Анкара і Москва продовжують координувати спільні дії по своїм стратегічним задачам в Сирії, особливо після нещодавніх подій в провінції Ідліб і підсилення російського тиску. У той же час «Хайят Тахрір аш-Шам» нібито готується до «очікуваної» операції проти сирійського режиму. 22 жовтня 2024 року делегації турецької і російської розвідок зустрілись на російській базі, відомої як «Аль-Маншара», розташованої на трасі М4 біля села Тарнаб, західніше міста Серакаб в провінції Ідліб. Ця зустріч пройшла на тлі активного нарощування сил на фронтах в Ідлібі, Алеппо і Латакії, а також в умовах підсилених атак єврейського утворення на Ліван і обстрілів, як почастішали, по території Сирії. Одночасно з цим турецька розвідка організувала інспекцію на військових опорних пунктах, розташованих в регіоні.
Ця зустріч є продовженням попередніх зустрічей між російськими і турецькими делегаціями, на яких обговорювався розвиток ситуації в Сирії, зокрема, нещодавні удари Росії по Ідлібу і кроки по нормалізації відносин між Туреччиною і режимом Асада за посередництвом Москви. На сьогоднішній день Дамаск не відповів на запрошення президента Туреччини зустрітись з Асадом, незважаючи на нещодавнє прохання Ердогана до Путіна натиснути на сирійського президента для прискорення процесу нормалізації. В своїх нещодавніх заявах Ердоган зазначив: «Ми очікуємо, що сирійський уряд зрозуміє переваги чесної і прагматичної нормалізації відносин з Туреччиною і прийме відповідні заходи». Проте режим залишається непохитним, наполягаючи на виведенні турецьких військ з сирійських територій перш, ніж почнуться які-небудь переговори.
Тема відкриття доріг М4 і М5 також була в центрі обговорень між делегаціями Росії і Туреччини, оскільки ці дороги мають важливе стратегічне значення. Дорога М4, яка пролягає через Алеппо і Ракку, з’єднує Латакію з Хасакою і є ключовою торговою артерією. У той час як дорога М5 з’єднує Дамаск і Алеппо через Хомс і Хаму, що робить її однією із головних транспортних і промислових магістралей в Сирії.
27 серпня 2024 року у місті Серакаб відбулась трибічна зустріч за участю турецької, російською і іранською делегацій, на якій обговорювались питання відкриття цих доріг та забезпечення їх безпеки, а також спроби переконати населення відкрити торгові переходи між територіями, підконтрольними режиму, і звільненими територіями, проте більшість населення категорично проти відкриття КПП «Абу аз-Зендін», що людьми сприймається як спроба підступної нормалізації, підтримуваної турецьким режимом. Раніше, 20 серпня 2024 року, з цього ж приводу пройшла зустріч між турецькими і російськими офіційними особами.
12 жовтня 2024 року Ердоган знов підняв питання про важливість «єдності сирійських земель», звичайно ж, маючи на увазі, що під управлінням злочинного режиму, звернувши увагу Дамаску на ймовірність розширення війни єврейського утворення проти Лівану, особливо після авіаударів по столиці.
Очевидно, що США залишаються головним гравцем у сирійському питанні з часів правління Хафеза аль-Асада. Саме вони надають підтримку його сину, забезпечуючи його режим засобами для виживання через своїх союзників. Вони ж розподіляють ролі серед ворогів революції для її придушення, як серед відвертих супротивників, так і серед тих, хто приховує свою позицію за маскою дружби. Одним із таких «друзів революції» є турецький режим, який активно просуває процес нормалізації і примирення, а також спричиняє силовий і економічний тиск на звільнені території через своїх агентів, таких як лідери місцевих угрупувань, з ціллю схилити людей до прийняття програшних рішень, розроблених Америкою і здійснюваних її маріонетками.
Ці лідери фракцій, які тісно пов’язані з зовнішніми силами, фактично ставши першою лінією захисту режиму, спільно з турецькими пунктами спостереження за останні п’ять років зіграли ключову і, безумовно, брудну роль в заморожуванні фронтів, згідно з укладеними угодами в Астані і Женеві. Це було принизливе однобічне припинення бойових дій, яке супроводжувалось постійними атаками з боку режиму і його союзників — Росії, Ірану і його ліванської партії, у свою Чергу дії у відповідь, якщо і вживались, були символічними і служили лише для заспокоєння громадської думки і запобігання народного обурення.
На тлі страждань населення від бомбардувань, руйнувань і насильницького переселення, які несуть режим і його союзники, також на тлі постійного тиску на людей, позбавлених навіть харчування і базових умов для життя у звільнених районах, і на тлі туги по своїм домам і землям, людей, в яких як і раніше горить дух революції і бажання скинути злочинний режим, враховуючи розчарування народу в лідерах, пов’язаних з зовнішніми силами, в народі сформувалась думка, що необхідно повернути контроль над революцією тим, хто відданий народу і революції, щоб вони вдалині від турецького контролю відкрили нові фронти, які всерйоз стрясуть трон режиму.
Ця ціль зараз стає більше аніж реальною, оскільки союзники злочинного режиму зайняті своїми внутрішніми проблемами: Росія загрузла в українському конфлікті, Іран та його ліванська партія відволікаються єврейськими атаками, сирійський режим також вимушений реагувати на обстріли столиці та інших регіонів цим утворенням, відповідаючи на них, як і раніше, обстрілами цивільних і арештами сирійських біженців, депортованих із Лівану в умовах поточної кризи.
Зростаючий громадський тиск і підсилення народних вимог про відкриття фронтів, тим більше, що для цього є усі можливості, повністю викрили позиції лідерів нинішніх угрупувань. Ці лідери всерйоз побоюються, що їх альянс може розвалитись або вийти з-під їх контролю, що відкриє шлях істинним синам Умми, її відданим борцям і муджахідам почати самостійні і щирі дії, які будуть підтримані народом, особливо якщо напрям цих дій буде зосереджений на узбережжі, що стане відправною точкою для подальших кроків.
За вказівкою своїх кураторів ці лідери негайно вжили заходів по усуненню загрози, створюючи видимість війни, роздуваючи пропаганду і роблячи войовничі заяви, переміщуючи військову техніку і створюючи ілюзію мобілізації, але усе це шум і метушня, без реальних дій. Усе це скеровано на те, щоб вгамувати вимоги народу і скерування бійців, а також, щоб отримати інформацію про тих, хто бажає діяти у відриві від турецьких агентів, які лягли тягарем на наші шиї.
Нещодавня хвиля російських бомбардувань по звільненим районам тісно узгоджена з цілями турецького режиму і його агентів в регіоні. Це демонстрація показової сили, яка лише прикриває слабкість злочинного режиму, одночасно надаючи лідерам фракцій можливість виправдатись за відмову від відкриття фронтів під приводом могутності супротивника і загрози нової хвилі переселення. Цей же поразницький настрій пропагується в ангажованих статтях тих, хто служить інтересам ворогів революції.
На додаток до цього, декілька днів назад турецька авіація завдала ударів по околицям навколо КПП «Аун ад-Дадат», який перебуває під контролем «Сирійських демократичних сил», з ціллю добитись відкриття переходу Абу аз-Зендін для прийому сирійських біженців із Лівану. На це народ відповів: «Обов’язок приймати наших братів належить нам, а не тим, хто бере участь в змовах. Хоча і прийняти наших братів — це наш обов’язок, проте відкриття переходу як крок у бік нормалізації відносин з режимом неприпустимий, і ми готові віддати життя, щоб цього не трапилось». У відповідь на це «Сирійські демократичні сили» піддали обстрілу міста Азаз і аль-Баб.
США за допомогою турецького режиму, який контролює лідерів фракцій і утримує в своїх руках рішення про війну, протягом багатьох років нав’язували заморожування фронтів. Це робилось з метою придушення революційного і бойового духу, схиляючи людей до покори і прийняття реальності, яку вони хочуть нав’язати народу. На додаток до цього поширювалась хибна пропаганда про нібито слабкість революціонерів, які уповають на свого Господа, і про силу їх ворогів, занурених у власні проблеми.
Тому, з політичної точки зору, США і турецький режим навряд чи допустять справжньої битви з сирійським режимом, принаймні, в осяжному майбутньому, за винятком випадку, якщо народне невдоволення досягне свого апогею. Тоді це може спонукати їх віддати наказ своїм агентам на місцях відкрити деякі локальні фронти, які не становлять великої загрози і не скеровані на скинення злочинного режиму. Такі дії можуть обмежитись звільненням незначних районів, які не впливають на стратегічне положення, з метою заспокоїти громадськість, дати їй випустити накопичене невдоволення і відволікти її, одночасно виснажуючи сили щирих борців.
Розмови лідерів та їх пропаганда про припускаєме звільнення Алеппо далекі від реальності і спростовуються постійними заявами Ердогана — «глашатая Америки», який діє в інтересах режиму і прагне придушити революцію, і продовжує виступати за територіальну цілісність Сирії і нормалізацію відносин з тираном Асадом. Ці заяви перегукуються з промовами Гейра Педерсена, спеціального посланця ООН, який закликає до американського політичного рішення і виконання резолюції Ради Безпеки № 2254, яка підтримує злочинний режим і виступає проти усіх, хто повстав проти нього. Тут також слід згадати позицію командування «Фатх аль-Мубін» і «Політичного управління Уряду порятунку», які засудили і поклали на режим, Росію та Іран відповідальність за наслідки обстрілів, хвилі переселень і стверджують про своє «право на захист нашого народу і наших земель усіма законними засобами».
Деякі також вважають, що США відволікаються іншими проблемами і можуть тимчасово погодитись на розділення Сирії, зробивши із неї федерацію, поки її агенти не відновлять повний контроль над усіма територіями. Проте явних підтверджень цій позиції поки немає, за винятком чуток щодо планів розділити країну на чотири регіони, і робити якісь висновки на цій підставі поки що передчасно.
Слід зазначити, що рух Умми та її прагнення відновити владу і повернути право на прийняття рішень, відібраних у неї покірними лідерами фракцій, а також її заклики до відкриття фронтів серйозно занепокоїли верхівку, особливо Джулані і його карні органи, які почали арештовувати активістів і свобідних людей, які щиро вболівають за Умму і надихають її на скинення зрадників, щоб увінчати жертви революціонерів перемогою.
Насправді вороги революції борються з народом Шаму, його рішучим голосом, міцною вірою і стійкістю, а не проти «зв’язаних» лідерів фракцій, які ведуть народ під сокиру ката. Наша революція — це революція усієї Умми, а не окремих фракцій. Тому шлях до звільнення — це позбавлення від цих лідерів, покірних третім країнам, і передача справ до рук щирих, по-справжньому готових відкрити фронти, які стрясуть режим і позбавлять народ від його зла, встановивши з дозволу Аллаха на його місці правління Ісламом — Халіфат. Решта іншого — це лише заколисування народу, закликане придушити невдоволення людей і продовжити їх страждання.
Газета «Ар-Рая»
Насер Шейх Абдуль Хай
член інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір, Сирія
10.30.2024
