Відносини з тими, хто захоплює землі мусульман і оскверняє їх святині, не можуть бути відносинами дружби, співпраці і миру. Це відносини джихаду, опору і протистояння. Всевишній Аллах сказав:
وَٱقْتُلُوهُمْ حَيْثُ ثَقِفْتُمُوهُمْ وَأَخْرِجُوهُم مِّنْ حَيْثُ أَخْرَجُوكُمْ ۚ
«Вбивайте їх, де б ви їх не зустріли, і виганяйте їх звідти, звідки вони вас вигнали» (2:191).
Це шаріатський хукм, відносно якого немає розбіжностей.
Незважаючи на це, сьогодні ми чуємо, зокрема, від самих мусульман, які перебувають як всередині країни, так і за її межами, що вони докоряють опору і покладають на нього відповідальність за скоювані окупантом вбивства.
Ніби не кат (невірні) винен, а жертва (мусульмани) винна!
Це явище — не просто відхилення в ідейних і моральних орієнтирах, воно швидше відображення складних психологічних закономірностей і політичних закономірностей, вимагаючих уваги і пояснення.
1. Психологічний аспект: ілюзія справедливості і зняття тривоги
Деякі люди прагнуть пояснити трагедію таким чином, щоб зберегти віру у «справедливий» мир і у те, що Захід володіє цінностями, крім матеріальних. Вони говорять: «Якщо б опір не зробив те-то, не відбулось би того-то». Таке пояснення дає їм ілюзію контролю і душевного вдоволення замість того, щоб подивитись у вічі жахливій реальності, де ворог легко йде на невиправдану крайню жорстокість.
Крім того, зіткнення з окупацією, яка володіє переважаючою потужністю, викликає у людей крайнє відчуття безсилості. Тому деякі перекладають гнів на більш «близьку» сторону — на опір, адже протистояння з ним психологічно менш небезпечно, аніж стикнутись віч-на-віч з самим окупантом.
У миті лиха людина шукає або рятівника, або винуватого, щоб полегшити свою тривогу перед лицем шоку, жаху і відчуття повної безпорадності.
2. Соціальний аспект: накопичене безсилля і менталітет переможеного
Десятиріччя окупації, блокади і зрадництва з боку арабських країн сформували у суспільстві модель адаптації до слабкості. Деякі люди почали вважати, що мир з окупантом і легалізація окупації краще, аніж плата такої високої ціни за опір!
З затягнутою окупацією і невпинним насильством формується те, що можна назвати «менталітетом переможеного»: ворог уявляється як всемогутня і непереможна сила. Саме це і прагнуть нав’язати маріонеткові режими у країнах мусульман, щоб перенаправити гнів людей з ворога на самих себе.
А в умовах внутрішнього розколу деякі знаходять у партійних розбіжностях привід покласти провину за трагедію і геноцид на опір, а не на окупанта.
3. Медійний і політичний аспект: формування наративів і спотворення орієнтирів
Потужний медійний апарат окупанта працює на демонізацію опору і озброєних дій, виставляючи їх винуватцями усіх лих, які обрушились на Газу і регіон.
З постійними бомбардуваннями, вбивствами, геноцидом і жахливими сценами цей нав’язаний наратив проникає навіть у свідомість самих жертв.
На додаток до цього окупант використовує стратегію збільшення ціни, оплачуваної суспільством за опір: чим більше руйнувань, смертей і вимушеного переселення, тим сильніше внутрішній тиск на людей, щоб вони відмовились від джихаду.
В таких умовах справа вже не у ненависті до опору і джихаду як таким, а у нездатності винести таку дорогу ціну за це.
4. Прагматичний аспект: пошук термінових рішень
Є і ті, хто ідейно підтримують ідею джихаду, але в дійсності стикнувшись з такою високою ціною, прагнуть до миттєвих рішень і блискавичного позбавлення — до припинення бомбардувань за будь-яку ціну, навіть якщо це виглядає як відмова від опору. Ці люди не заперечують права на опір, але віддають перевагу усунути безпосередній біль, але триматись за тривалий, дорогий шлях звільнення і емансипації.
Висновок: розуміння і збереження орієнтирів
Аналіз цього феномену зовсім не означає його виправдання, це спроба зрозуміти його психологічні, соціальні і політичні аспекти. Наша задача — зберегти ідейні і психологічні орієнтири у напрямку віри і витікаючих із неї приписів, а також триматись за джихад. Невірний-окупант є першим винуватцем у кожному злочині, а маріонеткові режими «Сайкса-Піко» — другими, оскільки вони виправдовують його злочини, зраджують народ Палестини і перешкоджають мусульманським арміям надати їм допомогу.
Опір залишається природним вибором у справі звільнення і є шаріатською вимогою, навіть коли ми обговорюємо тактичні чи політичні помилки опор, або промахи окремих муджахідів і окремих дій чи позицій. Розуміння і аналіз необхідні, критика і притягнення до відповідальності обов’язкові для зростання. Але іще більше важливе — бути єдиними в акиді, займати правильну ідейну і моральну позицію і упорядковувати свої орієнтири, щоб не потрапити у пастку, звинувачуючи жертву і виправдовуючи ката.
