Яка може бути користь і який може бути Шаріат у співучасті з ганебними режимами влади?!

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Деякі ісламські рухи взялись брати співучасть з режимами правління в мусульманських країнах, які правлять не Ісламом і підкоряються регіональним і міжнародним силам, ворожим до Ісламу. Вони популяризують серед мусульман свої проекти, побудовані на міркуваннях часткової реформи, методом м’якого і поступового змінення.

Цей метод уникає зіткнень з суспільством або силами, які впливають на нього, допускаючи явні відступлення від шаріатських текстів шляхом такого тлумачення, яке мирить ці тексти з порочною реальністю і знаходиться в гармонії з існуючими обставинами, що отримало визначення як «реалістичний фікх» (фікх аль-вакі) і «позитивний фікх (фікх аль-масаліх). Більше того, деякі із них потурають реальності настільки, що сама ця реальність ніби перетворилась для них в релігію та їх натуру.

Ці течії самоідентифікуються як «середні» або «помірковані», практикуючи секуляризм в бородатій оболонці. Їх мета полягає у тому, щоб просунути свій проект, користуючись гучними ісламськими гаслами, такими як «Іслам — рішення». Це дуже розпливчасте гасло, і тому ті, хто кидався ним іще учора, прийшовши до влади, дають зрозуміти, що дане гасло — не більше аніж емоційне, і вони використовували його виключно у якості розпалу почуттів людей.

Тому вони не бачать необхідності говорити про повне застосування Шаріату, а вважають, що він повинен вводитись поступово. Із цього стає ясним, що вони не бентежаться виконувати законодавство невір’я. І незважаючи на те, що їх жахливе потурання порочній реальності з усім, що в ній є, їх віддаленість від постанов Ісламу і їх відмова від ідейного принципу Ісламу так і не вдовольнили Захід і його маріонеток повністю, тим не менш вони,як і раніше, продовжують висувати гасла проміжуточності, поміркованості і серединності!

Безумовно, висловлювання «де користь,там і закон Шаріату» зайняло особливе положення у поміркованих або серединних ісламських груп,завдяки чому багато шаріатських текстів були зневажені, незважаючи на неясність цього ствердження. Більшість же вчених Ісламу формулює правило інакше — «Де закон Шаріату, там і корись». Це відбувається так тому, що тільки Шаріат відповідає будь-якому часу і місцю, що саме він визначає користь і шкоду. Адже наш Творець дарував нам систему життя, якої ми повинні дотримуватись, і Він краще нас самих знає про наші інтереси і про те, що для нас благо. Тому наші інтереси, наші відносини і наші суспільства повинні співвідноситись з Шаріатом, а не навпаки, як намагаються представити обдурені цим правилом. Всевишній сказав:

أَلَا يَعْلَمُ مَنْ خَلَقَ وَهُوَ اللَّطِيفُ الْخَبِيرُ

«Хіба Той, Хто створив, чогось не знає? Але ж Він — Проникливий і Всевідаючий»(67:14).

Деякі із тих, хто взявся захищати Іслам і його Шаріат перед лицем численних нападок невірних, скоїли жахливі помилки, найбільш волаючою із яких є прийняття Ісламу у якості звинувачуваного, що примусило їх перевернути усе з ніг на голову. Вони почали повторювати вищевказане висловлювання і вдались до некоректної інтерпретації і винайшли раціональні правила для шаріатських текстів у якості приводу до скасування дії деяких текстів. Хтось дозволив співучасть в неісламських системах правління, хтось дав добро на лихварство, а хтось дозволив використовувати озброєні сили невірних для боротьби з мусульманами. Більше того, вони зробили людський розум критерієм, переважаючим над божественним Шаріатом, тим самим широко відкривши двері для тих, хто хоче відхилити мусульман під приводом вигоди і сучасності.

Незважаючи на усі лиха, які спіткали прибічників поміркованого ісламізму на їх хиткому шляху, незважаючи на те, що усім стала очевидною поразка цього методу і його протиріччя правильному методу змінень, прибічники цього підходу як і раніше наполягають на тому, щоб і далі рухатись у цьому напрямку, і вони досі плекають надії переконати Захід прийняти їх рівноправними учасниками у своїй демократичній грі.

Одним із кращих прикладів деградації і поразки прибічників даного методу для нас є марокканська «Партія справедливості і розвитку», яка раніше завжди підкреслювала у своїй печаті неприйнятність нормалізації відносин з єврейським утворенням, вважаючи це порочною справою. Проте сьогодні вона перевершила навіть світські політичні партії і рухи у своєму виправданні нормалізації відносин з єврейським утворенням. Так про яку користь намагаються стверджувати ці люди, які перетворились у співучасників зла і компаньйонів насильства ганебних режимів правління?!

Вони стверджують, що в Священному Корані згадуються речі, згідно яким ми не можемо діяти зараз. Нібито, це завдасть шкоди інтересам мусульман і не підходить реаліям наших днів, оскільки немає підходящих умов. Вони стверджують, що припис Шаріату відрізати руку крадію не принесе користі мусульманам сьогодні, навпаки, це приносить їм шкоду, провокуючи нападки європейців на них.

Проблема цих особистостей полягає у тому, що вони не зрозуміли Іслам і зазнали психологічної поразки перед Заходом, визнали Іслам у якості звинувачуваного і взялись допускати або забороняти щось із Ісламу по власній забаганці, виправдовуючись прагненням до користі і правилом змінення закону зі зміненням часу і місця. Насправді, такий образ мислення суперечить Ісламу, оскільки він зводить реальність, яка склалась, в джерело закону, у той час як джерелом закону є тільки те, на що Шаріат вказує як на джерело.

Джерелами ісламського права є тільки Коран і Сунна, а що стосується доказів закону, то це Коран, Сунна, Іджма сподвижників і Кияс. Іслам за допомогою своїх законодавчих систем дає певне уявлення про те, якою повинна бути реальність взаємовідносин, рішення проблем і субординації у суспільстві. Коли ми стикаємось з порочною реальністю, ми повертаємось до постанов Ісламу, щоб упорядкувати цю реальність і суспільство на їх основі, тому що лише в Ісламі міститься благо і користь. Що стосується того випадку, коли хтось бачить порочну реальність, потім погоджується з нею, тому що його розум вважає це розсудливим і вигідним, потім починає перекручувати згідно з доводами свого розуму тексти Шаріату і накладати на них обмеження, які не мають основи в Шаріаті, то це неприйнятно і недійсно в Ісламі.

Тому було серйозною помилкою, коли деякі вчені почали шукати найлегші шляхи у рішенні проблем на тому підґрунті, що релігія — це легкість. Вірний шлях — пізнати закон Шаріату із його джерел і дотримуватись його, будучи переконаним, що саме це рішення — найлегше. Саме у цьому змісті необхідно розуміти хадіс, який передається від Аіші, нехай буде задоволений нею Аллах:

مَا خُيِّرَ رَسُولُ اللَّهِ ﷺ بَيْنَ أَمْرَيْنِ قَطُّ إِلَّا أَخَذَ أَيْسَرَهُمَا، مَا لَمْ يَكُنْ إِثْمًا، فَإِنْ كَانَ إِثْمًا كَانَ أَبْعَدَ النَّاسِ مِنْهُ، وَمَا انْتَقَمَ رَسُولُ اللَّهِ ﷺ لِنَفْسِهِ فِي شَيْءٍ قَطُّ إِلَّا أَنْ تُنْتَهَكَ حُرْمَةُ اللَّهِ فَيَنْتَقِمَ بِهَا لِلَّهِ

«Посланець Аллаха (с.а.с.) завжди вибирав між двома речами найлегше, поки у цьому не було гріха. Проте, якщо у цьому був гріх, то він був найбільш далеким із людей від нього. І він ніколи не мстився за самого себе у чомусь, але коли посягали на святині Аллаха, то він мстився заради Аллаха».

І вибір між двома легкостями є вибір між двома дозволеними речами, доказом чому є слова «поки у цьому немає гріха»(хадіс узгоджений).

Закон Шаріату — це те, що забезпечує користь, навіть якщо наш людський інтелект нездатний пізнати користь цього закону. Правильний ісламський погляд полягає у тому, що мусульманину приписано підкорятись повелінню Творця, і він не повинен відхилятись від нього, і якщо він буде дотримуватись його, то у цьому буде правильність і користь, і, таким чином будуть досягнуті легкість і благо. І немає нічого крамольного у тому, якщо який-небудь чоловік не може посягнути своїм обмеженим розумом користь в Шаріаті.

Всевишній Аллах говорить:

وِمَا كَانِ لِمُؤْمِنْ وَلَاَ مُؤْمِنَةِ إِذَاِ قَضَى اللَّهَ وَرَسُولِهُ أَمْرْا أَنَ يَكون لًهُمْ الْخِيَرَةً مِن أَمْرهم

«Немає для віруючого і віруючої вибору у їх справі, якщо Аллах і Його вже розпорядились щодо цієї справи» (33:31).

І немає у муджтахіда компетенції виводити закон, опираючись на своє особисте розуміння користі, і це вважається потурання пристрастям. Він повинен вилучати закон із шаріатських повідомлень, тому що Шаріат є рішенням усіх проблем.

 

Газета «Ар-Рая»
Хамід Абдаль-Азіз
30.12.2020