Коротке викладення книги «Мислення» 7 ч.

Огляд книг
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Якщо ми кажемо про шаріатські тексти, то для їх розуміння потрібне знання значень слів і словосполучень, а також розуміння того, з яким сенсом вживаються ці слова та словосполучення, і тільки потім вже починається використання певної інформації для дослідження певної думки.

Необхідно знати арабську мову, тобто арабські слова та оберти арабської мови, і певні терміни, а потім вже знати закони. Якщо інші тексти можна розбирати просто так, то шаріатські тексти неможна розбирати без Ісламу.

Оскільки читання шаріатських текстів потрібне для прийняття належної позиції, а прийняття цієї позиції без Ісламу неможливе. Якщо ідеї основані на доктрині (акиді), то це є показником їх вірності. Шаріатські закони виходять з ісламської доктрини (акиди). Словом «читай» Всевишній Аллах дозволив читати. Однак Він обмежив прийняття позиції шаріатськими законами. І тому дозвіл на читання (тобто розбору тексту) стосується того, що не має відношення до ісламського законодавства. Не дивлячись на те, що роздум над ісламським законодавством потребує знання арабської мови та шаріатських законів, проте, перш за все для цього необхідне знання досліджуваної реальності та шаріатського закону, а потім – застосування цього шаріатського закону до реальності. Якщо він відповідає реальності, отже, це її рішення (закон). У протилежному ж випадку слід шукати інший закон. Законодавче мислення вимагає приділяти особливу увагу виразам, як літературним текстам, сенсам та ідеям, так і ідейним текстам, а також реальностям та подіям (як політичним текстам). Одним словом, слід приділяти увагу всьому тому, що необхідно для інших текстів.

Роздуми над шаріатськими текстами відрізняються у залежності від цілі. Людина думає над ними або з метою прийняття шаріатського закону, або з метою виведення його. Що стосується прийняття шаріатського закону, то достатньо знати слова і словосполучення арабської мови. І, не дивлячись на необхідність попередньої інформації про Шаріат для цього, у даному випадку достатньо володіти початковими знаннями. І тому немає необхідності у повному знанні риторики, або усіх розділів фікху (ісламського права), або чогось іншого. Наприклад, якщо людина хоче пізнати закон відносно консервованого м’яса (тушонки), то їй достатньо дізнатися, що м'ясо мертвечини є забороненим (харам). І якщо консервоване м’ясо є м’ясом мертвечини, то до нього застосовується закон про заборону (харам). Що ж стосується роздуму над виведенням шаріатського закону, то для цього вимагається знання слів, словосполучень, шаріатських правових правил і самої реальності закону. Людина, яка виводить закони, повинна бути вченим у питаннях коментарю (тафсіру) Корану, пророчих переказів (хадісів) та філології арабської мови. Під словом «вчений» тут не мається на увазі те, щоб вона була муджтахідом у цих питаннях. Достатньо того, якщо вона буде здатна звернутися до однієї з книг із граматики арабської мови і дізнатися синтаксичний та морфологічний розбір слова, а також спитати про достовірність хадісу у вченого за хадісологією (наука про хадіси). І якщо вона буде старанною в усьому цьому, то цього достатньо, щоб бути муджтахідом. А тому іджтіхад, особливо у наші дні, є нескладною та доступною для всіх людей справою. Не дивлячись на те, що іджтіхад є обов’язком за достатністю (фард кіфая), проте, оновлювані події і заборона Ісламу на прийняття чужого надають цьому обов’язку за достатністю (фард кіфая) не менше значущості, ніж індивідуальному обов’язкові (фард айн). Однак слід стерегтися легковажного прийняття шаріатського закону без усілякого продумування. Навпаки, муджтахід зобов’язаний постійно звертати увагу на те, що необхідно для вірного і досконалого розуміння текстів, тобто на знання граматики арабської мови, шаріатських правових норм, реальності і відповідності шаріатського закону застосовуваній реальності. При цьому останнє не входить у число обов’язкових для виведення наук, а скоріше, є наслідком достовірності знання трьох попередніх.

Шаріатське мислення має за мету вирішення проблем людей, а політичне мислення – управління їх справами. Політичне мислення є повною протилежністю літературному мисленню, яке має за мету отримання емоційного вдоволення від виразів та словосполучень. Що стосується ідейного мислення, то тут необхідно пояснити наступне: якщо мислення стосується текстів з політології, то політичне та ідейне мислення виступає практично одним різновидом мислення. Відмінність полягає у тому, що ідейне мислення вимагає лише того, що попередня інформація знаходилася на рівні розглядуваної ідеї, незалежно від того, є вона однорідною або ні. Достатньо того, що вона має деякий зв'язок в ідейній площині. Політичне мислення ж вимагає не лише того, щоб попередня інформація знаходилася на рівні розглядуваної реальності, але також того, щоб вона була однорідною з нею.

Політичне мислення, як роздум над новинами та подіями, виступає найскладнішим різновидом мислення. Причиною тому слугує відсутність у ньому стійкої основи, за якою можна було б орієнтуватися. Таке положення приводить людину, яка намагається аналізувати те, що відбувається, у складне положення і робить її схильною до помилок та фантазій. Однак цього можна уникнути, якщо людина придбає політичний досвід, буде щоденно стежити за подіями і не дозволить собі втратити пильність. І тому політичне мислення є найвищим різновидом мислення і перевершує навіть мислення ідейне, не дивлячись на те, що усі рішення слідують із нього. Усе це відбувається тому, що сама ідея виступає політичною основою, або, у протилежному випадку, вона не є вірною основою.

Політичне мислення – це, у першу чергу, роздум над інформацією, а вже потім роздум над політичними дослідженнями та науками, які роблять людину розуміючою у питаннях політики. Саме роздум над інформацією новин робить людину політиком. Дослідження політичних наук не є умовою для політичного мислення, вони всього лише допомагають визначитися з потрібною інформацією при аналізі. Коли на Заході з’явилася ідея відокремлення релігії від життя та ідея компромісного рішення, усі політичні дослідження будувалися на цій основі. Коли з’явився соціалізм, автори цього вчення продовжили слідувати ідеї Заходу. І тому слід бути пильним за дослідження цих досліджень, які, так чи інакше, будуються на компромісному рішенні відокремлення релігії від життя.

Політологія (аналогічно психології) ґрунтується на припущеннях. І ми вважаємо за краще не досліджувати західні політологічні дослідження з тієї причини, що вони є законотворчими, тобто несуть у собі правові положення. Однак, у силу того, що вони виступають одним з різновидів ідейних досліджень, які містять в собі політичні аналізи, немає нічого поганого у їх дослідженні з цієї точки зору.

Однією з політичних ідей Заходу, які будуються на компромісному рішенні, виступає ідея народовладдя. Відомо, що раніше на Заході панувала ідея авторитаризму. Потім люди повстали і заявили, що народ повинен сам керувати собою. Потім вони уклали компромісне рішення, а саме – що буде обрано Раду Міністрів, яка візьме на себе функції управління. Тобто, Рада Міністрів – це не народ (більше того, народ тільки обирає правителя), і не індивід. Таким чином, було знайдено компромісне рішення. Однак на практиці можна помітити, що не існує такої дійсності, як колективне управління або народовладдя. Навпаки, управління приймає на себе голова республіки або голова кабінету міністрів (прем’єр-міністр). Також вони заявили, що верховенство належить народові, після того, як народ повстав проти того, що верховенство належить правителю, який повновладно розпоряджався долями та життям людей. Потім були започатковані представницькі органи (парламенти), які обиралися людьми для прийняття законів (тобто для реалізації законотворчої функції). Це і було компромісом. Однак у дійсності укази та закони приймає та схвалює правитель, а не цей орган. Більше того, реальність правління така, що народ обирає правителя, а верховенство належить праву, і немає такої реальності, що верховенство та влада належать народові. Також вони вважають, що благодійність – це одне, релігійні справи – інше, а політичні – третє. Адже коли люди повстали проти деспотії правителів і церковного свавілля над ними, західні мислителі та політики вирішили відокремити релігійні та благодійні справи від держави, не дивлячись на те, що ці справи потрапляють під управління справами людей, а отже – ними розпоряджається держава, але за допомогою невидимих та прихованих способів. Це стосується політичних досліджень, які входять у категорію ідейних досліджень, що ж стосується аналізу подій, то тут варто бути дуже пильним, оскільки у новинах простежуються окремі факти, але вони гарно завуальовані різного роду підтасуваннями.


09 Сафару 1436 року
01.12.2014