Поняття «секуляризм» можна висловити одним визначенням: відокремлення релігії від життя. Це означає, що, згідно з секуляризмом, акида релігії, небесне послання і те, що за цим слідує, - послухання Аллаху і слідування релігії, - а також обмеження рамками Шаріату – усе це не носить обов’язкового характеру, окрім як в житті особистості, тобто в її відносинах з Господом, і тільки. Що ж стосується загальносвітових процесів в житті людей, то їх слід вирішувати на суто матеріальних основах, згідно з бажаннями людей, їх думками та інтересами без усілякого зв’язку з релігією.
Сама ідея секуляризму виникла на Заході як відповідна реакція ненависті людей до релігійної влади, яку насадила серед них церква, виставляючи свою владу як правління Боже, а себе – намісником Божим. Цей догмат був каменем спотикання перед свідомою думкою, яка ніяк не могла знайти істину. Таким чином, церква придушувала усіх просвітлених мислителів, і цією позицією вона сковувала їх. Не минуло багато часу, як вороги цієї церковної ідеї прийшли до незалежної від церковної ідеї точки зору, і саме ця точка зору стала фундаментом у подальшому правлінні на Заході: відокремлення релігії від життя, від держави.
Тепер ми часто чуємо: «Релігія – це організація відносин людиною з її Господом». Це коротке визначення є вираженням акиди, у яку вірить сучасне світське суспільство. Це означає, що якщо людина вірить в існування Бога, то може поклонятися Йому сама, без інших. Вона може бути впевнена, що її поклоніння є особистою справою її життя, а Той, Кому вона поклоняється, не має відношення до влади над справами людей цього світу. З цього ми бачимо повну неспроможність світської акиди, її суперечність акиді Ісламу, який, у свою чергу, організовує відносини людини з самою собою, з іншими людьми і з Господом. У сучасної світської акиди закладено в фундаменті те, щоб відносили людини з людиною були вільні від божественної влади та законів релігії в житті від початку і до кінця: у соціальній сфері, економічній, законодавчій, політичній, адміністративній сферах, у взаємовідносинах з іншими країнами. Усі справи людства, у яких не повинно бути межі, зобов’язані спиратися на набуті знання і повинні бути у відповідності з людськими бажаннями.
Таким чином, серед таких людей стало забороненим питання «чи було так, що Аллах постановив для людства закони на фундаментальному рівні, або ні?». Таке питання стало розцінюватися як прояв реакції та відсталість. Але якщо б справа обмежилася лише відокремленням влади Аллаха і релігії від життя та суспільства і звуженням релігії до рівню індивідуального релігійного життя... Дійшло до того, що ідея відокремлення Шаріату Аллаха стала складовою частиною життя суспільства, яке перетворилося у суто світське, оскільки саме такий підсумок є плодом просвіти суспільства не на релігійній основі. І тому для такого суспільства важливо, щоб у ньому були вирощені особистості, які якщо і вірять в існування Бога, то тільки іноді здійснюють акти поклоніння, особливо це повинно стосуватися тих із них, хто приймає на себе лідерство над сучасним світським суспільством, хоча саме такі люди у своєму особистому житті володіють найменшим релігійним запалом. У них розривається зв'язок з Аллахом, обриваються усі єднальні з Ним нитки. Усім хто закликає до секуляризму і відокремлення релігії від життя, ми кажемо словами Господа нашого Всемогутнього:
قل يا أيها الكافرون * لا أعبد ما تعبدون * ولا أنتم عابدون ما أعبد * ولا أنا عابد ما عبدتم * ولا أنتم عابدون ما أعبد * لكم دينكم ولي دين
«Скажи: «О невіруючі! Я не поклоняюся тому, чому поклоняєтесь ви, а ви не поклоняєтеся Тому, Кому поклоняюсь я. Я не поклоняюсь так, як поклоняєтесь ви (або тому, чому поклоняєтесь ви), а ви не поклоняєтесь так, як поклоняюсь я (або Тому, Кому поклоняюсь я). У вас є ваша релігія, а у мене – моя!»» (109:1–6).
За матеріалами журналу «Мінхадж ан-нубувва»
