1. Що трапилось з мусульманами такого, що їх держава розвалилась?
Політична свідомість — найважливіший ресурс народів і націй, тому що домінування на міжнародній арені належить тим, хто перевершує у політичному мисленні. Перше, до чого вдались західні колонізатори, щоб зломити міць Ісламської Умми, розірвати зв’язуючі її чинники, і, розколовши єдність, фрагментувати її — це запровадження ідеї відокремлення релігії від держави у мусульманських країнах.
Сто років назад Заходу на чолі з Британією — лідером невір’я — вдалось покінчити з Османським Халіфатом. Ця подія змогла трапитись тільки тоді, коли рівень політичної свідомості еліт і народів західних країн зріс, а еліти і народи мусульман у цьому плані деградували. Ця деградація виявилась смертельною для Халіфату, оскільки будь-яка держава є перш за усе політичним утворенням, яке реалізує інтереси свого народу, і рівень політичної свідомості цього народу визначає успіх чи поразку держави.
Коли по завершенню Першої світової війни трапилась трагедія — британський агент і злочинець сторіччя Мустафа Кемаль на очах в усієї Ісламської Умми скасував систему Халіфату, це показало ніщо інше, як перевагу Заходу у політичному мисленні; а також свідчило про занепад мусульман на саме дно ідейної і політичної деградації після колишнього прогресу, слави і самоствердження з причини розкладаючої діяльності, що велась в Уммі з боку європейських та інших невірних держав. Ця подія була нічим іншим, як кульмінацією напружених зусиль, скерованих на змінення ідей і політики на протязі більше двох сторіч, які були вжиті блоком західних країн з метою створення ідейних, політичних і культурних кіл, які протистоять центральній владі у столиці та інших місцях Ісламської Держави, зрощуючи внутрішніх агентів із числа арабів, турок, та інших, експлуатуючи в своїх інтересах зрадництво, шпигунство, примітивізм, довірливість і просто дурість у суспільстві!
Це ослабило Османський Халіфат зсередини, а потім посипались удари ворогів ззовні, що призвело, решті решт, до руйнівному краху. Найбільш показовим і парадоксальним проявом деградації явилось саме ставлення до цієї злочинної події 3 березня 1924р., коли немала кількість груп серед мусульман раділа і вітала Умму, яка прирекла себе на муки з причини скасування Халіфату, сподіваючись, що це послужить звільненню, розвитку і приєднанню до каравану прогресивних країн!!! Звичайно, тут не вистачить місця для згадування численних фактів тих злочинів, трагедій, махінацій і зрадництв, які передували катастрофі, а також нещасть і лих, які спіткали Умму після неї!
Але немає жодних сумнівів у тому, що причиною усього цього послужила втрата усвідомлення політичного аспекту ісламської акиди та ідентичності Ісламської Умми. Після того, як система Халіфату була скасована, вороги змогли перетворити одну велику державу і одну могутню націю у різношерсту мозаїку із багатьох містечкових і дистрофічних утворень, заснованих на ідеях патріотизму, націоналізму чи племінної спільноти, які змішались з секуляризмом. Вони поставили на чолі кожної такої країни правителя-маріонетку, в усіх справах покірну вказівкам невірного Заходу.
І навіть якщо через двадцять, тридцять чи сорок років народ тієї чи іншої країни відчув повне розчарування, і влада правителя-маріонетки ставала для нього просто такою, що душить, він усе одно залишався у полоні кордонів національної держави, в які його помістив колоніалізм. Дивлячись на лиха, які його оточують, цей народ робив лише обмежені дії, у більшості випадків піднімаючись на повстання і бунт тільки будучи відомим зовнішньою силою, яка бореться за вплив в мусульманських країнах з іншою іноземною державою. І це повстання завжди відбувалось всліпу!
Програні революції, пущені на вітер титанічні зусилля, кризи і відволікання дешевою боротьбою, що супроводжували мусульманський світ усе минуле сторіччя — усе це було тільки з причини отруєння приманкою західної просвіти, яка породжує відсутність правильного уявлення про метод, який гарантує успіх. Уважний і адекватний погляд на реальність правління в колонізованих країнах у цілому, і зокрема — у більшості, якщо не в усіх мусульманських країнах, з тих пір, як нога капіталістичних колонізаторів ступила на ці землі, показує, що є три взаємопов’язані класи ворогів, які здійснюють панування над народами Ісламу і про які Умма повинна бути добре обізнана:
1) Реальний правитель — це Захід, який тримає бразди правління.
2) Його прикриває виконавчий правитель, представлений в лиці керівника армією або лідера армійської еліти, який тісно підв’язаний до ворогів нації на Заході, але часто його влада залишається у тіні. Він — правитель на місці, в розпорядження якого Захід передає усю матеріальну силу, солдат армії мусульманської країни, зброю, гроші, ЗМІ, наглядові органи і т.д. Його задача полягає у тому, щоб служити ворогу, утвердити його панування над мусульманами і багатствами їх країни і оберігати його інтереси політичними заходами, а іноді — і силою, зберігаючи «колоніальну формулу» у країні, які він контролює!Влада лідерів армійської еліти — стражів Заходу — завжди виходить на перший план на політичній арені у ту мить, коли розгорається соціальний конфлікт з причини підсилення криз і прагнення людей до кардинальних змінень і коли невдоволення людей досягає вищої точки, після чого вони починають вимагати звільнення від ворога, тобто, від реального правителя-колонізатора, як було згадано вище.
3) Перед правителем-виконавцем, який перебуває у стані відносної стійкості, знаходиться громадянський фасад зі слабкою у більшості випадків владою, який отримує накази і інструкції від військових чи безпосередньо від колонізатора, при цьому часто з самого початку будучи вихідцями із виконавчої влади кліки, переодягнутими у штатське. Ця громадянська влада завжди нав’язується народу силою виконавчим правителем,призначеним Заходом, або через вибори, у більшості випадків — театральні. Цей фасад, як правило, представлений правителем-агентом, красномовним шахраєм, володіючим мистецтвом політичного шарлатанства, однаково, чи є він королем, шейхом, президентом чи принцом. На стадії конфлікту, коли вникає народний рух за змінення корумпованої системи правління, він замінюється стоячим за ним правителем, щоб вирівняти ситуацію.
Отож, аналіз ситуації в мусульманських країнах повинен відштовхуватись від цієї реальності, особливо в утвореннях з республіканськими режимами і конституціями! Це дуже важливо, адже армії в усіх мусульманських країнах знаходяться серед людей, їх солдати сповідують релігію Умми! Але коли армія приходить до руху, щоб взяти ситуацію під контроль і придушити революцію, вона діє не тому, що вважає народ своїм ворогом, як думають і уявляють багато людей зі зверхнім мисленням, але вона рухається у відповідь на накази військового відомства, яке управляється виконавчим правителем країни, за яким стоїть реальний правитель (Захід) згідно з вищезгаданою координацією.
Із сказаного напрошується висновок, що найважливіша проблема змінення — примусити армії, які походять із Умми, не підкорятись виконавчому правителю, а підтримати пригноблені народи у боротьбі проти реального правителя, тобто колонізатора. А це — найскладніше! Отож, беззаперечно необхідно долучити до ідейної і політичної боротьби усі прошарки суспільства мусульман, будь то громадянські обличчя чи військові, щоб уся Умма піднялась і щоб армія підтримала її у питанні встановлення держави Ісламу, повертаючи справи у своє русло.
Ми часто спостерігаємо одну і ту ж картину: коли народи в мусульманських країнах повстають і розгорається боротьба, виконавчий правитель використовує групи «поміркованих» мусульман, які не вважають Захід ворогом або змовником, щоб ті очолили народні маси. Іноді він використовує ряджених «патріотів», які на ділі є пристосуванцями, або усіляких розв’язних модерністів і маргіналів, або яких-небудь «прогресивних» демократів-дармоїдів, щоб вони очолили натовпи, обманюючи людей ідеями і просвітою Заходу. Якщо люди ковтають цю приманку, їх революційний запал остиває, а вогні народного опору гаснуть, і реальний правитель (тобто Захід) легко прибирає до рук ситуацію, що вийшла з-під контролю, на усіх рівнях суспільства. І завжди у подібних випадках причина очевидна — відсутність у народної інтелігенції належної політичної свідомості, заснованої на Ісламі!Використовуючи цю тактику, європеєць легко «зливає» вже непопулярні і такі, що вийшли із вжитку, обличчя при владі.
Потім він висуває у владу нових пішаків!!! А по спливанню десятиріч, коли народний гнів досягне точки кипіння через несправедливість місцевих князьків, пригноблення Заходу, поганої соціальної турботи і розграбування багатств країни, в людях спалахне іскра політичної волі, якою тут же скористаються зарезервовані на цей випадок сили всередині країни чи ззовні. У країні почнуться управляємі протести і демонстрації, і гра повториться знов згідно з тим, що було заздалегідь підготовлено Заходом на випадок будь-якого революційного сценарію, особливо в мусульманських країнах!
Так де ж, у такому випадку, вихід?!
(Далі буде)
Газета «Ар-Рая»
Саліх Абдуррахім
Алжир
