Питання, яке не перестає хвилювати суспільство: хто є відповідальним за те, що відбувається? Багато хто хочуть отримати вичерпну відповідь, щоб добитись довгоочікуваної цілі — викоренити єврейське утворення і звільнити Палестину.
Деякі, шоковані масштабами трагедії і нестерпними стражданнями, викликаними масовими вбивствами, руйнуваннями і пораненнями, зосередили свої зусилля на пошуку відповідальних за події в Газі, починаючи з 7 жовтня 2023 року.
Одні зосереджуються виключно на аналізі причин і наслідків. Інші ж ідуть далі і намагаються зрозуміти, як знайти вихід із ситуації, яка склалась. Вони шукають тих, хто зупинить цю жорстоку війну проти Гази, і навіть пропонують певні ініціативи, бачачи в них рішення або вважаючи, що це допоможе уникнути гіршого сценарію.
Припустимо, що усі, хто займається пошуком рішень, беруть участь в обговореннях і пропонують ініціативи, щиро прагнуть покласти край стражданням і трагедіям. Залишимо осторонь їх особисті мотиви, погляди, порядки денні і наміри, зосередивши увагу на кінцевій цілі — припиненні війни і геноциду.
На жаль, аналіз докладених зусиль і запропонованих рішень показує, що вони не мають шансів на успіх. Вони не приведуть до бажаних результатів і не зможуть досягти поставленої цілі. Більше того, їх наслідки можуть бути згубними для Палестини, оскільки початкова основа, на якій вони будуються, помилкова. В ітозі усі зусилля виявляться порожніми, безрезультатними і не залишать значущого сліду.
Якщо звернутись до історії, можна побачити, що, незважаючи на багату кількість ініціатив і пропозицій по рішенню палестинського питання, прогресу не було досягнуто. Більше того, результати цих зусиль незмінно погіршували ситуацію, доводячи її до іще більше катастрофічного стану.
«Ніхто, окрім тебе, не вирішить твою проблему», гласить популярне прислів’я, яке часто згадується при обговоренні палестинського питання. Проте в цій фразі міститься серйозна помилка: вона зводить палестинське питання до сугубо національної проблеми, припускаючи, що її рішення лежить виключно на плечах палестинців. Решті — арабам, мусульманам і усьому світу, відводиться лише допоміжна роль у виді підтримки.
Цей націоналістичний підхід, який багато хто вважають правильним, на ділі є головною причиною поразки у пошуку рішення, здатного покласти край трагедії палестинського народу.
Причини неспроможності подібних ініціатив є наступними:
1. Мусульмани повинні розглядати усі питання свого життя крізь призму Шаріату, як приватні, так і громадські. І палестинське питання не виняток: його треба вирішувати згідно з законами Аллаха, а не підлаштовуючись під існуючу реальність або так звані норми міжнародного права.
2. Неможна ігнорувати колоніальні амбіції західних держав в мусульманських країнах. Звернення до них за рішенням проблеми, прийняття їх підходів і концепцій означає потрапляння до пастки. Це веде не до вирішення, а до підсилення палестинської проблеми. Ані від жодного ворога Аллаха не варто очікувати добра, якими б переконливими не здавались його обіцянки.
3. Палестинська проблема стала неминучим наслідком розколу Ісламської Умми і знищення її держави — Халіфату. Коли Халіфат пав, була втрачена не тільки Палестина, але й решта мусульманських земель.
По факту, звільнення Палестини не пов’язано з існуванням Халіфату. Щирі дії будь-якої мусульманської армії в межах своїх можливостей можуть привести до досягнення цієї цілі навіть без Халіфату. Проте головною перешкодою для таких дій залишаються правлячі режими в мусульманських країнах, які стають каменем спотикання. Тому будь-яка армія, яка бажає звільнити Палестину, повинна почати з усунення цих режимів, заручившись підтримкою надійного і щирого керівництва. Тільки таким чином вона зможе звільнитись від оков, взяти ситуацію під контроль і скерувати свої зусилля на звільнення Палестини. Це неминучий крок, оскільки те, без чого не можна здійснити обов’язкове, само є обов’язковим.
4. Прийняття патріотичної ідеї і побудова відносин на її основі, будь то всередині припускаємих національних кордонів або за їх межами, буде злочином. Це, по суті, є сприянням західним колонізаторам в роз’єднанні Ісламської Умми та її знищенні, а також служінням їх інтересам на наших землях.
Повернемось до питання, поставленого на початку: хто ж несе відповідальність за звільнення Палестини? І хто володіє реальною можливістю здійснити це?
З волі Аллаха жителі Палестини опинились на передовій в протистоянні з євреями. Вони приймають цю долю як божественне предопредеління, вважаючи це честю і гідністю, дарованих їм Аллахом, Який віддав їм перевагу перед іншими. Вони ніколи не ухилялись від свого обов’язку, не відступали і робили усе можливе у боротьбі і джихаді, щоб зберегти полум’я конфлікту з євреями палаючим, підтримуючи ворожість до них. Вони стійко і терпляче протистоять їм, вірячи в допомогу Аллаха, зберігаючи вірність своєму завіту з Ним, не звертаючи уваги на тих, хто відвернувся від них.
Але це зовсім не означає, що в умовах слабкості і роздробленості Умми, яку ми спостерігаємо сьогодні, можна покласти увесь тягар палестинської проблеми виключно на плечі жителів Палестини. Їх неможна залишати в одиночку проти машини вбивств і злочинів єврейського утворення, за якою стоять усі сили західного світу. Коли палестинці волають про допомогу, закликаючи припинити утискання, зупинити різанину і покласти край геноциду, дехто замість підтримки засуджують їх за ведення ними джихаду і протистояння ворогу своєї релігії і усієї Умми!
Сьогодні уся відповідальність за допомогу Палестині лежить на плечах усієї Ісламської Умми, від Атлантики до Тихого океану, і у першу чергу на країнах, які межують з Палестиною. Умма повинна не зволікаючи діяти, виконуючи свій релігійний обов’язок, а не розглядаючи це як добровільний вибір. Допомога Палестині повинні бути результативною і ефективною, а не обмежуватись емоційними поривами, які швидко втрачають силу або зникають під тиском загроз і маніпуляцій з боку режимів.
Народи Ісламської Умми повинні вийти з опором в своїх містах, щоб протистояти євреям так само, як це роблять жителі Палестини. Без страху і без сумнівів, вони повинні вийти з чіткою і єдиною вимогою, а саме: «скинути режими, які охороняють євреїв, і привести до руху армії». Це послання повинно дійти до солдатів і офіцерів мусульманських армій. Народні маси із числа синів Умми не повинні уходити з площ, поки не буде досягнута ціль, якою б високою не виявилась ціна, оскільки будуть жертви, принесені на шляху до звільнення Аль-Кудсу і Палестини.
Усе, що буде пожертвувано заради цієї цілі, значно менше тих втрат, які понесла Умма за сторіччя поразок і принижень після втрати своєї влади і Держави. Як говориться, краще одна година страждання, аніж безкінечні роки болю. І стійкість у цю годину приведе до перемоги, а малодушність — до безкінечного жалкування.
Починайте діяти вже зараз! Організуйтесь, об’єднайтесь, зміцніть свої ряди і доведіть свою відданість Аллаху. Пам’ятайте, що Аллах обіцяв допомогу тим, хто допомагає Йому:
وَلَيَنصُرَنَّ اللهُ مَن يَنصُرُهُ إِنَّ اللهَ لَقَوِيٌّ عَزِيزٌ
«Аллах неодмінно допомагає тому, хто допомагає Йому. Воістину, Аллах - Всесильний, Могутній» (22:40).
Газета «Ар-Рая»
Халід Саід
член інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір, Палестина
20.11.2024
