Протестний рух у Лівані триває вже десятий день поспіль, вимагаючи відставки уряду і притягнення політичного класу до відповідальності за економічне положення країни.
Мазін Ібрахім, глава бейрутського офісу «AlJazeera», заявив, що демонстранти не збираються здаватись, щоб примусити правлячий політичний клас знайти рішення, які б вдовольнили розгнівані вулиці, і головною вимогою є відставка уряду.
Репортер зазначив, що існує стан політичної невирішеності, вказавши, що прем’єр-міністр Саад Харірі підписав письмове прошення про відставку президенту Мишелю Ауну при умові, що уряд буде сформований із безпартійних, тобто технократів.
Університети, школи і банки залишались закритими на протязі десятого дня поспіль низки національних протестів, викликаних новими податками, запропонованими ліванським урядом.
(«AlJazeera» 26.10.2019 р.)
«Ар-Рая»: Ліван — держава, яка не відбулась в усіх відношеннях. Він не є незалежним і послідовним і політичним утворенням, а, швидше, є державою сект, які розділили між собою владу. Ця влада не є органом самоуправління, незалежним від свого регіонального і міжнародного оточення, а, швидше, кожна секта пов’язана з одним із регіональних держав-агентів Заходу або з західною державою напряму. Шматок пирога влади отримали ті, хто стверджує, що вони є сунітськими лідерами і зараз слідують за режимом за режимом Аль Сауда — агента Америки.
Іншими учасниками бенкету є ті, хто заявляє, що вони представляють шиїтів і, отож, слідують за Іраном, інтереси якого пов’язані зі Сполученими Штатами. Також шматок пирога отримали представники християн, утому числі — друзи, які слідують за Британією і Францією. Конституція Лівану також заснована на сектантських квотах, що укоріняє розділення і конфлікти, а також позбавляє усілякої безпеки і стабільності для людей.
Що стосується політичного центру, який представлений у сектах, що прислужують Заходу, то його політика а не самостійна, а продиктована з-за кордону в угоду інтересам Заходу у регіоні. Одним із таких інтересів є захист кордонів єврейського утворення від народу Шаму, включаючи народ Лівану. Що стосується економічних невдач, то варто відзначити, що економіка Лівану не є самостійною, заснованою на промисловості, сільському господарстві, і торгівлі, швидше, вона залежить від закордонних сил, включаючи ліванців, які живуть за кордоном, і країн, які підтримують єврейське утворення. Що стосується морального розкладу, то він систематично підтримується з-за кордону (особливо із Франції — повелительки глобальної дезінтеграції) так, що запах розпусти у певних колах ударяє в носи.
Реальність ліванської держави може бути виправлена лише радикальним переворотом. Ліван як країна, не може бути незалежним, і його природним продовженням є Шам, особливо Сирія. Народ Сирії випередив народ Лівану у повстанні проти нусайрітського режиму у своїй країні. Тепер народ Лівану повинен скинути режим у своїй країні, а потім разом зі своїми братами у Сирії вдатися до встановлення Праведного Халіфату за методом пророцтва. Це єдина держава, здатна об’єднати общини і виправити їх за допомогою божественних положень.
Огляд новин «Ар-Рая»
30.10.2019
