Четверта тема: Удари по слабким місцям Халіфату
У своїй місіонерській діяльності на ісламській території Захід опирався на вишукування слабких місць, щоб занурити мусульман в міжетнічні та конфесійні чвари і таким чином створити привід для втручання західних держав у справи Ісламської Держави, як це відбулось у час міжусобиць у Лівані та Шамі у 1840, 1860, 1958 та 1975 роках. Сходознавці та місіонери зосередили усі свої зусилля на запуск проекту під назвою «проблеми меншостей», щоб у подальшому європейські країни виступали як захисники цих самих меншостей ; особливо це стосувалось християн. Вони досягли цієї мети за допомогою угод між Османською державою та Францією у XVI сторіччі, які носили назву «Капітуляції Османської імперії», згідно яким християни Європи отримали у Халіфаті привілеї та безперешкодно здійснювали там свої проекти . У подальшому ці угоди відносились до усіх католиків, включаючи християн маронітів Лівану. Також і Британія намагалась вплинути на християн, утворивши дружні відносини з друзами у Лівані та Сирії, а також з іудеями у Палестині шляхом відкриття шкіл та університетів, які поширювали її ідеї серед населення.
Велика кількість людей із цих меншостей кинулась в обійми Заходу, прийняла його традиції, пропиталась його просвітою, проповідувала його ідеї, вивчала західні мови і навіть здійснювала його проекти та захищало його інтереси у багатьох регіонах Ісламської Держави.
Через ці причини місіонерська діяльність прийняла іншу окраску. Окрім відкриття шкіл, місіонерських центрів, типографій та лікарень, вони почали проводити політичну діяльність, особливо — у Бейруті та Стамбулі, які вже стали центрами для ведення атак проти Ісламської Держави шляхом створення там різноманітних суспільств.
У 1847 році у Бейруті американські місіонери заснували «Суспільство мистецтв та наук», членами якого були англійські агенти Насіф аль-Язіджі та Бутрус Бустані із числа християн Лівану, а також Ілія Сміт та Корнеліус ванДайк — американці. Проте за два роки своєї діяльності по усьому Шаму це «суспільство» змогло набрати лише 50 нових членів із числа християн . Цілі цього суспільства спочатку були приховані, але по спливанню деякого часу вони почали відкрито пропагувати західну просвіту по методу місіонерів під видом поширення науки. Проте це суспільство не досягло відчутних результатів, окрім того, що пробудило бажання в інших місіонерів створювати такі ж суспільства, і воно було зачинено після п’яти років свого заснування.
Так тривало до 1857 року, коли утворилось «Сирійське наукове суспільство» з новою арабською окраскою, оскільки усі його засновники були арабами, яких можна виділити Мухаммада Арслана із числа друзов, Мухаммада Джаміля Байхума із числа мусульман, Ібрахіма аль-Язіджі та сина Бутруса Бустані (з аналогічним іменем) — із числа християн. Метою суспільства було об’єднання усіх вищезгаданих конфесій, щоб пробудити серед них арабський націоналізм, не кажучи вже про приховані цілі — місіонерстві під видом поширення науки з подальшою колонізацією арабських країн, що очевидно простежувалось у пропагуванні західної просвіти та культури.
У 1875 році у Бейруті було «Таємне суспільство», яке працювало як політична партія, заснована на ідеї арабського націоналізму . Це — перша політична партія в ісламському світі, що закликала до арабського націоналізму та відокремленню релігії від держави та збуджувала ворожнечу до Османського Халіфату, який вони назвали «Турецькою державою», а також яка відвертала мусульман від ісламської акиди . Вона звинуватила Туреччину у тому, що та відняла Халіфат у арабів, які більш близькі до ісламської релігії. І це відбувалось незважаючи на те, що члени цього суспільства були християнами, що ненавиділи Іслам!
Той, хто вивчає історію цих рухів та суспільств, помітить, що вони були засновані та керувались Заходом. Таким чином,європейські країни добилися у Бейруті європеїзації людей та ідей у різноманітних прошарках суспільства, починаючи з жінок, дітей та студентів і закінчуючи старими, як це відбулось у в 1907 році, коли у країнах Шаму з’явилась місіонерська організація, що спеціалізувалась виключно на літніх людях.
Факти показують, що більшість лих, які обрушились на країни ісламського світу, прийшли через місіонерів та їх учнів. Що стосується місіонерського центру у Стамбулі та його роботи по ослабленню Османського Халіфату, то ми повернемось до цього у наступній темі.
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Ріна Мустафа
20 Джумада аль-уля 1438 р.х.
17.02.2017 р.
