідея «відокремлення релігії від держави». Причиною появи такої держави стало пригноблення простих людей з боку правителів Європи, вони коїли безчинство, прикриваючись іменем Церкви і релігії. Тому у подальшому люди дійшли висновку про необхідність відокремити релігію від держави і до того, що народ повинен сам встановити необхідну для себе систему влади і закон. Прийняття будь-якого роду закону стало відбуватись лише на основі думки більшості; так народ став тим, хто головує у законотворчості. Подібне положення речей є харамом в Ісламі, і народ Судану відкидає це, тому що законотворчість в Ісламі — лише у руках Аллаха.
Необхідно розрізняти між позицією Ісламу у відношенні держави і політики та між позиціє інших релігій, особливо християнства. Іслам — це цілісна система, пов’язана як з правлінням, так і з обрядами поклоніння, яка не ділить між індивідуальними та громадськими відносинами. Кожна дія людей повинна регулюватись законами Ісламу, не проводячи різниці між обрядами поклоніння і відносинами, між індивідуальними положеннями і державними. Адже Іслам вирішує проблеми людей у будь-якій сфері життя людей, будь то економіка, правління, поклоніння, освіта, система покарань і т.п. Іслам не схильний зміненням з плином часу та відмінністю обставин, він придатний в усі часи, тому що його тексти прийшли у такій формі, яка дозволяє виводити із них закони на рішення будь-якої нової проблеми. Тому фікх в Ісламі має на увазі під собою сукупність шаріатських законів, виведених із шаріатських доказів. Іслам — це політична, практична релігія, а законотворчість у ньому є свого роду прийняттям законів, які витікають із текстів Корану і Сунни. Доказів на це багато, одним із них є:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ ثُمَّ لَا يَجِدُواْ فِيٓ أَنفُسِهِمۡ حَرَجٗا مِّمَّا قَضَيۡتَ وَيُسَلِّمُواْ تَسۡلِيمٗا
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, доки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати у душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65).
Головування Ісламу повинно бути в усьому, без обмежень, без незадоволення у серці, а інакше у тих мусульман, які не правлять Ісламом, буде відсутнім іман (віра). Це один із яскравих доказів обов’язковості головування Шаріату у житті мусульманина. Адже Аллаху краще знати, що придатне для нас. Сказав Всевишній:
أَلَا يَعۡلَمُ مَنۡ خَلَقَ وَهُوَ ٱللَّطِيفُ ٱلۡخَبِيرُ
«Невже цього не буде знати Той, Хто створив, якщо Він — Проникливий (або Добрий), Відаючий?» (67:14).
Неможливо втілити Шаріат в усіх сферах над усіма людьми, коли немає Ісламської Держави. Також без політики мусульмани не можуть правити на основі Ісламу, тому що політика — це турбота про справи людей. А держава — це той інститут, що править над людьми і піклується про їх справи за допомогою законів Шаріату. Перша Ісламська Держава була встановлена у Медині руками Посланця ﷺ; була підписана угода, яка визначила точну форму правління, що стало свого роду першою конституцією. Посланець ﷺ правив над людьми на основі Ісламу, запроваджуючи систему покарань, керував військом, об’являв війни, укладав мирні угоди. Потім по його шляху пішли праведні халіфи, а також вони продовжили нести Божественне керівництво усьому світу.
لِمِثۡلِ هَٰذَا فَلۡيَعۡمَلِ ٱلۡعَٰمِلُونَ
«Заради такого нехай працюють трудівники!» (37:61).
Газета «Ар-Рая»
Гадат Абдуль-Джаббар (Умму Аваб)
15 Джумада аль-ахіра 1440 р.х.
20.02.2019 р.