Два тижні тому назад китайський лідер Сі Цзіньпін закликав армію Китаю підсилити готовність до війни. Ця заява послідувала усього через декілька днів після проведення Китаєм масштабних військових навчань біля Тайваню. Китайські ЗМІ передали слова Сі Цзіньпіна, сказані ним у четвер у ході відвідування однієї із частин ракетних військ, що: «необхідно підвищити інтенсивність тренувань, всебічно підготуватись до війни, щоб армія володіла значними бойовими можливостями». Сі також зазначив, що військові повинні розвивати свої стратегічні навички в області стримування і ведення бойових дій, додавши, що армія Китаю повинна рішуче стояти на захисті безпеки країни та її ключових інтересів.
Безперечно, і Трампу, і Харріс, як кандидатам на президентський пост в США, треба буде працювати над тим, щоб відстоювати статус США як першої світової держави, зберігати американське домінування і прагнути до створення проблем і криз перед будь-якою потенційною регіональною державою, уникаючи при цьому криз на глобальному рівні.
Вивчення загроз полягає не тільки у визначенні глобальних викликів, з якими стикається Америка, таких як ріст впливу Китаю, протистояння з Росією, гонка за технологічну перевагу і аналіз ризиків. Звичайно, це має величезну важливість для розуміння міжнародних, регіональних і внутрішніх загроз для США. Проте справа цим не обмежується: важливо не просто вивчити і розуміти ці загрози, але й необхідно виробити стратегії, плани і методи протидії, щоб ці загрози не виходили за припустимі для США межі. Ці заходи плануються глибинною державою, які визначає плани і пріоритети, залишаючи при цьому певну свободу дій для кожного нового президента в межах американської конституції, щоб той міг змінювати певні способи, підходи і деякі політичні рішення, а також міг вносити коректування до стратегії на тлі мінливих обставин. Ці розбіжності в способах залежать від відмінних підходів Республіканської і Демократичної партій і характеру їх лідерів, особливо на тлі сучасних розбіжностей і протиріч в американському суспільстві.
Наприклад, Трамп робить наголос на необхідності припинення зовнішніх конфліктів, в яких США так чи інакше беруть участь, і віддає перевагу підходу, заснованому на укладанні угод, а не на слідуванні інституційним обмеженням чи зобов’язанням перед союзниками. У свою чергу Харріс наполягає на важливості сильних союзів і багатобічної співпраці, особливо з ключовими партнерами в Європі і НАТО для зміцнення стратегічних інтересів Америки.
США розглядають Китай як одну із найбільш серйозних зовнішньополітичних загроз і найбільш небезпечного потенційного регіонального суперника, і тому роблять загрозу з боку Китаю одним із головних пріоритетів для обох кандидатів, що є для них незмінною і обов’язковою лінією у зовнішній політиці. Підйом Китаю представляє собою найбільший політичний і економічний виклик для Америки. Це проявляється в тому, що і Трамп, і Харріс погоджуються з необхідністю введення мита на китайський імпорт для захисту ключових галузей своєї економіки і стимулювання місцевого виробництва, проте їх погляди відрізняються у відношенні секторів, які вимагають захисту, і країн, які підлягають санкціям.
В книзі «Неминуча війна: Ризики руйнівного конфлікту між Америкою і Китаєм під керівництвом Сі Цзіньпіна» написаної Кевіном Раддом, 26-им прем’єр-міністром Австралії, який займав цей пост з 2007 по 2010 рік, а потім з 2010 по 2012 рік очолював Міністерство іноземних справ, а в 2013 році знов повернувся на пост прем’єр-міністра, говориться: «Вплив Сі простирається на усі рівні правлячої системи в Пекіні, де його «новий авторитаризм» міцно тримає важелі влади в своїх руках». Також він пише: «Політика в епоху Сі може бути охарактеризована як десять «сфер інтересів, які виходять із єдиного центру», які включають зміцнення його внутрішньої влади, «повернення контролю» над Тайванем, забезпечення довгострокового економічного росту, підсилення китайської армії і розширення стратегічного впливу в Тихому океані».
Цей глибокий погляд, безумовно, робить Китай об’єктом особливої уваги і вивчення, і тому новий мешканець Білого дому повинен буде приділити Китаю особливе місце в американській стратегії, хоча методи і підходи в протистоянні з Китаєм можуть відрізнятись. Так, Трамп зосереджує зусилля на економічних і торгових аспектах з ціллю поступової відмови від китайського імпорту ключових товарів. Він також пообіцяв ввести суворі обмеження на американські інвестиції до Китаю і на китайські інвестиції до США, дозволяючи лише ті, які служать інтересам Америки. У свою чергу Харріс віддає пріоритет технологічній конкуренції з Китаєм, пропонуючи, наприклад, ввести контроль за експортом передових напівпровідників, що обмежити доступ Китаю до них і стимулюючи розвиток вітчизняних стратегічних галузей, пов’язаних з рідкоземельними металами і відновлюваними джерелами енергії.
Харріс має намір зберегти регіональні організації і військові блоки у якості противаги Китаю, а також нарощувати потенціал цих країн, продовжуючи брати участь в ініціативах, очолюваних державами регіону, таких як АСЕАН і Індо-Тихоокеанська економічна структура для процвітання. Вона також буде зміцнювати військові зв’язки в регіоні. У той же час Трамп може схилятись до компромісу з Пекіном з ціллю отримання торгових поступок в обмін на обмеження американської співпраці в області безпеки з Тайванем, певна річ, не погоджуючись на його анексію Китаєм. Проте такий підхід вкрай слабкий і викликає опір навіть всередині Республіканської партії, більшість членів якої вважають, що для ефективного стримування Китаю необхідно підсилення економічних і військових заходів, при цьому багато хто із них виражають підтримку Тайваню. Харріс, навпаки, зосередиться на підтриманні стабільності в Тайванській протоці, спонукаючи Тайбей до підсилення своєї обороноздатності, щоб Китай залишався оточеним локальними і регіональними проблемами, не виходячи за межі, які припускає Америка.
Тим не менш, ця політика може змінитись, якщо на Близькому Сході спалахне крупна регіональна війна або трапляться неочікувані події, які змінять пріоритети Америки і внесуть розлад до її планів. Але все в руках у Аллаха.
Газета «Ар-Рая»
Хасан Хамдан
06.11.2024
