Обтяжливі рахунки

Рахунки-фактури і квитанції по комунальним послугам становлять одні із найбільш постійних витрат для переважної більшості населення. Тому що природний газ, електрика, вода, мобільний зв’язок і інтернет входять в число необхідних витрат. Насправді, хоча мобільний зв’язок і інтернет відрізняються від решти статей витрат, по своїй суті комунікації так само стали важливою потребою в сьогоднішніх умовах.

Люди, які купують ці товари і послуги, які вдовольняють їх основні потреби, сприймаються державою не як «громадяни», а як «клієнти». Таким чином, наш народ в прямому значенні розграбовують по таким статтям, як податок, плата за втрату електроенергії по лінії передач, плата за розподільні послуги по рахункам-фактурам.

Сьогодні люди, затиснуті між жагою прибутку енергорозподільних компаній, які усі приватизовані, і податковим тягарем держави, стоять перед серйозною дилемою. Наприклад, 50% рахунку за електроенергію складається із ціни електроенергії, 31% плати за розподіл, 15% із ПДВ і 4% — із плати в різні фонди, податків і акцій (див. малюнок). У той час, як середня вартість споживання електроенергії за 1 кВт/ч складає 0,47 куруша, ця сума збільшується до 0,92 куруша, коли додаються додаткові витрати, про які ми згадали.

Малюнок: Частка цін в квитанції за електроенергію для житлових приміщень в 2020 році (в %) ^[1]

Якщо враховувати дані Палати інженерів-електриків Туреччини (Elektrik Mühendisleri Odası) про те, що середньомісячне споживання електроенергії родиною із 4 осіб складає 230 кВт/ч, то кожне домогосподарство повинно оплачувати щомісячний рахунок у розмірі не менше 210 турецьких лір. Знов же, за даними Інституту статистики Туреччини, середньорічне споживання природного газу в 2020 році складає 927 м³ на одного абонента. Це відповідає цифрі більше 2 тисяч 400 турецьких лір. Те ж саме відноситься і до рахунків за воду, телефонний зв’язок і інтернет. Таким чином, середній рахунок за кожен дім складає не менше 700-800 турецьких лір в місяць. Комусь ця цифра може здатись невисокою, але якщо врахувати 7 мільйонів працівників з мінімальною заробітною платою, то ця цифра складає від 15% до 20% їх прибутку.

Високі витрати в рахунках-фактурах пов’язані з тим, що держава продає ці основні послуги, якими вона була повинна забезпечувати населення, приймаючи своїх підданих у якості покупців, приватизуючи державні ресурси і надаючи послуги населенню через розподільні компанії.

Приватизація

Греблі, електростанції і шахти, які стали здобиччю деяких компаній в межах процесу, який вони називають «приватизацією», насправді є громадськими ресурсами. Вони ніяким чином не можуть віддаватись в дар чи продаватись приватним особам чи компаніям. В цьому випадку необхідно повернути усі електростанції, вугляні шахти, нафтові і газові ресурси і об’єкти, які були залишені на «совість» компаній під час приватизації, в їх початкову гавань під назвою громадська власність і передати об’єкти цих місць суспільству державою з усвідомленим почуттям служіння суспільству без якої-небудь жаги отримати прибуток і без прагнення запровадити різні податкові зобов’язання.

Посланець Аллаха ﷺ сказав:

الْمُسْلِمُونَ شُرَكَاءُ فِي ثَلاَثٍ: فِي الْكَلإِ وَالْمَاءِ وَالنَّارِ

«Мусульмани — співвласники в трьох (речах): в воді, пасовиську і вогні» («Сунан» Абу Давуда).

Тому річки, озер, греблі, моря, дороги, ліси, рудники, усі джерела енергії і пасовиська відносяться до громадської власності. Оскільки вони належать суспільству (є громадською власністю), держава не може продавати їх своєму народу і не може обкладати їх податком. Держава може тільки брати плату, еквівалентну витраті по доставці цих громадських ресурсів в домогосподарства. Інакше кажучи, може бути запрошена тільки вартість витрат, понесених при транспортуванні населенню, що буде становити невелику суму.

Розподільні компанії

Розподільні компанії, розташовані по усій країні, почали управлятись приватним сектором, особливо в період з с 2009 по 2013 року, за дуже невеликі суми, розраховані на довгі роки. В заяві, зробленої міністром фінансів Мехметом Шимшеком в 2013 році, він повідомив, що увесь розподілу електроенергії був приватизований і що вони заробили 12,7 мільярда доларів на 18 приватизованих компаніях. Таблиця нижче резюмує дану ситуацію:

На жаль, жоден із приймаємих законів, видаваємих постанов, жодна модель, перейнята у західних країн у якості прикладу, не скеровані на рішення проблем населення. Усі ці законопроекти означають ніщо інше, як гарячі гроші, спроби збагатити людей і компанії навколо урядів.

З приватизацією розподілу електроенергії держава тимчасово отримала гарячі гроші. Але, враховуючи довгі роки, це відкрило двері для великих втрат. Ці розподільні компанії діють з жадібністю до прибутку і кидають людей, які не можуть дозволити собі оплатити ці основні послуги, на позбавлення. З іншого боку, за допомогою цих приватизаційних тендерів, відданих певним колам, громадські ресурси практично розграбовуються.

Енергія є стратегічним ресурсом

Енергія є незамінним ресурсом для усього світу, першою іскрою, з якою діють сектора, величезним ресурсом, необхідним в усіх сферах життя, від якого ми не можемо відмовлятись. Розвиток таких секторів, як промисловість, сільське господарство, сервіс і безпека, вимагає наявності різноманітних і потужних джерел енергії. Цей сектор, який є ахіллесовою п’ятою у першу чергу країн, які розвиваються, перетворюється в апарат економічного, політичного і військового тиску з боку крупних держав. Знов же, держави, які зміцнили владу над цими ресурсами, черпають із них величезні прибутки.

Дивлячись на Туреччину, видно, що енергія складає найбільшу статтю дефіциту рахунку поточних операцій. Хоча з роками картина постійно змінювалась. Згідно заяви міністра енергетики і природних ресурсів Туреччини Фатіха Денмеза, щорічно імпортується енергії в середньому на більше аніж 45 мільярдів доларів. Прибуток, отриманий від згаданих вище приватизацій, не покриває і третини річного імпорту енергії.

Сьогодні наша країна, яка знаходиться в центрі маршруту енергетичних труб і ліній електропередач, керується політикою, яка далека від того, щоб бути скерованою на використання цього багатства. Тому географічні переваги знаходження в центрі країн-виробників і країн-споживачів повинні бути ізольовані і очищені від інтересів колоніальних держав і жадібних компаній.

Як країна ми імпортували на 54 мільярда доларів в 2017 році, 43 мільярда доларів — в 2018 році і 41 мільярд доларів — в 2019 році. Згідно інформації, отриманої із даних Центрального банка Турецької Республіки і Інституту статистики Туреччини, за 5-річний період з 2013 по 2017 роки дефіцит рахунку поточних операцій складає 220 мільярдів доларів, а імпорт енергоресурсів — 213 мільярдів доларів. Знов же, якщо врахувати, що загальний обсяг витрат на імпорт енергії за останні 20 років складає 665 мільярдів доларів, серйозність ситуації стає очевидною. Це явна ознака того, що енергоефективність і планування не досягаються.

Значна частина природного газу, 99% якого імпортується і за який щорічно виплачується 12-15 мільярдів доларів, постачається із Росії, Азербайджану, Ірану, Алжиру, Нігерії та інших країн.

Обсяги імпорту природного газу по країнам ^[2] (млн. куб. м):

Хоча обсяг імпортованого природного газу з роками змінюється, 30-35% його використовується для виробництва електроенергії. Необхідно відмовитись від природного газу у виробництві електроенергії. Утворену різницю можна дуже легко отримати із інших доступних джерел. Знов же, майже 30% імпортованого природного газу використовується в житлових домах. Якщо використовувати регіональні альтернативні джерела, особливо при опаленні житлових приміщень, то правильне планування тільки по цим двом пунктам забезпечить серйозну економію.

Знов же, рахунок в 25-30 мільярдів доларів, сплачений за нафтові, кам’яновугільні та інші родовища, можливо, не буде повністю усунутий, особливо через потребу в нафті, але серед альтернатив для вугільних та інших шахт кращим рішенням буде ефективне і інтенсивне використання бурого вугілля в енергетиці. Тому що по існуючим ресурсам бурого вугілля Туреччина має значний резерв. За даними Головного управління досліджень і розвідки корисних копалин (MTA), запаси бурого вугілля в країні складають 19,32 мільярда тонн. Грошова вартість одного тільки цього ресурсу еквівалентна 600-700 мільярдам доларів. Знов же, усі ресурси, такі як кам’яне вугілля, повинні бути введені у виробництво найбільш ефективним способом з розумінням того, що відповідає потребам населення. Звичайно, Паризька угода по клімату, підписана керівниками нещодавно, віднині значно ускладнить використання цих ресурсів.

Альтернативні ресурси в країні повинні бути оцінені до кінця, підготувавши плани дій і працюючи над кожним ресурсом, який може бути перетворений в енергію. Окрім того, треба мобілізувати усі можливості для діяльності НДДКР ^[3] в області енергетичних ресурсів, таких як нафта і природний газ, з урахуванням інтересів суспільства. Результати дослідження, проведеного у відриві від популістських підходів і уявлень, повинні бути коректно роз’яснені громадськості.

Треба приділяти особливу увагу відновлюваним ресурсам

Туреччина знаходиться практично в епіцентрі альтернативних джерел енергії. Особливо сонячні, вітрові, річкові і геотермальні ресурси здатні вдовольнити усі потреби країни в електроенергії. Розвиток цих ресурсів згідно з правильним планом і стратегією вельми важливий. Дивлячись на наведені нижче таблиці ^[4], можна побачити, що в освоєнні відновлюваних ресурсів іще належить пройти довгий шлях:

Розподіл виробництва електроенергії в 2020 році по ресурсам (%):

Розподіл заявленого споживання електроенергії в 2020 році за типом споживачів (%):

Електромобілі повинні вироблятись з урахуванням купівельної спроможності людей

В останні роки особливо помітні технологічні змінення в автомобільній промисловості. В останні роки автомобілі почали переходити на електроенергію замість бензину, дизельного палива і скрапленого нафтового газу (LPG), які протягом багатьох років використовувались у якості палива для двигунів внутрішнього згоряння і вибухових двигунів. Підкреслюючи, що вітчизняний автомобіль, який буде вироблятись в Туреччині, буде електричним, уряд тримає в секреті питання, за якою ціною вони будуть продаватись населенню. Звичайно, у кожного виробленого автомобіля є ціна. Але якщо держава буде виводити ці автомобілі на ринок, вводячи акцизи, ПДВ та інші види податків, як в рахунках-фактурах, так і в інших сферах, то це від самого початку буде неправильним кроком. Беручи до уваги купівельну спроможність людей, держава повинна відмовитись від репресивних податків і забезпечити людям доступ до цих транспортних засобів за найбільш розумними цінами. В протилежному випадку виробництво, далеке від купівельної спроможності бідніючих з кожним днем людей, буде подобатись лише певній групі людей, між якою обертаються як товари, так і капітал.

Залежність від іноземних джерел енергії також зв’язує руки державі в комерційному і політичному плані. Те, що необхідно зробити, щоб позбутись від цієї ситуації і забезпечити населення більш дешевим доступом до енергії, полягає в наступному:

1. Багатства, які належать суспільству (які відносяться до громадської власності), повинні використовуватись суспільством. З цієї причини в рахунках за природний газ, електрику і воду не повинно бути ніяких зборів, окрім плати за плуги, і вони не повинні продаватись населенню за гроші.

2. Електростанції і нафтопереробні заводи є громадською власністю. Приватизація повинна бути припинена, а електростанції, нафтопереробні заводи і греблі, передані приватним компаніям в процесі «приватизації», повинні бути повернені з відшкодуванням витрат компанії, і вони повинні експлуатуватись державою.

3. Виробництво електроенергії із природного газу повинно бути зупинено. Теплові електростанції, які працюють на природному газі, створені для використання імпортованого газу, повинні бути закриті.

4. Необхідно прискорити розвідку нафти і природного газу. Це наше історичне право мати велику кількість нафти і природного газу з доведеними запасами в Середземномор’ї. Щоб не відчувати політичної напруженості з країнами регіону необхідно відновити зупинені геологорозвідувальні роботи і вести розвідку нафти і природного газу в міжнародних водах, як на континентальному шельфі Туреччини, так і на Кіпрі. Тут треба враховувати тільки інтереси мусульманського народу, а не США чи Європи.

5. Енергія є стратегічним ресурсом. Щоб звести до мінімуму іноземну залежність, треба максимально використати місцеві ресурси. Потреби країни в електроенергії можна легко вдовольнити за рахунок річок, сонця і вітру. Там, де цього зробити не вдасться, можна використовувати ресурси бурого вугілля, а також будувати атомні електростанції.

6. Туреччина — це країна, бідна на нафту. Враховуючи цей факт, використання електроенергії в транспортних засобах повинно бути розширено. Виробляємий в даний час електромобіль повинен рівнятись на населення, а не на багатих, і повинен пропонуватись до продажу за розумною ціною, яку може собі дозволити населення.

Так само, як управління державою довірено (дано в аманат) суспільством уряду, ці енергетичні ресурси, які є громадською власністю, довірені уряду лише у якості аманату. Фундаментальним зобов’язанням держави є не зраджувати громадськість, продаючи ці ресурси окремим особам і компаніям. На додаток до заяви президента Ердогана про те, що «у відношенні лихварства є шаріатські тексти», нагадаємо, що є також шаріатські тексти відносно кожного рівня і кожної посади державної адміністрації. Високі рахунки-фактури, які стали непосильним тягарем людей, обумовлені передачею громадської власності приватним особам і компаніям шляхом приватизації, проігнорувавши шаріатські тексти.

Ці помилки повинні бути негайно виправлені, і, не втрачаючи часу, громадська власність повинна бути повернена людям, які є реальними володарями, і повинні пропонуватись тільки як послуга, не маючи нічого спільного з прибутком і податками. В протилежному випадку залишати ситуацію в нинішньому положенні заборонено Шаріатом, є безрозсудством, джерелом неспокою, шкодою і збитком.

Köklü Değişim
Турецькою мовою 

1. Джерело: https://www.epdk.gov.tr

2. Джерело: звіт Органу по регулюванню енергетичного ринку (EPDK) по природному газу.

3. Науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) — сукупність робіт, скерованих на отримання нових знань і практичне застосування при створенні нового виробу або технології.

4. Джерело: https://www.epdk.gov.tr