Дивовижно спостерігати визнання і згоду мусульман з тим, що Всевишній Аллах велить їм не довіряти свого майна нечестивцям. Всевишній Аллах каже:
وَلَا تُؤْتُوا السُّفَهَاءَ أَمْوَالَكُمُ الَّتِي جَعَلَ اللَّهُ لَكُمْ قِيَامًا وَارْزُقُوهُمْ فِيهَا وَاكْسُوهُمْ وَقُولُوا لَهُمْ قَوْلًا مَعْرُوفًا
«Не віддавайте нерозумним людям вашого майна, яке Аллах зробив засобом вашого існування. Годуйте та одягайте їх із нього і кажіть їм слово добре» (4:5).
Але виходить, що ми довірили цим самим нечестивцям (нерозумним людям) більше за своєю значущістю, ніж майно – ми ввірили їм усю країну разом з її населенням. Аж до того, що вони (нечестивці) стали нашими лідерами, панами, шанованими людьми, королями, головами, правителями, президентами, амірами та султанами. Ми віддали цим нечестивцям у руки всю країну. Вони стали джерелом усього – і влади, і законів. Відносно їх рішень для нас у чому б то не було ми стали висловлювати беззаперечне підкорення. Вони, у свою чергу, утвердились у владі і підлаштували під себе закони, щоб уся країна з її населенням слугувала їх інтересам, щоб вони залишались панами над рабами, самі при цьому залишаючись нечестивцями. Один - неписемний король, однак серед нас – «Ваша величність». Інший – амір, який за своєю суттю є крадієм, але він серед нас – «Ваша ясновельможність». А третій – нікчемний президент, однак серед нас він – якого ведуть небеса, який знаходиться у степені пророків (за словами деяких лицемірів). А адже інтерес цих людей (головних нечестивців) полягає лише в тому, щоб продовжувати залишатися нечестивцями, їх інтерес – у тому, щоб релігія знаходилася осторонь від життя, від політики і держави, тому що релігія, якщо втрутиться в усе перелічене, то змінить стан людей, і тоді відбудеться позбавлення від цих самих злочинців.
Давайте тоді зробимо сміливий висновок про те, що ми знаходимося у більшому нечесті, ніж вони, тому що ми не підкоряємося велінню Аллаха відносно того, як варто було б чинити з нерозумними людьми. Їх слід ізолювати і ввірити їх справи під опіку іншим – тим, хто понесе за них відповідь, їх опікунам. Однак ми спостерігаємо іншу картину, коли ці самі нечестивці розпоряджаються усією країною та людьми, коли вони стоять над кожною свідомою людиною. У якому ж божевіллі та темряві ми сьогодні живемо?!
Усе ж, де приховується проблема? Вона – в релігії, у політиці, у їх злитті або у знаходженні окремо? Яким є значення релігії, і що таке політика з точки зору мови і термінології? Давайте ж це розглянемо.
Слово «ад-Дін» (релігія) – це назва всього, що пов’язане з поклонінням Аллаху, також воно несе значення «нація», «влада» і «правління».
Слово «ас-Сіяса» (політика) – це піклування, ведення справ. У термінології воно означає управління справами людей на базі певного ідейного фундаменту.
Отже, релігія як така – це всеосяжна ідея про Всесвіт, життя і людину, про взаємозв’язок усіх цих об’єктів з тим, що було до цього життя, і з тим, що буде після нього. І в тому випадку, якщо даний світогляд іще і включає в себе систему, яка виходить з її ідейного фундаменту, тоді він перетворюється на ідеологію. Адже ідеологія – це розумний світогляд, з якого витікає система.
Що ж стосується політики, то вона не має прямого відношення до світогляду, тобто не є ідеєю. Вона має відношення до методу і способів, до яких вдається і які утверджує будь-який світогляд. Метод має опосередковане відношення до світогляду, враховуючи вищі цінності або моральність, проголошувані цим світоглядом. Наскільки піднесений світогляд, настільки ж піднесені метод і спосіб його виконання в житті. Наприклад, утверджується наступне: «Благородні цілі потребують благородних способів». Якщо розглянути це питання з іншого боку, коли світогляд у своїй основі будується на зиску, тоді і метод разом зі способами будуть відповідати цьому погляду – зиск, егоїзм, аморальність. Існує два види світоглядів. Перший – небесний, з яким приходить пророк, обраний серед людей Аллахом. Його Всевишній наділяє залізними доказами, які неминуче кажуть про його місію, що він – посланий від Аллаха пророк. Цими доводами виступають дива, явища, які виходять за межі людських можливостей, щоб люди повірили пророку і пішли за ним. Другий вид – вигаданий людиною світогляд, що став продуктом людського розуму. Він також надає всебічні відповіді про всесвіт, життя і людину, про те, що було до цього життя і про те, що буде після нього. Якщо хтось спитає про приклади, то погляд на життя комуністів (а звідси – і комуністичної ідеології) – наочний тому приклад. Також слід звернути увагу на капіталістичну ідеологію зі своїм світоглядом, який став продуктом людської думки. Тут народжується більш серйозне питання: якщо існує небесний світогляд, то якою є причина, що штовхнула людство на вигадування погляду на життя, який виходить з його власного розуміння? Щоб відповісти на це питання і вникнути у суть теми, необхідно трохи вдатися в подробиці.
Європа, з точки зору ідейності, особливо звертаючи увагу на взаємовідносини між правителем та підлеглими, феодального ладу, несправедливості на адресу робітників, переживала темні віки. Влада поділялася на два крила: з одного боку – король, з іншого – Папа, тобто так звані «голова держави» та «голова релігії». Папа видавав закони на догоду королям, які допомагали їм правити від імені церкви. Король правив над людьми і пригноблював їх від імені релігії, при цьому приходячи за допомогою до рішень церкви. У результаті чого людей перетворювали на рабів, а єдиними, хто з цього всього витягав користь, були король і Папа. Інші ж люди обслуговували їх інтереси. На протязі довгих років панувала подібна атмосфера, від чого даний період був названий «Темними віками» в історії Європи. Потім послідували революційні визвольні рухи з метою вийти з-під цього гніту. А мислителі та ідеологи цих рухів поділилися на два табори, пройдячи довгий шлях у спробі вийти з цього важкого соціального та політичного глухого куту, у якому вони знаходились тривалий час, втративши усю людську гідність і бачачи себе рабами Папи або короля, які гнобили їх від імені релігії. Перший табір мислителів став стверджувати про комуністичний погляд, який вони сформулювали у своєму ідейному гаслі «Бога не існує, і це життя становить собою матерію». Дана ідеологія стала називатися комуністичною. Мислителі ж іншого табору почали вести заклик до відсторонення від релігії і до небажання розглядати питання існування Бога взагалі. Вони стверджували про компромісне рішення – не заперечували існування Бога, але в той самий час не дозволяли релігії втрутитися в життя людей. Ті ж, хто бажав бути з Богом – тому місце в церкві. Даний погляд також можна сформулювати одним ідейним гаслом: «Богу – богове, а кесарю – кесареве». Даний погляд відділяє релігію від життя, і, отже, відсторонює релігію від політики та держави. Дана ідеологія іменується капіталістичною з причини відмітної сторони цієї ідеології, яка полягає в капіталі як в основній цінності. Слід звернути увагу, що виникнення цих двох поглядів пов’язане з проблемою церкви, яку мислителі і порахували причиною їх неблагополучного життя. Якщо б не рішення Папи, які він видавав на користь короля, тоді останній не узурпував би владу. Усе ж церква взялася виправдовувати злочинні дії короля з релігійної точки зору, щоб приховати несправедливість, яку він чинив. Ситуація склалася таким чином, що або церква і релігія повинні були остаточно піти в історію, або вони повинні були відсторонитися від реального життя, де їх роль полягала б у задоволенні суто релігійних потреб населення. Що ж стосується нагальних проблем людей, то до цього релігія жодного відношення не повинна була мати. Тут важливо зрозуміти, що виникнення цих двох ідеологій стало наслідком відповідної реакції на гнітючий соціальний, політичний та економічний стан людей. Адже обидві ці ідеології поклали відповідальність за подібний занепад на церкву, звідки і з’явився погляд, який повністю заперечує релігію (з одного боку), і погляд, який утверджує про необхідність відсторонення релігії від життя, політики і держави (з іншого). Усе це відбувалося з причини пригноблень з боку церкви, як це бачили ці мислителі.
Тут напрошується питання: ми як мусульмани чи наразилися на подібні пригноблення і несправедливість від імені нашої релігії, як це відбувалося з християнським світом? Іншими словами, чи пригноблював Іслам своїх послідовників, вимушуючи їх прийти до подібних поглядів, які несуть у собі повну ідейну руїну? Або ж реальність каже про зворотне: коли ми відхилилися від нашої релігії, відсторонилися від життя і політики, тоді ми і потрапили у темні часи, подібно до тих, які бачила Європа у минулому? Шейхи, які знаходилися коло владної годівниці, стали виносити рішення, а тирани взялися за правління. Хіба не це – наша реальність і причина наших лих сьогодні?! З іншого боку, сьогодні люди почали вимагати повернення їх релігії до життя і виконання її законів, щоб позбавити себе від цієї тиранії, і це стало відбуватися з причини того, що вони дізналися про свою релігію, про ту справедливість і рівноправ’я між правителем і підлеглими, не кажучи вже про гідне і благополучне життя, яке здатна забезпечити релігія Іслам у випадку її виконання.
Світогляди бувають двох видів. Перший вид містить систему, яка виходить з цього його ж погляду на життя, тобто всередині самої ідеї містяться подробиці, які роз’яснюють види законів, норми і правила, спрямовані на впорядкування життя того, хто прийняв даний погляд на життя у якості власних переконань. Наприклад, ісламський погляд на життя. Іслам, згідно з термінологією, означає релігію, яку ниспослав Аллах нашому Пророку Мухаммаду ﷺ з метою впорядкувати відносини людини зі своїм Творцем, а це – питання віри і поклоніння, впорядкувати відносини людини з самим собою, а це – моральність, їжа та одяг, і відносини людини з іншими людьми – це сфера взаємовідносин (муамалят) і покарань (укубат). Сенс впорядкування відносин полягає у встановленні правил, норм і законів для цих самих відносин, згідно з якими людина будує своє життя. Другий вид – це погляд на життя, який не містить в собі системи, це – великий духовний світогляд, який розглядає лише одну або кілька сторін життя людини, але не надає рішень на усі життєві проблеми. Дана обставина є очевидною і продиктована самим життям, оскільки самі прибічники такого світогляду не утверджують про те, що їх погляд несе в собі повноцінну систему, як одна з небесних релігій, здатну дати відповіді на усі проблеми людини.
Відділення релігії від життя, потім – і від політики, яка становить собою певний бік життя, а потім – і від держави, від імені якої і ведеться уся політика – це складний процес в усіх релігіях, а що стосується Ісламу, то, одним словом, - це відділення здійснити неможливо. Кожна розумна людина здатна визнати це. Можна піддати будь-якого мусульманина експериментові – відірвати його релігію від життя. Слід окремо прийняти до уваги, що мова йде про мусульманина, який сповідує релігію Іслам, про визначення чого ми вже раніше піднімали питання. Іслам настільки впроваджується в життя мусульманина, що охоплює усі його сторони, аж до особистих питань: що йому слід їсти, пити, а в інший раз каже, коли їсти і пити, і яким чином. Іслам забороняє вживати у їжу деякі види їжі та напоїв. Ми знаходимо, як Іслам торкається особистих потреб мусульманина – усе без виключення, навіть якщо він бажає увійти у туалет. Одно він дозволяє, а інше – забороняє. У той самий час мусульманин вірить у те, що даний образ життя найкращим чином підходить йому як людині, яка прагне прожити життя гідно. Так само ми знаходимо мусульманина коли він молиться, поститься, виплачує милостиню, робить паломництво, здійснює добро, відстороняється від злодіянь, і усе це – заради досягнення вдоволення свого Господа, тому що мусульманин прагне досягти щасливого життя після смерті. Потім ми знаходимо, що мусульманин вилаштовує свої відносини з людьми згідно з певними нормами релігії, які він не сміє переступати. Релігія втручається в усі сфери життя, навіть у відносини з іншими людьми. Вона визначає, яким чином слід знаходити свій заробіток, забороняє грабіжництво і лихварство. Релігія визначає, яким чином слід правильно задовольняти статевий потяг, а саме – за допомогою нікяху (шлюбу), і говорить про те, на кому саме мусульманин може одружитися, забороняє перелюбство тощо. Іслам втручається в усі сфери життя людини, у тому числі – і в політику. Релігія встановлює і прокреслює певний шлях, від якого мусульманину неможна відхилятися, чого б це йому не коштувало. Якщо мусульманин прийняв своїм Господом Аллаха, Мухаммада ﷺ у якості Пророка, Коран – у якості Книги, ниспосланої Творцем, і Іслам – як релігію, то це означає, що він повинен підкорюватися словам Аллаха і Мухаммада ﷺ і дослухатися до них. У результаті людина знаходить себе у дотриманні приписів Всевишнього Аллаха і Його Пророка ﷺ. Звідси виникає питання, як взагалі можливо відділити життя людини від її релігії? Потім – від політики і держави? Якщо релігія і є все її життя, а життя – це релігія?! А якщо сказати мусульманину про демократичну систему правління, то він тобі відповість: «Наш благородний Пророк Мухаммад ﷺ, чи правив нами демократією?!». Ось тому я і не сприймаю дану форму правління, тому що вона чужа, впроваджена у наше середовище ззовні. У мене є своя система, на якій повинна будуватися влада, вона мені підходить, нею вдоволений мій Господь – це Халіфат, який був показаний нашим благородним Пророком ﷺ і якому слідували праведні халіфи за ним, від чого було досягнуте справедливе, щасливе і благополучне життя.
Розмова про відділення релігії від життя і про впровадження демократії у відношенні до мусульманина становить собою ідейно-політичний провал, втрату часу і невігластво. Це нісенітниця та знущання над розумом людини. За усім цим стоять сили, інтересам яких слугує просування подібних ідей, незважаючи на те, що це згубно для самої людини і людства загалом. Про це може стверджувати лише розпусник або нерозважлива людина, яка не розуміє, звідки вона з’явилася у цьому світі і чому, куди йде її подальший шлях після смерті…
Залишилося ще одне питання. Початково ми повинні зізнатися у тому, що велика кількість мусульман не володіє і малою частиною знань з ісламської просвіти, іншими словами – окрім самої назви релігії Іслам (і того, що він сам – мусульманин) вона більше ні про що не знає. Проблема складається в тому, що ця величезна кількість мусульман не знає, що їх релігія становить собою систему для життя, образ життя, що вона не є священицькою. Більше того, вони навіть не знають основ їх рідної арабської мови, яка, у свою чергу, є мовою Ісламу. Не дивно у наш час зустріти юнака-мусульманина, студента університету, який не у змозі відрізнити дієслово від ім’я або букви. Легко зустріти іншу людину, яка намагається тобі пояснити на арабській думку, вимушено звертаючись до англійських слів. Звідси можна зробити висновок про те, що це – освічена людина в усьому іншому, окрім ісламської просвіти й арабської мови. А більше всього дивовижно бачити, як такі юнаки і подібні до них повторюють неначе папуги: «Ми хочемо відділення релігії від життя, політики і держави». Вони це кажуть так голосно, неначе розуміють, про що ведуть мову. Ми початково повинні визнати, що ми стали заручниками подібної реальності, вона у значному степені охопила нашу ідейну сторону життя. Визнання наявності такої реальності, від якої страждає суспільство, зобов’язує нас докладати максимум зусиль для його зміни, особливо – заради порятунку таких молодих людей і дівчат від подібних пасток невігластва, жертвами чого вони усі стали. Висновок полягає в тому, що проблема криється у відділенні релігії від життя. Людина може встати на ноги і піднятися від рівню тварин до рівню людини лише у тому випадку, якщо релігія навчить її бути людиною. А якщо вона залишить релігію осторонь і почне жити по-своєму, тоді її життя стане подібним до життя тварини (і навіть гірше).
31.07.2014
