Прем’єр-міністр Уряду національної згоди (УНЗ) Лівії Фаіз Сарадж відвідав Туреччину 27.11.2019 і уклав з президентом Ердоганом угоду про розширення військової співпраці, а також окрему угоду про морські кордони у східній частині Середземного моря.
Потім, 15.12.2019, він знов відвідав Туреччину і зустрівся з президентом країни, щоб активувати ці угоди, а 19.12.2019 уряд Лівії вирішив направити запит турецькій стороні про технічну і матеріально-технічну підтримку, і 21.12.2019 парламент Туреччини утвердив раніше підписані угоди.
Уряд Сараджа лояльний до Європи, зокрема — до Британії. Він був сформований у Тунісі і увійшов у столицю Лівії Тріполі згідно Схіратським угодам, які також були розроблені Британією у 2015 році у Марокко. Угоди були схвалені ООН, а спеціальний представник генерального секретаря ООН у Лівії іспанець Бернардіно Леон зіграв активну роль у тому, щоб сторони підписали їх. Америка і Росія були вимушені прийняти угоди, тому що вони не можуть відкрито відмовитись від політичного врегулювання питання, яке, як здається, вирішує лівійську проблему. Інакше вони розглядались би як супротивники стабільності у Лівії. Проте Америка задіяла свого агента Хафтара, щоб провалити Схіратські угоди, і доручила єгипетському режиму на чолі з президентом ас-Сісі підтримати його. Це дозволило Халіфі Хафтару захопити східну і південну Лівію. Потім Америка доручила йому зв’язатись з Росією і попросити по допомогу. Росія ж підтримала його найманцями ПВК «Вагнер».
Хафтар 04.04.2019 здійснив спробу захопити Тріполі. Потім Британія надала 18.04.2019 Раді Безпеки ООН проект резолюції про припинення вогню у Лівії, проти якого виступили США і Росія. Це підвереджує те, що Америка і Росія підтримують Хафтара, а Британія підтримує його супротивника — уряд Сараджа. Тим часом президент США Трамп зв’язався з Хафтаром по телефону, підтвердивши свою підтримку генералу і визнавши важливу роль Хафтара у боротьбі з тероризмом і забезпеченні безпеки нафтових родовищ Лівії.
Хафтар не зміг увійти у Тріполі, але він продовжує час від часу нападати і погрожувати столиці. Сарадж опинився у скрутному стані. Раніше він звертався до Америки з проханням про втручання і підтримку, користуючись тим, що його уряд визнаний на міжнародному рівні і має право робити такі запити (навіть парламент Тобрука, контрольований Хафтаром, визнав уряд у Тріполі), проте Америка не відповіла на цей запит. І тепер Сарадж звернувся до американської людини Ердогана — поруч з цим знов звернувшись до Америки — з проханням про військове втручання і допомогу. Окрім того, прохання було направлено до Британії, Алжиру та Італії. Найважливіше, що Тріполі офіційно надав право втручатись Британії і лояльному до неї алжирському режиму. Італія ж об’явила про свою участь в європейській комісії, підвередивши, що рішення конфлікту повинно бути політичним. Своєю угодою з Туреччиною і проханням про втручання Америки Сарадж покриває звернення до Британії та алжирському режиму, який довгий час протистояв Хафтару і перешкоджав його просуненню у західну Лівію.
Эрдоган, хоча і відправив рік назад кораблі у Середземне мору на розвідку нафти і газу, але іще не почав буріння. Його дії швидше схожі на військовий парад. Але тепер Туреччина розмежувала морський кордон з Лівією, а країни регіону почали заперечувати цьому. Як заявив міністр енергетики Туреччини Фатіх Донмез, Туреччина чекає, поки ООН утвердить ці морські кордони, щоб розпочати розвідку нафти у наступному році. Ердоган лише вводить турецький народ в оману, заявляючи, що Туреччина почне добування нафти і газу при тому, що єврейське утворення вже добувало газ у цьому регіоні у 2009–2010 роках. У той же час Росія і сирійський режим проводять підсилені атаки на райони, в яких режим Ердогана числиться гарантом, який обіцяв запобігати будь-яким військовим діям. Проте відбувається протилежне, оскільки ці сили проводять свої атаки, проходячи поруч турецьких пунктів спостереження, і Туреччина нічого не робить, що вказує на змову з ворогами. Щоб приховати своє зрадництво, Ердоган використовує втручання у Лівію. Він хоче послати війська у цю країну, відвертаючись від тих, хто знаходиться поруч і чекає його допомоги.
Ердоган готовий відправити війська у Лівію, щоб зіграти роль, відведену йому Америкою. Представник і радник турецького президента Ібрагім Калін заявив, що він зв’язався з радником президента США по національній безпеці Робертом О'Брайеном і обговорив ситуацію у Сирії і Лівії на додаток до подій навколо Середземного моря на тлі угоди між Анкарою та лівійським Урядом національної згоди (УНЗ). Америка хоче скористатись ситуацією, щоб спричинити тиск на уряд Сараджа через Ердогана, щоб те прийняло американське рішення, у якому одним із найбільш важливих пунктів є поправки до Схіратських угод, які не дозволяють Хафтару взяти на себе керівництво армією. Ердоган вирушив у Туніс, щоб втягти його уряд у свій рух, але пробританський туніський режим не відповів йому, окрім як об’явивши про підтримку УНЗ, не приєднавшись до турецького альянсу. У заяві президента Тунісу говориться: «Туніс не прийме участь в альянсі». Британія хоче, щоб її прислужники підігрували Ердогану лише у тій мірі, яка відповідає її інтересам, і вона виділила Тунісу іншу роль у підтримці УНЗ.
Цей крок Ердогана став новим виправданням для режиму ас-Сісі,який знов заявив про свою підтримку Хафтара. З виду здається, що Єгипет і Туреччина ворожі, але кожен із них грає певну роль в інтересах США.
Росія і Туреччина заявили про свою готовність співпрацювати у врегулюванні лівійської кризи, що нагадує про їх співпрацю у Сирії на користь Америки. Росія погодилась дотримуватись американської лінії по лівійській проблемі, і Америка об’явила про це 11.12.2019 вустами свого держсекретаря Помпео, який зазначив, що дві країни прагнуть знайти врегулювання між конфліктуючими сторонами, закликаючи їх до переговорів і політичному рішенню. Змінення Схіратських угод і передача Хафтару керівництва армії у Лівії означає отримання генералом легітимності, а через нього Америка може встановити свій контроль над лівійським режимом.
Усе, що бажає Росія — це показати себе наддержавою, яка діє поруч з найсильнішою державою у світі, тобто Сполученими Штатами. Російське керівництво бажає завоювати дружелюбність Америки, щоб та не перешкоджала російським планам в Україні. Криму та Азії.
Черговий раз виявилось зрадництво Ердогана у відношенні сирійського народу. Здається, він вирішує головну проблему Лівії і захищає інтереси Туреччини у Середземному морі, але насправді він усього лише просуває американські плани. А цим обманом Ердоган намагається притримати вплив, що падає всередині країни. Інші правителі в Єгипті, Тунісі і в Лівії, як Хафтар чи Сарадж, не краще Ердогана, оскільки також служать тій чи іншій колоніальній державі.
Немає порятунку для Умми, окрім як шляхом скинення усіх режимів, лояльних до колоніальних держав. Умма повинна слідувати за своїми щирими синами, які ведуть боротьбу за звільнення мусульманських країн і встановлення ісламського правління, заснованого на Корані і Сунні.
Газета «Ар-Рая»
Асад Мансур
6 Джумада аль-уля 1441 р.х.
01.01.2020 р.
