Думка, яка підриває істину, — раціоналізм

Хоча навколо даного питання виникали різні думки в залежності від філософів і періодів їх проживання, усі вони були одностайні в тому, що істинне пізнання засноване на розумі і критерієм істинного знання виступає тільки розум, що в свідомості людини існує вроджене «апріорне знання»1 і що істинне пізнання досягається завдяки цим вродженим знанням. На їх думку, людський розум з народження володіє усіма знаннями, і людина живе згідно з цими вродженими знаннями. Наприклад, згідно цьому розумнію, моральній статус людини пов’язаний з згадуванням на протязі її життя вроджених знань про мораль через розум. І це зовсім не пізнання, отримані в результаті експериментів чи досвіду.

Раціоналісти, ґрунтуючи точність пізнання на розумі, заперечують сприйняття через органи почуттів і відчуття. Адже згідно ідеалу раціоналізму, знання повинно бути достовірним, дійсним і обов’язковим для усіх і кожного. Вони зосередились на тому, через яку здатність люди можуть досягати цих знань, і відповівши, що це — розум, вони вирішили, що така інформація не може бути отримана через органи почуттів і відчуття. На їх думку, думки, які виникають внаслідок відчуттів і сприйняття, представляють собою інформацію, яка не завжди точна і може змінюватись, а джерелом точних знань є вродженні розумові принципи людини.

Позиція егейської школи, однієї із найбільш важливих і найстаріших філософських шкіл, по цьому питанню така: «Людина може досягти істини тільки за допомогою розуму і міркування. Сприймаємий же через почуття світ об’єктів представляє собою образ. Тільки розум може осягнути реальне і незмінне». Філософи-раціоналісти у якості прикладу на дане розуміння, яке в філософії виражається як «абсолютний раціоналізм», наводять знання логіки і математики, оскільки ці знання категоричні, незмінні від людини до людини і вірні для усіх в минулому і в сьогоденні.

Виникнення раціоналізму сходить до період античності — до 600-м рокам до нашої ери. Проте в усі періоди філософи-раціоналісти приймали розум як єдиний шлях досягнення істинного пізнання і погоджувались з тим, що людині притаманне вроджене апріорне знання. В деякому змісті філософи цього руху в усі періоди освячували розум. Раціоналізм сам пособі виражає упевненість в безкінечних і необмеженим можливостях людського розуму у противагу пануванню релігії і ідеалізму. Очевидно, що причина виникнення раціоналізму полягає в боротьбі європейського суспільства з релігією і ідеалами. Це іще краще простежується при розгляді, особливо, поглядів древніх філософів на раціоналізм. Розуміння раціоналізму древніми філософами набагато гостріше і безкомпромісніше, аніж розуміння філософів Середніх віків і Нового часу. В раціоналістичному розумінні філософів древності певно немає місця релігії і пізнанню через почуття.

В Середні віки мусульманський філософ Фарабі перебував під впливом раціоналістичних думок древніх філософів і намагався зв’язати Іслам з раціоналізмом. Фарабі працював над тим, щоб довести через раціоналізм, що в Ісламі усьому є розумне пояснення, а сам Іслам є розумною релігію. Так само ж філософи Нового часу, які переважно були математиками, висували погляди під назвою «релігійний раціоналізм», які захищають точку зору про відповідність релігії розуму. Через ці погляди синтезу релігії з раціональністю був привнесений новий формат в раціоналізм в Новому часі на відміну від періоду древніх філософів.

Прийняття розуму як єдиної основи пізнання в раціоналізмі,як вони самі стверджують, служить для отримання точної інформації про усі об’єкти, які складають Всесвіт. На їх думку, розум наділений деякими принципами або здібностями, із яких він може черпати точну інформацію про Всесвіт. Фактично, коли вони розглядають питання про людину, життя і Всесвіт, які вони називають складовими буття об’єктами, — вони вже заздалегідь встановлюють бар’єр між собою і нематеріальними речами, що називається у них «почуттєвим досвідом», оскільки раціоналісти схильні до звеличенню розумових пізнань, черпаємих із розуму. Таким чином, припустившись помилки на самому початку, вони перегородили шлях до правильному рішенню. Насправді ж людині необхідно задаватись питанням про те, як виникли усі об’єкти (речі), які вона сприймає своїми вродженими органами почуттів.

В цьому і полягає розгляд і відповідь на питання відносно людини, життя і Всесвіту. Дана потреба у пошуку відповіді починається з тієї миті, коли інстинкт поклоніння штовхає людину сприймати і розглядати об’єкти (речі), і триває до тих пір, поки вона не досягне переконливого для розуму і серця висновку про виникнення цих речей. Звідси філософи-раціоналісти з самого початку неправильно підійшли до розгляду даного питання і не змогли дійти до правильному висновку про людину, життя і Всесвіт.

Щоб зрозуміти, що ж із себе насправді представляє погляд, який приймає розум як єдину міру точності і істинності пізнань, необхідно розглядати дане питання в межах визначення того, що таке розум. Всупереч тому, що раціоналісти приймають почуттєве сприйняття об’єктів як абстрактне і віддалене від дійсності пізнання і не оцінюють його як один із чинників при міркуванні, процес міркування не може відбуватись без почуттєвого сприйняття (сприйняття за допомогою органів почуттів). Мислення — це передача дійсності у мозок через органи почуттів і винесення судження про дійсність за допомогою попередньої інформації в мозок.

Отож, щоб мозок міг винести судження про реальність, він повинен спочатку сприйняти цю дійсність через органи почуттів. Фактично, чуттєве сприйняття — це процес сприйняття дійсності органами почуттів. Ідея про те, що «розумове сприйняття дає істинну достовірну інформацію, а почуттєве — невловиму смутну інформацію», які відстоюють філософи-раціоналісти, не відповідає дійсності, оскільки сприйняття є задачею лише органів почуттів. Міркування — це не процес сприйняття, а процес міркування про дійсність, яка сприймається органами почуттів. Отож, «розумового сприйняття» не існує.

До того ж, згідно раціоналістичному розумінню, усе, що знаходиться за межами органів почуттів (або, як вони говорять, за межами розумово сприйняття), є жалюгідним, нереальним знанням. Інформація, яку вони називають «почуттєвим пізнанням», відноситься до найнижчому рівню знань в філософії. Сюди ж вони відносять типи інформації, яка складається із думок і припущень, які неясні і вимагають уяви в свідомості. Згідно раціоналізму, почуттєве сприйняття не здатне виражати реальної суті об’єктів у загальному світовому порядку і викликає неясні уявлення по цим об’єктам, оскільки дане сприйняття є нечітким і неясним досвідом сприйняття. В результаті вони говорять, що почуттєве пізнання — це тип знання, реальність якого не приймається і піддається сумніву, а сам раціоналізм приймають у якості єдиного і правильного мірила істинності.

Згідно з цим розумінням, в якому розум приймається як єдине джерело істини, усе, що знаходиться за межами нашого сприйняття і повідомляється Всевишнім Аллахом в Корані, як, наприклад, янголи, Шайтан, Рай, пекло, джини та інші невидимі оку об’єкти і явища, входить в сферу «сенсорного пізнання» і вважається неточною інформацією, правдивість якої піддається сумніву. Знов же, коли розум приймається у якості єдиного мірила істинності інформації, метою життя перестає бути отримання довольства Всевишнього Аллаха, а замість цього людина скеровується до проживання життя в межах розуму і логіки.

Виникає необхідність пропускати крізь сито раціональності (розумового обґрунтування) ісламські ідеї, дуки і хукми, які регулюють життя в межах хараму і халялю і є критерієм вчинків в житті, а потім приймати те, що відповідає розумному обґрунтуванню, і відкидати те, що йому суперечить. Так виглядає результат мислення раціоналістичної філософії, тобто прийняття розуму у якості єдиного мірила і критерію правильності інформації. Багато величезних і складних у вирішенні проблем, які нависли над Уммою сьогодні, є наслідком впливу даної думки.

Зробивши висновок, що розум єдиним природним джерелом знання, раціоналісти зосередились на питаннях про те, що таке розум і як він отримує знання, і в цілому, на «процесі згадування вродженої апріорної інформації в ході життя». Дана точка зору філософів у відношенні розуму абсолютно помилкова і невірна, оскільки розум — це не «спогад деякої вродженої інформації про об’єкти і події, які зустрічаються у часі», а «процес, за допомогою якого мозок оцінює і виносить думки,використовуючи передуючу (попередню) інформацію про об’єкти і події (факти), які людина сприймає через свої органи почуттів».

Виключивши існування почуттєвого сприйняття в процесі мислення, вони припустились першої великої помилки, адже при наявності яких-небудь проблем в почуттєвому сприйнятті неможливо відчути і осмислити те, що вони називають «об’єктами буття». Процес міркування і роздумів не може мати місце у відношенні речей, які не виходить сприйняти через почуття і відчуття. Наприклад, неможна очікувати, що людина,яка втратила здібність бачити, висловить думку про колір квітки, яка знаходиться у неї в руках. Вона зможе виразити думку про квітку тільки в межах того, що вдалось відчути через здорові почуття нюху і дотику.

Другою найважливішою помилкою філософів у відношенні розуму є їх припущення про те, що людині з народження притаманне апріорне знання. Майже усі філософи-раціоналісти згодні з тим, що існують вічні істини, які люди можуть вилучити із свого розуму. На їх думку, завдяки вродженим знанням, таким як математика, моральні принципи, принципи розуму і ідея про Бога, розум здатен досягти багатої кількості іншої загальної, точної і обов’язкової інформації.

Незалежно від того, чи знаходяться апріорні знання, як стверджують раціоналісти, в формі деяких принципів, або вони є окремою інформацією по кожному випадку, якщо б апріорні знання були вродженими, то у людини повинна була б бути можливість приходити до судження (думки) про кожен новий об’єкт чи подію, з якою вона стикається, через спогад своїх вроджених апріорних знань про це. Проте люди не можуть судити про те, про що у них немає попередньої інформації, але вони можуть це відчути. Знання в таких областях, як математика, моральні принципь і які раціоналісти називають «апріорними» знаннями, насправді не є вродженими в людині. Ідея про Бога означає підкорення і служіння сильним світу сього, що є проявом в людині інстинкту поклоніння. Отож, існування даного інстинкту у людей не має нічого спільного з розумом. Роль розуму у випадку з даним інстинктом полягає в тому, щоб правильно визначити ту саму Єдину Силу, якій можна зі спокоєм в серці проявляти покору.

Що стосується моральних принципів, принципів розуму і іншого, то очевидно, що ці базові пізнання існують навіть у віддалених від сучасних суспільств племенах, які живуть в примітивних умовах. Факт існування цих знань в усіх суспільствах, від самий сучасних до самих первісних (найдавніших), використовується в підтримку точки зору філософів-раціоналістів по те, що апріорне знання притаманне людині з народження. Проте людина — це істота, яка складається із інстинктів і органічних потреб, які вона вимушена регулярно вдовольняти для продовження свого існування і набуття спокою. Усі бажання і дії людини, скеровані на вдоволення своїх інстинктів і органічних потреб, утворюють поведінку людини. Ці базові пізнання і принципи, які існують навіть у суспільствах, які живуть в примітивних умовах, пов’язані з систематизацією такої поведінки, яка забезпечує вдоволення людини. Джерелом цієї систематизації (системи) є або Божественне Одкровення, або людський розум, і третього не дано.

Що стосується людського розуму, то система, яка із нього виходить, немає нічого спільного з вродженим апріорним знанням. Попередню інформацію в даному випадку визначає сам факт вдоволення і досвід, отриманий в результаті цього вдоволення. Отож, в попередній інформації спочатку має місце дія, а потім — сформовані в результаті дії знання, принцип, система і т.д. Згодом же або вносяться якісь корективи і змінення до вже наявному досвіду, або переглядається усе з самого початку. Якщо б попередня (або, як говорять раціоналісти, — апріорна) інформація була вродженою, то знання, принцип, система і усе тому подібне повинно було б виникати іще до скоєння дії, і тим більше вже не повинно було б змінюватись після того, як виявилось назовні.

Найголовнішою аргументацією філософів-раціоналістів про те, що вроджене апріорне знання притаманне людині і що розум є єдиною мірою істинного пізнання, є математична наука. Це так тому, що математика представляє із себе інформацію, яку усі люди в усіх куточках Землі як в минулому так і в майбутньому приймають за істину, не маючи при цьому нічого спільного один з одним, і використовують в усіх задачах, починаючи від простіших підрахунків, і закінчуючи найскладнішими технологічними розрахунками.

Саме тому раціоналісти вважають, що існування даної обставини є остаточним аргументом того, що попередня інформація існує в людині від народження в виді заздалегідь закладеного апріорного знання. Проте дана ситуація з математикою зв’язана не з тим, що вона існує у людей в виді вродженого апріорного знання і сприймається ними на протязі життя, а з тим, що у світі не існує іншого методу, за допомогою якого можна було б виконувати подібні операції. Проще кажучи, коли ви кладете дві ручки поруч з вже наявними двома, то в будь-якій точці світу наявність в ітозі чотирьох ручок є фактом прояву природи даних ручок і немає нічого спільного з так званими «вродженими апріорними знаннями» людини.

Розум — це процес передачі події (речі чи випадку) у мозок через органи почуттів і висунення судження про цю подію за допомогою попередньої інформації, які міститься в мозку. Отож, попередня інформація є однією із складових процесу мислення. Наявність попередньої інформації у людей не є вродженою, як про це стверджують раціоналісти. Якщо б ця інформація була вродженою, то дитині, щоб навчатись, не доводилось би постійно здавати питання з тієї миті, як вона почала сприймати оточуючий світ і об’єкти. Знання не є ані долюдським, як стверджують комуністи, ані вродженим, як думають філософи.

У людини немає вроджених знань. Проте у якості вимоги притаманного її природі інстинкту поклоніння людина має здатність задавати питання про усі речі (створіння), які вона сприймає через свої органи почуттів. Ці питання стосуються людини, життя і Всесвіту та їх зв’язку з тим, що передувало цьому життю; і це триває до тих пір, поки не буде знайдено рішення, яке переконує розум і надає упевненості в серці. Отож, доступ людини до знань відкривається вже після її народження. Всевишній Аллах говорить:

وَعَلَّمَ ءَادَمَ ٱلۡأَسۡمَآءَ كُلَّهَا ثُمَّ عَرَضَهُمۡ عَلَى ٱلۡمَلَٰٓئِكَةِ فَقَالَ أَنۢبِ‍ُٔونِي بِأَسۡمَآءِ هَٰٓؤُلَآءِ إِن كُنتُمۡ صَٰدِقِينَ ٣١ قَالُواْ سُبۡحَٰنَكَ لَا عِلۡمَ لَنَآ إِلَّا مَا عَلَّمۡتَنَآۖ إِنَّكَ أَنتَ ٱلۡعَلِيمُ ٱلۡحَكِيمُ

«Він навчив Адама усіляким можливим іменам, а потім показав їх (творіння,наречені іменами) янголам і сказав: «Назвіть мені їх імена, якщо ви говорите правду». Вони відповіли: «Пречист Ти! Ми знаємо тільки те, чому Ти навчив нас. Воістину, Ти — Знаючий, Мудрий»» (2:31,32).

Такою є реальна обставина такого феномену, як «знання». Раціоналістичне розуміння того, що «апріорне знання притаманне людині в формі певних основних принципів з народження», що «здійснювані людиною розумові сприйняття розкривають єдино дійсні знання» і «що почуттєві сприйняття, на відміну від розумових, не відображають дійсних знань» повністю і цілком неправильне і помилкове. З таким розумінням раціоналісти вийшли далеко за межі ролі і меж розуму, приписали зовсім не притаманні для розуму властивості і, в деякому змісті,освятили розум і прийняли його єдиним мірилом оцінки істинності.

Основний збиток по мусульманам був нанесений поглядами на раціональність і релігію, притаманними філософам XVIII сторіччя. «Релігійний раціоналізм» дотримується думки, що релігія відповідає розуму і раціональності. На їх думку, релігія і розум не суперечать один одному, оскільки обидва дані Аллахом. Проте єдиним мірилом істинності в цьому питанні є усе ж таки розум, і тому припустимо довіряти тільки раціональності. І в релігійних питаннях про віру приймається тільки те, що відповідає логіці і підтверджується раціональним пізнанням. Таким є загальний огляд поглядів філософів XVIII сторіччя в даному питанні.

Починаючи з другого сторіччя по хіджрі, мусульмани почали відчувати на собі вплив грецької і індійської філософії. Під впливом цих філософських поглядів більшість мусульман з метою дати відповідь на ці погляди раптово виявила себе в дискусіях, як розтягнулись на цілі сторіччя. Вони навіть заплутались в такому питанні акиди як «Кадавакадар», і в спробі дати свою відповідь на дане питання вони взялись розглядати його подібно раціоналістам. Фарабі, на якого в питанні раціоналізму вплинули древні філософи, доклав величезних зусиль, щоб довести через раціональне розуміння Аристотеля і Плотіна, що релігія Ісламу відповідає розуму і гармонує з ним. На протязі усієї історії Ісламу є величезна кількість епізодів, де простежується вплив на мусульман цього і аналогічних йому філософських поглядів. Поки мусульмани розтрачали усі свої сили і енергію на ці філософські дискусії, питання, які стали предметом цих дискусій, почали набирати більш складний і більш нерозв’язний характер.

Незважаючи на те, що попередні взаємодії з філософією в історії спричинили негативний вплив на Умму, мусульмани опинились під найбільшим враженням від філософських поглядів саме в минулому сторіччі. Вплив на них раціоналізму досяг таких масштабів, що вони свідомо чи ні, почали пропускати усе, що пов’язано з Ісламом, через раціональний підхід (тобто розумне обґрунтування), абсолютно не роблячи розбору між питаннями, які входять в межі розуму і які не входять туди. Дійшло до того, що вони почали розглядати правильність і придатність в нинішніх реаліях ісламських ідей, поглядів і хукмів, ніби перед ними були питання, які стосуються розуму.

В даній статті ми навіть не зачіпаємо тих, хто під впливом раціоналізму почав називатись прибічником «деїзму», який набув популярності в останні роки і став новою розумовою і ідейною «чумою» сучасності. Хукм того, що вони «приймають існування Творця і не приймають ніяких Одкровень (релігій)», відомий. Цим самим ми намагаємось підкреслити плачевне положення представників Умми сьогодні. І більш плачевне положення осіб, які виступають перед Уммою у якості вчених, і тих, чиї імена поруч з їх академічним успіхам. У спробі виразити про них доброзичливу думку (хусн уз-занн) ми скажемо, що вони, м’яко кажучи, схильні впливу раціоналізму, через що дійшли до низки помилкових висновків, особливо про те, що «Іслам є релігією розумності».

Хоча раціоналісти і стверджують, що розум є мірилом і критерієм істин, проте насправді він не здатен виступати мірилом в усіх питаннях. Область, яку розум здатен охопити, обмежується тільки об’єктами (речами), які ми можемо сприймати за допомогою наших органів почуттів, оскільки розум не може судити про речі, які він не здатен сприйняти органами почуттів. Розумне (аклі) мислення про речі — це повна і всеохоплююча (куллі) думка про людину, життя і Всесвіт, яка переконує розум і надає упевненості серцю. Ця всеохоплююча (повна) думка веде людину до рішучому ствердженню (тасдикуль-джазім), в якому немає ані частки сумніву про існування безмежного, самодостатнього і досконалого Творця, і це — Всевишній Аллах.

أَلَمۡ تَرَ أَنَّ ٱللَّهَ أَنزَلَ مِنَ ٱلسَّمَآءِ مَآءٗ فَسَلَكَهُۥ يَنَٰبِيعَ فِي ٱلۡأَرۡضِ ثُمَّ يُخۡرِجُ بِهِۦ زَرۡعٗا مُّخۡتَلِفًا أَلۡوَٰنُهُۥ ثُمَّ يَهِيجُ فَتَرَىٰهُ مُصۡفَرّٗا ثُمَّ يَجۡعَلُهُۥ حُطَٰمًاۚ إِنَّ فِي ذَٰلِكَ لَذِكۡرَىٰ لِأُوْلِي ٱلۡأَلۡبَٰبِ

«Невже ти не бачив, що Аллах ниспослав з неба воду і провів її до джерел по землі? Потім за допомогою неї Він виводить посіви різноманітних квітів. Потім вони в’януть, і ти бачиш їх пожовтілими. Потім Він перетворює їх в труху. Воістину, в усьому цьому — нагадування для володіючих розумом» (39:21).

Розум володіє здатністю доводити існування і єдність Всевишнього Аллаха через Його творіння. Таким же чином розум доводить розумним шляхом, що Посланець Аллаха ﷺ є Посланцем Аллаха, а Коран — Книгою і Мовою Аллаха. Такими є функції розуму в Ісламі, який є релігією розуму. Те, що Іслам є релігією розуму, означає, що він ґрунтується на висновках, досягнутих розумом. Подальша ж задача розуму — це увірувати в розумні докази, докласти зусиль, зрозуміти Божественне Одкровення і повністю підкоритись тому, що приносить Одкровення. Тобто початковий розумний доказ основ Ісламу (а саме — його правильності і того факту, що Іслам був ниспосланий Творцем через Пророка ﷺ) поширюється на усе, що виходить із Ісламу через Божественне Одкровення, і вважається вже доведеним і підтвердженим розумним шляхом. Це і є та риса, де раціоналісти і розуми, які схильні їх впливу, повинні були зупинитись і не перетинати міру.

فَأَقِمۡ وَجۡهَكَ لِلدِّينِ حَنِيفٗاۚ فِطۡرَتَ ٱللَّهِ ٱلَّتِي فَطَرَ ٱلنَّاسَ عَلَيۡهَاۚ لَا تَبۡدِيلَ لِخَلۡقِ ٱللَّهِۚ ذَٰلِكَ ٱلدِّينُ ٱلۡقَيِّمُ وَلَٰكِنَّ أَكۡثَرَ ٱلنَّاسِ لَا يَعۡلَمُونَ

«Зверни свій лік до релігії як ханіф. Такою є вроджена якість, з якою Аллах створив людей. Творіння Аллаха не належить зміненню. Такою є права віра, але більшість людей не знає цього» (30:30).

Ібрахім Ер

1. Апріорі (лат. a priori, букв. — «від попереднього») — знання, отримане до досвіду і незалежно від нього (знання апріорі, апріорне знання), тобто знання, як би заздалегідь відоме.