По спливанню десяти виснажливих років з миті початку арабських революцій уважний спостерігач за подіями вимушений заявити про невизначені результати цих революцій,але також і про ймовірність досягнення позитивних результатів, які можна використовувати і розвивати усіма шляхами, щоб добитися необхідних змінень.
Хоча зовнішні результати, які спостерігаються останні роки після революцій, здаються скудними через контрреволюції, проте вони посіяли насіння для процесу серйозних змін. Завдяки цим революціям арабські маси, безперечно, набули нового досвіду і чекають зручної можливості накинутись на правителів, уникнувши фатальних помилок, які були допущені. Серед найсерйозніших помилок революцій була відсутність ісламського проекту і довіра деяким системам, від яких люди чекали блага.
При дослідженні політичної ситуації в арабських країнах, у яких спалахнули революції, безперечно, виникає розчарування. У Тунісі, як ініціатора і натхненника революцій, ми знаходимо політичну ситуацію дуже похмурою. Президент Тунісу Кайс Саід займається політикою таким чином, нібито це просто академічна діяльність, у якій відсутні ефективні політичні процедури. Він використовує порожню риторику, зосереджується на аспектах протоколів і уникає участі у реальному політичному житті, залишаючи безпорадному туніському уряду цю важливу роботу.
Як підсумок подібна практика веде до чергової зміни уряду, який не має повноважень приймати сміливі політичні рішення. Його політична діяльність перетворюється у дещо на кшталт адміністративних і розпорядчих дій, у той час як туніському парламенту дозволяється грати у втомлюючу гру, яка демонструє зіткнення гасел, які обмежуються загальними тенденціями.
У той ж час економіка Тунісу переживає значний спад, оскільки виробництво досягає історичного мінімуму, а безробіття перевищує 18%. Між тим президент незалежно від того, що відбувається, продовжує говорити ті ж самі промови, які не відображають ніяких реальних політичних дій на місцях. Навіть якщо він робить те, що має значення, ви обов’язково знайдете, що він виконує найгіршу політичну роботу, наприклад, його візит у Париж у самий незручний час, де він фотографується з ворогом Ісламу, який вдень і вночі намагається опорочити благородного Посланця Аллаха ﷺ.
В Ємені війна, здається, ніколи не закінчиться. Розділення між Північчю і Півднем переростає в одвічну ворожнечу. Що стосується протиріч між самими жителями Півдня, то вони лише підпитуються американськими і британськими розвідувальними силами і здійснюються Саудівською Аравією та ОАЕ. У той час як політики двох арабських країн домовились сформувати у Південному Ємені уряд по квотам, страждання єменців тривають, оскільки 80% населення занурилось у стан голоду, крайнього зубожіння і позбавлень.
У Сирії турецька інтервенція поступово досягає своїх цілей. Покидаючи зайняті військові пункти один за другим, турецькі сили передають їх режиму Башара Асада. Поряд з цим ми бачимо порушення обіцянок, які давала Туреччина, у тому числі про те, що Асада треба видворити за межі міста Мурек. У той час як Росія отримала можливість контролювати прибережну полосу, а Америка отримала можливість взяти під контроль нафту східної Сирії, тяжке положення сирійців іще більше погіршується. Сирійці як і раніше вимушені бігти у табори чи інші міста, їх виснажують і примушують відмовитись від ідеї революції, передаючи у підкорення підозрілим угрупуванням.
У Судані, який вступив у нормалізацію відносин з єврейським утворенням в обмін на виключення країни із списку «держав-спонсорів тероризму», військові, такі як Бурхан і Дакло, були наділені повноваженнями контролювати політичні рішення, позбавивши конкуруючих з ними громадянських осіб права приймати будь-які рішення без схвалення військових за допомогою створення ради партнерів перехідного періоду. Так вони забезпечили усунення впливу народного руху і обмежили роль британських агентів в уряді. Потім Америка кине крихти своїм агентам, наприклад, надавши Судану грант у розмірі 20 мільйонів доларів на закупку пшениці. Між тим, економічні умови населення продовжують погіршуватись, тому що рівень безробіття перевищує 13% і Судан продовжує страждати від нових політичних проблем з Ефіопією, ополченці якої окупували суданські прикордонні землі, що може призвести до нової тривалої війни.
У Лівії бушує конфлікт між американськими і європейськими колоніальними державами за розділ зон впливу. Одна зона у східній частині країни відома як Кіренаіка, інша зона у західній частині країни відома як Тріполітанія. Представниками же в опосередкованій війні між колонізаторами виступають Хафтар і Сарадж. Коли до головних гравців на лівійській арені, а саме — Америки і Європи, приєднались нові гравці, такі як Росія і Туреччина, складності конфлікту зросли. У той час як місцеві політики та ЗМІ продовжують безуспішно дискутувати на тему правління військових або демократії, Іслам виключається із гри під приводом того, що релігія знаходиться у сфері свободи людини — дотримуватись їй її чи ні.
Що стосується Єгипту, то ас-Сісі при підтримці американської розвідки продовжує підсилювати свою владу над людьми і відкрито схилятись до усіх ворогів єгипетського народу. Він розв’язав безпощадну війну проти ісламістів і у той же час працює над побудовою в Єгипті військової держави, вважаючи, що це захистить його від народного гніву і революції.
На перший погляд здається, що політичні дії після арабських революцій повернули народи у самий початок, а процес змін — в вихідну точку. Але ці країни усе іще відчувають під ногами тепло, яке іде від тліючих вугликів революції. Гряде нова буря змін. Нездатність режимів справитись з політичними проблемами створює нові причини для повторного запуску революцій. Але цього разу революції будуть засновані на ісламській ідеології і будуть направлені на здійснення великого проекту по побудові Другого Праведного Халіфату.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад аль-Хатавані
22 Джумада аль-уля 1442 р.х.
06.01.2021 р.
