Новина:
Державна прикордонна служба Киргизії збільшує кількість військовослужбовців у спецпідрозділах на киргизько-узбецьких і киргизько-таджицьких прикордонних ділянках. Про це повідомив голова служби Раімберді Дуйшенбієв на засіданні парламентської фракції «Ата-Журт». «Ми збільшуємо спецпідрозділи на киргизько-узбецьких і киргизько-таджицьких ділянках кордону з метою посилення безпеки. Як показали останні конфлікти на кордоні, наші спецпідрозділи здатні захистити кордон», – сказав посадовець. У 2013 році на кордонах Киргизії з сусідніми республіками зафіксовано 43 конфлікти.
Коментар:
Киргизію і Таджикистан розділяє кордон протяжністю більше 900 км. Лінія кордону є умовною і часто проходить по дорозі або вздовж населених пунктів. У результаті, у місцевих жителів часто виникають проблеми з доступом до води, пасовиськ і доріг. Сучасні кордони Киргизії, як і будь-якої іншої держави Середньої Азії, з’явилися нещодавно. Народ Киргизії, як і народ Казахстану, в основному – кочовики і з цієї причини постійних накреслених кордонів як таких не було і території складалися зі стійбищ і пасовиськ з невизначеним обрисом. З часом більш великі і впливові клани перейшли на осілий спосіб життя, так і з’явилися деякі обриси кордонів.
Історію кордонів сучасної Киргизії можна розділити на 3 етапи. 1) З періоду існування Кокандського ханства і до середини 19 століття, коли війська Російської імперії вдерлися до Середньої Азії; 2) У початку 20 століття, після Жовтневої революції в Росії, коли до влади прийшли більшовики; 3) І кордон з 1991 року. Після розвалу СССР Середньоазіатські країни проголосили про свою незалежність. У кожній з незалежних республік до влади прийшли диктатори, жадібні і криваві. Кожний з них бореться за збереження своїх територій. Вони домовилися між собою і створили різного роду організації, такі як Шанхайська організація співпраці, ОДКБ тощо.
Для народу Киргизії, як і для народів сусідніх республік, з набуттям незалежності ці кордони не принесли нічого доброго. Кровожерливі диктатори, розділивши мусульман на національній сонові, взялися розкрадати природні ресурси. Таким чином можновладці швидко збагатіли, а вкрадені у народу гроші стали ховати у закордонних банках Швейцарії, Франції, Австрії тощо. А народ залишився бідним, і більше того, став схожим на рабів у Середньовіччя, коли власник міг зробити з ним що завгодно. Ось і виходить, що єдина причина зміцнення цих кордонів – це прагнення можновладців зберегти свою владу в країні і відмежуватися від інших, більш жадібних подібних до них диктаторів. Влада захищає свій трон, а не народ, і народу від цього не легше.
http://www.hizb-ut-tahrir.info/info/index.php/contents/entry_35427
