Імам ан-Нававі у книзі «ШархсахіхаМусліма» у главі «Повеління схвалюваного та заборона засуджуваного» пише:
«Ця справа (повеління схвалюваного та заборона засуджуваного) була забута на протязі тривалого часу, а у наш час від неї залишилась лише мала частина».
Ця справа — велика, на ній тримаються устої суспільства. Коли відбувається всезагальне поширення порочності, покарання уражає як праведного, так і грішника. Якщо не зупинити грішника, тоді нехай усі чекають покарання Аллаха:
فَلْيَحْذَرِ الَّذِينَ يُخَالِفُونَ عَنْ أَمْرِهِ أَن تُصِيبَهُمْ فِتْنَةٌ أَوْ يُصِيبَهُمْ عَذَابٌ أَلِيمٌ
«Нехай же стережуться ті, хто противиться його волі, як би їх не спіткала спокуса або не спікали їх болісні страждання» (24:63).
Наказувати схвалюване та забороняти засуджуване необхідно, і люди будуть потребувати цього доти, доки зберігається потреба у самому житті, безпеці та благополуччі. Заклик реалізує усе це. Посланець Аллаха ﷺ ясно показав ступінь потреби у цій справі, навівши приклад:
مَثَلُ القَائِمِ عَلَى حُدُودِ اللَّهِ وَالوَاقِعِ فِيهَا، كَمَثَلِ قَوْمٍ اسْتَهَمُوا عَلَى سَفِينَةٍ، فَأَصَابَ بَعْضُهُمْ أَعْلاَهَا وَبَعْضُهُمْ أَسْفَلَهَا، فَكَانَ الَّذِينَ فِي أَسْفَلِهَا إِذَا اسْتَقَوْا مِنَ المَاءِ مَرُّوا عَلَى مَنْ فَوْقَهُمْ، فَقَالُوا: لَوْ أَنَّا خَرَقْنَا فِي نَصِيبِنَا خَرْقًا وَلَمْ نُؤْذِ مَنْ فَوْقَنَا، فَإِنْ يَتْرُكُوهُمْ وَمَا أَرَادُوا هَلَكُوا جَمِيعًا، وَإِنْ أَخَذُوا عَلَى أَيْدِيهِمْ نَجَوْا، وَنَجَوْا جَمِيعًا
«Людина, яка сторониться заборон Аллаха, і людина, яка погрузла в них, подібні пасажирам одного корабля. Деякі пасажири зайняли верхню палубу, а деякі — нижню. Коли ті, хто знаходились на нижні палубі, потребували води, вони були вимушені пройти крізь тих, хто був на верхній палубі. Порадившись між собою, вони вирішили пробити дно корабля, щоб не турбувати людей на верхній палубі. Якщо ті, хто на верхній палубі, не зупинять їх від цього вчинку, то загинуть усі. А якщо зупинять, то усі порятуються» (Бухарі).
Цей хадіс показує, яким чином веління схвалюваного та заборона засуджуваного рятує та приводить у порядок життя суспільства. Будь-яке упущення у цій справі обов’язково потопить корабель з усіма його пасажирами. У багатьох аятах Корану виражається важливість заклику та потреба людей у ньому. Коран та хадіси не обмежуються словом «заклик», але також використовують інші вирази, наприклад, «веління схвалюваного та заборона засуджуваного», як у наступних словах Аллаха:
كُنتُمْ خَيْرَ أُمَّةٍ أُخْرِجَتْ لِلنَّاسِ تَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَتَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَتُؤْمِنُونَ بِاللّهِ
«Ви є кращою із общин, яка з’явилась на благо людства, наказуючи робити схвалюване, утримуючи від засуджуваного та віруючи в Аллаха» (3:110),
وَلْتَكُن مِّنكُمْ أُمَّةٌ يَدْعُونَ إِلَى الْخَيْرِ وَيَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ
«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, наказувати схвалюване та забороняти засуджуване. Саме вони виявляться тими, хто набув успіху» (3:104).
І як у словах Посланця Аллаха ﷺ:
والَّذِي نَفْسِي بِيَدِهِ، لَتَأْمُرُنَّ بالْمَعْرُوفِ، ولَتَنْهَوُنَّ عَنِ المُنْكَرِ، أَوْ لَيُوشِكَنَّ اللَّه أَنْ يَبْعَثَ عَلَيْكُمْ عِقَابًا مِنْهُ، ثُمَّ تَدْعُونَهُ فَلا يُسْتَجابُ لَكُمْ
«Клянусь Тим, у Чиїй длані душа моя, ми обов’язково повинні наказувати схвалюване і забороняти засуджуване, інакше Аллах не забариться піддати вас Своєму покаранню, і потім ви будете волати до Нього, але не отримаєте відповіді » (ат-Тірмізі),
مَنْ رَأَى مِنْكُمْ مُنْكَرًا فَلْيُغَيِّرْهُ بِيَدِهِ، فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِلِسَانِهِ، فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِقَلْبِهِ، وَذَلِكَ أَضْعَفُ الْإيمَانِ
«Якщо хтось із вас побачить засуджуване, нехай змінить це своєю рукою, а якщо не може зробити це рукою, тоді язиком, а якщо не може і язиком, то серцем, і це буде найслабкішим проявом віри» (Муслім).
Донесення — це частина заклику
Також «заклик» виражається у Корані словами «свідчення про людей». Всевишній Аллах говорить:
وَكَذَلِكَ جَعَلْنَاكُمْ أُمَّةً وَسَطاً لِّتَكُونُواْ شُهَدَاء عَلَى النَّاسِ وَيَكُونَ الرَّسُولُ عَلَيْكُمْ شَهِيداً
«Ми зробили вас посередствуючою общиною, щоб ви свідчили про усе людство, а Посланець свідчив про вас самих» (2:143).
Посланець Аллаха ﷺ сказав:
وَالْمُؤْمِنُونَ شُهُودُ اللَّهِ فِي الْأَرْضِ
«Віруючі є свідками Аллаха на землі» (Ібн Маджа).
Також він сказав:
لِيُبَلِّغِ الشَّاهِدُ الْغَائِبَ
«Нехай той, хто свідчить донесе до того, хто відсутній» (Бухарі).
Заповідання істини — це частина заклику
Окрім того, Коран виражає «заклик» словом «сповіщення». Всевишній Аллах говорить:
يَا أَيُّهَا الرَّسُولُ بَلِّغْ مَا أُنزِلَ إِلَيْكَ مِن رَّبِّكَ وَإِن لَّمْ تَفْعَلْ فَمَا بَلَّغْتَ رِسَالَتَهُ وَاللّهُ يَعْصِمُكَ مِنَ النَّاسِ
«О Посланець! Сповісти про те, що ниспослано тобі від свого Господа. Якщо ти не зробиш цього, то не донесеш Його послання. Аллах захистить тебе від людей» (5:67).
Посланець ﷺ сказав:
بَلِّغُوا عَنِّي وَلَوْ آيَةً
«Доносіть від мене хоча б один аят» (Бухарі).
Окрім цього, Коран та хадіси виражають «заповідання істини», «послання», «повідомлення», «увещевання», «роз’яснення істини», «наставляння», «нагадування», «суперечка найкращим чином», «боротьба на шляху Аллаха», «піднесення релігії» і багатьма іншими виразами. Всевишній Аллах говорить:
وَالْعَصْرِ، إِنَّ الْإِنسَانَ لَفِي خُسْرٍ، إِلَّا الَّذِينَ آمَنُوا وَعَمِلُوا الصَّالِحَاتِ وَتَوَاصَوْا بِالْحَقِّ وَتَوَاصَوْا بِالصَّبْرِ
«Клянусь передвечірнім часом, що люди несуть збитки, окрім тих, які увірували, робили праведні діяння, заповідали один одному істину а заповідали один одному терпіння!» (103:1–3),
وَمَا أَرْسَلْنَاكَ إِلَّا كَافَّةً لِّلنَّاسِ بَشِيراً وَنَذِيراً
«Ми відправили тебе до усіх людей добрим вісником та застерігаючим увещевателем» (34:28),
وَمَا أَرْسَلْنَا مِن رَّسُولٍ إِلاَّ بِلِسَانِ قَوْمِهِ لِيُبَيِّنَ لَهُمْ
«Ми відправляли посланців, які говорили на мові свого народу, щоб вони давали їм роз’яснення» (14:4),
إِنْ هُوَ إِلاَّ ذِكْرٌ لِّلْعَالَمِينَ
«Адже це — лише Нагадування для світів» (12:104),
وَإِنَّهُ لَذِكْرٌ لَّكَ وَلِقَوْمِكَ وَسَوْفَ تُسْأَلُونَ
«Це — Нагадування про тебе та твій народ (або для тебе та твого народу), і вас буде запитано» (43:44),
وَجَادِلْهُم بِالَّتِي هِيَ أَحْسَنُ
«Веди суперечку з ними найкращим чином» (16:125).
وَقَاتِلُوهُمْ حَتَّى لاَ تَكُونَ فِتْنَةٌ وَيَكُونَ الدِّينُ كُلُّهُ لِلّه
«Бийтесь з ними, доки не зникне спокуса і доки релігія не буде повністю присвячена Аллаху» (8:39),
هُوَ الَّذِي أَرْسَلَ رَسُولَهُ بِالْهُدَى وَدِينِ الْحَقِّ لِيُظْهِرَهُ عَلَى الدِّينِ كُلِّهِ وَلَوْ كَرِهَ الْمُشْرِكُونَ
«Він — Той, хто відправив Свого Посланця з вірним керівництвом та істинною релігією, щоб піднести її над рештою усіх інших релігій, навіть якщо це ненависно многобожникам» (9:39).
Посланець Аллаха ﷺ сказав:
أَلَا إِنَّ الدِّينَ النَّصِيحَةُ. قِيلَ لِمَنْ يَا رَسُولَ اللَّهِ؟ قَالَ لِلَّهِ وَلِكِتَابِهِ وَلِرَسُولِهِ وَلأَئِمَّةِ الْمُسْلِمِينَ وَعَامَّتِهِمْ
«Воістину, релігія є прояв щирості!». Його спитали: «По відношенню до кого, о, Посланець Аллаха?». Він сказав: «По відношенню до Аллаху, до Його Книги, до Його Посланця, до керівників мусульман та до усіх мусульман взагалі» (Бухарі, Муслім).
Повідомляється від Сулеймана ібн Бурайди, що його батько сказав:
كَانَ رَسُولُ اللهِ إِذَا أَقَرَّ أَمِيرًا عَلَى جَيْشٍ أَوْ سَرِيَّةٍ أَوْصَاهُ فِى خَاصَّتِهِ بِتَقْوَى اللَّهِ وَمَنْ مَعَهُ مِنَ الْمُسْلِمِينَ خَيْرًا ثُمَّ قَالَ اغْزُوا بِاسْمِ اللَّهِ وَفِى سَبِيلِ اللَّهِ قَاتِلُوا مَنْ كَفَرَ بِاللَّهِ. إِذَا لَقِيْتَ عَدُوَّكَ مِنَ الْمُشْرِكِينَ، فَادْعُهُمْ إِلَى ثَلاثِ خِصَالٍ أَوْ خِلالٍ فَأَيَّتُهُنَّ مَا أَجَابُوكَ فَاقْبَلْ مِنْهُمْ وَكُفَّ عَنْهُمْ. ثُمَّ ادْعُهُمْ إِلَى الإِسْلَامِ فَإِنْ أَجَابُوكَ فَاقْبَلْ مِنْهُمْ وَكُفَّ عَنْهُمْ
«Коли Посланець Аллаха ﷺ призначав аміра над військом або загоном, то заповідав йому ти тим мусульманам, що з ним, боятись Аллаха, і потім говорив: «Бийся з іменем Аллаха та заради Аллаха. Бийся з тими, хто не вірує в Аллаха... Якщо ти зустрінешся з ворогом із числа мушриків, то заклич їх до трьох речей і прийми те, на що вони дадуть відповідь. Потім заклич їх до Ісламу, і якщо вони дадуть відповідь, прийми це від них і залиш їх …» (Муслім).
Також повідомляється, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
نَضَّرَ اللَّهُ عَبْدًا سَمِعَ مَقَالَتِي فَحَفِظَهَا وَوَعَاهَا وَأَدَّاهَا فَرُبَّ حَامِلِ فِقْهٍ غَيْرِ فَقِيهٍ، وَرُبَّ حَامِلِ فِقْهٍ إِلَى مَنْ هُوَ أَفْقَهُ مِنْهُ
«Нехай обрадує Аллах людину, яка почула мої слова, запам’ятала та виконала. І, воістину, цілком можливо, що той, хто несе знання,не володіє потрібним розумінням, і, можливо, що той, хто несе знання, несе їх до того, хто розуміє краще» (ат-Тірмізі).
Таким чином, аяти та хадіси об’єднуються, і у кожному із них мова йде про заклик. Заклик звернутий до усіх людей, а ведеться він усіма мусульманами, кожен із яких діє у силу своїх можливостей.
Якщо, наприклад, розглянути аяти, пов’язані з повелінням схвалюваного та забороною засуджуваного, не беручи до уваги інші аяти, то можна помітити, як вони повідомляють нам, що цей великий стовп Ісламу стосується усіх мусульман. У відношенні Пророка ﷺ, який є для нас взірцем наслідування, ці аяти говорять:
يَأْمُرُهُم بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَاهُمْ عَنِ الْمُنكَرِ وَيُحِلُّ لَهُمُ الطَّيِّبَاتِ وَيُحَرِّمُ عَلَيْهِمُ الْخَبَآئِثَ
«Він велить їм робити схвалюване і та заборонить їм робити засуджуване, об’явить дозволеним благе і забороненим погане» (7:157).
У цьому полягає роз’яснення суті його послання. Він — той, вустами якого Аллах повідомив усе схвалюване та заборонене, об’явив дозволеним благе і забороненим погане.
У відношенні Умми аяти говорять:
كُنتُمْ خَيْرَ أُمَّةٍ أُخْرِجَتْ لِلنَّاسِ تَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَتَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَتُؤْمِنُونَ بِاللّهِ
«Ви є кращою із общин, яка з’явилась на благо людства, наказуючи робити схвалюване, утримуючи від засуджуваного та в Аллаха» (3:110).
Умма — це усі мусульмани, як індивіди, так і різноманітного роду рухи та володарі влади. Усі вони повинні наказувати схвалюване та забороняти засуджуване.
У відношенні індивідів аяти говорять:
وَالْمُؤْمِنُونَ وَالْمُؤْمِنَاتُ بَعْضُهُمْ أَوْلِيَاء بَعْضٍ يَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ
«Віруючі чоловіки та жінки є помічниками та друзями один одному. Вони велять робити схвалюване та забороняють засуджуване» (9:71).
Аль-Куртубі у своєму тафсірі написав: «Аллах зробив повеління схвалюваного та заборону засуджуваного відмінністю між віруючими та лицемірами і вказав на те, що відмінною якістю віруючого є повеління схвалюваного та заборону засуджуваного на чолі з закликом до Ісламу».
У роз’ясненні роду діяльності рухів та партій аяти говорять:
وَلْتَكُن مِّنكُمْ أُمَّةٌ يَدْعُونَ إِلَى الْخَيْرِ وَيَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ
«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, наказувати схвалюване та забороняти засуджуване. Саме вони стануть тими, хто набув успіху» (3:104).
У відношенні володарів влади аяти говорять:
الَّذِينَ إِن مَّكَّنَّاهُمْ فِي الْأَرْضِ أَقَامُوا الصَّلَاةَ وَآتَوُا الزَّكَاةَ وَأَمَرُوا بِالْمَعْرُوفِ وَنَهَوْا عَنِ الْمُنكَرِ وَلِلَّهِ عَاقِبَةُ الْأُمُورِ
«Якщо Ми обдаруємо їх владою на землі, вони будуть робити намаз, сплачувати закят, веліти робити схвалюване та забороняти засуджуване. А кінець усіх справ — у Аллаха» (22:41).
Також у Корані є пояснення того, що заклик буває до Ісламу:
وَلْتَكُن مِّنكُمْ أُمَّةٌ يَدْعُونَ إِلَى الْخَيْرِ
«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру» (3:104),
وَمَنْ أَظْلَمُ مِمَّنِ افْتَرَى عَلَى اللَّهِ الْكَذِبَ وَهُوَ يُدْعَى إِلَى الْإِسْلَامِ
«Хто ж може бути більш несправедливим того, хто вигадує брехню про Аллаха, коли його закликають до Ісламу?» (61:7),
وَإِنَّكَ لَتَدْعُوهُمْ إِلَى صِرَاطٍ مُّسْتَقِيمٍ
«Воістину, ти закликаєш їх на прямий шлях» (23:73).
Коран роз’яснює, що заклик також буває до
وَمَنْ أَحْسَنُ قَوْلاً مِّمَّن دَعَا إِلَى اللَّهِ
«Чия мова чудовіша, аніж мова того, хто закликає до Аллаху» (41:33),
قُلْ هَـذِهِ سَبِيلِي أَدْعُو إِلَى اللّهِ عَلَى بَصِيرَةٍ أَنَاْ وَمَنِ اتَّبَعَنِي
«Скажи: «Таким є мій шлях. Я та мої послідовники закликаємо до Аллаху згідно переконанню». (12:108).
Коран роз’яснює, що заклик буває до правління тим, що ниспослав Аллах:
وَإِذَا دُعُوا إِلَى اللَّهِ وَرَسُولِهِ لِيَحْكُمَ بَيْنَهُمْ إِذَا فَرِيقٌ مِّنْهُم مُّعْرِضُونَ
«Коли їх закликають до Аллаху та до Його Посланцю, щоб він розсудив їх, частина із них відвертається» (24:48),
إِنَّمَا كَانَ قَوْلَ الْمُؤْمِنِينَ إِذَا دُعُوا إِلَى اللَّهِ وَرَسُولِهِ لِيَحْكُمَ بَيْنَهُمْ أَن يَقُولُوا سَمِعْنَا وَأَطَعْنَا
«Коли віруючих закликають до Аллаху та до Його Посланця, щоб він розсудив їх, вони говорять: «Слухаємо та підкоряємось!» (24:51),
يُدْعَوْنَ إِلَى كِتَابِ اللّهِ لِيَحْكُمَ بَيْنَهُمْ ثُمَّ يَتَوَلَّى فَرِيقٌ مِّنْهُمْ وَهُم مُّعْرِضُونَ
«Закликають до Писання Аллаха, щоб воно розсудило між ними, проте частина із них відвертається з огидою» (3:23).
Повеління схвалюваного та заборона засуджуваного є фародом-кіфая. Звідси виходить, що виконуючий цю справу буде ви нагороджений, а залишивший її не має ніяких виправдань доти, доки наказ Аллаха не буде виконаний. Це розуміння виходить із того, що Аллах визначив успіх для тих, хто буде виконувати Його наказ, і покарання для тих, хто залишить Його наказ. Всевишній Аллах говорить:
فَلَمَّا نَسُواْ مَا ذُكِّرُواْ بِهِ أَنجَيْنَا الَّذِينَ يَنْهَوْنَ عَنِ السُّوءِ وَأَخَذْنَا الَّذِينَ ظَلَمُواْ بِعَذَابٍ بَئِيسٍ بِمَا كَانُواْ يَفْسُقُونَ
«Коли вони забули про те, що їм нагадували. Ми врятували тих, які забороняли коїти злодіяння, і піддали жахливим мукам беззаконників за те, що вони вчиняли» (7:165).
Віра є найпершою схвалюваною справою та основою схвалюваного, а невір’я — найпершою засуджуваною справою та основою засуджуваного. Підкорення — це схвалювана справа, яка витікає із першої схвалюваної справи, а непослух — це засуджувана справа, яка витікає із першої засуджуваної справи. Правління тим, що ниспослав Аллах — це верхівка підкорення, і воно зберігає віру та решту підкорення, здійснює заклик та поширення релігії, а правління не тим, що ниспослав Аллах — це верхівка непослуху, омана та слідування своїм пристрастям та бажанням.
Тому Умма повинна об’єднатись у виконанні цього зобов’язання. Нехай же знає мусульманин, який піклується про справи своєї релігії, що читаємі аяти та хадіси не обмежені ним одним, а поширюються на усіх мусульман. Якщо звернення іде до Посланця ﷺ, то воно стосується усієї Умми доти, доки немає доказів, що обмежують це звернення ним одним. Якщо Аллах наказав віру, то цей наказ стосується як його, так і інших, якщо наказав поклоніння, то це стосується як його, так і інших, якщо наказав правління тим, що ниспослав Аллах, то це стосується як його, так і інших.
Із книги «Заклику до Ісламу»
Ахмад Махмуд
