Складається враження, що єврейське утворення намагається утвердити у розумах мусульман образ великої і незламної держави, що було видно із виступу Нетаньяху на Генеральній Асамблеї ООН, а також із операції з пейджерами і вбивства лідерів іранської партії і ХАМАС. Він використав атаку 7 жовтня 2023 року як привід для нового етапу експансії, подібного тому, що відбулось в 1948 і 1967 роках, з метою реорганізації регіону під егідою «Угод Авраама» і збільшення ролі єврейського утворення в цьому процесі. Удар по іранській партії був подібний катастрофі 1967 року, коли армії п’яти арабських держав розсипались під ударами ВПС єврейського утворення!
Якщо це і є початкова картина, то перед її остаточним прийняттям необхідно розглянути декілька питань:
1. Єврейське утворення, хоча і спробувало використати операцію «Ураган Аль-Акси» на свою користь, предстало в той день слабким і безпорадним, не здатним вистояти перед лицем загрози. Для того, щоб підвестись на ноги, йому знадобились дві штучні опори, створені за допомогою усіх провідних світових держав. Без цієї підтримки воно б не змогло вистояти.
2. Рішення про знищення іранської партії, а можливо і про її переформування для виконання нової ролі, було прийнято на міжнародному рівні і, перш за усе, вимагало зеленого світла від США. Окрім того, воно залежало від надання розвідданих, які навряд чи могли бути зібрані тільки єврейськими спецслужбами, і, швидше за усе,були отримані за сприянням крупних світових держав і країн регіону.
3. Сили, які діють під стягом «Вісі опору», пов’язані з Іраном і Сирією, які, у свою чергу, пов’язані з США. Як наслідок, їх дії залишаються обмеженими, поки не закінчиться їх роль, після чого єврейське утворення, як інструмент Заходу, займёться їх ліквідацією. Це стосується як угрупувань, так і їх керівників. Якщо б ці сили діяли самостійно, то вони не стали б чекати атаки євреїв на свої території. Навіть нерегулярні сили, за винятком палестинських угрупувань, контролюються крупними державами напряму або через посередників, які визначають, скільки сил повинно бути задіяними, який їх тип і які їх цілі. У кожного лідера є свій строк служби, після якого він потрапляє під ліквідацію. Це правило не обійшло стороною ані Раісі, ані Абдоллахіяна, як і не обійшло воно Касема Сулеймані. Іран запросив дозвіл у США на проведення «демонстративних» ударів, щоб «помститись» за його вбивство.
Крупні держави, особливо США, контролювали як минулі війни єврейського утворення проти регулярних армій, так і нинішні конфлікти з силами опору, забезпечуючи єврейському утворенню повну перевагу. Коли цей контроль слабшав, євреї показували свою істинну слабкість. Таким чином, єврейське утворення ніколи не вступало до справжньої війни з якою-небудь армією регіону чи з силою, яка заявляє про опір.
Якщо такою є військова реальність, то політична і медійна дезінформація, яка її супроводжує, є не менш небезпечною і значущою, аніж самі військові дії. Діючі сили, особливо Америка, створили деякий колообіг навколо військових операцій. Цей колообіг і дезінформація сприяють військовим цілям і допомагають виграти час. Для цього використовуються такі інструменти, як переговори, через які супротивник досягає різних цілей: збір інформації про ворога, розробка і реалізація військових планів, а також отримання необхідного часу для їх здійснення. Переговори допомагають знизити бойовий дух супротивника. Коли ж ворог опиняється в більш сильній позиції, супротивник швидко укладає перемир’я, як це відбулось під час революції 1936 року і у війні 1948 року, коли англійці у першому випадку і євреї у другому, скористались перемир’ям для перегрупування і запобігання неминучої поразки. Переговори також використовуються як засіб для проникнення у ряди супротивника і притягнення його на свій бік.
Іще одним із засобів дезінформації є медійні заяви, будь то ті, які стосуються зусиль по досягненню перемир’я і припиненню війни чи бажання Америки припинити конфлікт, хоча саме вона з самого початку управляє війною і контролює її хід для досягнення своїх цілей і перебудови регіону. Також це стосується так званих розбіжностей між Америкою і єврейським утворенням або між різним партіями всередині єврейського уряду. Ціль такої медійної дезінформації полягає в тому, щоб приховати істинну рушійну силу цієї війни — Америку і представити її як нейтральну сторону чи посередника. Друга ціль — це створення у супротивника хибних надій на ці розбіжності, які частіше за усе є штучними. Одним із прикладів є інформація про розбіжності між Нетаньяху і міністром Галантом щодо північного фронту перед атакою на Ліван. Але після завдання удару ми побачили повну згоду між ними. Прикладів дезінформації можна наводити безкінечно, включаючи заяви так званих сил опору і Ірану, які багаторазово заявляли, що дадуть відповідь на дії єврейського утворення, але час минав, а відповідь так і не приходила. Інший прояв дезінформації — це пропозиція Ердогана про створення коаліції країн регіону для протистояння євреям... Список подібних прикладів великий.
Для того, щоб вийти із прірви, в яку нас завели вороги, активні сили Умми повинні усвідомити, що істинна природа відносин між крупними державами і залежними від них державами полягає в підкоренні і службі. Ці держави слідують за своїми хазяями і допомагають їм досягати їх політичних цілей. Необхідно розірвати ці зв’язки, зібрати свої можливості і направити їх на досягнення того, що є обов’язковим, керуючись політикою Пророка ﷺ в його битвах, де він завжди використовував доступні ресурси для виконання обов’язку, покладеного на мусульман. В більшості битв мусульманська армія була менше армії супротивника чисельністю, але це не заважало їй виконувати свій обов’язок. Це показує, що виправдання держав і пов’язаних з ними сил, такі як «стратегічна стриманість» і «тактичний відступ», а також заяви лідерів регіону про те, що вони нібито протидіють втягненню своїх країн до конфлікту з єврейським утворенням — це усього лише спроби приховати свою залежність. Якщо битва неминуча, обов’язок кожного — використати усі доступні можливості для її ведення і вдатись до раптовості.
Відступ перед лицем неминучого конфлікту — це зрадництво і загибель, і воно ніяким чином не може вважатись ознакою політичної хитрості. На жаль, такий підхід був застосований залежними режимами в Єгипті і Сирії після поразки в 1967 році і використовувався в інших ситуаціях, коли правителі стверджували, що вороги зазнали поразки, не зумівши скинути їх, і це було важливіше, аніж втрата території і честі. Цей підхід знов застосовується, і задача щирих і свідомих мусульман — викрити його і нагадати про шаріатську відповідальність мусульман і армій за поточну ситуацію в Уммі.
Рух по правильному шляху вимагає політичної проникливості, щирості перед Аллахом, уповання на Нього і глибокого розуміння Шаріату, тоді як розрив зв’язків з ворогами і використання усіх доступних ресурсів для виконання задач стають неминучою справою. Тільки так Умма зможе повернутись до своєї колишньої величі, знов стати сильною і навіювати страх своїм ворогам. Це можливо тільки через об’єднання зусиль для досягнення цілі, до якої прагне Хізб ут-Тахрір — відновлення ісламського образу життя шляхом встановлення праведного Халіфату за методом Пророка ﷺ. Інакше зусилля будуть витрачені марно, а кров буде литись в безкінечному кругообігу змов, спланованих ворогами. Але ж для Аллаха немає нічого неможливого.
Газета «Ар-Рая»
Абдуллах Мухаммад, Йорданія
09.10.2024
