Повеління схвалюваного і утримання від забороненого (аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар) не обмежується деякою однією сферою Ісламу. Це положення охоплює усі сфери: акида, обряди поклоніння, політика, соціальна сфера, економіка і т.д.
Ат-Тахір ібн Ашур відносно аяту:
وَلْتَكُن مِّنْكُمْ أُمَّةٌ يَدْعُونَ إِلَى الْخَيْرِ وَيَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ
«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване» (3:104),
— писав наступне: «В словах «الْخَيْرِ» (добро), «الْمَعْرُوفِ» (схвалюване) і «الْمُنكَر» (засуджуване) використовується визначений артикль «اَلْ», який має значення «аль-істіграк», що вказує на всеосяжність. Тут даний артикль вказує на усі види відносин між людьми, в залежності від знань і здібностей. Даний артикль схожий з артиклем під назвою «аль-істіграк аль-урфі»1.
Слово «засуджуване» (الْمُنكَرُ) згадується у наступних словах Посланця ﷺ:
مَنْ رَأَى مِنْكُمْ مُنْكَرًا فَلْيُغَيِّرْهُ بِيَدِهِ
«Нехай той із вас, хто побачить засуджуване, змінить це власноруч …». Проте тут це слово згадується без визначеного артиклю «аль», щоб вказати на загальне значення (аль-амм). Якщо слово стоїть без визначеного артикля «аль» і приходить в контексті, де міститься шарт (умова), чи нафй (заперечення), чи нахй (заборона), то воно буде вказувати на загальне значення (аль-амм). Такою є постанова вчених науки усуль аль-фікх.2
Отож, одна із фатальних помилок, яку необхідно виправити, — це бажання обмежитись спонуканням лише до частини схвалюваного і заборонянням частини засуджуваного, або обмежити діяльність аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар лише однією сферою. Подібне положення веде до того, що мусульмани починають наказувати схвалюване в обрядах поклоніння,, таких як намаз, закят, хадж, але при цьому залишають наказувати схвалюване в сфері політики і правління. Є люди, які наказують схвалюване і забороняють засуджуване простим людям, але при цьому закривають очі на окремі групи, такі як правителі, володарі сили, лідери думки і т.д. Цих людей чомусь не турбує нехтування з боку правителів, володарів сили і лідерів думки до своїх обов’язків, а також скоєння ними гріхів, навіть якщо вони цьому самі стають свідками.
В Сунні є докази тому, що обов’язок наказувати схвалюване і утримувати від засуджуваного не приймає виділення однієї частини із загального (ат-табъід) змісту релігії, оскільки закриття очей на гріхи кого-небудь, щоб догодити йому, веде до залишення усього обов’язку (аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар). Залишення аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар тягне за собою покарання для усіх. Наводиться від Абдуллаха ібн Амра: «Я чув, як Посланець Аллаха ﷺ говорив:
إِذَا رَأَيْتَ أُمَّتِي تَهَابُ الظَّالِمَ أَنْ تَقُولَ لَهُ أَنْتَ الظَالِمُ فَقَدْ تُوُدِّعَ مِنْهُمْ
«Якщо ти побачив, як моя Умма боїться сказати несправедливому: «Ти — несправедливий!», — отож, благо покинуло їх». В іншій версії говориться:
إِذَا رَأَيْتَ أُمَّتِي تَهَابُ فَلَا تَقُولُ لِلظَّالِمِ يَا ظَالِمُ، فَقَدْ تُوُدِّعَ مِنْهُمْ
«Якщо ти побачив, як моя Умма боїться несправедливого і не говорить йому: «Ти — несправедливий!», — отож, благо покинуло їх!».3 Наводиться від Хузайфи:
قُلْتُ لِلنَّبِيِّ: يَا رَسُولَ اللَّهِ، مَتَى يُتْرَكُ الْأَمْرَ بِالْمَعْرُوفِ وَالنَّهْيَ عَنِ الْمُنْكَرِ وَهُمَا سَيِّدَا أَعْمَالِ أَهْلِ الْبِرِّ؟ قَالَ: إِذَا أَصَابَكُمْ مَا أَصَابَ بَنِي إِسْرَائِيلَ. قُلْتُ: يَا رَسُولَ اللَّهِ، وَمَا أَصَابَ بَنِي إِسْرَائِيلَ؟ قَالَ: إِذَا دَاهَنَ خِيَارُكُمْ فُجَّارَكُمْ وَصَارَ الْفِقْهُ فِي شِرَارِكُمْ وَصَارَ الْمُلْكُ فِي صِغَارِكُمْ، فَعِنْدَ ذَلِكَ تَلْبِسُكُمْ فِتْنَةٌ تَكِرُّونَ وَيُكَرُّ عَلَيْكُمْ
«Якось я спитав Пророка ﷺ: «О, Посланець Аллаха! В яку мить буде залишено повеління схвалюваного і утримування від засуджуваного, але ж це — краще із праведних справ?», — на що він ﷺ відповів: «Тоді, коли вас спіткає те, що спіткало Бану Ісраіль». Я спитав: «О, Посланець Аллаха! А що спіткало Бану Ісраіль?». Він ﷺ відповів: «Коли кращі із вас будуть підлещуватись перед грішниками із вашого числа, фікх буде у руках гірших із вас, влада [перейде] до молодших із вас, і в цей період вас накриє фітна, ви будете битись і будуть битись проти вас».4
Наводиться від Анаса ібн Маліка:
قِيلَ يَا رَسُولَ اللَّهِ، مَتَى نَتْرُكُ الْأَمْرَ بِالْمَعْرُوفِ وَالنَّهْىَ عَنِ الْمُنْكَرِ؟ قَالَ: إِذَا ظَهَرَ فِيكُمْ مَا ظَهَرَ فِي بَنِي إِسْرَائِيلَ قَبْلَكُمْ. قَالُوا: وَمَا ذَاكَ يَا رَسُولَ اللَّهِ؟ قَالَ: إِذَا ظَهَرَ الِادِّهَانُ فِي خِيَارِكُمْ وَالْفَاحِشَةُ فِي شِرَارِكُمْ وَتَحَوَّلَ الْفِقْهُ فِي صِغَارِكُمْ وَرُذَالِكُمْ
«Одного разу хтось спитав: «О, Посланець Аллаха! В як мить ми залишимо наказувати схвалюване і забороняти засуджуване?», — на що він ﷺ відповів: «Тоді, коли серед вас з’явиться те, що з’явилось серед Бану Ісраіль, що жив до вас». Його ﷺ спитали: «О, Посланець Аллаха! А що це?». На що він ﷺ відповів наступне: «Коли серед кращих із вас з’явиться підлещування, гидота [пошириться] серед гірших із вас, а фікх перейде до молодшим із вас і підлим із вас!».5
Безперечно, застосування аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар до одних і незастосування до інших через забаганки, бажання і страх вказує на те, що не за горами лихо, яке торкнеться усіх людей. Отож, для тих, хто не розуміє значення аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар, хто усвідомлює важливість цього, хто розуміє закони,пов’язані з цією діяльністю, хто щирий перед своєю релігією і Уммою, тим людям стає ваджибом роз’яснити решті іншим про небезпеку застосування аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар вибірково, на адресу одних, і незастосування до інших, про суперечливість такого підходу по Шаріату. А також необхідно роз’яснити, що виконання обов’язку аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар належним, продуктивним чином веде до збереження кордонів діяльності аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар, які були встановленні Законодавцем.
Матеріал із книги «Норми Шаріату про діяльність «наказувати схвалюване і утримувати від засуджуваного» (аль-Амру біль мааруф ван-нахъю аніль мункар)»
Ясін ібн Алі
1. Книга «Ат-Тахрір ва ат-танвір», автор ат-Тахір ібн Ашур.
2. Для більшої деталізації можна звернутись до книг «Тайсіру аль-вусуль іля аль-усуль», автор Ата ібн Халіль, «Шарху аль-каукабу аль-мунір», автор Ібн ан-Наджжар аль-Ханбалі, «Аль-Каваіду аль-фаваіду аль-усулія», автор Ібн Аль-Лахам аль-Ханбалі.
3. Навели Ахмад в «Муснад», аль-Хакім в «Аль-Мустадрак», ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-аусат», аль-Байхаки в «Ас-Сунану аль-кубра», аль-Баззар в «Муснад». Аль-Хайсамі в «Маджмау аз-заваід» сказав: «Навели Ахмад, аль-Баззар, ат-Табарані. В одному із існадів аль-Баззара і в існаді Ахмада передавачі є передавачами хадісів, що увійшли в «Сахіх». В існаді даного хадісу є розрив (інкіта), оскільки Абу аз-Зубайр аль-Маккі не зустрічав Абдуллаха ібн Амра. Поте є інший хадіс, який свідчить на користь цього хадісу:
إِنَّ أُمَّتِي إِذَا رَأَوُا الْظَّالِمَ فَلَمْ يَأْخُذُوا عَلَى يَدَيْهِ يُوشِكُ أَنْ يَعُمَّهُمُ اللَّهُ بِعِقَابِهِ
«Якщо моя Умма побачить несправедливого і не схопить його за руки (тобто не зупинить його), то вона буде близька до тому, що Аллах піддасть її Своєму покаранню».
4. Аль-Хайсамі в «Маджмау аз-заваід» сказав: «Навів ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-аусат», в існаді якого присутній Аммар ібн Сайф. Про останнього аль-Іджлі та інші сказали, що він заслуговує на довіру. Інша група вчених сказала, що Аммар ібн Сайф — із числа слабких передавачів. Інші передавачі в існаді заслуговують на довіру, але є і ті, у відношенні яких є розбіжності».
5. Навели ат-Табарані в «Муснад аш-шамійін», аль-Байхаки в «Шуабу аль-іман», Ібн Ваддах в «Кітаб аль-бідаі», ат-Тахаві в «Мушкілю аль-асар».
