Анулювання міжнародних інститутів і угод

«Риба, яка потрапила на гачок, наживки не потребує. Розширення економічної допомоги може призвести в деяких випадках до протилежному результату в таких країнах, як Туреччина, тобто ми можемо підсилити прагнення до незалежності і послабити наші поточні військові плани. Допомога подібним країнам повинна бути в такій формі і в такому розмірі, щоб утримувати підкорені нам уряди при владі і знешкоджувати ворожі Сполученим Штатам елементи» ^[1].

Економічна і фінансова стовпи міждержавної системи, розробленої біля сторіччя назад, зазнали значного системного і всебічного розвитку, особливо в період з завершення Другої світової війни і до розпаду СРСР і завершення «Холодної війни», а з ростом тенденції глобалізації з 80-х років і появою нових технологій капіталістичний Захід під керівництвом США оплутав світ подібно восьминогу. Від грошової системи до інвестицій, від виробництва, торгівлі і промисловості до освіти, охорони здоров’я і сфери послуг була реалізована жахлива мережа відносин і нормативних угод, контрактів, стандартів і приписів.

На сьогоднішньому етапі народи «слаборозвинених» і «таких, що розвиваються» країн, як їх визначають капіталісти, стикнулись з нелюдською, аморальною і безсовісною трагедією. За даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO) за 2018 рік, число людей, страждаючих від голоду, у світі складає 821 мільйон осіб. У світі, населення якого складає 7 мільярдів 600 мільйонів осіб, кожна дев’ята людина бореться з хронічним голодом. 515 мільйонів голодуючих живуть в Азії, 257 мільйонів — в Африці і 39 мільйонів — в Латинській Америці і Карибському басейні.

В країнах, які запроваджують, реалізують і втілюють капіталістичну систему, правовою і зобов’язуючою інфраструктурою ефективного функціонування глобального колоніалізму в таких областях, як економіка, фінанси, торгівля, інвестиції, виробництво, бюджет і обслуговування, по суті, є глобальні капіталістичні інститути і законодавчі положення, розроблені в них. В цих рамках активну роль грають міжнародні, регіональні і двобічні угоди і договори, які покладають на країни світу відповідальність. Щоб передбачити ефекти і наслідки цього законодавства, необхідно вміти розуміти інститути і події, які складають основу капіталістичної економіки і фінансової системи.

Бреттон-Вудська система

Як відомо, одним із найважливіших переломних моментів на економіко-фінансових ринках в глобальному масштабі стали нововведення, які відбулись після Другої світової війни. Проте передуюча їй депресія 1929 року привела капіталістичних теоретиків до нових пошуків, і тоді теорії, розроблені в цьому контексті, були реалізовані на практиці вже в 1940-х роках.

Першим із них є «Бреттон-Вудська угода» ^[2] 1944 року. Через Бреттон-Вудську систему США визначили три важливих напрями, які проклали шлях до домінуванню в світовій економіці і на фінансових ринках, і в подальші роки були підписані сотні або навіть тисячі угод на міжнародному, регіональному і двобічному рівнях, була закладена основа сучасного глобального колоніалізму, наслідки якого діють і сьогодні. Цими трьома основними областями є фінанси, інвестиції і торгівля. У той час, як фінансова сфера була інституціоналізована зі створенням Міжнародного валютного фонду (МВФ), а інвестиційна сфера була інституціоналізована з заснуванням Всесвітнього банку (ВБ), торгова сфера довгий час здійснювалась в рамках ГАТТ (Генеральна угода по тарифам і торгівлі) ^[3], і його інституціоналізація була створена Всесвітньою торговою організацією (ВТО) в 1995 році.

Міжнародний валютний фонд (МВФ)

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — один із інструментів міжнародного панування, з яким дуже добре знайомі народи третього світу. МВФ готує гіркі рецепти в ім’я «рішення криз» шляхом втручання до країн, які перебувають в складній ситуації, під егідою «програми стабільності». Туреччина, будучи однією із цих країн, підписала 20 угод «Stand-By» за 60-річний період з миті її членства в МВФ з 1946 року і по 2006 рік, і 26 років із цих 60 пройшли під контролем МВФ.

Завдяки регіональному свобідному торговому, інвестиційному і митному регулюванню і угодам, підписаним протягом багатьох років, експорт і імпорт країн визначаються суверенними світовими державами поза власних ініціатив цих країн, так що країни, в число яких так само входить Туреччина, і приватний сектор не можуть позбутись від боргового тягаря. Наприклад, основна функція управління державним боргом полягає у забезпеченні того, щоб окремі країни-боржники продовжували формально виконувати свої фінансові зобов’язання. Метод, застосовуваний для цієї цілі, полягає у затримці виплати основного боргу при примушенні до сплати відсотків. Стабілізаційні програми — як МВФ, так і Всесвітнього банку — напряму націлені на бюджети країни і платіжний баланс. Обмінний курс є найважливішим інструментом макроекономічної реформи. Девальвація валюти призводить до радикальних змін попиту і пропозиції в національній економіці. Знецінювання турецької ліри майже вдвічі в 2021році порівняно з попереднім роком — ніщо інше, як девальвація.

Всесвітній банк

Всесвітній банк, заснований у 1944 році в рамках Бреттон-Вудських принципів, нібито скерований на викорінення голоду і зубожіння у світі, надаючи кредити на проектній основі через свої підустанови і підрозділи. Проте, оскільки основною метою є розвиток приватного сектора, інвестиції держави у виробничий сектор в принципі не підтримуються. Це найважливіший пункт питання, і за тією ж логікою відмова держави від найважливіших інвестицій і секторів був прокладений політикою приватизації.

— Державні витрати:

Всесвітній банк уважно стежить за структурою державних витрат з кінця 1980-х років за допомогою програми під назвою «Оцінка державних витрат». Таким чином, витрати кожного міністерства країн перейшли під контроль цих закладів, і, відповідно, «кредитори» почали самі вирішувати, які державні інвестиції треба чи не треба фінансувати. Це важливий момент, який пояснює, чому «країни, які розвиваються», включаючи Туреччину, не можуть звернутись до виробничих секторів, із яких вони могли б погасити ці борги, і, в ітозі, вони постійно вимушені позичати в різних міжнародних колах.

— Податкові реформи:

«Податкова реформа», яка час від часу піднімається на порядок денний в Туреччині, насправді є політикою Всесвітнього банку. Відповідно, мета полягає в тому, щоб зменшити податки на багатство, ігноруючи розрив у розподілі прибутків і розширюючи і збільшуючи інші косвенні податки, такі як ПДВ, які однаково впливають на усі прошарки суспільства, а також, як говорять в народі, «зробити багатих багатше і бідних іще бідніше». Особливо це стосується сільськогосподарського сектору — скорочення частки сільського господарства у виробництві з тим, щоб прокласти шлях до індустріалізації за рахунок збільшення податкового тягаря і виробничих витрати на виробника, продаж сільськогосподарських земель в руки населення і виплата відсотків по зовнішнім боргам, а також обмеження сільськогосподарської діяльності поняттям «сезонне сільське господарство» і прокладання шляху для промислового сільського господарства.

— «Брудні гроші» і «чорні гроші»:

З іншого ж боку, економічна криза під важкістю макроекономічних реформ напряму пов’язана зі швидким ростом нелегальної торгівлі. «Брудні гроші», які складаються із незаконної торгівлі, злочинної діяльності і «чорних грошей», операції по відмиванню яких є ухиленням від податків, здійснюються легко і швидко завдяки інструментам, які використовуються всередині системи. Подібні витоки в системі є невід’ємними елементами даної системи, а також серйозним ударом по фінансовим балансам і реальній економіці. Тому що, згідно з капіталістичною економічною точкою зору, усе, що люди використовують і купують, є «товаром», і усе це має економічну цінність.

Джерела фінансування, такі як наркотики, проституція, контрабанда людей, контрабанда зброї, які по закону нібито є злочинними, і колоніальні (мародерські) методи, які можуть вважатись незаконними згідно з міжнародним правом, ресурси, які зберігаються на офшорних рахунках, і популярний нині ринок криптовалюти є найбільш важливими інструментами, які забезпечують виживання капіталістичної економіки.

Згідно Всесвітньої доповіді про наркотики за 2021 рік, опублікованої Організацією Об’єднаних Націй, 275 мільйонів людей в усьому світі вживають наркотики, і прогнозується, що споживання наркотиків збільшиться на 11% до 2030 року, оскільки з 2010 року їх число збільшилось на 22%. Навіть одні тільки ці дані показують, що частка світового ринку наркотиків складає трильйони доларів. З капіталістичної точки зору немислимо, щоб яка-небудь із так званих «демократичних правових держав» залишилась без своєї частки від цього пирога.

— Виробнича економіка і дешева робоча сила:

Іще одне питання стосується впливу політики Всесвітнього банку на виробничий сектор. Імпорт з розвинених країн, як правило, нижче, аніж із країн, які розвиваються. Це пов’язано з дешевою собівартістю виробництва і дешевою робочою силою в країнах, які розвиваються. В результаті економічних криз, викликаних девальвацією національних валют і падінням попиту у зв’язку з надлишком пропозиції в бідних країнах, включаючи Туреччину і багато інших, чиї жителі є мусульманами, західні країни можуть імпортувати із цих країн товари за низькими цінами через силу іноземної валюти, але вартість цих товарів і послуг значно зростає, як тільки вони потрапляють на територію розвинених країн. Наприклад, американська компанія, яка закупає меблевий гарнітур в Туреччині за тисячу доларів, продає його в США за 10 тисяч доларів, створюючи, таким чином, відповідну цій різниці додаткову вартість, не здійснюючи при цьому ніякого виробництва. З цієї причини сектор послуг став найбільш швидкозростаючим у країнах, які розвиваються, в останній період, і його частка в економічній діяльності стрімко збільшується.

Всесвітня торгова організація (ВТО) ^[4]

У той час, як фінансовий і інвестиційний підрозділ, передбачений в системі Бреттон-Вудса, був завершений створенням МВФ і Всесвітнього банку, врешті решт не було досягнуто успіху у побудові третього закладу, який би контролював і направляв міжнародну торгівлю. Замість цього вступила в силу Генеральна угода по тарифам і торгівлі (ГАТТ) і пов’язані з нею положення. Протекціонізм ^[5], який був широко розповсюджений у той час, можна узагальнити в його найбільш загальному визначенні як застосування державами високих митних зборів на імпорт, квоти на імпорт, державні стимули для розвитку вітчизняних підприємств і заборони на імпорт певних товарів або заборони у відношенні деяких країн. Основною метою угоди було зниження протекціонізму і розширення міжнародної торгівлі. Ця система, яка протягом багатьох років здійснювалась через ГАТТ, набула організаційної структури тільки зі створенням Всесвітньої торгової організації (ВТО) в 1995 році. Тільки списки зобов’язань по зниженню податків по окремим категоріям товарів і послуг склали більше 22 тисяч сторінок. Зі створенням ВТО права інтелектуальної власності, що є вкрай небезпечним підходом, так само уперше були включені до сфери діяльності організації.

— Угоди Всесвітньої торгової організації (ВТО):

Всесвітня торгова організація є міжнародною організацією, яка просуває і контролює свобідну торгівлю товарами і послугами між країнами. Усі її члени, включаючи Туреччину, підписали і зобов’язались укласти низку угод, скерованих на відкриття своїх внутрішніх ринків для руху товарів і послуг із інших країн і на усунення або зниження протекціоністських бар’єрів для свобідної торгівлі, таких як митні збори. Ці угоди включають «Генеральну угоду по тарифам і торгівлі» (ГАТТ), «Генеральну угоду по торгівлі послугами» (ГАТС), «Угоду по торговим аспектам прав інтелектуальної власності» (або «Угода ТРІПС»), і «Угоду по інвестиційним заходам, пов’язаним з торгівлею» (або «Угода ТРІМС»). Окрім того, до них безпосередньо відносяться такі поняття, як «глобалізація», «свобідна ринкова економіка», «взаємозалежність», «інтеграція», «управління», які часто повторюються в колоніальній термінології.

— «Режим найбільшої сприятливості» і «національний режим»:

В цьому контексті прямі і косвенні іноземні інвестиції відображаються як показник розвитку країни. Іноземні інвестиції скеровані в країни, які вважаються привабливими і вигідними для капіталістів, які тримають гарячі гроші в руках і вводять їх в оберт по усьому світу. Ці інвестиції скеровані на те, щоб вилучити вигоду із переваг, пропонуємих урядами, дешевою сировиною і робочою силою, крім, як це припускається, підтримки розвитку країн. Тому що є два важливих поняття, які постійно підкреслюються в угоді ГАТТ і подібних угодах: «країна найбільшої сприятливості ^[6]» (НБН) і «національній режим ^[7]». Згідно з цим уряди не можуть проводити відмінність між вітчизняними і іноземними товарами, продуктами і компаніями, вони не можуть здійснювати протекціонізм, заохочуючи місцеві сектора і практику квотування імпорту. Якщо країна надає яку-небудь привілею іншій країні, вона так само повинна надати її усім членам ВТО. Якщо один учасник доведе, що поніс збиток внаслідок того, що другий учасник підтримує свою місцеву економіку, на нього, на другого, можуть бути накладені санкції. Таким чином, залежність від іноземців поступово збільшується за рахунок того, що широко відкриваються двері для імпорту. Наприклад, це одна із причин немислимої практики квотування в Туреччині багатьох сільськогосподарських продуктів (фундука, бавовни, тютюну, цукрового буряку і т.д.). Знов же, з рішенням, прийнятим ВТО в 2004 році, було запропоновано скасувати стимули, надаваємі експорту в сільському господарстві, і значно скоротити субсидії для виробництва, і з 1 січня 2005 року квоти в текстильній і швейній промисловості були скасовані. Ці рішення завдали тяжкого удару по цим двом секторам, які в той час мали частку 55% в загальній зайнятості Туреччини і 23% — в ВНП. Таким чином, по спливанню 15 років, в 2020 році частка сільського господарства в зайнятості склала приблизно 13%, а його частка в ВНП — приблизно 6%.

— Практики, які поступово витісняють сільське господарство:

Такі практики, як скорочення субсидій сільському господарству, введення квот на сільськогосподарську продукцію, зниження податків на імпорт і відсоткові кредити, надаваємі фермерам для їх банкрутства з одного боку, усувають самодостатність країни, яка в ітозі стає залежною від зарубіжних країн, з іншого боку, дозволяють прошаркам населення, які відмовляються від сільськогосподарського виробництва під видом «індустріалізації», мігрувати із села у місто, удешевляючи заробітну плату в містах, поширюючи спотворену урбанізацію і предмети першої необхідності. Це так само призвело до росту цін і виникненню хаотичної ситуації, яку ми в даний час спостерігаємо в Туреччині.

Якщо ми продовжимо на прикладі сільського господарства, то через ці міжнародні угоди були введені деякі критерії і стандарти для світового сільського господарства, тваринництва і харчової промисловості, і було запропоновано дотримуватись їх в міжнародній торгівлі. Наприклад, вони можуть запобігти торгівлі продуктами, які не відповідають певним умовам і правилам, під приводом безпеки харчових продуктів, виробництва, здоров’я, логістики та інших стандартів. Положення про торгівлю ГМО продуктами, насінням, добривами, кормами і зерном стандартизовані на нібито наукових підставах. З цієї причини в системі «оцінки ризику» декларація виробника береться за основу, якщо, наприклад, не доведено, що які-небудь ліки шкідливі для здоров’я людини. Сьогодні, в умовах епідемії «Covid-19», цей підхід використовується в вакцинах, надійність яких не доведена в усьому світі, а тести виробників визнані недостатніми з медичної точки зору.

— Угода по інвестиційним заходам, пов’язаним з торгівлею («Угода ТРІМС») ^[8]:

Згідно з «Угодою ТРІМС» в рамках ВТО вона скерована на підготовку оточення, в якому іноземним компаніям буде дозволено в’їжджати до країни, в якій вони хочуть заснувати бізнес чи фабрики, відкрити філіали і представництва і запросити для себе національний режим ^[9]. Таким чином, практика захисту і підтримки вітчизняних продуктів і операторів була припинена, що зробило їх нездатними конкурувати з іноземними продуктами і компаніями. Імпульсом до відкриттю організованих промислових зон і зон свобідної торгівлі, які в останній час стрімко ростуть в Туреччині, є «Угода ТРІМС». Всупереч поширеній думці, вони призначені для того, щоб прокласти шлях для іноземних інвестицій, а не для заохочення місцевого виробництва.

— Угода по торговим аспектам прав інтелектуальної власності («Угода ТРІПС») ^[10]:

Згідно з «Угодою ТРІПС», заохочуються авторські права, товарні знаки і патентні заявки, які приймаються під егідою загального захисту, і здійснюються зусилля по недопущенню того, щоб незареєстровані і незапатентовані продукти, які вважаються контрафактними, не отримали частку в світовій торгівлі. У той час як книги, зображення, відео, фільми, звукозаписи, програмне забезпечення, софт, програми та інші літературні, художні і особисті матеріали ймовірно захищені від піратства в рамках авторського права, патентні права захищені у багатьох областях, таких як товарні знаки, відміні якості продукції і промислові зразки. Проте такі домовленості є надзвичайно ефективним інструментом колоніалізму.

Досить декілька життєвих прикладів, щоб зрозуміти масштаби небезпеки даної Угоди. Наприклад, ліки, вакцини, медичні товари та інші продукти і пристрої, пов’язані із здоров’ям, таким чином, стають «некопіюємими» і «невиробляємими», а країни світу залишені на совість капіталістичних компаній, які виробляють ці продукти і препарати. Інший приклад можна навести із оборонної промисловості. Згідно з «Угодою ТРІПС» країни не можуть самостійно вдовольняти жодну із своїх власних нужд в озброєнні, боєприпасах, ракетах, літаках, танках та інших військових нуждах, і вони вимушені імпортувати їх на непосильних умовах і з великими витратами у капіталістичних виробників. Тому вкрай критичні галузі країн беруть ледве не під іпотеку.

Митний союз ^[11]

В рамках нинішньої пануючої системи дозволено укладати угоди про свобідну торгівлю між окремими країнами, які не входять до ВТО. У якості прикладу таких угод можна навести практику Митного союзу в рамках Європейського Союзу. Згідно з Угодою про даний Митний союз усі країни ЄС повинні застосовувати одні і ту ж самі митні правила до товарів, імпортуємих із країн, які не входять в Союз. Митний союз між Туреччиною і Європейським Союзом представлявся як інтеграційна модель у відношенні свобідного переміщення промислових товарів і переробної сільськогосподарської продукції, але в Туреччині його часто критикували і заявляли, що «Туреччина втратила мільярди доларів з миті вступу Угоди в силу з 1 січня 1996 року». Туреччина — єдина країна, яка є членом Митного союзу, але не членом ЄС. Туреччина, хоча і не є членом ЄС, повинна виконувати приймаємі рішення, навіть якщо і не включена в механізм прийняття рішень. Тому, мріючи про повноправне членство, вона в однобічному порядку передала ЄС свої повноваження по визначенню власної національної зовнішньоторгової політики і пішла на серйозні поступки.

У той час, як Митний союз охопив промисловий сектор, він виключив сільське господарство і сектор послуг, де Туреччина мала відносну перевагу. Завдяки Митному союзу імпорт із країн ЄС став вище експорту приблизно на 30-40%. За 20-річний період, який охоплює з 1996 по 2016 рр., дефіцит зовнішньої торгівлі на користь ЄС складає 200 мільярдів доларів. Ця сума означає в середньому 10 мільярдів доларів дефіциту зовнішньої торгівлі щорічно. Що іще гірше, Туреччина вимушена дотримуватись зобов’язань по угодам про свобідну торгівлю, укладеним Європейським Союзом з третіми країнами. Наприклад, якщо між ЄС і Канадою укладена подібна угода, яка скасовує митний податок, Канада може безмитно імпортувати із Туреччини, а Туреччина повинна виплачувати митні збори.

Паризька кліматична угода ^[12]

Хоча Паризька угода по клімату отримала підтримку багатьох різних сегментів завдяки своєму акценту на глобальному зміненні клімату і глобальному потеплінню, а також гаслам «більш здорова планета», «більш чисті суспільства», ця угода є однією із тих угод, яка укладена для захисту глобальної капіталістичної системи. За допомогою подібних угод, орієнтованих на клімат і довкілля, капіталізм прагне створити для себе зону стабільності під приводом «стійкості довкілля» ^[13], а не вирішення проблем. Це марна спроба очікувати рішень для клімату і довкілля від хижаків і руйнівників, відповідальних за викиди парникових газів, тому що капіталізм — деструктивна (руйнівна) система, а не творча, і він росте за рахунок руйнувань.

Паризька угода по клімату не є винятком. Примушення до скороченню використання викидів парникових газів замість використання відновлюваних джерел енергії є маркетинговим методом нових технологій. Найбільшим доказом того, що Паризька угода по клімату не має відношення до довкіллю, є заява Європейської економічної комісії (ЄЕК ООН) про те, що неможливо досягти глобальних кліматичних цілей без ядерної енергії.

Хоча збиток, який завдається атомними електростанціями довкіллю і людям, обговорюється протягом багатьох років, очевидно, що якщо ядерна енергетика сприяє Паризькій угоді досягати своїх поставлених цілей, ця угода є дружньою до капіталістів, а не до довкіллю.

Згідно з цією угодою, іще однією областю, в якій будуть запроваджуватись нові технології і продукти, стане сільське господарство і тваринництво. Згідно інформації, наданої Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН, 14,5% викидів парникових газів припадає на тваринництво. У той час,як корови вказані як види, які викликають найбільшу кількість парникових газів з показником 65%, виробництво і переробка кормів, а також кишкова ферментація жуйних тварин вважаються основними видами діяльності, які збільшують викиди парникових газів. В цьому випадку, як того вимагає Паризька угода по клімату, видно, що в очікуваний період в області сільського господарства тваринництва буде реалізована низка нових технологічних продуктів — від харчових продуктів до штучного м’яса.

Проблема міжнародного арбітражу

Арбітраж в міжнародній торгівлі представляє собою механізм, який діє в однобічному порядку від інвестора до держави. Відповідно, поки інвестори судяться з державами, протилежне неможливо. Таким чином, транснаціональні компанії отримують величезні переваги. Наприклад, коли Європейський Союз вирішив заборонити імпорт гормонального м’яса на тій підставі, що воно містить канцерогенні речовини, у випадку, відомому як «Справа про гормональну яловичину», уряди США і Канади поскаржились до арбітражної ради Всесвітньої торгової організації на Європейський Союз, в результаті цього ЄС був вимушений скасувати відповідний закон, тобто допустити продаж м’яса з канцерогенними гормонами в Європі. У якості нещодавнього прикладу із Туреччини, як відчутно вказано в доповідях Рахункової палати, правовий нагляд і юрисдикція були передані британським судам за проханням лондонських банкірів, фінансуючих міські лікарні.

Окрім того, сам президент Ердоган вказав на бич арбітражу у відношенні Стамбульського каналу ^[14] наступними словами: «Вони погрожують інвесторам. Вони говорять: «Коли ми приїдемо, ви знаєте, що ми не будемо нічого виплачувати, ми заберемо це у вас!». Вони погрожують банкам і країнам, зацікавленим в проекті. Вони заберуть у вас ці гроші в порядку міжнародного арбітражу».

Пропонуєме нами рішення по розірванню міжнародних договорів виглядає наступним чином:

Організація Об’єднаних Націй є основою міжнародної системи. Під егідою ООН були створені десятки закладів і були висунуті тисячі законодавчих актів, які стосуються цих закладів. Варто зазначити, що ці інститути націлені на усі країни світу, прагнучи утвердити свій порядок в усьому світі, підкорити людство встановленим ними міжнародним нормам, правилам і стандартам і привести до дії глобальну колоніальну систему. Просто поглянувши на їх назви, неважко буде зрозуміти, які області вони охоплюють і за якою тематикою формують країни. Тисячі міжнародних і регіональних інститутів і організацій, яка складаються із спеціалізованих організацій, які стосуються усіх областей економічних і фінансових ринків, є будівельними блоками і розширеннями глобального капіталістичного павутиння.

Туреччина була повністю інтегрована в Бреттон-Вудську систему з самого початку, була членом Організації Об’єднаних Націй і майже усіх її дочірніх компаній з миті її створення і підкорялась положенням, стандартам і директивам, які Організація нав’язувала, і Туреччина вимушена була адаптувати і пристосувати до них своє внутрішнє законодавство, гіркі плоди чого ми пожинаємо сьогодні.

З цієї точки зору країни, які розвиваються, такі як Туреччина, ніколи не зможуть ізолювати себе від цієї системи, відмовитись від нав’язаних правил і позбутись від її руйнівного впливу на долю країни і майбутнє населення. Глобальний колоніалізм призвів до того, що під гаслами «новий світовий порядок», «глобалізація», «свобідний ринок», «розвиток», «інвестиції» і «рівність» країни не можуть діяти самостійно. Завдяки досягнутій глобальній інтеграції усі країни світу стають партнерами в кризах інших країн, а вогонь, який починається в одній країні, поширюється на світову економіку, як полум’я по соломі.

На додаток до арбітражної системи, стримуючим заходам, санкціям, ембарго і бойкотам, не залишилось жодної нації чи держави, які могли б протистояти системі з ярликом «тероризм», який став одним із найефективніших знарядь колоніалізму. Отож, ніякі зусилля по реформуванню чи зміненню урядів, діючих в рамках світської, демократичної, капіталістичної системи, у цілому, і світової економіки і фінансової системи — зокрема, не будуть достатніми, і не вдасться позбутись від криз, систематично породжуваних системою і охоплюючих народи.

Усі сказане нами досі є фактом, але ані правлячі, ані опозиційні політичні партії не вживають жодного кроку для позбавлення від цієї облоги, хоча чудово обізнані про ці істини. Відповідь на питання про те, хто давав великі обіцянки, будучи в опозиції, потім змінились, коли прийшли до влади, полягає саме в цій глобальній облозі.

Туреччина була поневолена під приводом «інтеграції в сучасний світ». Правляча партія повинна спочатку роз’яснити цей факт громадськості, пояснити, в якому вона відчаї, і сказати, що єдине рішення — це вийти із усіх цих міжнародних угод. Як тільки буде завойована підтримка громадськості, усі угоди проти Туреччини повинні бути анульовані.

Отож, чи можливо таке? Враховуючи розумовий світу уряду і опозиції та їх практики до сьогоднішнього дня, ми можемо сказати, що така спроба неможлива. Ось чому, на жаль, немає світла на горизонті для народів світу, у цілому, і Ісламської Умми — зокрема, якщо не з’явиться сила, яка кине виклик міждержавній системі і новому світовому порядку, така як держава Халіфат, яка, як ми очікуємо, буде встановлена незабаром, з дозволу Аллаха, і яка ополчиться проти усіх ворожих світових інститутів і нав’язувань, радикально протистоячи міжнародним нормам, стандартам і правилам.

Köklü Değişim

[1] 1957 рік, із листа Нельсона Рокфеллера президенту США Ейзенхауеру.

[2] Бреттон-Вудська система, Бреттон-Вудська угода (англ. Bretton Woods system) — міжнародна система організації грошових відносин і торгових розрахунків, встановлена внаслідок Бреттон-Вудської конференції, яка проходила з 1 по 22 липня 1944року. Змінила фінансову систему, засновану на «золотому стандарті». Названа від імені курорту Бреттон-Вудс (англ. Bretton Woods ) в штаті Нью-Гемпшир, США. Конференція поклала початок організаціям, як Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) і Міжнародний валютний фонд (МВФ).

[3] Генеральна угода по тарифам і торгівлі (англ. General Agreement on Tariffs and Trade, GATT, ГАТТ) — міжнародна угода, укладена в 1947 році з метою відновлення економіки після Другої світової війни, яка протягом майже 50 років фактично виконувала функції міжнародної організації (нині — Всесвітня торгова організація).

[4] Всесвітня торгова організація ( ВТО; англ. World Trade Organization (WTO), фр. Organisation mondiale du commerce (OMC), ісп. Organización Mundial del Comercio) — інтеграційна організація, створена 1 січня 1995 року з метою лібералізації міжнародної торгівлі і регулювання торгово-політичних відносин держав-членів. ВТО утворена на основі Генеральної угоди по тарифам і торгівлі (ГАТТ), укладеної в 1947 році і протягом майже 50 років фактично виконуючої функції міжнародної організації, але не будучи, тим не менш, міжнародною організацією в юридичному змісті.

[5] Протекціонізм (від лат. protectio — прикриття, покровительство) — політика держави, скерована: на захист внутрішнього ринку, з одного боку; активне заохочення виходу національних компаній на зовнішні ринки — з іншого.

[6] Режим найбільшої сприятливості в торгівлі (режим найбільш сприятливої нації) — економічний і юридичний термін, який означає встановлення в міжнародних договорах і угодах положень, при яких кожна із сторін, які домовляються, зобов’язується надати іншій стороні, її фізичним і юридичним особам не менш сприятливі умови в області економічних, торгових та інших відносин, які вона надає чи надасть у майбутньому будь-якій третій державі, її фізичним чи юридичним особам.

[7] Національний режим — юридичне поняття в міжнародних економічних відносинах, яке поширюється на іноземні компанії і фізичні особи. Іноземні юридичні або фізичні особи, які працюють в умовах національного режиму в даній країні, користуються тими ж юридичними перевагами, що й юридичні і фізичні особи даної країни, зазвичай має на увазі переваги у сфері податкообкладання і можливість не платити імпортні податкові збори.

[8] Угода по інвестиційним заходам,пов’язаним з торгівлею (ТРІМС) чи «Угода ТРІМС» (англ. Agreement on Trade-Related Investment Measures) — угода по заходам в сфері інвестиційної політики, що стосується торгівлі, один із зовсім нових багатобічних договорів, підписаних в ході Уругвайського раунду переговорів в рамках Генеральної угоди по тарифам і торгівлі (ГАТТ). Угода забороняє державам-членам встановлювати обмежувальні заходи, які спричиняють негативний вплив на іноземні інвестиції виробничого сектора. Положення Угоди зобов’язують держав-учасників надавати національний режим згідно з нормами, встановленими ГАТТ. При цьому ТРІМС охоплює тільки заходи, які перешкоджають торгівлі товарами.

[9] Національний режим — юридичне поняття в міжнародних економічних відносинах, яке поширюється на іноземні компанії і фізичних осіб. Іноземні юридичні чи фізичні особи, які працюють в умовах національного режиму в даній країні, користуються тими ж юридичними перевагами, що й юридичні і фізичні особи даної країни, що зазвичай має на увазі переваги в сфері податкообкладання і можливість не платити імпортні податкові збори. Надання національного режиму фізичним особам може забезпечити іноземним громадянам майнові права нарівні з громадянами даної держави, правову допомогу, можливість захищати свої інтереси в суді, рідше — соціальну допомогу.

[10] Угода по торговим аспектам прав інтелектуальної власності (ТРІПС) чи «Угода ТРІПС» (англ. Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, скорчено TRIPS) — міжнародна угода, яка входить в пакет документів про створення Всесвітньої торгової організації. Угода встановлює мінімальні стандарти для визнання і захисту основних об’єктів інтелектуальної власності. Ця угода була прийнята в ході Уругвайського раунду Генеральної угоди по тарифам і торгівлі (ГАТТ) в 1994 році.

[11] Митний союз між Європейським Союзом і Туреччиною — митий союз, створений 31 грудня 1995 року між Європейським Союзом (ЄС) і Туреччиною рішенням Ради асоціації ЄС – Туреччина (створений по договору 1963 року), прийнятий 6 березня 1995 року і вступив в силу. Союз виключає які-небудь митні обмеження при перетині товарами кордону Турецької Республіки з державами ЄС. Митний союз в його нинішньому виді не охоплює такі важливі сфери економіки, як сільське господарство (до яких застосовуються двобічні торгові пільги), послуги чи державні закупки.

[12] Паризька угода — угода в рамках Рамкової конвенції ООН про змінення клімату, яка регулює заходи по зниженню змісту вуглекислого газу в атмосфері з 2020 року. Угода була підготовлена в обмін Кіотського протоколу в ході Конференції по клімату в Парижі і прийнято консенсусом 12 грудня 2015 року, а підписана 22 квітня 2016 року. Ведучий конференції Лоран Фабіус, міністр іноземних справ Франції, заявив, що цей «амбіційний і збалансований» план став «історичним поворотним пунктом» на шляху зниження темпів і глобального потепління.

[13] Стійкість довкілля — здатність оточуючого середовища витримувати вплив людини. В екології термін позначає здатність біологічних систем до збереженню і розвитку біорозмаїття.

[14] Стамбульський канал (тур. Kanal İstanbul; канал «Стамбул», канал «Істанбул») — штучний судноплавний канал, який будується в Туреччині, з’єднає Чорне мору з Мармуровим.