В період сподвижників відмінність між вірою і вчинками не була концептуальною. Інакше кажучи, до нас не доходили ріваяти про те, що вони говорили: «Віра — це те-то, а вчинки — те-то!». Подібні визначення були зроблені вченими каляму у другому сторіччі хіджри, і через них вже ці визначення увійшли до ісламської літератури.
При сподвижниках не було інцидентів, коли праведні діяння фактично не здійснювались. Коли аят чи слова Посланця Аллаха ﷺ вимагали дій, сподвижники негайно запроваджували їх в життя. Вони вважали здійснення вчинків вимогою своєї віри. Від Абдуллаха ібн Масуда у збірці ат-Табарі передається наступне:
كَانَ الرَّجُلُ مِنَّا إِذَا تَعَلَّمَ عَشْرَ آيَاتٍ لَمْ يُجَاوِزْهُنَّ حَتَّى يَعْرِفَ مَعَانِيَهُنَّ وَالْعَمَلَ بِهِنَّ
«Коли (якийсь)чоловік із нас виучував десять аятів, він не переходив (до інших аятів), поки не осягав їх змістів і того, як діяти згідно з ними».
Є іще і інший ріваят від Абдуллаха ібн Масуда:
فَتَعَلَّمْنَا الْعِلْمَ وَالْعَمَلَ جَمِيعًا
«Ми виховувались через знання і вчинки разом».
Проте, незважаючи на те, що сподвижники надавали великого значення цьому питанню, тобто реальному здійсненню справ, вони не вважали віру і вчинки складовими частинами один одного. Інакше кажучи, вони не вважали вчинки частиною віри. Цьому їх навчив Посланець Аллаха ﷺ.
Неможливо думати інакше. До тих, хто скоював гріхи, Посланець Аллаха ﷺ застосовував покарання (хадд), але не застосовував до них покарання, яке передбачено за віровідступництво. Як що б Іслам приймав вчинки у якості частини віри, то він вимагав би від тих, хто согрішив, спочатку покаяння і виконання діянь, а якщо б вони відмовились це зробити, то постановив би вбивати їх у якості віровідступників. Але такого не було, і Іслам обмежувався тим, що накладав необхідні покарання (хадд) на тих, хто коїв гріх. Про це свідчить той факт, що Посланець Аллаха ﷺ особисто очолив джаназа-намаз перелюбки, яка була засуджена до покарання побиття камінням.
أتَتِ امْرَأةٌ مِنْ جُهَيْنَةَ رَسولَ اللّهِ وَهِىَ حُبْلَى مِنَ الزِّنَا، فقَالَتْ يَا رسولَ اللّهِ: أصَبْتُ حَدّاً فَأقِمْهُ عَليَّ فَدَعَا نَبىُّ اللّهِ وَلِيَّهَا فقَالَ: أحْسِنْ إلَيْهَا، فَإذَا وَضَعَتْ فَأتِنِى بِهَا، فَفَعَلَ فَأمَرَ بِهَا فَشُدَّتْ عَلَيْهَا ثِيَابُهَا، ثُمَّ أمَرَ بِهَا فَرُجِمَتْ، ثُمَّ صَلَّى عَلَيْهَا، فقَالَ عُمَرُ: أتُصَلِّى عَلَيْهَا وَقَدْ زَنَتْ؟ فقَالَ لَقَدْ تَابَتْ تَوْبَةً لَوْ قُسِّمَتْ بَيْنَ سَبْعِيْنَ مِنْ أهْلِ المَدِينَةِ لَوَسِعَتْهُمْ، وَهَلْ وَجَدْتَ أفْضَلَ مِنْ أنْ جَادَتْ بِنَفْسِهَا للّهِ عَزَّ وَجَلَّ
«До Посланця Аллаха ﷺ прийшла жінка із племені Джухайна, вагітна внаслідок перелюбства, і сказала: «О, Посланець Аллаха, я скоїла злочин хадда, винеси мені покарання!». Посланець Аллаха ﷺ покликав її опікуна і сказав: «Обходься з нею добре. Коли вона народить дитину, приведи її до мене!». Її опікун так і вчинив. (Коли вона прийшла після пологів) Посланець Аллаха велів зв’язати жінку її одягом. Потім він ﷺ велів, щоб був здійснений раджм. Він ﷺ очолив її джаназа-намаз. Побачивши це, Умар (р.а.) сказав: «Ти проводиш намаз цієї перелюбки?». Посланець ﷺ сказав: «Вона здійснила таке покаяння, що якщо б воно було розділено між сімдесятьма жителями Медини, то милість цього покаяння охопила б їх усіх. Чи знаєш ти більш вшановане діяння, аніж віддати своє життя заради Всевишнього Аллаха?» (Абу Давуд, Муслім, ат-Тірмізі, ан-Насаі).
Це також згадується у відомому хадісі, переданому Абу Зарром:
أَنَّ النَّبِيَّ قَالَ: أتَانِي جِبْرِيلُ عَلَيْهِ السَّلَام فَبَشَّرَنِي أَنَّهُ مَنْ مَاتَ مِنْ أُمَّتِكَ يُشْرِكُ باللّهِ شيئاً دَخَلَ الجَنَّةَ. قُلتُ: وَإِنْ زَنَى وَإِنْ سَرَقَ؟ قَالَ: وَإِنْ زَنَى وَإِنْ سَرَقَ. قُلتُ: وَإِنْ زَنَى وَإِنْ سَرَقَ؟ قَالَ: وَإِنْ زَنَى وَإِنْ سَرَقَ. ثُمَّ قَالَ فِي الرَّابِعَةِ: عَلَى رَغْمِ أَنْفِ أَبِي ذَرٍّ
«Пророк ﷺ сказав: «До мене явився Джибріль і обрадував мене звісткою про те, що той із твоєї общини, хто помре, не долучаючи у співтовариші Аллаху нічого, увійде до Раю». Я спитав: «Навіть якщо він перелюбствував і грабував?». Він ﷺ відповів: «Навіть якщо він перелюбствував і навіть якщо грабував». Я знов спитав: «Навіть якщо перелюбствував і грабував?». Він ﷺ відповів: «Навіть якщо перелюбствував і навіть якщо грабував». Посланець Аллаха ﷺ на четвертий раз також додав слова: «Незважаючи на те, що це не подобається Абу Зарру» (Бухарі, Муслім, ат-Тірмізі).
Усе це показує, що у часи Посланця Аллаха ﷺ і сподвижників вчинки не вважались складовою частиною віри, за них застосовувались заходи покарання під назвою хадд. Саме це питання упускають із виду або не розуміють ті, хто вважають вчинки складовою частиною віри.
Матеріал із книги «Такфір», випущеної видавництвом журналу «Köklü Değişim»
Куртулуш Севінч
