10 — Коран і Сунна є джерелом для конституції і законів, а не самою конституцією і законами.
11 — Коран і Сунна на арабській мові є джерелом законодавства . Здатність виводити докази із Корану та Сунни залежить від знання арабської мови і знання Корану і Суни з законодавчої точки зору.
12 — Арабська мова, подібно іншим мовам, була сформована та утверджена носіями цієї мови (арабами), а не ниспослана Всевишнім Аллахом. І доки араби практикують дану мову, то способом пізнання арабської мови є вивчення його у арабів. Якщо араби говорять, що якесь слово несе певне значення, або якесь значення можна виразити певним словом, то це беззаперечно приймається, оскільки мова іде про те, що стверджено та прийнято самими арабами. Дане питання не є аклій (розумним) або пов’язаним з усвідомленням.
13 — Говорячи про арабів,маються на увазі араби, які говорили на чистій арабській мові до того, як він почав псуватись з четвертого сторіччя хіджри . Ці араби жили у пустелі і зберігали свою мову, і тому арабську мову треба брати у них.
14 — Спосіб сприйняття мови арабів повинен здійснюватись по достовірній передачі (ланцюжку). Тому навіть якщо слово вважається арабським, воно повинно бути передано арабами по достовірному ланцюжку. Звідси пізнання арабської мови відбувається шляхом мутаватир або ахад передачі (накль), у точності як передаються хадіси. У даному питанні акль (розум) абсолютно незастосовуваний, оскільки усе ґрунтується на тому, ким була утворена і сформована ця мова, а саме — на арабах.
15 — Арабська мова повинна бути невід’ємною частиною Ісламу, тобто Корану та Сунни, як одне-єдине і неділиме ціле. Арабська мова повинна бути ключовим елементом Ісламу, як і будь-яка невідокремлювана частина Корану та Сунни. Арабська мова повинна займати таке саме ж місце, що і Коран та Сунна, як з точки зору його вивчення, так і його збереження, тому що без арабської мови не залишиться місця для Корану та Сунни у реаліях життя та мінливих відносинах (питання іджтіхаду).
16 — Мова не є частиною ідеї, як і не є частиною якої-небудь філософії, заснованої на неї. Швидше, мова — це форма для вираження деякої ідеї та принципу, яке можна виражати на будь-якій іншій мові. Наприклад, ідеї і норми Ісламу можуть бути виражені на персидській, турецькій, англійській та інших мовах . Не обов’язково виражати їх саме на арабській мові, навпаки, вони можуть бути виражені на будь-якій мові, і Шаріат дозволяє перевести ідеї і норми Ісламу на будь-яку іншу мову.
Що стосується Корану, то це — мова Аллаха, як у словах, так у змістах, і нам велено робити ритуали поклоніння словами та змістом Корану. Тому неможна переводити Коран, оскільки він перестає бути Кораном. Всевишній Аллах говорить:
قُرۡءَٰنًا عَرَبِيّٗا
«на арабській мові» (12:2),
حُكۡمًا عَرَبِيّٗا
«законом на арабській мові» (13:37).
Адже лише Коран та хадіс — це Іслам, і арабська мова є невід’ємною частиною Корану, без якого Коран перестає бути Кораном. Саме таким чином арабська мова стала частиною Ісламу,а не тому, що арабська мова є частиною ідеї або філософії, на якій заснована мабда. Це сталося лише тому, що арабська мова — це частина Корану, а не через що-небудь іще! Тому дозволено перекладати на інші мови усе із ідей та норм Ісламу і навіть благородні хадіси, окрім самого Корану.
