Коли мова йде про зовнішню політику тієї чи іншої держави, спочатку необхідно зрозуміти, на яких основах будується політика цієї держави, якими є її цілі і напрямки. Усі зовнішньополітичні дії опираються на ці аспекти, і без їх розуміння складно скласти повну картину. Політичні події будуть сприйматись зверхньо, а будь-які міркування про них будуть неповними і суперечливими.
Іран проводить свою зовнішню політику, виходячи із діючого світового порядку. Він входить до міжнародних і регіональних організацій, таких як ООН, БРІКС і ШОС, які базуються на капіталістичній системі, і його зовнішні взаємовідносини далекі від ісламських принципів.
Головною ціллю Ірану є захист національних і державних інтересів. Шиїзм використовується ним лише як інструмент для досягнення цих цілей, а коли він до цих цілей не веде, то відкидається в сторону. Прикладом тому служать відносини Ірану з Азербайджаном, де більшість населення сповідує шиїзм. В 1989 році, коли Азербайджан піднявся проти Росії, Іран не надав йому підтримки, оскільки це суперечило його інтересам. Те ж саме відбулось і в 1993 році, коли вірмени окупували 20% території Азербайджану, і в 2020 році, коли Азербайджан почав повертати свої землі.
Хомейні, засновник сучасного Ірану, заявляв про готовність співпрацювати з США за умовою, що вони не будуть втручатись до внутрішніх справ Ірану. Це підтверджується словами одного із колишніх президентів Ірану Абольхасана Банісадра, а також опублікованими даними ЦРУ про лист Хомейні президенту США Картеру. Колишні лідери Ірану Ахмадінежад і Абтахі також визнавали участь Ірану в окупації Афганістану і Іраку спільно з США, а підтримка Іраном режиму Башара Асада, американського ставленика, є іще одним свідченням їх тісних зв’язків з американською політикою.
Іран вустами свого лідера Хомейні позначив свою політику у відношенні Палестини. Він запропонував провести референдум серед мусульман, християн і євреїв, які проживають на території, щоб вони самі визначили форму правління. Таким чином, Іран визнав право окупантів-євреїв на присутність в Палестині, виразивши свою зацікавленість у їх перебуванні на цих територіях.
Усі дії Ірану в регіоні відбуваються за вказівкою Вашингтону, і саме так треба розуміти його політику. В іншому випадку можна легко впасти в оману. Ця залежність від американських інтересів залишається незмінною, що підтверджується багатьма прикладами із минулого.
Наприклад, коли Іран планував відповісти на вбивство командирів Корпусу стражів ісламської революції в Дамаску, колишній міністр іноземних справ Абдоллахіян визнав, що обговорював це питання з американцями в Омані. Після цього Іран випустив 332 ракети, але їх збили до того, як вони досягли своїх цілей в єврейському утворенні, що вказує на узгодженість дій, які були скеровані лише на символічну демонстрацію сили.
Коли голова політичного бюро ХАМАС Ісмаіл Ханія був вбитий в Тегерані, Іран знов пригрозив заходами у відповідь, але погодився відкласти свої дії за проханням США, щоб не зірвати їх спільні з Єгиптом і Катаром зусилля по припиненню вогню в Газі. Іран заявив, що буде проявляти «тактичну» і «стратегічну» стриманість.
Усі ці події спонукали єврейське утворення до нападу на іранську партію Лівану, що призвело до вбивства Хасана Насралли і багатьох командирів, а за допомогою атаки з використанням пейджерів і авіації було вбито і поранено тисячі її членів.
Єврейське утворення відкрито заявило про свій намір провести наземне вторгнення до Лівану, проте Америка виступила проти цього кроку. Тим не менш прем’єр-міністр Нетаньяху продовжив свою зарозумілу і агресивну риторику, заявивши про намір створити новий Близький Схід. Ця заява виходить за межі того, що бажають США від євреїв, прагнучи зробити їх інструментом американського впливу в регіоні, щоб не допустити підйому Умми і встановлення Халіфату.
Репутація Ірану впала до небувалого рівня, що викликало недовіру серед його прибічників, які мають сумніви в його здатності і готовності до рішучих дій. Це може ослабити його вплив в регіоні і викликати хвилю протестів всередині країни. Особливо якщо врахувати невпинну діяльність європейців, перш за усе Великобританії, всередині Ірану. Потім Іран запустив 200 ракет по євреям, заявивши, що це і є його відповідь, підтвердивши тим самим свою неготовність до серйозних дій. США, у свою чергу, прагнуть зберегти репутацію іранського режиму, одночасно обмежуючи зарозумілість Нетаньяху і його прибічників.
Єврейське утворення, яке надихнулось своєю безкарністю в Газі протягом року, продовжило хизуватись масовими вбивствами дітей, жінок і мирних жителів, руйнуючи дома, школи і лікарні. Це ніяк не зачепило мусульманських правителів, чиї серця стали твердіші за камінь, а Умма та її армії досі не повстали, щоб скинути цих правителів і звільнити Палестину. Усе це і повна підтримка єврейського утворення з боку США, незважаючи на зриви євреями політичних переговорів по припиненню вогню в Газі і реалізації рішення про дві держави, надихає євреїв на ці безчинства.
З одного боку, єврейське утворення завдало ударів по Лівану і погрожує вторгненням. У відплату Іран задав ракетного удару у відповідь, із яких 12 ракет перехопили США, тим самим пославши їм сигнал про те, щоб вони припинили ескалацію і слідували вказівкам Америки. Проте єврейське утворення об’явило, що від цих ракет постраждали деякі його об’єкти, і пообіцяло заходи у відповідь. Америка, зі свого боку, старається запобігти ударам по іранським ядерним і нафтовим об’єктам. Оскільки якщо ці об’єкти будуть зруйновані, іранський режим опиниться у складній ситуації і буде вимушений відповісти, інакше йому погрожує істотна небезпека як на регіональному, так і на внутрішньому рівні. Це може стати серйозним ударом по інтересам США в Ірані і підштовхне Європу до відновлення свого впливу в країні.
Зараз Америка не може вжити рішучих заходів для стримування єврейського утворення через майбутні президентські вибори. Оскільки демократи не хочуть їх програти, а республіканці, користуючись ситуацією і виражаючи безмежну підтримку єврейському утворенню і його агресії, намагаються обійти демократів на виборах.
Америка виявилась неспроможною знайти баланс між підтримкою єврейському утворенню і тим, щоб примусити його підкорятись. Це викликало критику на її адресу і звинувачення в слабкості і нездатності ефективно вирішувати світові проблеми.
Європейці в принципі неспроможні на які-небудь дії, тому вони покірно слідують за Америкою у підтримці єврейського утворення, адже воно — їх створіння. Західні інститути, такі як Міжнародний суд, Міжнародний кримінальний суд і ООН, не зробили нічого для того, щоб примусити євреїв виконати свої зобов’язання, що поставило їх в тупик і обнажило їх подвійні стандарти. Якщо б США і Європа дійсно хотіли спричинити тиск на єврейське утворення і примусити його підкоритись, то зробили б це з легкістю, адже воно повністю залежить від їх підтримки. Проте Захід побажав, щоб єврейське утворення добровільно підкорилось, що і дало цьому утворенню можливість свобідно продовжувати свої злочини.
Іран, зі свого боку, почав шукати способи припинення вогню в Лівані, оскільки не має наміру вступати у війну з євреями, як вступив у війну у Сирії, і не має на меті звільнити Палестину. Саме тому міністр іноземних справ Ірану Аббас Аракчі вирушив до Бейруту і Дамаску для обговорення цього питання.
Таким чином, обнажились істинні обличчя правителя Ірану, Ердогана та інших, і Умма тепер жадає побачити щире політичне керівництво, яке поверне їй колишню славу. Цим керівництвом є ті, хто прагнуть до відновлення праведного Халіфату за методом пророцтва.
Газета «Ар-Рая»
Асад Мансур
09.10.2024
